Рішення

від 08.05.2024 по справі 501/731/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 501/731/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Садівничого об?єднання громадян «Ветеран» про визнання трудових відносин припиненими, -

ВСТАНОВИВ :

27 лютого 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до Іллічівського міськсуду Одеської області з вказаним позовом, в якому просила суд, визнати припиненими трудові відносини між нею і відповідачами на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, у зв`язку зі звільненням з посади голови СОГ «Ветеран», мотивуючи це неможливістю провести загальні збори СОГ «Ветеран», до виключної компетенції яких відноситься вирішення питання неможливо до закінчення воєнного стану з огляду на спільний наказ Одеської ОВА та Оперативного угруповання військ «Дунай» від 18.08.2023 р. № 18 «Про заборону проведення деяких масових заходів на території Одеської області в умовах правового режиму воєнного стану», зважаючи на високу загрозу для життя та здоров`я людей, спричинену збройною агресією проти України, з метою забезпечення громадської безпеки і порядку, збереження життя цивільних осіб,на території Одеської областізаборонено проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій на період дії правового режиму воєнного стану до його скасування/припинення або до видачі окремого наказу, у залежності від того, яка з цих подій настане раніше.

Ухвалою Іллічівського міськсуду Одеської області від 29.02.2024 р. вказані матеріали цивільної справи в порядку ст.ст. 27,31,187 ЦПК України були направлені за підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області, на території юрисдикції якого знаходиться місцезнаходження юридичної особи відповідачів, отримані судом 21.03.2024 р. та ухвалою суду від 25.03.2024 р. залишені без руху через несплату позивачкою судового збору (а.с. 33-41).

Після усунення недоліків позовної заяви 22.04.2024 р., ухвалою суду від 23.04.2024 р. вказані матеріали прийняті судом до свого провадження з відкриттям провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, про що у позові було заявлено позивачкою (а.с. 42-45).

У визначений ухвалою суду від 23.04.2024 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, представниця відповідачів надіслала до суду письмовий відзив, в якому повністю визнала позов ОСОБА_1 , який просила задовольнити (а.с. 48-50).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних виснвків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Статтею43Конституції Українипередбачено кожен маєправо напрацю,що включаєможливість зароблятисобі нажиття працею,яку вінвільно обираєабо наяку вільнопогоджується.Держава створюєумови дляповного здійсненнягромадянами правана працю,гарантує рівніможливості увиборі професіїта родутрудової діяльності,реалізовує програмипрофесійно-технічногонавчання,підготовки іперепідготовки кадріввідповідно досуспільних потреб.

У відповідності до статті 21 КЗпП України трудовий договір між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Приписами ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути : безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповіднодо п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання

трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП - працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний с дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 з 17.08.2008 р. загальними зборами членів СОГ «Ветеран» була обрана на посаду його голови, що підтверджується протоколом № 1 від 17.08.2008 р. (а.с. 18).

У відповідності до п. 8.2 статуту СОГ «Ветеран», голова Об`єднання обирається на Загальних Зборах (Зборах делегатів) терміном на 5 років з числа членів Об`єднання (а.с. 7-17).

При цьому згідно з п. 8.5 статуту, голова Об`єднання після закінчення терміну повноважень зобов`язаний протягом місяця провести Загальні звітно-виборні Збори членів Об`єднання (Збори делегатів), і, у разі переобрання, протягом 5 днів після втрати повноважень передати всю документацію та майно Об`єднання новообраному голові у присутності членів діючої Ради та Ревізійної комісії.

Після першого обрання позивачки на посаду голови СОГ «Ветеран», вона двічі обиралася на цю ж посаду, на якій безперервно перебувала 15,5 років, доказами чого є Протоколи Загальних зборів № 1 від 15.09.2013 р. (а.с. 19).

Однак, як вбачається з матеріалів позову, за станом здоров`я (у травні 2023 р. позивачка перенесла операцію з видалення органу, що негативно позначилось на її працездатності та самопочутті, враховуючи перебування її на пенсії за віком згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.06.2007 р., після закінчення чергового 5-річного строку своїх повноважень, позивачка виявила бажання про припинення трудових відносин із СОГ «Ветеран», для чого в серпні 2023 р. ініціювала скликання Загальних Зборів (Зборів делегатів), вживши усі необхідні заходи для їх проведення: завчасно розмістивши відповідні оголошення з порядком денним на дошках оголошень, встановлених на території СОГ «Ветеран», а також у групах СОГ «Ветеран» у соціальних мережах, орендувала на 20 серпня 2023 р. приміщення актової зали Чорноморського морського фахового коледжу ОНМУ та підготувала звіт про свою діяльність на посаді за останні 5 років (а.с. 22-24).

Суд встановив, що ні Статутом СОГ «Ветеран», ні Законом України «Про громадські об?єднання», ні будь-якими іншими нормативно-правовими актами чи локальними актами СОГ «Ветеран» не передбачено конкретного переліку дій та строків щодо скликання і проведення Загальних Зборів (Зборів делегатів).

Застосування за аналогією законодавства, що регулює подібні відносини щодо господарських товариств (зокрема, щодо надсилання цінним листом з описом повідомлення про дату проведення Загальних зборів та їх порядок денний кожному засновнику/учаснику товариства не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення), у даному випадку не уявляється можливим, оскільки членами СОГ «Ветеран» є понад 1600 фізичних осіб, частина з яких після оголошення воєнного стану перебуває за межами України, частина, маючи зареєстроване місце проживання на території СОГ «Ветеран», не може одержувати поштові відправлення, оскільки АТ «Укрпошта» не обслуговує територію садових товариств. При цьому, згідно статуту, СОГ «Ветеран» є неприбутковою організацією (включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій на підставі рішення контролюючого органу ДФС № 508 від 16 грудня 2016 р.), здійснює свої витрати виключно у межах кошторису, затвердженого Загальними Зборами, і діючий кошторис не передбачає витрат на роздруківку та розсилку цінних листів з описами на адреси усіх членів СОГ «Ветеран».

20.08.2023 р. було проведено Загальні Збори, на яких були присутні лиш138 членів, що є недостатнім для ухвалення рішень, адже у відповідності до п. 6.2 Статуту СОГ «Ветеран», Загальні Збори правомочні приймати рішення за умови присутності 25% членів Об`єднання плюс один. На цих Загальних Зборах позивачка оголосила свою заяву про звільнення за власним бажання, зареєстровану в СОГ «Ветеран» в серпні 2023 р. (вх. № 248 від 19.08.2023 р.) (а.с. 23).

Однак через відсутність кворуму рішення про звільнення позивачки не було ухвалено.

В подальшому провести Загальні Збори виявилось неможливим, та як спільним наказом Одеської ОВА та Оперативного угруповання військ «Дунай» від 18 серпня 2023 року № 18 «Про заборону проведення деяких масових заходів на території Одеської області в умовах правового режиму воєнного стану», зважаючи на високу загрозу для життя та здоров`я людей, спричинену збройною агресією проти України, з метою забезпечення громадської безпеки і порядку, збереження життя цивільних осіб,на території Одеської областізаборонено проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій на період дії правового режиму воєнного стану до його скасування/припинення або до видачі окремого наказу, у залежності від того, яка з цих подій настане раніше (а.с. 31).

Відтак, позивачка була змушена звернутися із повторною заявою про своє звільнення за власним бажанням від 17.11.2023 р. до Ради Об`єднання, так як у відповідності до п.7.11 Статуту СОГ «Ветеран» до повноважень Ради відноситься скликання та організація проведення Загальних Зборів (Зборів делегатів) членів Об`єднання, а згідно з п.6.4 Статуту СОГ «Ветеран» позачергові Загальні Збори (Збори делегатів) можуть бути скликані за вимогою Ради або у разі отримання письмової не менше половини членів Об`єднання (а.с. 24).

На засіданні Ради від 18.11.2023 р. було ухвалено рішення на період до проведення Загальних Зборів призначити тимчасово виконуючою обов`язки голови СОГ «Ветеран» ОСОБА_2 , а позивачку звільнити за власним бажанням (а.с. 25).

Дане рішення Ради, оформлене протоколом № 9 від 18.11.2023 р. було подано позивачкою 30.11.2023 р. до Відділу державної реєстрації громадських формувань в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) для внесення змін до ЄДР про керівника юридичної особи.

Однак рішенням державного реєстратора від 04.12.2023 р. у проведенні реєстраційних дій було відмовлено, оскільки Статутом СОГ «Ветеран» (п.6.8) обрання та відкликання Голови СОГ «Ветеран» віднесено до виключної компетенції Загальних Зборів, а посада тимчасово виконуючого обов`язки голови Статутом не передбачена (а.с. 26).

Таким чином, позивачка досі залишається головою СОГ «Ветеран», з 01.02.2024 р., виконує свої обов`язки на цій посаді за сумісництвом, оскільки одночасно є також головою правління ОСББ «Укржилстрой-2008» (витяг з ЄДР № 1 від 16.11.2023 р.) (а.с. 27-30).

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

Згідно зі статтею 38КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Відтак позивачка немає самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади голови СОГ «Ветеран», а провести Загальні Збори, до виключної компетенції яких відноситься вирішення цього питання, неможливо до закінчення воєнного стану, що грубо порушує права та законні інтереси позивачки.

У відповідності до статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов?язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпПУ та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Також заслуговує на увагу в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України - правовий висновок Верховного Суду, зроблений у Постанові від 24 грудня 2019 р. у справі № 758/1861/18, згідно з яким, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Крім того, як зазначено у Постанові ВС від 17 лютого 2021 р. у справі № 390/1449/19, передбачений частиною першою статті 38 КЗпПУ порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні. За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає. Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав в обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 8 ЄКПЛ - кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивачки як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині першій статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У даному випадку відлік тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, слід розпочинати з дати ухвалення державним реєстратором рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій щодо виключення з ЄДР інформації про позивачку, як керівника СОГ «Ветеран», тобто з 04.12.2023 р. (а.с. 26).

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначенестаттею 43 Конституції Україниправо на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати утрудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 38,233 КЗпПУ, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд,-

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до Садівничого об?єднання громадян «Ветеран» про визнання трудових відносин припиненими задовольнити ;

2.Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) і Садівничим об`єднанням громадян «Ветеран» (код ЄДРПОУ 22490074) на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.05.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.