Постанова

від 07.05.2024 по справі 420/22096/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/22096/23

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Жигалова Андрія Сергійовича, який діє в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування постанови,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕНСІ ТРЕЙД»

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2023 року адвокат Жигалов А. С., діючи в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ), звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі Укртрансбезпека), Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі Відділ державного нагляду (контролю)), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 21.03.2023 №356515 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн за порушення вимог абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

В обґрунтування позовних вимог адвокат зазначив декілька підстав.

По-перше, на його думку, стаття 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність у вигляді адміністративно-господарських штрафів, виключно автомобільних перевізників.

Водночас, в сенсі вимог наведеного закону, ФОП ОСОБА_1 , як вважає адвокат, не є автомобільним перевізником вантажу.

Адвокат зазначив, що згідно товарно-транспортної накладної №002241 від 26.01.2023 перевезення вантажу (сої) здійснювалося водієм ОСОБА_2 на автомобілі марки DAF XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а автомобільним перевізником, у згаданому документі було зазначено ТОВ «СПЕНСІ ТРЕЙД».

За таких обставин, на переконання адвоката, ФОП ОСОБА_1 не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

По-друге, адвокат указав про те, що суб`єкт владних повноважень розглянув справу про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішень, оскільки відсутні докази про його належне сповіщення про дату, час та місце розгляду справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні), у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що посадові особи Укртрансбезпеки, проводячи перевірку законодавства про автомобільний транспорт правильно встановили, що перевізником вантажу (сої) автомобілем марки DAF XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 є - ОСОБА_1 .

Такого висновку суд першої інстанції дійшов ураховуючи те, що під час проведення, Укртрансбезпекою, заходів державного контролю, водій ОСОБА_2 надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки DAF XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , де власником зазначений ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції установив, що документів, які б свідчили про те, що транспортний засіб використовується іншою особою або іншим підприємством надано не було.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи адвоката Жигалова А. С. про те, що ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником, є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

До того ж, суд указав, що власник транспортного засобу, в разі тимчасової передачі права користування ним іншій особі зобов`язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення пасажирів, зобов`язаний надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких на законних підставах ним використовується такий транспортний засіб (договір оренди та/або тимчасовий реєстраційний талон).

При цьому, суд посилався на положення Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС від 11.08.2010 №379.

Водночас, як установив суд, будь-яких документів на підтвердження того, що транспортний засіб дійсно був переданий ФОП ОСОБА_1 в користування іншій особі, за встановленим законодавством порядком, водій ОСОБА_2 , під час проведення рейдової перевірки, не надав посадовій особі Укртрансбезпеки.

Останнє, на чому зосередив увагу суд першої інстанції це те, що Відділ державного нагляду (контролю) виконав свій обов`язок, передбачений пунктом 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі Порядок №1567), направивши на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розгляд справи на 21.03.2023 о 10:00 год. рекомендованим листом із повідомленням.

Однак, відправлення повернулося без вручення адресату з причини «за закінченням терміну зберігання».

Також суд вважав, що надходження до відповідача поверненого поштового відправлення після розгляду справи не свідчить про порушення ним вимог Порядку №1567 щодо повідомлення позивача про розгляд справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

В апеляційній скарзі, адвокат Жигалов А. С., діючи в інтересах ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає такі підстави.

По-перше, адвокат указує на те, що матеріали справи не містять направлення та щотижневі графіки на проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі), згідно Порядку №1567, що свідчить про незаконність її проведення та, відповідно, прийняття спірної постанови.

По-друге, як пояснює адвокат, передача права керування транспортним засобом була здійснена відповідно до вимог пунктів 1.10, 2.1, 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, шляхом передачі реєстраційних документів ОСОБА_2 , а тому висновок суду першої інстанції про необхідність отримання тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, у випадку його передачі іншій особі, є безпідставним.

По-третє, адвокат вважає, що товарно-транспортна накладна, згідно вимог статей 908, 909 Цивільного кодексу України, підтверджує факт укладання договору перевезення вантажу між перевізником та вантажовідправником.

Згідно товарно-транспортної накладної на транспортування вантажу (сої) №002241 від 26.01.2023, автомобільним перевізником є ТОВ «СПЕНСІ ТРЕЙД», а тому ФОП ОСОБА_1 не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки не є перевізником у розумінні вимог вказаного закону.

По-четверте, адвокат вважає, що суб`єкт владних повноважень не виконав свій обов`язок щодо належного повідомлення ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, за його поясненнями, запрошення на розгляд справи здійснено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було повернуто суб`єкту владних повноважень за закінченням встановленого терміну зберігання лише після прийняття спірної постанови.

Тому, скаржник вважає, що, за відсутності належного сповіщення ФОП ОСОБА_1 , Відділ державного нагляду (контролю) не мав права розглядати відповідну справу.

Укртрансбезпека, скориставшись правом подання відзиву на апеляцію, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) надає право здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини справи.

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.06.2011 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що здійснює господарську діяльність за основним видом діяльності код 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (а.с.98).

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, транспортний засіб марки DAF XF 105.460 номерний знак НОМЕР_1 та спеціалізований напівпричіп марки KRONE SD номерний знак НОМЕР_2 належать на праві власності ОСОБА_1 (а.с.95).

26.01.2023 о 12:15 год. посадова особа Укртрансбезпеки на 127 км автомобільної дороги Н-22 «Устилуг-Луцьк-Рівне» провела перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт транспортного засобу марки DAF XF 105.460 номерний знак НОМЕР_1 та спеціалізованого напівпричепу марки KRONE SD номерний знак НОМЕР_2 , власником яких є ФОП ОСОБА_1 .

За результатами проведення державного контролю був складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.01.2023 №333762.

Наведеним актом зафіксовано, що водій ОСОБА_2 перевозив на транспортному засобу, згідно товарно-транспортної накладної №002241 від 26.01.2023 вантаж (сою), без використання особистої картки водія.

Також, зафіксована відсутність роздруківки даних роботи цифрового тахографа за 26.01.2023 та за попередні 28 днів.

Дії перевізника, в особі ФОП ОСОБА_1 , кваліфіковані, як порушення за частини 1 абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

З актом перевірки водій ОСОБА_2 ознайомлений, від підпису та надання пояснень відмовився (а.с.93).

Відповідно до відомостей, які указані в товарно-транспортній накладній №002241 від 26.01.2023 автомобільним перевізником є ТОВ «СПЕНСІ ТРЕЙД».

17.02.2023 №10146/43/24-23 на адресу позивача, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, надіслано запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який відбудеться 21.03.2023 о 10:00 год. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто за закінченням терміну зберігання 24.03.2023 (а.с.90-92).

21.03.2023 Відділом державного нагляду (контролю) винесено постанову №356515, якою до ФОП ОСОБА_1 , за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. (а.с.87).

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 року (далі Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно пункту 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений Порядком №1567, який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлений виключний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено, зокрема, перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону.

Відповідно до статті 53 Закону №2344-ІІІ водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Абзац 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачає, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів наголошує, що, насамперед, у межах даної справи, слід надати оцінку рішенню суду першої інстанції, у розрізі доводів апеляційної скарги, про те, що ФОП ОСОБА_1 був автомобільним перевізником 26.01.2023 щодо перевезення вантажу (сої) згідно товарно-транспортної накладної №002241 від 26.01.2023.

Так, за текстом статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За текстом частини першої статті 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Міністерством транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі Правила перевезення вантажів) договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.

Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.

Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов`язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження.

У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов`язки сторін, відповідальність тощо.

За текстом підпункту 10.1 пункту 10 Правил перевезення вантажів перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

За підпунктом 10.10 пункту 10 Правил перевезення вантажів за домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, колегія суддів виходить з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III).

Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника.

Слід звернути особливу увагу на те, що інформація про ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній від 26.01.2023 №002241, якою оформлено перевезення вантажу (сої).

Перевізником вантажу, відповідно до цього документа, є ТОВ «СПЕНСІ ТРЕЙД».

Однак, суб`єкт владних повноважень, приймаючи спірну постанову, виходив лише з того кому належить на праві власності транспортний засіб ( ФОП ОСОБА_1 ) та дійшов висновку, що саме він є перевізником товару.

Однак, колегія суддів вважає, що докази, які були в наявності у суб`єкта владних повноважень (товарно-транспортна накладна), мали викликати обґрунтовані сумніви у встановленні особи порушника абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III.

Варто уваги, що Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, 22.02.2023, у близьких за змістом обставин справи, ухвалив постанову у справі № 240/22448/20, де сформував правовий висновок про те, що «автомобільного перевізника можна визначити на підставі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В обсязі встановлених обставин, таким документом є товарно-транспортна накладна (принаймні відомо тільки про цей документ), проте відповідач зосередив увагу на реєстраційних документах на транспортний засіб й відомостях акта перевірки від 5 листопада 2020 року № 251719, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи (ФОП), причетність якої до перевезення вантажу визначена зі слів водія на місці проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Переходячи до інших доводів апеляційної скарги, слід указати таке.

Адвокат Жигалов А. С. указує на те, що матеріали справи не містять направлення та щотижневі графіки на проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі), згідно Порядку №1567, що свідчить про незаконність її проведення та, відповідно, прийняття спірної постанови.

Колегія суддів вважає даний довід недоречним, оскільки він з`явився у сторони захисту лише на стадії апеляційного оскарження та не досліджувався судом першої інстанції.

Частина 5 статті 308 КАС України встановлює, що суд апеляційної інстанції не може розглядати підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі її автор також указує на те, що суб`єкт владних повноважень не виконав свій обов`язок щодо належного повідомлення ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Колегія суддів, оцінивши даний довід, дійшла такого висновку.

Пунктом 26 Порядку №1567 унормовано, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Колегія суддів, на підставі проведеного аналізу процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, дійшла висновку, що право особи на участь у розгляді її справи прямо передбачена приписами Порядку №1567 та є необхідною складової реалізації права особи на захист.

На думку колегії суддів, участь суб`єкта господарювання у розгляді справи спрямована на забезпечення права особи почути інформацію, яка розглядається стосовно нього і впливає на результати прийнятого рішення, та висловити свої аргументи.

Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на підтвердження своїх аргументів.

Матеріалами справи встановлено, що Відділ державного нагляду (контролю) виконав свій обов`язок, передбачений пунктом 26 Порядку №1567, направивши на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розгляд справи на 21.03.2023 о 10:00 год. рекомендованим листом із повідомленням. Однак, відправлення повернулося без вручення адресату з причини «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів бажає зазначити, що суб`єкт владних повноважень не повинен нести відповідальність за невручення позивачу, у зв`язку з його відсутністю за місцем знаходження, повідомлення про місце, день та час розгляду справи.

Крім того, слід зазначити, що обмежені строки розгляду справи про порушення Закону України «Про автомобільний транспорт» (два місяці з дня виявлення правопорушення), позбавляє відповідача права здійснювати повторний виклик правопорушника для участі у розгляді справи.

Той факт, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» повернулося вже після прийняття спірної постанови не свідчить про неналежне сповіщення позивача, оскільки суб`єкт владних повноважень мав можливість відстежити поштове відправлення за відповідним трекінгом.

Отож, узагальнюючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляції та скасування рішення суду першої інстанції.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, виразилося, на думку колегії суддів, у незастосуванні закону, який підлягав застосуванню.

Пояснюючи обставини часткового задоволення апеляції, колегія суддів указує про незгоду з доводами скаржника про неналежне сповіщення ФОП ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити таке.

Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать обставини справи, позивач у даній справі поніс судові витрати зі сплати судового збору на загальну суму 2684 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями (а.с.8, 131). Така сума судового збору складається зі сплати за подання позову та апеляційної скарги (1073,60 грн. + 1610,40 грн.).

Враховуючи, що позов ФОП ОСОБА_1 підлягає задоволенню, слід відшкодувати понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, що ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Жигалова Андрія Сергійовича, який діє в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2023 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову в. о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області АР Крим та м. Севастополі №356515 від 21.03.2023 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн. за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 07.05.2024.