Постанова

від 30.04.2024 по справі 920/441/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/441/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

відповідача - Бонтлаба В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 (судді: Андрієнко В. В. - головуючий, Буравльов С. І., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду Сумської області від 27.10.2023 (суддя Котельницька В. Л.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер"

про стягнення 1 503 579,60 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Франдеса Україна" (далі - ТОВ "Франдеса Україна") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" (далі - ТОВ "Агрохім-Партнер") 1 503 579,60 грн матеріальних збитків у розмірі 100 % вартості товару, неповернутого з відповідального зберігання.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за вимогами позивача не повернув товар, переданий на відповідальне зберігання згідно з договором про надання послуг відповідального зберігання від 01.01.2020 № 2001 (далі - договір зберігання від 01.01.2020), що згідно з умовами цього договору та вимогами закону є підставою для стягнення з відповідача як зберігача вартості неповернутого товару.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.10.2023 позов задоволено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із встановлених обставин неналежного виконання відповідачем умов спірного договору зберігання, що призвело до виникнення негативних наслідків для позивача у виді збитків у розмірі, заявленому до стягнення, що становить 100 % вартості неповернутого зі зберігання (втраченого) товару.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, покладеними в основу судового рішення про задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 і рішенням Господарського суду Сумської області від 27.10.2023 у цій справі, ТОВ "Агрохім-Партнер" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, пункту 8 частини 1 статті 310 господарського процесуального кодексу України, а саме (1) неврахування висновків Верховного Суду щодо способу захисту порушеного права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-4, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15, у постановах Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 203/5561/16, від 26.10.2022 у справі № 161/2915/20, від 26.10.2022 у справі № 570/2615/17; (2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - щодо порядку та умов грошового виконання однією стороною договірних зобов`язань коли засновники та керівники іншої сторони договору були громадянами Республіки Білорусь, котра підтримує російську федерацію - державу, яка здійснює збройну агресію проти України; (3) незалучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - слідчого Подільського УП ГУНП у місті Києві Цимбалюка М. Д. та Соболя Т. М. - особи, котрій на зберігання в рамках кримінального провадження було передано товар.

3.2. ТОВ "Франдеса Україна" у відзиві на касаційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, а оскаржені у справі судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 01.01.2020 між ТОВ "Франдеса Україна" (поклажодавець) і ТОВ "Агрохім-Партнер" (зберігач) укладено договір зберігання, за умовами якого у порядку та на умовах ним визначених поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності поклажодавця, а саме засоби захисту рослин (товар), з подальшим поверненням об`єкта зберігання поклажодавцеві без зміни його якісних або кількісних характеристик; приймання на зберігання товару відбувається за актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками після фактичного прийняття.

Найменування, вартість, асортимент та кількість продукції визначаються у актах приймання-передачі, які складаються сторонами під час приймання-передачею кожної партії товару (пункт 1.2 вказаного договору).

У пункті 2.1.9 договору зберігання від 01.01.2020 сторони обумовили, що зберігач зобов`язується протягом одного календарного дня з моменту отримання відповідної вимоги (або рівноцінного документа) поклажодавця, повернути йому або уповноваженій особі (яка повинна мати належне документальне посвідчення своїх повноважень на здійснення вищевказаних дій) товар, який був переданий на зберігання згідно з актами приймання-передачі товару. Днем пред`явлення поклажодавцем вимоги про повернення товару вважається дата отримання вимоги зберігачем, яка зазначається останнім у відмітці про отримання такої вимоги або збільшена на сім календарних днів дата, яка зазначається оператором поштового зв`язку на документі про прийняття поштового відправлення на ім`я зберігача за адресою, яка вказана в цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.1.14 цього договору зберігач не має права передавати товар третім особам без дозволу поклажодавця.

У пункті 2.1.15 договору зберігання від 01.01.2020 визначено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві товар, якісні показники якого повинні бути не гірші за показники товару під час його передачі зберігачу на зберігання.

Зберігач несе повну матеріальну відповідальністю за збереження прийнятого на відповідальне зберігання товару з моменту його одержання від поклажодавця до моменту його повернення поклажедавцеві (пункт 3.1 названого договору).

Згідно з пунктом 3.3 договору зберігання від 01.01.2020 у випадку втрати, виявлення нестачі, пошкодження товару, що переданий на відповідальне зберігання, зберігач зобов`язаний сплатити поклажодавцеві 100 % вартості втраченого або пошкодженого товару, оплатити витрати, понесені поклажодавцем з доставки такого товару на склад відповідального зберігання, а також відшкодувати всі збитки, понесені поклажодавцем унаслідок втрати, нестачі або пошкодження товару. Якщо внаслідок пошкодження товару його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цього товару і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Зберігач повинен сплатити вартість товару, оплатити транспортні витрати та відшкодувати збитки у термін 3 днів із моменту виявлення втрати, нестачі або пошкодження товару.

У пункті 3.4 спірного договору сторони визначили, що у випадку неповернення товару поклажодавцеві за першою вимогою, товар вважається втраченим та днем втрати товару вважається другий календарний день від дня пред`явлення поклажодавцем вимоги про повернення товару зі зберігання, якщо таке повернення зберігачем не здійснене. У разі неповернення товару поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неповернутого своєчасно товару за кожний день затримки.

Відповідно до пункту 7.1 договору зберігання від 01.01.2020 сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне чи часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося унаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку. Настання форс-мажорних обставин має бути засвідчене відповідними документами Торгово-промислової палати України (ТПП України). Сторона, що посилається на форс-мажорні обставини протягом 5 календарних днів надсилає іншій стороні лист та документ ТПП України. Сторона, яка постраждала від форс-мажорних обставин і своєчасно не повідомила про це, не може посилатися на неї, хіба що сила цієї обставини перешкоджала відправленню такого повідомлення.

Згідно з пунктами 7.2, 7.2.1 вказаного договору під форс-мажорними обставинами у цьому договорі розуміється непереборна сила. Під непереборною силою у цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна за умови вжиття звичайних для цього заходів передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, масові епідемії, епізоотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, прояви тероризму, бойкоти (окрім персоналу сторін)), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами цього договору або тимчасово перешкоджають такому виконанню. У разі введення на території України (або в окремій місцевості де знаходиться зберігач) воєнного стану, зберігач зобов`язується протягом 12 годин здійснити за свій рахунок повернення поклажодавцеві всіх матеріальних цінностей, які знаходиться на відповідальному зберіганні.

Відповідно до пункту 7.2.2 договору зберігання від 01.01.2020 не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору. Якщо форс-мажорні обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим (пункти 7.3, 7.4 зазначеного договору).

За змістом пункту 7.5 договору зберігання від 01.01.2020 якщо у зв`язку із форс-мажорними обставинами та (або) їх наслідками виконання цього договору є тимчасово неможливим і така неможливість триває протягом 90 календарних днів і не виявляє ознак припинення, будь-яка сторона має право ініціювати припинення дії цього договору шляхом укладення відповідної угоди.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору закінчується 31.12.2020. В частині зобов`язань зберігача зі збереження товару договір діє до моменту фактичного прийняття товару поклажодавцем, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами свої зобов`язань (пункти 8.1 і 8.2 спірного договору).

До договору сторонами було підписано додаткові угоди, що є його невід`ємними частинами.

Зокрема, 06.12.2021 між поклажодавцем і зберігачем було підписано додаткову угоду № 4, за змістом якої сторони виклали, серед іншого, пункт 8.2 договору в новій редакції, а саме "8.2. Строк дії договору закінчується 31.12.2022. В частині зобов`язань зберігача зі збереження товару договір діє до моменту фактичного прийняття товару поклажодавцем, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами свої зобов`язань".

