Постанова

від 19.03.2024 по справі 910/6780/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"19" березня 2024 р. Справа№ 910/6780/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 (повний текст рішення складено та підписано 09.10.2023)

у справі №910/6780/23 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби у Запорізькій області

до 1) Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Сіал Джет Україна»

про визнання недійсним рішення тендерного комітету, визнання недійсним договору та стягнення 330 444, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області (далі по тексту - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (далі по тексту - позивач) із позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Сіал Джет Україна» (далі по тексту - відповідач 2) про визнання недійсним рішення тендерного комітету Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», оформленого протоколом засідання від 24.03.2017 про визнання переможцем і акцепт пропозиції відповідача 2 (далі по тексту - рішення тендерного комітету), визнання недійсним договору поставки товару від 10.04.2017 №179(2)17УК/53-121-01-17-04803 (діла по тексту - Договір), укладеного між відповідачами та стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 - 330 444,00 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суму 330 444,00 грн в дохід державного бюджету, та стягнути з відповідача 2 на користь прокурора 10 324,66 грн, витрачені у 2023 році кошти на сплату судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що відповідач 2 допустив порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що підтверджено рішенням адміністративної колегії Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.11.2020 №54/42-5/к у справі №02/19-18/58/30-19, що стосуються спотворення результатів відкритих торгів, проведених відповідачем 1 з придбання «Манжети ущівлювальні ДК 021:2015-19510000-4-Гумові вироби» (індикатор публічної закупівлі UA-2017-02-13-000028-b). Як наслідок, рішення тендерного комітету відповідача 1 та договір, укладений між відповідачами на підставі проведеного тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягають визнанню недійсними на підставі статті 203, частини 1 статті 215, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), як такі, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача 2.

Крім того, враховуючи наявність умислу відповідача 2 прокурор просить суд застосувати наслідки недійсності правочину, визначені частиною 3 статті 228 ЦК України, шляхом стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошові кошти у розмірі 330 444,00 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 330 444,00 грн стягнути в дохід держави.

Щодо строків позовної давності для звернення до суду із даним позовом, то, як вказує прокурор, про факт порушення відповідачем 2 законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій він дізнався з рішення адміністративної колегії Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.11.2020 №54/42-5/к у справі №02/19-18/58/30-19, а тому прокурор довідався про порушення інтересів держави і суспільства 30.11.2020.

Щодо представництва прокурором інтересів держави, то пред`явлення даного позову зумовлене порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, що призвело до придбання товарів за рахунок коштів державного підприємства за відсутності економічної конкуренції, нівелювавши мету публічних закупівель. Як встановлено прокурором позивачем, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах такого захисту не здійснив, що і стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом.

Крім того, у позові прокурор просив суд першої інстанції залучити до участі у справі Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України як третю особу на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

21.06.2023 Господарський суд міста Києва відмовив прокурору у клопотанні про залучення третьої особи.

Господарським судом міста Києва рішенням від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що прокурор належними і допустимими доказами не довів порушення прав чи законних інтересів держави, на захист яких подано позов, окрім вчинення учасниками закупівлі правопорушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, відповідальність за що була покладена на винних осіб вказаним рішенням АМКУ у вигляді сплати штрафу. При цьому суд першої інстанції зауважив, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають наслідком невідповідності правочину інтересам держави і суспільства, отже прокурором не доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечить інтересам держави і суспільства для визнання рішення тендерного комітету та правочину недійсними на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та частини 3 статті 228 ЦК України.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оспорюване ним рішення ухвалене з порушенням та неправильним застосування норм матеріального права (статей 203, 215, 228 ЦК України, статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 922-VIII), і процесуального права (статті 76, 77, 78, 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексу - ГПК України), а висновки суду першої інстанції покладені в основу рішення не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення неправильного рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.11.2023 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6780/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23.

Матеріали справи №910/6780/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 09.11.2023.

Головуючий суддя Владимиренко С.В. з 13.11.2023 по 17.11.2023 проходила підготовку для підтримання кваліфікації у НШСУ, суддя Ходаківська І.П. з 06.11.2023 по 10.11.2023 та з 13.11.2023 по 17.11.2023 перебувала у відпустці, суддя Демидова А.М. з 06.11.2023 по 10.11.2023 перебувала у відпустці та з 13.11.2023 по 17.11.2023 проходила підготовку для підтримання кваліфікації у НШСУ, у зв`язку із чим Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 12.12.2023 о 12 год. 15 хв.

08.12.2023 відповідачем 1 сформовано та подано через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу прокурора, за яким просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 залишити без змін.

Як зазначає відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу за результатами тендеру не було допущено порушень вимог Закону № 922-VIII при здійсненні тендеру, процедура закупівлі проводилась у 2017 році, рішення про визначення переможця прийнято 24.03.2017, Договір укладено 10.04.2017, тобто за три роки до встановлення порушень вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III (у відповідній редакції) (далі по тексту - Закон № 2210-III). При цьому при проведенні тендеру, прийняття відповідного рішення та укладення Договору, були відсутні підстави для відмови відповідачу 2 у відхиленні його тендерної пропозиції та допуску його до участі у тендері, оскільки протягом останніх трьох років останній не притягався до відповідальності. Норми Закону № 922-VIII не містять жодних вимог щодо дослідження замовником порушень учасниками вимог Закону № 2210-III, отже рішення Антимонопольного комітету України від 30.11.2020 не впливає на дії тендерного комітету.

Відповідач 1 вказує на те, що на момент прийняття рішення про визначення переможця тендеру не порушив приписи статті 203 ЦК України.

За твердження відповідача 1 позивачем не вірно обраний спосіб захисту, оскільки визнання рішення тендерного комітету та спірного Договору недійсними не передбачений приписами Законів № 922-VIII, № 2210-III та є неефективним способом захисту прав та інтересів держави. Стягнення грошових коштів з відповідача 1, який є державним підприємством, не є бюджетною установою та не використовує фінансові кошти призведе до завдання збитків саме державі в особі державного підприємства, у тому числі у вигляді сплаченого та відшкодованого ПДВ.

Крім того, факт вчинення учасником порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина 3 статті 228 ЦК України) (подібні за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20). При цьому відповідач 2 поніс відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас у тендері приймали участь два учасники, переможцем визнано відповідача 2 із більш вигідною пропозицією, умови оспорюваного Договору виконані у повному обсязі, що підтверджується листом відповідача 1 №01-0198595 від 23.02.2023, видатковою накладною №1353 від 10.04.2017 на суму 330 440,00 грн, у матеріалах даної справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого товару відповідачем 2, розміру збитків завданих відповідачу 1, наявності інших порушень при виконання умов Договору.

11.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора, за яким позивач зазначає, що за приписами Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939 (далі по тексту - Закон №2939), Закону № 922-VIII, фактична категорія справ у яких органи державного фінансового контролю можуть виступати безпосередньо позивачем (діяти в інтересах держави), визначені статтею 10 названого Закону як позовні вимоги про стягнення у дохід держави коштів, отриманих підконтрольними установами за незаконними договорами, за відсутності законних на це підстав.

Листом від 28.02.2023 №040831-17/646-2023 Управління повідомило прокуратуру, що зазначені у зверненні процедури є завершеними, договори укладені та виконані, а Управління не має правових підстав для проведення моніторингу зазначених закупівель.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу прокурора просив врахувати надані ним пояснення та розглядати справу №910/6780/23 у суді апеляційної інстанції за відсутності його представника.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.12.2024 відклав розгляд справи №910/6780/23 на 16.01.2024 на 13 год. 40 хв.

11.01.2024 відповідач 2 подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення, разом із постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших платежів Касаційного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №160/14095/21.

У своїх письмових поясненнях відповідач 2, з посиланням на вказану постанову Верховного Суду, вказує на те, що за своєю суттю наслідки, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) та частини 3 статті 228 ЦК України є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватися у межах строків, визначеною статтею 250 ГК України.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2024 продовжив строк розгляду справи №910/6780/23 та відклав розгляд справи №910/6780/23 на 20.02.2024 до 12 год. 00 хв.

20.02.2024 прокурором надані письмові пояснення у справі №910/6780/23, в яких зазначає про те, що дана справа становить виняткове значення та звертає увагу суду апеляційної інстанції на справу №904/1448/21.

20.02.2024 у судовому засіданні виникла необхідність оголосити перерву до 19.03.2024 до 11 год. 55 хв.

19.03.2024 у судовому засіданні представник прокуратури підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів 1, 2 у судовому засіданні 19.03.2024 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву, пояснень до неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається із позовної заяви прокурора та про що зазначено судом першої інстанції у рішенні, 06.02.2017 в електронній системі закупівель ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товарів «Манжети ущільнювальні ДК 021:2015-19510000-4-Гумові вироби» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-02-13-000028-b) у кількості 108 шт, із очікуваною вартістю предмета закупівлі: 275 591,10 грн, розмір мінімального кроку пониження ціни 1 600,00 грн (т.1 а.с. 33).

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання, а саме: відповідачем 2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаскет ЛТД» (далі по тексту - ТОВ «Гаскет ЛТД»), що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій (т.1 а.с. 34).

Тендерна пропозиція відповідача 2 становила 275 370,00 грн, а ТОВ «Гаскет ЛТД» - 275 591,10 грн.

Враховуючи, що найбільш економічно вигідною виявилася тендерна пропозиція відповідача 2, остання була розкрита електронною системою закупівель першою, що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій (т. 1 а.с. 35).

На сайті «Prozorro», на сторінці процедури закупівлі UA-2017-02-13-000028-b, у розділі «Протокол розкриття», у якості рішення про визначення переможця 24.03.2017 опубліковано Протокол розгляду тендерних пропозицій на закупівлю товару: код ДК 021:2015-19510000-4 гумові вироби (манжети ущільнювальні) (надалі - Протокол розгляду тендерних пропозицій) (т.1 а.с. 42).

Відповідно до п. 7.2. Протоколу розгляду тендерних пропозицій за результатами розгляду, пропозиція відповідача 2 відповідає технічним вимогам і кваліфікаційним критеріям, встановленим тендерною документацією на закупівлю товару: код ДК 021:2015-19510000-4 гумові вироби (манжети ущільнювальні).

24.03.2017 електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з відповідачем 2 (т.1 а.с. 36).

27.03.2017 між відповідачем 1 (Покупець) та відповідачем 2 (постачальник) укладено договір поставки товару №179(2)17УК/53-121-01-17-04803 (далі по тексту - Договір), згідно з умовами якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар, визначений в п. 1.1. цього Договору на суму 330 444,00 грн, у тому числі ПДВ 55 074,00 грн (т.1 а.с. 44-46).

Строк поставки товару: квітень - травень 2017 року (пукнт 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 11.1. Договору цей Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання.

За видатковою накладною №1353 від 10.04.2017 відповідач 2 передав відповідачу 1 товар на загальну суму 330 440,00 грн, який відповідає тендерній документації (т.1 а.с. 175).

Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/42-р/к від 30.11.2020 (далі по тексту - Рішення АМК) визнано, що відповідач 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» своїми діями вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, яке кваліфікується за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону №2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, зокрема, UA-2017-02-13-000028-b, проведених ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». За вказане порушення накладено штраф на відповідача 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» у розмірі 68 000,00 грн з кожного (т.1 а.с. 55-71).

