Рішення

від 29.04.2024 по справі 914/52/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2024 Справа № 914/52/24

За заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю 104.ЮА, м. Київ

про ухвалення додаткового рішення

у справі № 914/52/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю 104.ЮА, м. Київ

до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз, м. Львів

про стягнення 662 440, 84 грн

Суддя Наталія Мороз

За участю секретаря судового засідання

Соломії Дицької

Представники:

Від позивача (заявника): Булат Н. О.

Від відповідача: не з`явився

Встановив:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю 104.ЮА до відповідача Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз про стягнення 662 440, 84 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.04.2024 позовні вимоги задоволено частково.

Повний текст рішення складено 16.04.2024.

Водночас, до початку судових дебатів представником позивача заявлено клопотання про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

16.04.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву від 15.04.2024 про ухвалення додаткового судового рішення.

Ухвалою суду від 18.04.2024 заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання щодо вирішення судових витрат на 29.04.2024.

У відзиві від 23.01.2024, поданого через систему «Електронний суд» 24.01.2024, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

В судове засідання 29.04.2024 представник позивача (заявника) з`явився. Заяву від 15.04.2024 про винесення додаткового судового рішення просить задоволити та стягнути з відповідача 66 244, 08 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

При вирішенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина 7 ст. 43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, нормами якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Із системного аналізу положень ГПК України що стосуються судових витрат слідує, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача 66 244, 08 грн витрат на професійну правничу допомогу обґрунтував ці вимоги договором надання правової допомоги від 22.12.2023 № 38А360-610-23 (укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «104.ЮА» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Інлайтен» в особі керуючого партнера Булат Н.О.), актом про надання послуг від 10.04.2024, звітом про фактично надані послуги Адвокатським об`єднанням «Лігал Інлайтен» для надання правничої допомоги у справі № 914/52/24.

У клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумності та фактичному часу витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, а тому, з метою недопущення надмірного збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2 500 грн.

Надаючи оцінку викладеним сторонами доводам і запереченням, суд виходить з наступного.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, які враховані господарським судом при прийнятті додаткового рішення у даній справі.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

Встановивши недотримання положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята цієї статті). Разом з тим, таке зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов`язком, а правом суду.

За змістом положень ч.5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягаютьрозподілу, з власноїініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, а у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги судом враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу наданих юридичних послуг так і доцільність понесених витрат.

Суд частково погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву щодо розподілу судових витрат як таких, що не відповідають критеріям співмірності та розумності, виходячи з наступного.

Судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання договору та предмету заявлених позовних вимог. В даному контексті суд звертає увагу, що відповідач здійснив оплату основної заборгованості по договору, що в свою чергу значно спростило процес доказування в межах справи.

Судом взято до уваги, при визначенні розумного розміру витрат на професійну правничу допомогу, що вказана справа за своєю категорією не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, час, який міг витратити адвокат для формування правової позиції та складення заяв по суті спору у даній справі (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося).

Крім того, дослідивши зміст професійної правничої допомоги, про яку зазначено в акті наданих послуг від 17.04.2024 до договору про правову допомогу від 22.12.2023 № 38А360-610-23, суд зауважує, що під час розгляду справи № 914/52/24 у суді представник Товариства з обмеженою відповідальністю 104.ЮА адвокат Булат Н.О. брала участь у судових засіданнях особисто. Тривалість судових засідань у підготовчому провадження становила від 8 до 20 хвилин.

Таким чином, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиці правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг.

Щодо передбаченого в п.3.1.2 договору про надання правової допомоги від 22.12.2023 № 38А360-610-23 «гонорару успіху» у розмірі 5% від ціни позову у випадку прийняття судом позитивного на користь замовника рішення, суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху, ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Беручи до уваги наведене, враховуючи тривалість судових засідань, оплату відповідачем основної заборгованості, складність справи, враховуючи заперечення відповідача, суд вважає співмірними зі складністю справи, наданий адвокатом обсяг послуг, що відповідають критерію реальності, розумності їхнього розміру витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21 000, 00 грн.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням позивачу правничої допомоги, судом враховано те, що розмір гонорару визначається за погодженням виконавця з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Проте, суд вважає неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг.

Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок позивача повинно бути встановлено, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд при ухваленні додаткового рішення враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при ухваленні додаткового рішення не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених сторонами в обґрунтування вимог про зменшення витрат на правову допомогу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час прийняття додаткового рішення у даній справі.

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку заяву Товариства з обмеженою відповідальністю « 104.ЮА» задоволити частково та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмір 21000,00 грн, що є співмірним зі складністю справи, наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг та відповідає критерію реальності, розумності їхнього розміру. Решта витрат на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 126, 129, 234, 244 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю 104.ЮА про відшкодування витрат на правову допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз (79039, м. Львів, вул. Золота, 42, ідентифікаційний код 03349039) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 104.ЮА (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, 32/2, ідентифікаційний код 39142689) 21 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті заявлених вимог відмовити.

Додаткове рішення складено 08.05.2024

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після його перегляду апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.