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов вказаного договору сторони підписали акти приймання-передачі на відповідальне зберігання засобів захисту рослин, за якими поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання відповідні засоби захисту рослин, а саме за актом від 27.05.2020 № 11 були передані засоби захисту рослин - Сатурн, МД (Нікосульфурон, 40 г/л) в кількості 720 літрів, за ціною 334,50 грн/літр без ПДВ, загальною вартістю 289 008,00 грн; за актом від 29.07.2020 № 17 - Азимут, КЕ (Тебуконазол, 125 г/л+ триадимефон) в кількості 1440 літрів, за ціною 536,10 грн/літр без ПДВ, загальною вартістю 926 380,80 грн; за актом від 30.03.2022 № 55 - Азимут, КЕ (Тебуконазол, 125 г/л + триадимефон, 100г/д) в кількості 2000 літрів, за ціною 556,50 грн/літр без ПДВ, загальною вартістю 1 335 600,00 грн, а також Ріпіус, КС (метазахлор, 400г/л) в кількості 750 літрів, ціною 468,60 грн/літр без ПДВ, загальною вартістю 421 740,00 грн.

02.09.2022 за актом прийому-передачі майна вилученого під час обшуку 02.09.2022 за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 12-А, слідчий СВ Подільського УП ГУ НП у м. Києві лейтенант поліції Цимбалюк М. Д. передав завідувачу складу ТОВ "Агрохім-Партнер" Соболю Т. М. на відповідальне зберігання майно ТОВ "Франдеса Україна", вилучене під час обшуку 02.09.2022 в складському приміщені ТОВ "Агрохім-Партнер" за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 12-А, а саме пестицид "Азимут" загальним об`ємом 2180 л, в тарі по 10 л; пестицид "Екстрабіт" загальним об`ємом 10 л, в тарі по 10 л; пестицид "Ксиор" загальним об`ємом 46 л, в тарі по 1 л; пестицид "Сатурн" загальним об`ємом 130 л, в тарі по 10 л; пестицид "Скат" загальним об`ємом 2710 л, в тарі по 10 л; пестицид "Таймень" загальним об`ємом 10 л, в тарі по 10 л.

14.09.2022 відповідно до розпорядження позивача № 34 про відвантаження товару зі складу ТОВ "Агрохім-Партнер" доручено відповідачеві відвантажити позивачеві 14.09.2022- 15.09.2022 наступний товар: Азимут, КЕ, в кількості 2180 л та Сатурн, МД, в кількості 130л.

15.09.2022 позивач звернувся до СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві з клопотанням, в якому просив надати інформацію, на підставі якого процесуального документа в межах кримінального провадження № 42022102070000131 були вилучені, належні на праві власності ТОВ "Франдеса Україна" матеріальні цінності, а саме пестициди "Азимут, КЕ" у кількості 2 180 л; "Сатурн, МД" у кількості 130 л (товар), а також повідомити, чи накладено на них арешт.

14.10.2022 Подільське управління поліції у м. Києві ГУ НПУ у листі № 12699/125/53/03-2022 поінформувало ТОВ "Франдеса Україна" про те, що це товариство не має процесуального статусу у кримінальному провадженні від 20.04.2022 № 42022102070000131, у зв`язку з чим ознайомлення із запитуваними процесуальними документами не є можливим.

06.04.2023 ТОВ "Франдеса Україна" за розпорядженням № 01 про відвантаження товару зі складу ТОВ "Агрохім-Партнер" доручило останньому відвантажити позивачеві 06.04.2023- 07.04.2023 наступний товар: Азимут, КЕ, в кількості 2180 л та Сатурн, МД, в кількості 130 л.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди, предметом позову у ній є вимога про стягнення вартості товару, неповернутого з відповідального зберігання.

4.4. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав позовні вимоги обґрунтованими, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем як зберігачем умов договору зберігання від 01.01.2020 в частині повернення за вимогою поклажодавця товару, що призвело до виникнення негативних наслідків для позивача у виді збитків у розмірі вартості неповернутого зі зберігання (втраченого) товару. Водночас, надавши оцінку аргументам відповідача, які він наводив заперечуючи проти позову, суди визнали недоведеними відповідачем документально обставини існування форс-мажорних обставин (запровадження воєнного стану на території України) через які він не міг виконати свої договірні зобов`язання, звернувши увагу при цьому на те, що у розділі 7 договору зберігання від 01.01.2020 сторони погодили певний механізм звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо це виявилося наслідком дії форс-мажорних обставин, який відповідачем дотримано не було. Також суди відхилили як необґрунтовані доводи відповідача про наявність певних фінансових заборон, встановлених положеннями пункту 15 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", та те, що засновниками позивача є громадяни Республіки Білорусь, установивши відсутність у наведеному випадку підстав для застосування обмежень, встановлених вказаною Постановою.

4.5. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили із того, що згідно зі статтею 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 938 зазначеного Кодексу зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, установленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (стаття 942 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Водночас у статті 953 цього ж Кодексу унормовано, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена статтею 950 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов`язків установлено статтею 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

4.6. Суди встановили, що у договорі зберігання від 01.01.2020, укладеному між сторонами у справі, передбачено обов`язок відповідача на першу вимогу позивача повернути товар, прийнятий на зберігання, а у випадку його втрати чи пошкодження - сплатити поклажодавцеві 100 % вартості втраченого або пошкодженого товару. При цьому за умовами договору у випадку неповернення товару поклажодавцеві за першою вимогою, товар вважається втраченим.

Попередні судові інстанції також установили, що позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами про повернення товару, проте відповідач прийнятий на зберігання товар не повернув; обставин неможливості виконання такого договірного зобов`язання та його відтермінування до завершення дії воєнного стану на території України не довів. Отже, за встановлених господарськими судами обставин завдання позивачеві збитків у розмірі заявленому до стягнення, що становить 100 % вартості неповернутого зі зберігання (втраченого) товару, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору щодо повернення переданого йому на зберігання товару, суди визнали обґрунтованими та доведеними позовні вимоги позивача.

4.7. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.8. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилався на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287, пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України і з цих підстав було відкрито касаційне провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо способу захисту порушеного права, викладених у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах, оскільки наведені висновки за своїм змістом є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. При цьому Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

У справі, в якій подано касаційну скаргу, фактичні обставини встановлені судами на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, свідчать про невиконання відповідачем як зберігачем умов договору зберігання щодо повернення за вимогою позивача товару, переданого на зберігання, що є підставою для відшкодування вартості такого товару, як то передбачено умовами договору та закону, натомість відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.9. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте скаржник не зазначив норму права, щодо якої необхідним є формування висновку Верховного Суду, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо її застосування для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування такої норми відсутній. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій перевірили аргументи відповідача стосовно посилань на постанову Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" і неможливість виконання грошового зобов`язання через те, що засновниками позивача є громадяни Республіки Білорусь та їх відхилили, установивши відсутність у наведеному випадку підстав для застосування обмежень, встановлених такою Постановою. Разом із тим, у іншій господарській справі № 920/89/23 (між тими ж сторонами) були встановлені обставини зокрема, щодо того, що ТОВ "Франдеса Україна" створене за законодавством України, бенефіціарними власниками цього товариства є громадяни України та зобов`язання, що виникли між ТОВ "Франдеса Україна" та ТОВ "Агрохім-Партнер" у межах спору, не підпадають під заборони, встановлені Постановою від 24.02.2022 № 18, про що зазначено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 у справі № 920/89/23 та у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у цій справі, та на чому наголошує позивач у відзиві на касаційну скаргу, що розглядається у справі № 920/441/23.

4.10. Водночас Верховний Суд не бере до уваги твердження відповідача про наявність підстави для скасування судових рішень у справі, передбаченої у пункті 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі), у зв`язку з незалученням до участі у справі слідчого Подільського УП ГУНП у місті Києві Цимбалюка М. Д. та Соболя Т. М. - особи, у якої на зберіганні перебуває вилучений під час обшуку товар, оскільки відповідних аргументів щодо зазначених обставин в судах попередніх інстанцій відповідач не наводив. До того ж, як неодноразово наголошував Верховний Суд, рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19). Зі змісту оскаржених судових рішень не вбачається, що в мотивувальній частині зазначених судових рішень наявні висновки суду про певні права, інтереси та обов`язки або у резолютивній частині рішень суди прямо зазначили про права, інтереси та обов`язки вказаних осіб.

Отже, доводи відповідача щодо порушення судами норм процесуального права не підтвердились.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржником у касаційній скарзі не отримали підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім-Партнер" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 і рішення Господарського суду Сумської області від 27.10.2023 у справі № 920/441/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак