Постанова

від 08.05.2024 по справі 200/5209/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 200/5209/20-а

адміністративне провадження № К/9901/32728/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.08.2020 (головуючий суддя: Льговська Ю.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 (головуючий суддя: Гаврищук Т.Г., судді: Блохін А.А., Геращенко І.В.) у справі №200/5209/20-а за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 або відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови у видачі їй, як члену сім`ї померлого під час проходження служби в зоні антитерористичної операції ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) посвідчення «Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби» на підставі Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379 (далі - постанова Уряду №379);

зобов`язати відповідача видати ОСОБА_1 як члену сім`ї померлого під час проходження в зоні антитерористичної операції служби ОСОБА_2 , посвідчення «Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби» на підставі Закону № 2011-XII, форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 379, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.08.2020, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що її син проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особового призначення «Артемівськ» ГУ МВС в Дніпропетровській області.

У період з 03.06.2014 по ІНФОРМАЦІЯ_5 її син приймав безпосередню участь в антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, у результаті чого загинув.

За таких обставин позивачка вважає, що набула право на користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, оскільки її син є військовослужбовцем.

Відповідач позов не визнав. Наголошує, що загиблий ОСОБА_2 у період проведення АТО проходив службу в правоохоронних органів, і не був військовослужбовцем, а тому дія положень Закону № 2011-XII на нього не поширюється.

Одночасно відповідач наголосив, що позивачкою реалізовано право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни в порядку та на умовах, визначених Законом № 3551-XII.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Із інформації, зазначеній у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , вбачається, що позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судами попередніх інстанцій установлено, що з ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі наказу ліквідаційної міліції ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 16.06.2016 №6о/с рядового міліції ОСОБА_2 , який обіймав посаду міліціонера взводу №2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, виключено зі списків особового складу за смертю.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 18.07.2016 у справі № 241/1390/16-ц встановлено факт загибелі ОСОБА_2 при виконанні службових обов`язків, визначених Законом України «Про боротьбу с тероризмом», при захисті територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції ІНФОРМАЦІЯ_5 на території міста Горлівка Донецької області.

22.09.2016 видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2

10.10.2017 органами соціального захисту населення видано позивачці посвідчення, яке посвідчує її право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни. Посвідчення видано в порядку та на умовах, визначених Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

У січні 2020 року позивачка звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 про видачу посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби на підставі Закону № 2011-XII.

Листом від 26.03.2020 № 01/118 відповідач відмовив у видачі зазначеного посвідчення з підстав, що дія Закону № 2011-XII не поширюється на позивачку, оскільки її син проходив службу в органах міліції та не був військовослужбовцем.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пільги, встановлені Законом № 2011-XII, поширюються лише на членів сімей загиблих військовослужбовців.

Отже, особа повинна бути не лише працівником правоохоронних органів спеціального призначення, а й військовослужбовцем.

Судами попередніх інстанцій установлено, що батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, де проходив службу син позивачки, відносився до правоохоронних органів особливого призначення, проте особовий склад такого підрозділу не проходив військову службу.

З огляду на те, що ОСОБА_2 на момент загибелі не перебував у статусі військовослужбовця, підстави для видачі позивачці посвідчення, у порядку та на умовах, визначених Законом № 2011-XII, відсутні.

Одночасно суди встановили, що позивачка користується пільгами, встановленими Законом № 3551-XII, для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Скаржниця зазначає, що судовим рішенням у справі № 241/2094/16-ц встановлено факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , міліціонера взводу №2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, при виконанні службових обов`язків, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», при захисті територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції ІНФОРМАЦІЯ_5 на території Донецької області у м.Горлівка. За таких обставин стверджує, що її син має бути прирівняний до громадян із числа військовозобов`язаних, зокрема із числа правоохоронних органів спеціального призначення, які в особливий період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні з іншими військовослужбовцями.

Відповідач своїм процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався, хоча про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином 22.12.2020.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржниці, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно із положеннями статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною шостою цієї статті, до видів військової служби належить: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до преамбули Закону № 2011-XII, цей Закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із положеннями статті 3 Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Частиною тринадцятою статті 14 Закону № 2011-XII передбачено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів № 379 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками №1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

Статтею 1 Закону України від 13.03.2014 № 876-VII «Про Національну гвардію України» (далі - Закон № 876-VII) визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно із частиною п`ятою статті 2 Закону № 876-VII Національна гвардія України виконує покладені на неї завдання у взаємодії з правоохоронними органами, Збройними Силами України, Управлінням державної охорони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами місцевого самоврядування, органами прокуратури, органами державної влади, громадськими об`єднаннями та релігійними організаціями, а також спільно з адміністрацією та режимними органами об`єктів, що охороняються, та населенням.

Частиною третьою статті 9 цього Закону передбачено, що комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

За такого правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів наголошує, що гарантії та компенсації, передбачені Законом № 2011-XII, пов`язані саме із фактом проходженням особою військової служби.

Також колегія суддів враховує, що дія Закону № 2011-XII поширюється і на осіб, які проходять службу в правоохоронних органів спеціального призначення, однак за умови, що такі особи є одночасно військовослужбовцями.

Судами попередніх інстанцій установлено, що син позивачки - ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді міліціонера взводу №2 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

Цей батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області відносився до правоохоронних органів особливого призначення, проте особовий склад такого підрозділу не проходив військову службу.

За такого правого та встановлених обставин, з огляду на те, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ не у статусі військовослужбовця, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі позивачці посвідчення в порядку та на умовах, визначених Законом № 2011-XII та постановою Уряду № 379.

Одночасно з цим колегія суддів враховує, що позивачка реалізувала право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивачки.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (Заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.08.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 у справі №200/5209/20-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

А. А. Єзеров