Постанова

від 02.05.2024 по справі 592/4831/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2024 року м.Суми

Справа №592/4831/22

Номер провадження 22-ц/816/644/24

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її представника - адвоката Юшкевич Євгенії Юріївни

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 листопада 2023 року в складі судді Князєва В.Б., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 20 листопада 2023 року,

в с т а н о в и в:

01 серпня 2022 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Солошенко Л.Є., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання припиненим права користування житлом та виселення.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_1 на праві належить домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами розташований на належній їй на праві власності земельній ділянці, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:14:003:0042. Домоволодіння складається з житлового будинку, в якому є цокольний поверх, мансарда, літня кухня, погріб, огорожа, навіс та підпірну стіну. Правовстановлюючі документи були видані на дівоче прізвище ОСОБА_1 - ОСОБА_1 . До 23 листопада 2017 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 . Згідно свідоцтва про зміну імені від 01 березня 2019 року, ОСОБА_1 після державної реєстрації зміни імені має прізвище ОСОБА_1 . 12 лютого 2021 року вона зареєструвала шлюб та її прізвище на даний час « ОСОБА_1 ».

Доводить, що уклавши 29 червня 2013 року шлюб з ОСОБА_5 , позивач створила сім`ю, і її батьки припинили бути членами її сім`ї.

Із 11 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зареєстрована в належному їй на праві власності домоволодінні, разом із малолітнім сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з нею в домоволодіння були зареєстровані її батьки: мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати не є членом її сім`ї, оскільки, вони не ведуть спільного господарства, у них відсутній спільний бюджет та вони спільно не проживають. Надавши право проживати в домоволодінні своїм батькам, вона надала їм право користуватись належним їй на праві власності житлом.

Відповідачка ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, має у власності 1/4 частину приватизованої трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , але продовжує користуватись належним ОСОБА_1 на праві власності домоволодінням, чинить їй перешкоди в користуванні, володінні та розпорядженні її власністю. Також без її дозволу та згоди вселила проживати в будинок відповідачку ОСОБА_3 , яка також має право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 та зареєстрована у ній. Замінено замки на вхідних дверях будинку та хвіртки, ОСОБА_1 не може потрапити в належне їй житло та повноцінно здійснювати право власності.

За таких обставин, маючи велику сім`ю, а саме чоловіка та трьох дітей, а саме сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку її чоловіка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка виховується в їхній родині, позивач вимушена проживати в 1/4 частині квартири АДРЕСА_2 , будучи одноособовим власником домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати припиненим право ОСОБА_2 користуватися житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та виселити ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання припиненим права користування житлом та виселення задоволено повністю.

Визнано припиненим право ОСОБА_2 користуватися житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984 грн 80 коп., тобто по 992 грн 40 коп. з кожної.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (т. 1, а.с. 144).

Вважає, що справа розглянута судом односторонньо, без врахування доводів та доказів відповідачів, з порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вказує, що позивач ніколи не проживала у будинку за місцем реєстрації, а в липні 2022 року виїхала з дітьми та з чоловіком за межі України, на даний час знаходиться у США і тільки в лютому 2022 року вперше звернулася до відповідачів з вимогою про виселення з будинку.

Доводить, що при ухваленні рішення суд не перевірив підстави набуття права власності на спірне домоволодіння, яке було набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім`ї. Позивач не вкладала кошти у будівництво, її вклад виражено тільки у земельній ділянці на якій збудовано житловий будинок, отриманій безоплатно для цілей житлового будівництва. Будівництво здійснювалося в інтересах сім`ї за рахунок ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , які мали стабільний дохід, тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Також відповідач ОСОБА_3 вклала в будівництво кошти отримані від продажу належної їй земельної ділянки. У період будівництва позивач була студенткою, знаходилась на утриманні батьків, її єдиним доходом була стипендія за рахунок якої вона не могла збудувати будинок площею майже 400 кв.м, ніколи особисто не займалася питаннями будівництва і ніколи у будинку не проживала, там не має її особистих речей, тому і доводи про вчинення їй перешкод у користуванні власністю безпідставні. Побудований батьками будинок за усною домовленістю було оформлено на позивачку з умовою переоформлення на батька після його виходу на пенсію, батьки проживали та були зареєстровані у цьому житлі. Позивач домовленість не виконала, після смерті батька утримує у себе всі правовстанолюючі документи та хоче продати домоволодіння.

Позивач є формальним власником цієї нерухомості, що підтверджується її поясненнями від 02 червня 2015 року до ДПІ у м. суми ГУ ДФС у Сумській області щодо відомостей, вказаних позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік, які вона подавала за місцем роботі у прокуратурі Сумської області, де власноручно підтвердила, що будівництво здійснювалося за рахунок членів сім`ї, переважно батька ОСОБА_10 .

Суд не перевірив та не дослідив підстави набуття позивачем права власності на будинок і взяв до уваги лише документи видані на її ім`я у 2010 році. Заперечує встановлення судом факту надання позивачем дозволу і згоди на проживання своїм батькам у спірному будинку, надання їм права користування своїм майном у розумінні ст. 403 ЦК України.

Зазначають, що всі витрати по утриманню будинку несуть відповідачі, оплачують комунальні послуги, забезпечують проведення поточних ремонтних робіт, утримання земельної ділянки. Позивач понад десять років проживала окремо, ніколи не намагалася вселитися у будинок, не цікавилася за чиї кошти утримується домоволодіння

Категорично заперечує доводи позивача про її проживання з сім`єю у складі п`яти осіб в 1/4 частині квартири по АДРЕСА_3 , оскільки у їх користуванні знаходиться вся трикімнатна квартина житловою площею 63 кв.м.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та її представник - адвокат Юшкевич Є.Ю., яка є аналогічною за змістом апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (т. 2, а.с. 225).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Солошенко Л.Є., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів належності їм на праві власності спірного домоволодіння чи наявності у них права володіння, користування, розпорядження цим житлом. Посилання на обставини не проживання ОСОБА_1 в спірному домоволодінні та її виїзд за кордон, не спростовують висновки суду першої інстанції про доведеність позовних вимог про право власника на власний розсуд користуватися своїм майном, і на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідачем ОСОБА_3 не надано доказів її права на проживання у будинку, дозвіл на це позивача, як власника, відсутній.

У поданих відповідях на відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та її представник - адвокат Юшкевич Є.Ю., підтримують доводи поданих ними апеляційних скарг, зокрема і щодо створення спірного нерухомого майна за рахунок спільної праці та спільних коштів сім`ї та перебування домоволодіння у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 , та заперечують законність вимог ОСОБА_1 . Помилковим є висновок про вчинення відповідачами перешкод позивачці у користуванні житлом, оскільки тільки у 2022 році вона звернулася до матері та сестри з вимогою про виселення, коли сама виїхала закордон.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки явка сторін до апеляційного суду не є обов`язковою, позиція ОСОБА_2 є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника - адвоката Юшкевич Є.Ю., які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - адвоката Солошенко Л.Є. щодо скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 квітня 2010 року та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 квітня 2010 року (т. 1, а.с. 8-9).

Відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ № 418380, ОСОБА_13 на підставі рішення Сумської міської ради від 04 липня 2008 року № 1707-МР, є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5910136600:14:003:0042, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 10).

Домоволодіння складається з житлового будинку, в якому є цокольний поверх, мансарда, літня кухня, погріб, огорожа, навіс та підпірну стіну, що підтверджується копією технічного паспорту на домоволодіння, довідкою щодо показників на житловий (садибний) будинок та сертифікатом відповідності № СМ000077 від 23.03.2010 (т. 1, а.с. 11-20).

Правовстановлюючі документи були видані на дівоче прізвище ОСОБА_1 - « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 21).

ОСОБА_13 перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано за рішенням Ковпаківського райсуду м. Суми від 23 листопада 2017 року, справа № 592/10871/17 (т. 1, а.с. 22).

Згідно копії свідоцтва про зміну імені від 01 березня 2019 року, виданого Ковпаківським районним у місті Суми відділом ДРАЦС ГТУЮ у Сумській області, ОСОБА_1 після державної реєстрації зміни імені має прізвище « ОСОБА_1 » (т. 1, а.с. 23).

12 лютого 2021 року ОСОБА_14 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюбу, прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка та дружини « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 та копією паспорту № НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 24-25).

За інформацією довідок про реєстрацію місця проживання та будинкової книги з 11 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зареєстрована в належному їй на праві власності домоволодінні, за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована її дочка ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 26-31).

Також, в домоволодінні, за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані її батьки: ОСОБА_10 та ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивача - ОСОБА_10 помер (т. 1, а.с. 33).

Згідно Свідоцтва по право власності на житло від 18 грудня 2001 року, квартира за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 34).

ОСОБА_3 з 02.07.2008 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 35).

Позивач ОСОБА_1 має сім`ю ускладі: чоловіка та трьох дітей, що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей, а саме сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку чоловіка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка виховується в їхній родині, що підтверджується копією заяви її матері ОСОБА_17 від 15.07.2022, підтвердженням факту встановлення місця проживання сина ОСОБА_18 з нею підтверджено рішенням Сумського райсуду Сумської області від 12.07.2021 в справі №587/823/21 (т. 1, а.с. 36, 37, 38, 39-42).

01 лютого 2022 року ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із письмовою вимогою звільнити належне їй домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , від їхніх речей та виселитись з нього (т. 1, а.с. 43-45).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненим права користування житлом та виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності обставин припинення між сторонами сімейних відноси та порушення прав позивача як власника нерухомого майна, безпідставним проживанням у ньому маючи при цьому у власності квартиру.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що спірний будинок збудовано на належній ОСОБА_1 земельній ділянці по АДРЕСА_1 , вона є власником новоствореного житла, де з 11 жовтня 2011 року зареєстровано її місце проживання разом з батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , які фактично проживали в цьому житлі із другою дочкою ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 8-9, 10, 28-31).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною 2 ст. 64 Житлового кодексу УРСР до членів сім`ї наймача віднесено дружину наймача, їх дітей і батьків. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї.

Зазначені норми не передбачають самостійного характеру права члена сім`ї власника житлового будинку користування житловим приміщенням.

Статтею 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За правилом ч. 1 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб`єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У ч. 1 ст. 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у ст. 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, необхідно приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Досліджуючи питання дотримання балансу між правами учасників справи, які гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема захистом права власності позивача та правом відповідачів на користування будинком, суд приймає до уваги те, що відповідачі фізично здорові особи та мають інше місце для проживання, у власності мають квартиру. Відповідачами не надано жодного доказу того, що вони здійснювали платежі за комунальні послуги або ж оплату інших послуг на утримання квартири.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном. Водночас захист позивачем свого права власності не тягне за собою порушення права відповідачів на житло, оскільки в ході судового розгляду справи було встановлено наявність іншого житла у якому вони мають можливість проживати.

Так, суд правильно прийняв до уваги, що сімейні відносини між сторонами були припинені, однак мати позивачки ОСОБА_2 та сестра позивачки ОСОБА_3 продовжують проживати у належному їй на праві власності житловому будинку по АДРЕСА_1 , без її згоди.

Оплата відповідачами комунальних послуг за вказаною адресою протягом періоду проживання у спірному будинку не є підставою виникнення у них права на це житло.

Не проживання позивача у належному їй на праві власності будинку не є підставою для зменшення обсягу її права на це нерухоме майно, оскільки вона як власник наділена правом на власний розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй житлом.

Посилання відповідачів на наявність між ним усних домовленостей щодо тимчасового формального оформлення права власності на домоволодіння на ОСОБА_1 з умовою подальшого переоформлення на її батька ОСОБА_10 , не мають жодного правового значення для вирішення цього спору по суті.

Питання походження коштів, за рахунок яких здійснювалося будівництво спірного домоволодіння, не є предметом дослідження у даній справі.

Врахувавши, що проживання у спірному будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мають у власності квартиру, порушує права позивача як власника цього нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про захист права власності ОСОБА_1 шляхом визнання припиненим права відповідачів користуватися спірним житлом та їх виселення.

Таким чином, посилання та доводи осіб, які подали апеляційні скарги, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367-369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її представника - адвоката Юшкевич Євгенії Юріївни залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 листопада 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов