Рішення

від 16.04.2024 по справі 761/30044/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/30044/20

Провадження № 2/761/354/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Дем"янчук С.Р.,

за участю представника позивача Мельнікової І.Г. ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Шевченка О.М. ,

представника відповідачки Бойко Н.П. ,

представника 3-ї особи ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , 3-ті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_10 , інтереси якої представлені адвокатом Мельніковою І.Г., звернулась до Шевченківського районного суду м Києва з позовом, в якому просила витребувати з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_7 об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , на користь законного власника, з подальшим внесенням запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про ОСОБА_10 , як власника зазначеного об`єкту нерухомого майна.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_11 . Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження 27.08.1962 було зареєстровано народження ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 30.09.1972 року вчинено запис № 27 про усиновлення та прізвище дитини « ОСОБА_13 » змінено на « ОСОБА_14 », по-батькові з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 ». Також були змінені дані про батька з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 », ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Зазначає, що 01.06.1978 року змінено дані про матір дитини з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_20 », ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 . Відповідні свідоцтва про народження видавались 27.08.1962 (вперше після реєстрації народження), 07.12.1972 (після усиновлення, змінено дані про батька), 01.06.2978 (після зміни даних про матір) та 02.07.1978 року. Вказує,що позивачка ОСОБА_21 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , її батьками зазначені: ОСОБА_18 - батько, ОСОБА_22 - мати. Після реєстрації шлюбу 12.11.1974 ОСОБА_21 змінила призвіще на « ОСОБА_23 ». Зазначає,що мати ОСОБА_11 - ОСОБА_20 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , після її смерті відкрилась спадщина у вигляді частини квартири АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_20 у спірній квартирі був зареєстрований ОСОБА_11 , таким чином, він прийняв спадщину у вигляді частини квартири АДРЕСА_1 після смерті матері. 28.09.2012 приватним нотаріусом КМНО Авдієнко В.П. відкрито № 4/2012, номер у спадковому реєстрі 53461186, після смерті ОСОБА_11 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20.11.2012 позивачка прийняла спадщину, подавши до приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.П. заяву про прийняття спадщини, яка зареєстрована за № 240/07-14. Зазначає, що згідно матеріалів спадкової справи із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_11 звернулись: 28.09.2012 ОСОБА_8 , як цивільна дружина та 20.11.2012 позивачка, як рідна сестра. Вказує, що до скалду спадщини після померлого ОСОБА_11 увійшли: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 58,45 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м. та земельна ділянка загальною площею 0,044 га, кадастровий номер 3221887801:02:052:0169, яка розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Старі Петрівці, садове товариство «Колективна праця». 21.11.2014 приватним нотаріусом КМНО Авдієнко В.П. було відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на належне померлому майно. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.01.2015 у справі № 363/4828/14-ц позов ОСОБА_8 задоволено, визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 3221887801:02:052:0169, яка розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Старі Петрівці, садове товариство «Колективна праця», в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_11 . Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13.01.2015 скасовано рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13.01.2015 та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 повністю відмовлено. Однак, ще до скасування апеляційним судом рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13.01.2015, ОСОБА_8 встигла зареєструвати за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, 24.04.2015 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір курівлі-продажу квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мішеніним І.С., за реєстровим номером №179, відповідно до якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_9 , купив двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що 01.10.2015 ОСОБА_24 , діючи в інтересах ОСОБА_9 відповідно до довіреності, посвідченої 01.10.2015 приватним нотаріусом КМНО Сазоновою О.М., за реєстровим № 1432, продав, а ОСОБА_7 купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 58,45 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м., про що між ними було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сазоновою О.М., за реєстровим № 1434. Вказує, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2016 у справі № 761/18093/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27.03.2017, позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_25 , приватний нотаріус КМНО Авдієнко В.П., приватний нотаріус КМНО МішенінІ.С., приватний нотарісу КМНО Сазонова О.М. про встановлення факту, визнання недійсним договору та визнання права власності в порядку спадкування, задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинений 24.04.2015 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , та, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мішеніним І.С., та, зареєстрований в реєстрі за № 179; визнано за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку загальною площею 0044 га, кадастровий номер 3221887801:02:052:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_3. В частині встановлення факту та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.10.2015 відмовлено. В подальшому, постановою Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 761/18093/15-ц рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2017 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_25 , приватний нотаріус КМНО Авдієнко В.П., приватний нотаріус КМНО МішенінІ.С., приватний нотарісу КМНО Сазонова О.М. про встановлення факту, визнання недійсним договору та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено. У зв`язку з чим, позивач вимушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2020 відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.09.2020 за заявою представника позивача вжито заходи забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,45 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_7 ..

28.10.2020 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Шевченко О.М. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що 01.10.2015 року ОСОБА_7 у ОСОБА_9 було придбано квартиру, про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мішеніним І.С., зареєстрований в реєстрі за № 1434. Зазначає, що за купівлю вказаної квартири відповідачі заплатили 1 405 140,00 грн. та 14 051, 00 грн. збору до пенсійного фонду. Оскільки вказана квартира перебувала в занедбаному стані, після її придбання відповідачами проведено капітальний ремонт , на який було витрачено грошові кошти у значному розмірі. Крім того, з моменту придбання і на даний момент квартира утримується відповідачами. За перебігом двох з половиною років з моменту придбання квартири, а саме 12.04.2018 близко 19.30 год. до вказаної квартири прийшов представник ОСОБА_10 з трьома невідомими особами та повідомив, що ОСОБА_10 є власником вказаної квартири, вимагали звільнити помешкання, на що ОСОБА_2 було викликано поліцію, після чого останні втекли. Оскільки попередній власник квартири ОСОБА_9 не відповідач на чисельні телефонні дзвінки, відповідачі вимушені звернутися із заявами до правоохоронних органів, наразі триває досудове розслідуванняу кримінальному провадженні № 12018100100004907. Зазначає, що позивачем заявлено позов поза межами строку позовнї давності, про що представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.

30.10.2020 представником відповідачки ОСОБА_7 - адвокатом Бойко Н.П. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що 01.10.2015 року ОСОБА_7 у ОСОБА_9 було придбано квартиру, про що укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мішеніним І.С., зареєстрований в реєстрі за № 1434. Зазначає, що за купівлю вказаної квартири відповідачі заплатили 1 405 140,00 грн. та 14 051, 00 грн. збору до пенсійного фонду. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.10.2015 заборони в момент вчинення правочину були відсутні, що вказує на те, що перед посвідченням правочину і нотаріус, і покупець вжили усіх розумних заходів, виявили обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. Крім того, ОСОБА_9 , набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу із ОСОБА_8 від 24.04.2015, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мішеніним І.С. та зареєстрований в реєстрі за № 179. Тобто, ОСОБА_8 продала спірну квартиру ОСОБА_9 , через три місяці з моменту оформлення права власності, а в свою чергу, ОСОБА_9 було здійснено продаж через шість місяців. При цьому, спадкову справу після смерті спадкодавця ОСОБА_11 було відкрито 28.09.2012 року. Тобто, за три роки позивачка не вчинила жодних передбачених законодавством дій з метою збереження спадкового майна до визначення подальшої долі цього майна. А тому, на час укладання договору купівлі-продажу квартири відповідачці не було відомо, що відносно спірного майна існували претензії третіх осіб. Крім того, при укладанні угоди нотаріусом перевірено відсутність будь-яких обтяжень на нерухоме майно.Зазначає, що позивачем заявлено позов поза межами строку позовнї давності, про що представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.02.2022 зупинено провадження у справі, на шестимісячний строк з часу відкриття спадщини для прийняття спадкоємцями спадщини після смерті ОСОБА_10 , померлової ІНФОРМАЦІЯ_9 , та залучення їх до участі у справі як правонаступників, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_14.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.11.2022 поновлено провадження у справі.

02.02.2023 замінено позивача ОСОБА_10 її правонаступником ОСОБА_6

02.02.2023 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення, надала пояснення аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідачки ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечила проти позову, просила відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні заперечили проти позову, просили відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи -1 в судовому засіданні заперечила проти позову, просила відмовити в його задоволенні.

Третя особа-2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2016 за №761/18093/15-ц, ОСОБА_21 народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 , її батьками зазначені - ОСОБА_18 - батько, ОСОБА_26 - мати, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Після реєстрації шлюбу 12.11.1974 року ОСОБА_21 змінила прізвище на « ОСОБА_23 ».

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження вбачається, що 27.08.1962 року було зареєстровано народження ОСОБА_12 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_11 .

30.09.1972 року вчинено запис №27 про усиновлення та прізвище дитини « ОСОБА_13 » змінено на « ОСОБА_14 », по-батькові з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_16 ». Також змінено дані про батька з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 », ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Крім того, 01.06.1978 змінено дані про матір дитини з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_20 », ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідні свідоцтва про народження видавались 27.08.1962 (вперше після реєстрації народження), 07.12.1978 (після усиновлення, змінено дані про батька), 01.06.1978 (після зміни даних про матір) та 02.07.1978 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_11 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 26.09.2012, виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві, відповідний актовий запис № 17081.

Після смерті померлого ОСОБА_27 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, розташовану на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.

Із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_11 звернулися ОСОБА_8 , як особа, яка знаходилася з останнім в фактичних шлюбних відносинах, та ОСОБА_10 , як рідна сестра.

Після звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко В.П. від 21.11.2014 року відмовлено ОСОБА_10 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 на тій підставі, що не надано оригіналів правовстановлюючих документів.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13.01.2015 визнано за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,044 га, яка розташована на території с.Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, с/т «Колективна праця» та квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_11 ..

Право власності на квартиру на підставі зазначеного рішення ОСОБА_8 зареєструвала 30.01.2015.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 24.04.2015 ОСОБА_8 зареєструвала право власності на земельну ділянку на підставі рішення суду.

В цей же день за договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мішеніним І.С. та зареєстрований в реєстрі за №179 ОСОБА_8 продала квартиру АДРЕСА_1 ..

В подальшому, за договором купівлі-продажу від 01.10.2015, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. та зареєстрований в реєстрі за №1434, ОСОБА_24 , діючи в інтересах ОСОБА_9 , продав зазначену квартиру ОСОБА_7 ..

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15.09.2015 року скасоване рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13.01.2015 року.

Вказаним судовим рішенням від 19.12.2016 позовні вимоги ОСОБА_10 було задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинений 24.04.2015 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мішеніним Іваном Сергійовичем та зареєстрованим в реєстрі за №179; визнано за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку загальною площею 0,004 га, кадастровий номер 3221887801:02:052:0169, розташованої на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2017 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2016 залишено без змін.

У відповідності до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.06.2019 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2016 та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2017 скасовано у частині позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , треті особи - ОСОБА_25 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мішенін Іван Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , визнання права власності за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , треті особи - ОСОБА_25 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мішенін Іван Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , вчинених 24 квітня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , 01 жовтня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , визнання права власності за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , відмовлено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_10 у порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, кадастровий номер 3221887801:02:052:0169, розташованої на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, залишено без змін.Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року в скасованій частині втрачають законну силу з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції.Поновлено дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_10 в порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку загальною площею 0,044 га, кадастровий номер 3221887801:02:052:0169, розташованої на території садового товариства «Колективна праця» села Старі Петрівці Вишгородського району Київської області.

ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_10 померла у віці 94 років у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 15.01.2022Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Згідно заповіту, посвідченого 13.01.2022 державним нотаріусом КМНО Тіщенко Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за №22, ОСОБА_10 заповіла ОСОБА_6 все належне їй майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде належати їй на день його смерті і на що вона матиме право за законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 317 та 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд України у своїй постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14 дійшов висновку про те, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно із ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Судом встановлено, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 порушує права позивача, як законного власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Спірна квартира вибула із власності позивача, як правонаступника померлої ОСОБА_10 , поза його волею.

Метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Зазначене кореспондується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у п. 142 Постанови від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).

Оскільки однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, незаконне позбавлення власника права володіння нерухомим майном, у тому числі, шляхом безпідставного виключення відповідного запису про державну реєстрацію права власності із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з подальшим його неодноразовим відчуженням передбачає наявність у такого власника права на захист порушених прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 ЦК України.

При цьому, як роз`яснено у п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 за №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Таким чином, враховуючи те, що судом встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника без його волі, тому позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Водночас, як зазначалося вище, відповідачі подали заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, а представник позивача просив визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до усталених загальних правових висновків Верховного Суду щодо порядку застосування позовної давності, викладених, зокрема, в постановах від23січня 2020 року у справі № 916/2128/18, від 03 лютого 2021 року у справі №914/197/19, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. При цьому з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі №520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за строки розгляду справи в судах, і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

У вересні 2020 року ОСОБА_10 через свого представника звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Представник позивача вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, оскільки вони не залежали від сторони позивача, а від черговості розгляду справ по захисту права позивача на спірну квартиру, та як наслідок наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, свідчить про те, що строк звернення з позовом про витребування спірної квартири позивачем пропущено з поважних причин.

Так, після набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/18093/15-ц від 19.12.2016, 28.08.2017 року ОСОБА_10 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/18093/15-ц від 19.12.2016.

Як вбачається із змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.06.2019 № 171835952, запис про реєстрацію права власності ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.08.2018 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.12.2016 у справі № 761/18093/15-ц і лише 26.09.2019 право власності ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1 було скасовано на підставі Постанови Верховоного суду від 05.06.2019 року у справі №761/18093/15-ц.

Крім того, у період часу з 22.08.2017 по 26.06.2019, позивач, як власник квартири, право на яку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, намагався вселитися у спірну квартиру, проте ОСОБА_7 та ОСОБА_2 цьому перешкоджали.

Розглянувши наведені позивачем причини пропуску позовної давності, суд вважає, що вони є поважними, оскільки протягом 2016-2019 р. позивач здійснював захист свого права в судовій справі № 761/18093/15-ц, рішення судів в якій є підставою для звернення з даним позовом; розгляд справи № 761/18093/15-цбув тривалим і не залежав від сторони позивача, а від черговості розгляду справ та завантаженості судів.

Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати позивача зі сплати судового збору мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 2,5,10-13,76-81,141,259,263-265,268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , 3-ті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування нерухомого майна задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_7 об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 на користь законного власника ОСОБА_6 , з подальшим внесенням запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про ОСОБА_6 як власника зазначеного об`єкту нерухомого майна.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: