Постанова

від 08.05.2024 по справі 400/4562/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 400/4562/19

адміністративне провадження № К/9901/32700/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби геології та надр України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 (головуючий суддя: Косцова І.П., судді: Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі № 400/4562/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Експорт» до Державної служби геології та надр України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)», третя особа: Міністерство юстиції України про скасування наказу та спеціального дозволу на користування надрами,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Надра Експорт» (далі - ТОВ «Надра Експорт» або позивач) звернулося до суду з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра або відповідач-1), Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № (83)» (далі - ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» або відповідач-2), третя особа: Міністерство юстиції України, в якому просило:

скасувати наказ Держгеонадра України від 27.06.2019 № 206 в частині внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 4776 від 18.11.2008, виданого ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)»;

скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами № 4776 від 18.11.2008, виданий ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», в частині змін, внесених наказом ДСГНУ від 27.06.2019 № 206.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 20.07.2020 у задоволенні позову відмовив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 21.07.2021 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про задоволення позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач-1 (Держгеонадра) подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений склад суду: головуючий суддя: Бевзенко В.М., судді: Кравчук В.М., Шарапа В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

На адресу Верховного Суду надійшла заява ДП «Підприємство ДКВС України (№83)» про приєднання до касаційної скарги Держгеонадра на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021.

У цій заяві, відповідач-2 підтримав мотиви та вимоги касаційної скарги відповідача-1, за якою відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2021 прийнято до касаційного розгляду заяву ДП «Підприємство ДКВС України (№83)» про приєднання до касаційної скарги Держгеонадра України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду: головуючий суддя: ОСОБА_1, судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І.

У зв`язку із ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08.06.2023 №622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 08.06.2023 № 1723-к (№ 1723/0/5-23) «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Верховного Суду» призначений повторний автоматизований розподіл справи №400/4562/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023, визначений новий склад суду: головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Берназюк Я.О., Шарапа В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2024 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що у 2017 році Товариством розпочато процедуру отримання спеціального дозволу на користування надрами «Північної ділянки» Костянтинівського родовища, зокрема, здійснено апробацію запасів надр та виконано інші дослідні роботи.

13.03.2018 Держгеонадра здійснила реєстрацію робіт і досліджень Товариства, пов`язаних з геологічним вивченням надр (форма № 3-гр), що свідчить про те, що «Північна ділянка» Костянтинівського родовища на час реєстрації не була надана в користування іншим фізичним чи юридичним особам та не перетинається з земельними ділянками інших надрокористувачів.

Уклавши у квітні 2018 року відповідну угоду на виконання робіт з ТОВ «Естімешн Солюшнз», Товариство отримало звіт з попередньої геолого-економічної оцінки запасів «Північної» ділянки та відповідно до вимог постанови КМ від 22.12.1994 №865, подало на затвердження матеріали до Державної комісії по запасам корисних копалин.

21.08.2018 Державна комісія по запасам корисних копалин на своєму засіданні розглянула подані матеріали та затвердила їх протоколом № 4481.

Водночас, у листопаді 2019 року позивач дізнався, що оскаржуваним наказом Держгеонадра до спеціального дозволу на користування надрами, виданим ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», внесені зміни, внаслідок яких повністю змінені географічні координати земельної ділянки, яка надана в користування Підприємству.

Отже, по суті доводи позивача зводяться до того, що після внесення спірним наказом № 206 змін до спеціального дозволу на користування надрами ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», частина Костянтинівського родовища, на якій ним вже здійснена апробація запасів та виконане геолого-економічне обґрунтування, увійшла до географічних меж земельної ділянки, наданої в користування ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», що унеможливлює подальше отримання ТОВ «Надра Експорт» спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідач-1 позов не визнав. Зазначив, що ДП «Підприємство ДКВС України (№83)» користується надрами Костянтинівського родовища на підставі спеціального дозволу на користування надрами № 4776 від 18.11.2008.

При видачі цього дозволу, була допущена технічна помилка, а саме зазначені географічні координати родовища, які не відповідають загальному обсягу запасів, які в ньому (дозволі) зазначені. Саме зазначена помилка і була виправлена шляхом прийняття наказу від 27.06.2019 № 206.

Також відповідач-1 наполягає, що вирішення питання про скасування спеціального дозволу на користування надрами № 4776 від 18.11.2008, виданого ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», належить до виключної компетенції Держгеонадра, і суд не вправі вирішувати таку вимогу.

Позивач подав відповідь на відзив відповідача-1, який по суті повторює доводи позовної заяви. Додатково позивач зазначив, що його позовні вимоги узгоджуються з приписами КАС України, натомість відповідач-1 не навів ніякого спростування доводів позовної заяви.

Відповідач-2 також позов не визнав. На переконання ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», оскільки позивач на теперішній час ще не отримав спеціального дозволу на користування ділянкою надр Костянтинівського родовища, то його позов спрямований на захист права, яке ще не виникло, що виключає можливість судового захисту.

Також відповідач-2 звернув увагу на той факт, що Костянтинівське родовище є цілісним, окремої його ділянки під назвою «Північна ділянка», не існує, жодним органом рішення про поділ цілісного родовища не приймалось, і на підставі дозволу, Костянтинівське родовище цілком передано в користування ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)».

У відповіді на відзив ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», позивач зазначив, що задля отримання спеціального дозволу на користування надрами, ним проведена значна за обсягом робота та витрачені кошти на проведення геолого-економічної оцінки запасів Костянтинівського родовища.

Проте після внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами №4776 від 18.11.2008, виданого ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», земельна ділянка, на якій Товариством здійснені геологічні роботи, поглинута земельною ділянкою, наданою в користування відповідачу-2, що власне і свідчить про порушення прав позивача.

За клопотанням відповідача-2, до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучений Мін`юст, який в поясненнях заперечив проти задоволення позовних вимог.

На переконання третьої особи, позивач не оспорює правомірність отримання ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» спеціального дозволу на користування надрами, а внесення змін до географічних координатів тільки привело у відповідність ці дані підрахунку запасів.

Під час розгляду справи, позивач доповнив обґрунтування позовних вимог тим, що особа, яка підписала спеціальний дозвіл на користування надрами № 4776, була позбавлена повноважень шляхом скасування її довіреності.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом господарської діяльності ТОВ «Надра Експорт» є неспеціалізована оптова торгівля, а допоміжними: добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю; надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин і розроблення кар`єрів, тощо.

Так, рішенням Костянтинівської селищної ради від 10.03.2017 № 5 позивачу надано погодження на проведення геологічного вивчення (шляхом апробації) гранітів Костянтинівського родовища, в межах геологічних блоків ІХ-В, ХІ-А, ХІІІ-С1, ХІV-С1, яке розташоване на відстані 0,5 км на північний захід від с. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області.

Зазначене рішення у встановленому законом порядку не скасовувалось, не змінювалось та має юридичну силу.

З метою реалізації зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, Товариство 13.03.2018 зареєструвало в Державній службі геології перелік об`єктів робіт та досліджень з геологічного вивчення надр на 2018-2019 роки (форма №3-гр), а 15.04.2018 уклало з ТОВ «Естімешн Солюшнз» договір № 1-1-4-2018, за умовами якого виконавець зобов`язався виконати роботи/надати послуги із попередньої геолого-економічної оцінки Костянтинівського родовища облицювальних гранітів в Арбузинському районі Миколаївської області з супроводом геологічної експертизи Звіту в Державній комісії України по запасах корисних копалин та передачею звіту до ДНВП «Геоінформ України».

21.08.2018 Державною комісією України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України розглянуто матеріали попередньої геолого-економічної оцінки запасів «Північної» ділянки Костянтинівського родовища гранітів, поданих на розгляд ТОВ «Надра Експорт» з метою отримання спеціального дозволу на видобування, про що складено протокол № 4481, який направлено до Держгеонадра України для розгляду та введення в дію.

17.10.2018 протоколи ДКЗ, серед яких і протокол № 4481, повернуто Державній комісії України по запасах корисних копалин для подальшої передачі до ДНВП «Геоінформ України».

26.12.2019 позивач звернувся до Держгеонадра із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування граніту Північної ділянки Костянтинівського родовища у Миколаївській області, проте листом № 309/01/11-20 від 09.01.2020 заяву Товариства разом із доданими матеріалами було повернуто з тих причин, що площа Північної ділянки Костянтинівського родовища перетинається з площею спеціального дозволу на користування надрами від 18.11.2008 № 4776, виданого ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)».

У контексті обставин цієї справи, судами встановлено, що 18.11.2008 ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», яке є правонаступником ДП «Підприємство Арбузинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (№ 83)», отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 4776, згідно із яким Підприємству для видобування корисних копалин відведено земельну ділянку Костянтинівського родовища, розташованого у відстані 0,5 км на північний захід від с. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області, загальною площею 33,6 га у межах 12 кутових точок географічних координат.

18.03.2019 ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» подало до Держгеонадра України заяву про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку із виявленням помилок у визначенні координат кутових пунктів дозволу.

Наказом від 27.06.2019 № 206 Держгеонадра внесла зміни до спеціального дозволу № 4776, виданого 18.11.2008, на підставі якого Підприємство отримало новий дозвіл з відміткою про внесення змін, в якому, зокрема, зазначено, що площа відведеної земельної ділянки становить 40,7 га у межах 14 кутових точок географічних координат.

Законність наказу Держгеонадра України, яким внесено зміни до спеціального дозволу та безпосередньо спеціального дозволу на користування надрами в частині внесених змін є предметом спору у справі, що розглядається.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» для користування було передане все Костянтинівське родовище, що підтверджується наявністю в спеціальному дозволі на користування надрами посилань на протокол Державної комісії по запасам корисних копалин СРСР від 16.08.1972 № 6620 та протокол Науково-технічної ради Державної геологічної служби від 24.12.2008 № 215, то відповідач, видаючи оскаржуваний наказ, лише виправив помилкові географічні дані, які були приведені у відповідність з даними протоколів.

Також суд першої інстанції наголосив, що вчинення дій, направлених на отримання спеціального дозволу на користування надрами «Північної ділянки» Костянтинівського родовища саме по собі не тягне для позивача виникнення будь-яких прав, і тільки після отримання спеціального дозволу на користування надрами у позивача виникне законне право на ділянку надр.

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.

Проаналізувавши положення законодавства у сфері надрокористування, суд апеляційної інстанції констатував, що вирішуючи питання про внесення змін до дозволу на користування надрами або відмови у внесенні таких змін, уповноважений орган має ретельно перевірити подані заявником документи та наведені останнім обґрунтування щодо необхідності внесення відповідних змін.

Суд апеляційної інстанції установив, що 18.03.2019 ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» звернулось до Держгеонадра із листом та заявою про внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку із виявленням помилок у визначенні координат кутових пунктів дозволу.

Визнавши обґрунтованими доводи Підприємства щодо необхідності внесення змін до дозволу, Держгеонадра на підставі оскаржуваного наказу переоформило виданий раніше дозвіл з урахуванням виявлених помилок в визначених географічних координатах відведеного родовища.

Ретельно дослідивши наявну у матеріалах справи копію зазначеного дозволу, суд апеляційної інстанції установив, що до нього включено загальний обсяг запасів корисних копалин, затверджений протоколом Державної комісії по запасам корисних копалин СРСР від 16.08.1972 № 6620, та обсяг дорозвіданих запасів в північній частині Костянтинівського родовища, затверджений протоколом Науково-технічної ради Державної геологічної служби від 24.12.2008 № 215.

Водночас як з`ясував суд апеляційної інстанції, судом першої інстанції під час розгляду справи зазначені протоколи не досліджувались, тому на вимогу апеляційного суду такі були надані для дослідження в суд апеляційної інстанції.

Дослідивши зазначені протоколи, суд апеляційної з`ясував, що жоден з цих документів не містить інформації щодо географічних координат відведеної для видобування корисних копалин земельної ділянки та її площі.

Між тим, з наявного у матеріалах справи акту гірничого відводу від 14.12.1990, виданого Арбузинським райвиконкомом установі в/к 316/83, та додатку до вказаного акту вбачається, що ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» відведено під розробку корисних копалин земельну ділянку площею 40,7 га, координати якої наведені у додатку до акту - каталозі географічних координат кутових точок, яким визначено 12 точок.

Натомість, як у пояснювальній записці Підприємства, так і в спеціальному дозволі на користування надрами № 4776 зі змінами, внесеними оскаржуваним наказом, визначено вже 14 географічних координат кутових точок.

Більш того, порівняння визначених в додатку до акту від 14.12.1990 кутових координат з координатами, вказаними в оскаржуваному спеціальному дозволі виявило, що ці координати взагалі не співпадають, що ставить під сумнів обґрунтованість рішень суб`єкта владних повноважень та свідчить про те, що ці рішення були прийняті без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття таких рішень, без належної неупередженості та розсудливості.

Суд апеляційної інстанції констатував, що Підприємство, звернувшись до відповідача-1 із заявою про внесення змін до спеціального дозволу, не надало жодних документів на підтвердження того, що при первісному визначенні координат кутових пунктів у спеціальному дозволі на користування надрами №4776 у листопаді 2008 року ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» отримало право на користування надрами на ділянці 40,7 га у межах 14 географічних координат кутових точок. Такі докази відсутні і у матеріалах справи.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що у ході апеляційного розгляду справи, ані представник ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83), ані представник Держгеонадр не змогли пояснити суду причини та природу розбіжностей між площею та географічними координатами кутових точок, визначених у спеціальному дозволі на користування надрами № 4776 станом на 2008, 2019 рік та в акті гірничого відводу від 14.12.1990, виданого Арбузинським райвиконкомом.

У контексті надання оцінки порушених прав позивача спірними правовідносинами, суд апеляційної інстанції із посиланням на практику ЄСПЛ виходив з того, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Своєю чергою, позивач, який дотримувався законодавчо визначеної процедури щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами, здійснив апробацію запасів ділянки надр та затвердження геолого-економічної оцінки запасів, не може бути обмежений в участі у подальшій процедурі з підстав перетину площ ділянок, оскільки Держгеонадра на початку такої процедури визначила, що площа Північної ділянки Костянтинівського родовища не перетинається з площею інших спеціальних дозволів на користування надрами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не може бути позбавлений права на доступ до суду для захисту своїх інтересів з боку держави в обраний ним спосіб.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-1 стверджує, що внаслідок неповного з`ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Скаржник наполягає, що при первинній видачі ДП «Підприємство ДКВС України (№83)» спеціального дозволу на користування надрами в 1995 році, у цей дозвільний документ було включено все Костянтинівське родовище, як єдина ділянка надр, але в географічних координатах, які окреслюють родовище і вказуються в дозволі, була допущена помилка та наведені координати лише частини родовища.

Так, виявивши помилку ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», у відповідності до процедури передбаченої пунктами 17, 18 Порядку № 615, у березні 2019 року звернулося до Держгеонадра із заявою, яка у підсумку була задоволена.

У контексті наведених доводів, скаржник наголосив, що факт того, що первинно ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» було передано все Костянтинівське родовище підтверджується також наявністю посилань у самому дозволі на протокол Державної комісії по запасам корисних копалин СРСР від 16.08.1972 №6620 та протокол Науково-технічної ради Державної геологічної служби від 24.12.2008 № 215.

Так, на підставі протоколу ДКЗ СРСР від 16.08.1972 № 6620 Підприємству був виданий акт гірничого відводу від 14.12.1990 в якому зазначено, що площа на яку надається спеціальний дозвіл становить 40,7 га. у смт. Костянтинівна Арбузинського району Миколаївської області.

04.10.2004 Підприємство отримало у постійне користування земельну ділянку площею 85,4556 га у смт. Костянтинівна Арбузинського району Миколаївської області.

За таких обставин скаржник вважає, що приймаючи оскаржуваний наказ, останній лише виправив помилкові географічні дані, які були приведені у відповідність з даними протоколів.

Одночасно з цим, скаржник наголосив, що Порядком № 615 не встановлено обмежень у строках для виявлення та виправлення помилок в раніше виданих дозволах.

Відповідач-2 приєднався до поданої Держгеонадра касаційної скарги шляхом подання відповідної заяви, яка судом була задоволена. Заявник повністю підтримав доводи та вимоги касаційної скарги відповідача-1.

Водночас додатково просив Суд звернути увагу на те, що позивач у цій справі ініціював оскарження індивідуального акту, прийнятого відносно ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», хоча інші особи такий акт право оскаржити не можуть.

Зазначив, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що скасувати спеціальний дозвіл суд може лише у тому випадку, коли з обґрунтованим позовом до надрокористувача звернувся орган, який видав цей дозвіл, а не будь-яка інша особа. Таким чином, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі повноважень скасувавши в частині дозвіл, за позовом особи, яка не має жодного відношення до цього дозвільного документа.

Своєю чергою, відповідач-2 вважає, що незаконне рішення суду апеляційної інстанції призвело до порушення його прав на мирне володіння майном.

Відповідач-2 також вважає, що формально позов ТОВ «Надра Експорт» має на меті усунення вигаданих позивачем порушень порядку внесення змін до спеціального дозволу № 4776 з боку Держгеонадр. Проте, внаслідок безпідставного задоволення цього позову, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» позбавлено права на спеціальне користування надрами. Отже, має місце «втручання» у майно.

Більш того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги і на ту обставину, що у селищної ради відсутні повноваження приймати рішення стосовно родовищ загальнодержавного значення та/чи землі державної власності. Так, розташоване цілісне Костянтинівське родовище гранітів є державною власністю і знаходиться у постійному користуванні підприємства, а отже селищна рада не мала повноважень видавати жодних погоджень. Відповідно, позивач не мав відповідного погодження/дозволу уповноваженого органу на здійснення геологічного вивчення гранітів.

Підсумовуючи викладене, ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)» повністю підтримує вимоги касаційної скарги Держгеонадра.

Третя особа також скористалася процесуальним правом та подала пояснення у справі. В доповнення до доводів Держгеонадра та ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», Мін`юст просив звернути увагу також на те, що незаконним судовим рішенням суд апеляційної інстанції фактично позбавив майнових прав відповідача-2, оскільки останнім були сплачені усі обов`язкові платежі за видобування граніту.

Позивач процесуальним правом на подачу відзиву не скористався, хоча про відкриття касаційного провадження у справі повідомлявся належним чином, докази чого наявні у матеріалах справи.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174 (далі Положення - №1174) Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Держгеонадра у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 2 Положення №1174).

Згідно із пунктом 4 Положення № 1174 Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань, з поміж інших, видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення; здійснює переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), внесення до них змін та видачу дублікатів, продовжує строк дії спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами).

Пунктом 7 Положення № 1174 встановлено, що Держгеонадра здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно із пунктом 9 цього Положення, Держгеонадра у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України і наказів Мінприроди видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування (частина перша статті 4 Кодексу України про надра).

Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами, продовження строку дії, переоформлення, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін урегульовані Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 №615 (далі - Порядок № 615; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями пункту 17 Порядку № 615 передбачено, що внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем (або правонаступником - у випадку, передбаченому підпунктом 8 цього пункту) документів, зокрема, у разі виявлення надрокористувачем після отримання дозволу описок, очевидних помилок.

Для внесення змін до дозволу заявник подає заяву, в якій зазначаються номер та дата дозволу, разом з інформацією (у формі довідки, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом) про виконання особливих умов дозволу, до якого планується внести зміни, та програми робіт, виконання якої передбачено угодою про умови користування надрами; пояснювальною запискою, яка складається надрокористувачем, засвідчується його підписом та містить обґрунтування необхідності внесення змін до дозволу.

Відповідно до приписів пункту 18 Порядку № 615 орган з питань надання дозволу надає протягом 30 календарних днів з дати надходження заяви про переоформлення дозволу (внесення змін до нього) та документів, що додаються до неї, заявникові дозвіл на новому бланку з урахуванням відповідних змін або вмотивовану відмову.

Переоформлення дозволу або внесення змін до нього здійснюється без зміни номера, дати реєстрації, строку його дії та умов користування надрами і є обов`язковою підставою для внесення змін до угоди про умови користування надрами.

У разі зміни особливих умов, визначених у дозволі, до нього вносяться зміни з урахуванням змін умов користування надрами.

У справі, що розглядається позивачем оскаржується внесення змін до спеціального дозволу на користування надрами № 4776 від 18.11.2008, виданим ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», в частині уточнення географічних меж земельної ділянки, наданої в користування Підприємству.

Оскарження цих актів обумовлено тим, що позивач мав намір отримати спеціальний дозвіл на користування надрами з метою видобування граніту Північної ділянки Костянтинівського родовища у Миколаївській області.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Разом з цим, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Узагальнюючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, колегія суддів констатує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень, у тому числі й індивідуальних актів, є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

У контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що оскаржувані ТОВ «Надра Експорт» наказ Держгеонадра України від 27.06.2019 № 206 та дозвіл на користування надрами № 4776 від 18.11.2008, виданий ДП «Підприємство ДКВС України (№ 83)», в частині уточнення географічних меж земельної ділянки, наданої в користування Підприємству, є індивідуальними актами.

Своєю чергою, проведення позивачем апробації запасів ділянки надр, затвердження геолого-економічної оцінки запасів, є лише складовими процесу отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Подання Товариством документів, їх розгляд та затвердження, є певним етапом виконання якого є обов`язковим для набуття відповідного права, проте не є гарантією отримання позитивного рішення щодо набуття права користування ділянкою надр.

За такого правового регулювання та встановлених судами обставин, цілком слушним є висновок суду першої інстанції, що на час виникнення спірних правовідносин позивач не мав прав на «Північну ділянку» Костянтинівського родовища, а отже у спірному випадку відсутнє порушення прав ТОВ «Надра Експорт», які б мали бути захищені судом.

Водночас, на переконання колегії суддів, належним способи захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є оскарження дій Держгеонадра з повернення Товариству листом № 309/01/11-20 від 09.01.2020 його заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування граніту Північної ділянки Костянтинівського родовища у Миколаївській області з доданими до неї матеріалами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 у справі № 480/4849/21.

Враховуючи викладена, колегія суддів вважає, що оскільки судом першої інстанції правильно встановлено відсутність порушеного права позивача, то це є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 238, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України, Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 83)» задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі №400/4562/19 скасувати.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 у справі № 400/4562/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа

Я. О. Берназюк