Ухвала

від 26.04.2024 по справі 755/5621/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/5621/23

Провадження №: 1-кп/755/253/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2024 р. м.Київ

Дніпровський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, кримінальне провадження №12013110040019595 відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, не військовозобов`язаного, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за обвинуваченням в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.222 , ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,ч.4 ст.358 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акту досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 з метою виготовлення підробленої довідки про доходи на своє прізвище для подальшого використання її для отримання кредиту, приблизно в середині червня 2013 року, у невстановлені місце та час, за невстановлених обставин, вступив у злочинну змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_3 , виконуючі пособницькі дії в підробленні документу, який видається та посвідчується підприємством, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, надав свої повні анкетні та паспортні дані, які необхідні для підробки документів, невстановленій досудовим розслідуванням особі.

Після чого невстановлена досудовим розслідуванням особа, з корисливих мотивів, в невстановленому досудовим розслідуванням місці та в невстановлений досудовим розслідуванням час, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, використала надані ОСОБА_3 дані та підробила офіційний документ, а саме довідку про доходи вих.№29 від 21 червня 2013 року ТОВ «РОС-TIM» (ЄДРПОУ 32999843), зазначивши завідомо неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) в період часу з грудня 2012 року по травень 2013 року згідно наказу №34-К від 26.09.2012 року перебував на посаді комерційного директора ТОВ «РОС-ТІМ», та йому за вказаний період було сплачено заробітну плату в сумі 63763 гривні 23 копійки (шістдесят три тисячі сімсот шістдесят три гривні двадцять три копійки), що не відповідає дійсності, оскільки згідно бази даних Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва, дані щодо застрахованої особи ОСОБА_3 (ЄДРФО НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2012 по 01.01.2014 року відсутні, також, відповідно до даних інформаційного фонду ДГІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів в м.Києві інформація щодо доходів ОСОБА_3 за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 року відсутня, що свідчить про те, шо ОСОБА_3 в ТОВ «РОС-TIM» в зазначений у довідці про доходи вих.№29 від 21 червня 2013 року ТОВ «РОС-ТІМ» (СДРГІОУ 32999843) період часу не працював, і відповідно заробітної плати за вищевказаний період не отримував.

Крім того, ОСОБА_3 25.06.2014 року, приблизно об 11 годині 00 хвилин, перебуваючи у відділенні №27 ПАТ «Імексбанк» за адресою: м.Київ, вул.Серафимовича, 2-А, з метою отримання кредиту в розмірі 50000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень), використав завідомо підроблений документ, а саме довідку про доходи вих.№ 29 від 21 червня 2013 року ТОВ «РОС-TIM» (ЄДРГІОУ 32999843), зазначивши завідомо неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) в період часу з грудня 2012 року по травень 2013 року згідно наказу №1934-К від 26.09.2012 перебував на посаді комерційного директора ТОВ «РОС-TIM», де йому за вказаний період було сплачено заробітну плату в сумі 63763 гривні 23 копійки (шістдесят гри тисячі сімсот шістдесят три гривні двадцять три копійки), що не відповідає дійсності.

Крім того, ОСОБА_3 25.06.2014 року, приблизно об 11 годині 00 хвилин, перебуваючи у відділенні №27 ПАТ «Імексбанк» за адресою: м.Київ, вул.Серафимовича, 2-А, з метою отримання кредиту в сумі 50000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень), надав до банку завідомо неправдиву інформацію, а саме повідомив співробітнику банку про те, що він згідно наказу №34-К від 26.09.2012 року перебуває на посаді комерційного директора ТОВ «РОС-TIM», де він за вказаний період отримав заробітну плату в сумі 63763 гривні 23 копійки (шістдесят три тисячі сімсот шістдесят три гривні двадцять три копійки), що насправді не відповідає дійсності, оскільки згідно бази даних Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, дані щодо застрахованої особи ОСОБА_3 (СДРФО НОМЕР_2 ) за період часу з 01.01.2012 по 01.01.2014 року відсутні, також, відповідно до даних інформаційного фонду ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів в м.Києві інформація щодо доходів ОСОБА_3 за період часу з 01.01.2012 по 31.12.2013 року відсутня, що свідчить про те, що ОСОБА_3 в ТОВ «РОС-TIM» не працював і відповідно, заробітної плати за вищезазначений період не отримував.

В підготовчомусудовому засіданні захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_5 заявлено клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, яке обвинувачений ОСОБА_3 підтримав та просив задовольнити.

Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що інкриміновані ОСОБА_3 епізоди вчинення кримінальних правопорушень датуються 2013-2014 роками.

Відповідно до ч.1 ст. 358 КК України підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи »освідчується підприємством, установою, організаціє, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут, - караються штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Відповідно до ч.4 ст.358 КК України використання завідомо підробленого документа, - карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Відповідно до ч.1 ст.222 КК України (в редакції чинній на момент вчинення цього кримінального правопорушення) надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності - карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ст.5 КК України Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, до встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Відповідно до ч.2 ст.49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу чинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Враховуючи викладене, на думку захисника, відповідно до ст.12 КК України інкриміновані кримінальні правопорушення відносяться до проступків та з дня їх вчинення минуло більше п`яти років, що відповідно до ст.49 КК України є підставою для закриття кримінального провадження, а тому наявні законодавчі підстави для звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Прокурор у судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, оскільки станом на день розгляду данного клопотання дійсно строки давності у даному кримінальному провадженні закінчились.

Представник потерпілого - Фонду гарантування владів фізичних осіб, ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечував щодо задоволення клопотання сторони захисту та закриття кримінального провадження.

На виконання вимог ч.3 ст.285 КПК України обвинуваченому судом роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Після вчинення зазначених процесуальних дій обвинувачений ОСОБА_3 клопотання захисника підтримав, просив суд його задовольнити.

Вислухавши думки учасників судового провадження, розглянувши матеріали кримінального провадження та надані прокурором матеріали, суд прийшов до висновку, що клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до норм п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.285, ч.4 ст.286, ч.3 ст.288 КПК України якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.

При цьому, системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов`язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №192/3301/16-к).

Так, у даному кримінальному провадженні клопотання подане стороною кримінального провадження та обвинувачений надав згоду на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України.

Крім того, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного суду від 24 травня 2021 року у справі №522/2652/15-к, згідно якої суддя районного суду при постановленні ухвали, відповідно до ст.372 КПК України, не повинен був вирішувати питання про встановлення вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення.

Передбачений законом (ст.49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину. Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі №730/67/16-к).

Враховуючи викладене, при розгляді даного клопотання суд не пов`язує в цій справі таке звільнення із фактом визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, або ж з фактом його відсутності.

Відповідно розглядаючи вказане питання по суті лише щодо дійсності підстав для закриття провадження, без аналізу питання про встановлення вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, суд зазначає наступне.

Так, згідно обвинувального акту ОСОБА_3 обвинувачується в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.222 , ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,ч.4 ст.358 КК України.

01 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018 року.

Відповідно до вказаного Закону ч.2 ст.12 КК України визначає, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Відповідно до ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Згідно з ч.1 ст.222 КК України (в редакції, чинній на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення) надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності - карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ч.1 ст.358 КК України (в редакції, чинній на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Згідно з ч.4 ст.358 КК України (в редакції, чинній на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення) використання завідомо підробленого документа - карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Таким чином, усі інкриміновані ОСОБА_3 кримінальні правопорушення відносяться до кримінальних проступків.

Згідно з ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Як вбачається, з наданих прокурором постанов, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було зупинено постановою слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.Києві ОСОБА_7 від 09.09.2014 року у зв`язку з розшуком підозрюваного ОСОБА_3 .

Постановою старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП у м.Києві ОСОБА_8 від 11.04.2023 року досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було відновлено у зв`язку з встановленням місцезнаходження ОСОБА_3 .

Частиною першою статті 49 КК встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.

Частина друга зазначеної статті містить нормативні приписи такого змісту: «Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років» (еталонний текст з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів - https://www.reestrnpa.gov.ua/REESTR/RNAweb.nsf/wpage/RnaAbout?OpenDocument) .

Друге речення наведеної вище частини статті не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення їх перебігу. Недостатня визначеність формулювання частини другої статті 49 КК України зумовлює суперечливе розуміння змісту правової норми і викликає питання - розглядати наведені у третьому реченні загальні строки як:

1) такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у частині першій статті 49 КК диференційованих строків в усіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного з`явлення її з зізнанням або затримання;

2) альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.

Наведені два можливі підходи до співвідношення диференційованих і загальних строків давності зумовлюють два варіанти конкретизації кримінально-правового змісту частини другої статті 49 КК України.

У першому варіанті терміни, передбачені частиною першою цієї статті, безумовно нівелюються в разі ухилення підозрюваного, обвинуваченого від суду або розслідування, і така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності виключно після спливу п`яти років з дня вчинення кримінального проступку і п`ятнадцяти років - злочину.

Другий варіант передбачає пріоритетність вибору того різновиду строків, який є сприятливішим для особи під час вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Реалізація принципу гуманізму під час тлумачення і застосування конкретного положення закону про кримінальну відповідальність здійснюється за правилом: якщо відповідне положення містить елемент невизначеності і вона не може бути усунута з урахуванням інших конкретних чи загальних положень, таке положення має застосовуватись за найбільш сприятливим для особи варіантом з усіх можливих.

Формально-логічний і лексичний аналіз змісту частини другої статті 49 КК України дає підстави для висновку, що використані в першому і другому реченнях слова «зупиняється» і «відновлюється» стосуються строків, зазначених у частині першій, тобто диференційованих.

В українській мові слово «зупинятися» означає «переставати рухатися, припиняти свій рух; ставати, спинятися», а слово «відновлюватися» - «починатися знову після певної перерви» (Публічний електронний словник української мови, http://ukrlit.org/slovnyk). Ці дієслова ілюструють поступальні зміни руху (перебігу) одного й того самого об`єкта й не передбачають трансформації його в інший.

Нормативні приписи про зупинення і відновлення строків у випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду мають логічний і практичний сенс лише тоді, коли після з`явлення або затримання особи продовжується перебіг строку, який у кінцевому підсумку обчислюється шляхом складання відповідного диференційованого терміну, встановленого частиною першою статті 49 КК України, і часу ухилення особи від розслідування, суду.

Адже за умови, якби наміром законодавця передбачалося анулювання встановлених частиною першою статті 49 КК України строків з огляду на сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від розслідування або суду, не було б жодної необхідності включати в частину другу цієї статті положення про зупинення та відновлення строку. В означеному випадку від законодавця логічно було би очікувати таке формулювання норми: в разі ухилення особи від досудового розслідування або суду вона звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального проступку минуло п`ять років, а з часу вчинення злочину - п`ятнадцять років.

З наведеного слідує, що в суміжних ситуаціях, коли законодавець вважає за необхідне в разі недобросовісної поведінки особи замінити один строк давності іншим у бік погіршення її становища, про це прямо зазначається у відповідній правовій нормі.

Встановлені частиною другою статті 49 КК України загальні строки мають преклюзивний характер і спрямовані на недопущення застосування щодо людини заходів кримінальної репресії через нерозумно тривалі проміжки часу. Адже в іншому разі зупинення диференційованих строків у випадках, коли підозрюваний, обвинувачений переховується від розслідування та суду впродовж багатьох років, продовжувало б їх на необмежений час з можливістю покарання особи за кримінальні правопорушення, вчинені в далекому минулому, впродовж усього життя - як тільки вона потрапить у поле зору правоохоронних органів.

Разом із тим підхід, за якого сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду повністю нівелює диференційовані строки давності, означає, що продовження злочинної діяльності тягне кращі правові наслідки, ніж перебування в розшуку.

Так, перебіг давності згідно з частиною третьою статті 49 КК України переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років. Тобто скоєння впродовж строку давності нового кримінального проступку чи нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або менш суворі за видом заходи примусу, не впливає на перебіг диференційованих строків давності.

Більш того, вчинення особою в межах передбаченого частиною першою статті 49 КК України строку нового злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк і понад два роки, також не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин. У цьому разі термін, передбачений частиною першою статті 49 КК, переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину. Тобто диференційований строк не замінюється на загальний, більш обтяжливий для особи, а лише відтерміновується його початок.

Водночас сам по собі факт ухилення від розслідування та суду не є кримінально караним діянням. Однак у разі беззастережної заміни передбачених частиною першою статті 49 КК України строків загальними з огляду на сам лише факт такого ухилення, незалежно від тривалості, особа в усякому разі опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків вчинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. Зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їх соціальній небезпечності.

Крім цього, засоби забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків і відповідальність за дії, спрямовані на перешкоджання досудовому розслідуванню й суду, передбачені нормами КПК. Так, неприбуття за викликом слідчого, прокурора чи судовим викликом без поважних причин тягне накладення грошового стягнення на підставі частини першої статті 139 цього Кодексу, а ухилення від досудового розслідування і суду може зумовлювати зміну запобіжного заходу на більш суворий згідно зі статтею 200 КПК України. Відповідні заходи забезпечення кримінального провадження, а також продовження диференційованих строків давності на час перебування особи у розшуку, покликані стимулювати її добросовісну поведінку. Водночас застосування щодо винного таких кримінально-правових наслідків переховування від правоохоронних органів, як нівелювання визначених у частині першій статті 49 КК України строків, не є необхідним і пропорційним зазначеній меті.

Більш того, відповідний підхід не заохочуватиме особу, котра переховується від правоохоронних органів, з`являтися з зізнанням. Адже якщо сам лише факт ухилення від розслідування або суду, незалежно від тривалості і причин припинення, неминуче призведе до заміни диференційованих строків давності загальними, особа не буде заінтересована швидше прибути до компетентних органів добровільно. Водночас застосування диференційованих термінів, подовжених на час ухилення, стимулюватиме таку поведінку підозрюваного, обвинуваченого, особливо якщо йому інкримінується кримінальний проступок чи нетяжкий злочин. Заохочення особи з`являтися з зізнанням повинно сприяти оперативності й ефективності кримінального провадження.

Підхід, за якого ухилення підозрюваного, обвинуваченого від розслідування або суду безумовно виключає застосування диференційованих строків давності, є хибним і призводить до безпідставної заміни цих строків загальними, які встановлені частиною другою статті 49 КК України і є значно тривалішими. Наслідком цього може бути притягнення до відповідальності і застосування заходів примусу за межами термінів, визначених відповідними кримінально-правовими нормами, що рівнозначно покаранню без закону всупереч забороні, встановленій статтею 7 Конвенції.

У тексті частини другої статті 49 КК України всі три речення нерозривно пов`язані між собою. Зв`язуючою ланкою є зміст першого: факт ухилення особи від розслідування та суду і його правовий наслідок у виді зупинення строку давності. У другому реченні передбачено загальне правило, відповідно до якого після з`явлення з зізнанням або затримання особи диференційований строк давності відновлюється. У третьому реченні, що встановлює присічні строки, словосполучення «у цьому разі» перебуває у змістовому зв`язку як з першим, так і з другим реченнями, і стосується двох альтернативних ситуацій. У поєднанні з першим реченням це словосполучення означає: якщо особа не буде затримана і не з`явиться взагалі, то перебіг давності буде зупинений до спливу загальних строків, а після їх закінчення винний підлягатиме звільненню від кримінальної відповідальності. У взаємозв`язку третього речення з другим словосполучення «у цьому разі» ілюструє ситуацію, коли особа з`явиться або буде затримана, проте кримінальне провадження не завершиться до спливу загальних строків, що також зумовлює звільнення від кримінальної відповідальності за давністю.

Враховуючи викладене, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК України, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п`ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 02 лютого 2023 року у справі №735/1121/20).

Відповідно до ч.ч.5-6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до обвинувального акту, вчинення кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 здійснювалось в період з червня 2013 року по 25.06.2014 року, навіть якщо враховувати період ухилення, з моменту вчинення інкримінованих кримінальних проступків минуло більше двох та більше п`яти років, тобто сплив як диференційований строк, так і загальний, для даної категорії кримінальних правопорушень.

При цьому суд враховує, що визначені у статті 49 КК України строки давності за змістом становлять проміжки часу, у разі спливу яких з моменту вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили особа звільняється від кримінальної відповідальності. Передбачаючи в цих випадках відмову держави від застосування заходів кримінальної репресії, законодавець виходить із того, що з плином часу вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка людини в подальшому свідчить про її виправлення. В цьому разі притягнення особи до кримінальної відповідальності не узгоджується з принципом гуманізму та є недоцільним.

Враховуючи викладене, а також думку учасників судового провадження, суд вважає за необхідне звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження відносно нього за ч.1 ст.222 , ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,ч.4 ст.358 КК України відповідно до положень п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.288 КПК України закрити.

Речові докази та процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.44, 49 КК України, ст.ст.284, 286, 288, 369-372 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання сторони захисту про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження - задовольнити.

ОСОБА_3 , обвинуваченого в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.222 , ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,ч.4 ст.358 КК України, - звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження №12013110040019595 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.222 , ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,ч.4 ст.358 КК України, у зв`язку зі звільненням останнього від кримінальної відповідальності, - закрити.

Копію ухвали негайно після її проголошення вручити присутнім учасникам судового провадження. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали суду.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд м.Києва.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Дніпровського районного суду

м.Києва ОСОБА_1