У наведеному рішенні Адміністративна колегія Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що відповідач 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» при підготовці та зборі документів для участі, зокрема, у закупівлі UA-2017-02-13-000028-b діяли не самостійно, а узгоджували свою поведінку, чим усунули конкуренцію між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель та відповідно до Закону №2210-III. Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, відповідач 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом №2210-III. Така поведінка відповідача 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини 2 статті 6 Закону №2210-III (пункти 182, 183, 184 мотивувальної частини Рішення АМК).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2021 у справі № 904/1448/21, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021, відмовлено повністю у задоволенні позову ТОВ «ВКП «Сіал Джет Україна» до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.11.2020 №54/42-р/к у справі № 02/19-18/58/30-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини щодо узгодженості дій учасників торгів не підлягають повторному доказуванню.

Спір виник, на думку прокурора, через те, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, відповідач 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» усунули конкуренцію та змагальність між собою, а відтак спотворили результати проведення замовником відкритих торгів, порушивши право останнього на отримання найбільш ефективного для нього результату, тому договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з цих же підстав та на підставі частини 3 статті 228 ЦК України підлягає визнанню недійсним і рішення відповідача 1 з визначення переможця, із застосуванням наслідків недійсності Договору шляхом стягнення з відповідача 2 одержаних ним грошових коштів на суму 330 444,00 грн на користь відповідача 1, а отримані ним за рішенням суду грошові кошти на суму 330 444,00 грн стягнути в дохід держави.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки недійсного правочину визначені у статті 216 ЦК України, за якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 вказаної норми).

Тоді як правові наслідки недійсного правочину зазначені прокурором у позовних вимогах передбачені статтею 228 ЦК України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1).

З огляду на зазначені приписи статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 13.01.2022 у справі №914/1962/19.

За змістом частини першої статті 207 Господарського кодексу України (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 статті 228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до частин 1, 5 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20 суд касаційної інстанції виснував, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, є належним способом захисту, який передбачений законом, то колегія суддів зауважує, що у цій постанові об`єднана палата, уточнюючи висновок, також зауважила, що «вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки».

Прокурор звернувся із даним позовом до суду про визнання недійсним рішення тендерного комітету, визнання недійсним Договору та стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошові кошти на суму 330 444,00 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суду грошові кошти на суму 330 444,00 грн в дохід державного бюджету.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно із частинами 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла наступних висновків щодо застосування норм права. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Згідно із статтею 5 вказаного Закону контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перевірка закупівель у замовників проводиться за місцезнаходженням юридичної особи, що перевіряється, чи за місцем розташування об`єкта права власності, щодо якого проводиться перевірка, і полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання замовником законодавства про закупівлі. Результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки закупівель.

Моніторинг закупівлі здійснюється за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю.

За статтею 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Підпунктом 20 пункту 6 вказаного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Реалізацію повноважень Держаудитслужби на території Запорізької області здійснює Східний офіс Держаудитслужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби», який відповідно до Положення про Східний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Східного офісу Держаудитслужби від 02.06.2016 №23, має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18 пункту 6 вказаного Положення).

Верховний Суд у своїй постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18 дійшов наступних правових висновків. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18).

Василівська окружна прокуратура Запорізької області зверталася до Східного офісу Держаудитслужби та Управління офісу Держаудитслужби у Запорізькій області із листами від 14.02.2023 №51-433вих23, від 31.01.2023 №51-281вих-23, яким проінформувала їх про встановлені факти щодо проведених торгів, укладення Договору та рішення Антимонопольного комітету України (т.1 а.с. 39-40, 49-50) та просила надати оцінку вказаним фактам з метою самостійного зверненню до суду із відповідним позовом.

Управління офісу Держаудитслужби у Запорізькій області на звернення прокурора листом №040831-17/646-2023 від 28.02.2023 (т.1 а.с. 53) повідомила, що процедури закупівель є завершеними, а договори укладені у результаті їх проведення виконанні, а тому Управління не має правових підстав для проведення моніторингу зазначених закупівель та відсутні підстави для звернення до суду із відповідним позовом.

Таким чином, враховуючи те, що позивач як уповноважений на це орган не вжив жодних заходів реагування в межах повноважень, та не вжив заходи цивільно-правового характеру з метою захисту інтересів держави прокурор звернувся до суду із даним позовом за захистом інтересів держави.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 10.04.2019 у справі №909/569/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 21.05.2019 у справі №912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі №912/2887/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував, що Державна аудиторська служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, наділена повноваженнями на звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю за державні кошти.

Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах є Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області.

Листом від 13.04.2023 № 1097вих-23 Василівська окружна прокуратура Запорізької області на виконання приписів частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до пред`явлення позову до суду повідомила Східний офіс Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви (т.1 а.с. 82).

Таким чином, при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з невжиттям компетентними органами заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як відповідним органам стало відомо про порушення інтересів держави.

У статті 1 Закону № 922-VIII містяться наступні терміни: тендер (торги) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (крім переговорної процедури закупівлі); публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Принципами здійснення закупівель відповідно до статті 3 Закону № 922-VIII є добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 54/42-р/к від 30.11.2020 (далі по тексту - Рішення АМК) визнано, що відповідач 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» своїми діями вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, яке кваліфікується за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону №2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю, зокрема, UA-2017-02-13-000028-b, проведених ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом». За вказане порушення накладено штраф на відповідача 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» у розмірі 68 000,00 грн з кожного (т.1 а.с. 55-71).

Вказане рішення адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишено без змін у судовому порядку (справа №904/1448/21).

За приписами статті 6 Закону №2210-III антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються, зокрема, спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до статті 36 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У законодавстві відсутні визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема. Законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави й суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін та в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою. Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та від 16.06.2020 у справі № 910/6271/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що згідно із частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тоді як суд згідно вимог частини 5 статті 13 ГПК України, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Отже, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави, якими є інтереси, пов`язані з потребою в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо, і суспільства, та наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

В порушення вище значеного прокурором не наведено та не доведено суду, що рішення тендерного комітету та Договір порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним згідно частини 1 статті 228 ЦК України та відповідно до частини 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

Водночас доводи прокурора про вчинення спірного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Державне підприємство - це підприємство, що діє на основі державній власності, або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності становить 50 і більше відсотків.

Відповідно до частини 2 статі 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно із частинами 1, 2 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до Статуту Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - підприємство) є державним комерційним підприємством, що утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1268 «Про створення Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 543 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 17, ст. 1178).

Підприємство утворено з метою виробництва електричної енергії, забезпечення безпечної експлуатації та підвищення ефективності роботи атомних електростанцій, безпеки під час будівництва, введення в експлуатацію та зняття з експлуатації ядерних установок, безперебійного енергопостачання суб`єктів господарювання та населення, а також у межах своєї компетенції забезпечення постійної готовності України до швидких ефективних дій у разі виникнення аварій на підприємствах атомної енергетики, радіаційних аварій у промисловості, дотримання вимог ядерного законодавства, норм та правил з ядерної та радіаційної безпеки.

Підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України (далі - суб`єкт управління).

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном відповідно до законодавства та цього Статуту.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

За приписами частин 1, 3 статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», зі змінами та доповненнями на момент виникнення спірних правовідносин, державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія») та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 138, зі змінами та доповненнями на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з цим Порядком Державними підприємствами енергетичної галузі чистий прибуток, з якого розраховується та сплачується частина чистого прибутку (доходу), зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної складової), що надійшли у складі тарифу і спрямовуються на реалізацію інвестиційних проектів, рішення щодо яких приймаються Кабінетом Міністрів України, та на обсяг повернення кредитних коштів (у складі тарифу), що були запозичені для фінансування капітальних вкладень на будівництво (реконструкцію, модернізацію) об`єктів згідно з відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України.

Державними підприємствами електроенергетичної галузі, фінансування яких здійснюється в межах кошторису, що затверджується НКРЕ, відрахування частини чистого прибутку (доходу) провадяться із суми перевищення фактично отриманих кошторисних доходів над фактично здійсненими кошторисними видатками у звітному періоді.

Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Враховуючи вищевикладене, відповідач 1 за результатами своєї господарської діяльності отримує доходи. Після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитах банків, сплати передбачених законодавством України податків та інших платежів до бюджету, у тому числі частини чистого прибутку (доходу), які до державного бюджету України в обов`язковому порядку, щоквартально, державними унітарними підприємствами відраховуються у розмірі 30% у визначеному «Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями та відрахувань у цільові та інші фонди», у повному розпорядженні відповідача 1 залишається чистий прибуток, який використовуються ним відповідно до законодавства України.

Зазначене спростовує доводи прокурора про порушення відповідачем 1 інтересів держави та суспільства при розпорядженні ним коштами, які є частиною чистого прибутку, що залишається у підприємства після сплати до бюджету податків та зборів (обов`язкових платежів), передбачених чинним законодавством України та сплати до державного бюджету України в обов`язковому порядку, щоквартально, 30% частини чистого прибутку (доходу), одержаного ним як державним унітарним підприємствам відповідно до положень статті 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

При цьому слід зазначити, що прокурором не надано суду доказів отримання відповідачем 1 бюджетних коштів для проведення спірної закупівлі, отже при укладенні спірного правочину відповідач 1 розраховувався за рахунок коштів, які йому належать, а не за рахунок бюджетних коштів.

Суд першої інстанції спростував доводи прокурора, в обґрунтування порушення інтересів держави та суспільства, про неефективне та неконтрольоване використання коштів державного підприємства, що може призвести до зменшення ефективності діяльності самого підприємства, яка спрямовується на забезпечення цілей, зменшення виробничих потужностей та неприбутковості цього підприємства, неефективне використання матеріальних ресурсів, зниження якості продукції та послуг, які ним виробляються та надаються, втрати репутації державного підприємства та зниження конкурентноспроможності на ринку та інших негативних наслідків.

Суд першої інстанції здійснив аналіз спірної закупівлі співставив очікувану вартість предмета закупівлі на суму 275 591,10 грн з тендерною пропозицією відповідача 2 на суму 275 370,00 грн та ТОВ «Гаскет ЛТД» на суму 275 591,10 грн, відсутність решти тендерних пропозицій від суб`єктів господарювання, здійснення закупівлі за меншою вартістю ніж очікував відповідач 1, що спростовує доводи прокурора про те, що узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, відповідач 2 та ТОВ «Гаскет ЛТД» усунули конкуренцію та змагальність між собою, а відтак спотворили результати проведення замовником відкритих торгів, порушивши право останнього на отримання найбільш ефективного для нього результату.

Крім того, як зазначає відповідач 1 спірні правовідносини стосуються господарських відносин з державним підприємством стратегічного значення та важливого для економічної безпеки країни, яке, в свою чергу, перебуває у вкрай небезпечному становищі (окупації ворожими силами) та фактичного порушення його прав та інтересів щодо законності проведення процедури закупівлі.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» установлено, що: товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

Враховуючи недоведеність прокурором наявності підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету та Договору згідно статті 228 ЦК України, а тому відсутні підстави для застосування правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені частиною 3 статті 228 УК України.

За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 грошових коштів у розмірі 330 444,00 грн, а з відповідача 1, одержані ним за рішенням суду грошових коштів у розмірі 330 444,00 грн в дохід державного бюджету.

Посилання прокурора на справу №904/1448/21 як таку, що має виняткове значення для даної справи не заслуговує на увагу, оскільки у справі № 904/1448/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Сіал Джет Україна» до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання незаконним та скасування рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54/42-р/к від 30.11.2020 у справі №02/19-18/58/30-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», тоді як прокурором у даній справі має доводитись порушення відповідачем 1 при прийнятті спірного рішення тендерного комітету та Договору між відповідачами недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним для застосування наслідків частини 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (статті 256 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем 1 заявлялось про застосування строків позовної давності у порядку статті 267 ЦК України.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (прокурора).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6780/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.

4. Матеріали справи №910/6780/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 02.05.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова