Ухвала

від 07.05.2024 по справі 910/10252/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10252/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача за первісним позовом - не з`явився,

відповідача за первісним позовом - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний дім "Діамант-13"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024

за позовом Приватного акціонерного товариство "Завод супутник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний дім "Діамант-13"

про стягнення 126 663,73 грн

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний дім "Діамант-13"

до Приватного акціонерного товариство "Завод супутник"

про визнання недійсною додаткової угоди.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Завод Супутник" (далі - ПрАТ "Завод супутник", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний дім "Діамант-13" (далі - ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13", відповідач) про стягнення 478 461,01 грн заборгованості з орендної плати, пені, 3 % річних та втрат від інфляції.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди від 07.04.2016 № 686 (далі - Договір оренди) в частині внесення орендних платежів та компенсації комунальних послуг у встановлений Договором строк.

1.3. ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" звернулося до суду із зустрічним позовом до ПрАТ "Завод супутник" про визнання недійсною додаткової угоди від __12.2019 № б/н до Договору (далі - Додаткова угода).

1.4. В обґрунтування позовних вимог зустрічного позову ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" посилається на припинення між сторонами орендних відносин за Договором оренди і сторони не погодили у письмовій формі його продовження, а тому підлягає визнанню недійсною відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.5. Також 1.3. ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" посилаючись на положення статей 220, 793 ЦК України, зазначає про нікчемність оспорюваної Додаткової угоди.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.02.2023 (суддя Підченко Ю. О.) первісний позов задовольнив частково.

Стягнув з ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" на користь ПрАТ "Завод супутник" 96 480,00 грн заборгованості з орендних платежів та нарахувань за опалення, 11 429,42 грн інфляційні втрат, 1 388,72 грн 3% річних, 15 484,05 грн пені та 2 444,16 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти первісних позовних вимог - відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" відмовив повністю.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17.01.2024 (колегія суддів: Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 залишив без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" (скаржник), не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 зі справи № 910/10252/22 в частині позовних вимог за первісним позовом, які було задоволено та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісних вимог повністю, а вимоги за зустрічним позовом задовольнити.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. У поданій касаційній скарзі на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо питання застосування у взаємозв`язку статей 283, 284, 286, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 3, 11, 251, 252, 509, 526, 627, 628, 629, 759, 762, 763, 785 ЦК України (в аспекті того, що сторони письмово не погодили можливість автоматичної пролонгації Договору оренди, однак передбачили можливість такої пролонгації лише у випадку письмової згоди сторін щодо усіх істотних умов Договору; за інших обставин договір оренди вважається припиненим зі спливом строку, на який його укладено);

- щодо питання застосування у взаємозв`язку статей 6, 203, 215, 220, 598, 654, 627, 651, 793 ЦК України (в аспекті того, що Додаткова угода, якою було продовжений строк дії Договору оренди, була вчинена не у нотаріальній формі).

4.1.2. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Суди не взяли до уваги, що в силу положень статей 284, 291 ГК України та статей 763, 785 ЦК України із закінченням терміну дії Договору оренди (на який його було укладено) та за відсутності письмової згоди сторін на продовження його дії, Договір є припиненим. Наведене, у свою чергу, означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов. Водночас невиконання окремих умов Договору протягом його дії є невиконанням зобов`язань за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, які не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

4.1.3. ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" наголошує, що після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі може свідчити лише про неправомірне користування майном, що передане в найм (оренду), а права та обов`язки наймодавця і наймача охоплюються правовим регулюванням за частини другої статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

4.1.4. Суди залишили поза увагою, що сторони у Договорі оренди не погодили можливість автоматичної пролонгації Договору та передбачили можливість такої пролонгації лише у випадку, якщо сторони письмово дійдуть згоди щодо усіх істотних умов Договору, в тому числі, і щодо строку на який продовжується дія Договору. Разом з тим, між сторонами не було вчинено у письмовій формі жодного правочину, яким би визначались та узгоджувались істотні умови Договору, у тому числі строк на який його дія продовжується.

4.1.5. На думку скаржника, суди неправильно застосувавши норми матеріального права у взаємозв`язку дійшли помилкових висновків щодо наявності правових підстав для стягнення орендної плати та витрат на комунальні послуги з орендаря, які фактично останнім не отримувалися.

4.1.6. На обґрунтування доводів касаційної скарги в частині вирішення вимог за зустрічним позовом скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що фактично Договір оренди припинив свою дію. Водночас внесення змін до Договору, зобов`язання за яким вже припинилися не відповідає положенням чинного законодавства щодо порядку укладення договорів і їх виконання. За таких умов, скаржник вважає, що оспорювана Додаткова угода про внесення змін до Договору не може бути спрямована на реальне настання правових наслідків.

4.1.7. Також з посиланням недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення Додаткової угоди до Договору, ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" зазначає про її нікчемність в силу положень статей 220, 793 ЦК України.

4.1.8. Крім того, скаржник зазначає, що представник ПрАТ "Завод супутник", який підписав позовну заяву - адвокат Герасько М. Г. не мав права на представництво інтересів позивача в суді першої інстанції. Скаржник у цьому контексті зазначає, що договір на правове обслуговування юридичної особи, укладений між ПрАТ "Завод супутник" та адвокатським об`єднанням "Максимальний захист" припинив свою дію 01.04.2021, а тому додаткова угода від 27.07.2022 № 12 про встановлення нового періоду юридичного обслуговування та ціни адвокатських послуг є такою, що укладена з порушенням норм чинного законодавства щодо порядку укладання договорів і їх виконання.

4.1.9. За твердженням скаржника, адвокат Герасько М. Г. здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Водночас право на представництво інтересів ПрАТ "Завод супутник" надане лише адвокатському об`єднанню, з яким укладено договір на правове обслуговування юридичної особи.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Завод супутник" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. Розгляд клопотань

5.1. Представник ПрАТ "Завод супутник" - адвокат Опалюк Сергій Валерійович 06.05.2024 подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване зайнятістю в іншому судовому процесі з розгляду справи № 755/1955/22, яка розглядатиметься у Дніпровському районному суді міста Києва.

5.2. Також 07.05.2024 представником ТОВ "Ювелірний дім "Діамант-13" - адвокатом Герою Роксоляною Юріївною подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване зайнятістю її, як представника відповідача за первісним позовом в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду з розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва за результатами розгляду скарги на дії приватного виконавця у межах справи № 910/10253/22.

5.3. Розглянувши вказані клопотання, Верховний Суд відмовляє у їх задоволенні з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України.

5.4. Суд враховує, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце призначеного на 07.05.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, процесуальний закон не містить положень щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та/або їх представників у судовому засіданні суд касаційної інстанції у цій справі обов`язковою не визнавав, розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

5.5. Крім того, Суд зазначає, що учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів, у тому числі, й у суді касаційної інстанції, відповідно, учасники справи не були позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні 07.05.2024 як в порядку самопредставництва, так і через залучення інших представників.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ПрАТ "Завод Супутник" (орендодавець) та ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" (орендар) 07.04.2016 укладено Договір оренди № 686, за умовами якого, зокрема:

- орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права передання в суборенду та без права викупу приміщення за адресою: м. Київ, 04080, вул. Межигірська, 82-А, загальною площею 10 м.кв., корпус № 3, поверх 1 (пункт 1 Договору);

- орендар вступає в строкове платне користування приміщенням у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі приміщення, що орендується (пункт 3.1 Договору);

- цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє з 01.05.2016 до 01.05.2017 (пункт 4.1 Договору);

- цей договір може бути пролонгованим за письмовою згодою сторін (пункт 4.2 Договору);

- орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед, не пізніше 05 числа місяця в розмірі відповідно до Додатків № 1 до Договору ("Розрахунок платежів оренди та комунальних послуг"). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (пункт 5.1 Договору);

- орендар зобов`язаний у випадку прострочення сплати орендних платежів сплачувати пеню в розмірі 1,5% від суми боргу за кожен день прострочення (пункт 7.13 Договору);

- після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення протягом 10 днів з моменту закінчення строку оренди за актом передачі (пункт 8.1 Договору);

- протягом строку, визначеного у пункті 8.1 цього Договору орендар зобов`язаний звільнити приміщення, що орендується і підготувати його до передачі орендодавцю (пункт 8.2 Договору).

5.2. Суди встановили, що на виконання умов Договору сторони 01.05.2016 підписали акт приймання-передачі приміщення загальною площею 10 м.кв. під офіс, яке знаходиться за адресою: м. Київ, 04080, вул. Межигірська, 82-А, корпус № 3, поверх 1.

5.3. Також у подальшому сторони 01.02.2017, 01.05.2017 та 01.08.2017 підписали додаткові угоди про зміну і доповнення Договору, а саме: в частині зміни загальної площі приміщення (65 кв.м.) та продовження строку дії Договору (до 01.05.2019).

5.4. У грудні 2019 року сторони уклали додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої погодили продовжити строк дії Договору оренди з 01.05.2019 до 01.05.2021.

5.5. Звертаючись до суду з позовом ПрАТ "Завод Супутник" вказує на те, що після закінчення строку, на який був укладений Договір оренди, між сторонами була досягнута згода про продовження строку його дії, про що свідчить відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди, а також здійснені ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" платежі за оренду приміщення. Отже, на думку позивача за первісним позовом, відповідач за первісним позовом фактично продовжив користуватися об`єктом оренди, що свідчить про досягнення між сторонами згоди про пролонгацію Договору оренди.

5.6. Водночас ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" в порушення взятих на себе зобов`язань несвоєчасно сплачував орендні платежі та нарахування за опалення орендованого приміщення (у період - жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року), а у період з лютого 2022 року до вересня 2022 року взагалі припинив вносити орендну плату. Внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 96 480,00 грн, яка підлягає стягненню у судовому порядку разом із нарахованими на нею сумами пені, 3% річних та інфляційних втрат.

5.7. Заперечуючи проти первісного позову, ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" просить суд визнати недійсною Додаткову угоду до Договору оренди, яка підписана сторонами, але яка не містила дати її укладення, а обмежувалася тільки місяцем (грудень ) та роком (2019).

5.8. Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що у Договорі оренди відсутні положення, які передбачають автоматичну пролонгацію строку його дії. Водночас Додаткова угода до Договору, яка складена та підписана сторонами у грудні 2019 року (через 6 місяців після припинення основного Договору року) і не містить дати її підписання.

5.9. За таких обставин, ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" наголошує, що внесення змін до Договору, зобов`язання за яким вже припинилися не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, оскільки припинення зобов`язання має остаточний характер, а чинне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов`язання.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8.1. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.5. Частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

8.6. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

8.7. З гідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

8.8. Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

8.9. Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи №904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи №904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи №910/3359/20.

8.10. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.11. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.12. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, а також у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

8.13. За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.14. Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.

8.15. Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

8.16. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021у справі №233/2021/19.

8.17. При дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб`єктним та об`єктним. При застосування цих критеріїв слід виходити з такого:

Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.

Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

8.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.19. Верховний Суд зазначає, що причиною виникнення спору: за первісним позовом стала відмова відповідача за первісним позовом здійснити оплату зазначених позивачем сум орендних платежів і компенсації комунальних послуг у встановлений Договором строк та заперечення орендарем обставин щодо продовження між сторонами орендних відносин за Договором оренди після 01.05.2019; за зустрічним позовом - стало питання про наявність чи відсутність підстав для визнання недійсною Додаткової угоди до Договору оренди, яка складена та підписана сторонами у грудні 2019 року і не містить дати її підписання.

8.20. Так, задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:

- станом на 01.05.2019 жодна із сторін не заявила своїх заперечень щодо продовження дії Договору оренди;

- орендоване приміщення до повернення орендодавцю не готувалося, акти про повернення майна між сторонами не підписувалися;

- з банківських виписок вбачається сплата ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" орендної плати за Договором у період з травня 2019 року до грудня 2021 року.

- отже, сторонами вчинено фактичні дії, спрямовані на продовження договірних відносин, а відтак, Договір оренди в силу положень статті 764 ЦК України та статті 284 ГК України є поновленим;

- за наявності у матеріалах справи документального підтвердження порушення орендарем умов Договору в частині повної оплати орендних платежів у спірний період та послуг з опалення, наявні правові підстави для нарахування на суму боргу сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат;

- водночас, здійснивши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку, зокрема, пені, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість нарахування позивачем пені за березень 2022 року на загальну суму боргу, яка складається з орендних платежів та нарахувань з опалення, оскільки договором оренди сторони передбачили нарахування пені лише на суму заборгованості з оренди.

8.21. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції послався на недоведеність позивачем за зустрічним позовом підстав для визнання оспорюваної Додаткової угоди (у якій не вказано дати її підписання) недійсною. Зокрема, за висновком суду першої інстанції:

- оскільки позивач за зустрічним позовом продовжує займати орендоване приміщення і доказів протилежного суду не надано, відсутні причини стверджувати, що оспорювана Додаткова угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею;

- оспорювана Додаткова угода до Договору не підлягає нотаріальному посвідченню з огляду на те, що фактично сторонами укладено Договір оренди строком на 1 рік, а тому нотаріальне посвідчення такого правочину в момент його вчинення на виконання вимог статті 793 ЦК України не вимагалося;

- водночас оспорювана Додаткова угода укладена у зв`язку із закінченням строку Договору оренди і на строк з 01.05.2019 до 01.05.2021;

- тобто, фактичні дії сторін свідчать про намір саме продовжити строк дії Договору оренди, а не змінити його, що не може бути підставою для визнання такого Договору нікчемним у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення.

8.22. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволенні вимог за зустрічним позовом проте, виходив з інших мотивів.

8.23. За висновком суду апеляційної інстанції, недійсною може бути визнана двостороння угода (Договір) лише у разі її вчинення сторонами. Оскільки оспорювана Додаткова угода не містить дати її підписання сторонами її не можна визнати вчиненою, і, відповідно, недійсною, адже недійсність договору пов`язується з моментом її вчинення.

8.24. У контексті доводів касаційної скарги, підстав відкриття касаційного провадження та наведених вище висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає таке.

8.25. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

8.26. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

8.27. Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи №904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи №902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи №910/15357/19.

8.28. Колегія суддів зазначає, що питання комплексного застосування положень статей 283, 284, 291 ГК України та статей 3, 11, 251, 252, 509, 526, 627, 628, 629, 759, 762, 763, 785 ЦК України, а також питання застосування у взаємозв`язку статей 6, 203, 215, 220, 598, 654, 627, 651, 793 ЦК України у подібних (тотожних) правовідносинах було предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22, яка ухвалена після подання касаційної скарги.

8.29. Зокрема, предметом спору у справі № 910/6947/22 за первісним позовом також були вимоги ПрАТ "Завод супутник" про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за Договором, умови якого (пункт 4.2) також передбачали умову щодо продовження Договору лише за письмовою згодою сторін; за зустрічним позовом були вимоги про визнання недійсною Додаткової угоди до Договору, яка складена та підписана сторонами у грудні 2019 року (через 6 місяців після припинення основного Договору року) і не містить дати її підписання, а також з огляду на недотримання нотаріального посвідчення цієї оспорюваної Додаткової угоди.

8.30. У розгляді доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд у справі № 910/6947/22 зазначив про наявність висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема, статті 283, частини четвертої статті 284, статті 291 ГК України та статті 763 ЦК України у подібних правовідносинах, які є тотожними за суб`єктним складом учасників відносин, за об`єктом та предметом правового регулювання, за фактичними обставинами та умовами застосування правових норм, з посиланням на постанову Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22.

8.31. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд враховує, що у справі яка розглядається (№ 910/10252/22) та у наведених вище справах тотожними є суб`єктний склад учасників відносин, об`єкт та предмет правового регулювання, а також фактичні обставини.

8.32. Крім того у справі, що розглядається (№ 910/10252/22) та у справі № 910/10253/22 сторонами спору є ПрАТ "Завод супутник" та ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13".

8.33. Зокрема, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у наведених вище справах, Верховний Суд погодився із висновками про наявність у відповідача обов`язку сплатити борг з орендної плати (за встановлених обставин відсутності заперечень відповідача проти продовження строку дії договору оренди та не існування підписаного між сторонами акта, що свідчить про повернення орендованого майна орендодавцю, а також за наявності доказів на підтвердження здійснення відповідачем орендних платежів), і вказав, що:

"… Положеннями частини першої статті 763 ЦК України унормовано загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії".

8.34. Також звернувшись до правових висновків Верховного Суду у постанові від 20.09.2023 у справі № 904/2275/22, Суд у наведених тотожних справах зазначив, що:

"… суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні;

відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;

правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямоване на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища;

заява орендодавця про припинення договору оренди після закінчення строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України;

настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".

8.35. Крім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22 також викладав висновок щодо питання застосування статей 6, 203, 215, 220, 598, 627, 651, 654, 793 ЦК України, в контексті того, що Додаткова угода, якою було продовжено строк дії договору оренди, була вчинена не у нотаріальній формі; оспорювана додаткова угода підписана сторонами після припинення договірних відносин, а тому не тягне за собою правових наслідків і є недійсною на підставі статті 203, 215 ЦК України.

8.36. Зокрема, Верховний Суд відхилив посилання скаржниці на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 3, 11, 251, 252, 509, 526, 627-629, 759 ЦК України у подібних правовідносинах, з огляду на те, що ці норми є загальними нормами чинного законодавства, стосуються загальних засад цивільного судочинства, підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, поняття строку та терміну, поняття зобов`язання та підстав їх виникнення, загальних умов виконання зобов`язання та загальних положень про договір, загальних положень про договір найму (оренди) - плати за користування майном, строку договору оренди, обов`язків наймача у разі припинення договору найму, і застосовуються судами при вирішенні аналогічних категорій спорів, незалежно від встановлених обставин.

8.37. Поряд з тим, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог з наведених скаржником підстав і вказав, що в силу положень статей 203, 204, 215 ЦК України договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому у справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

8.38. Верховний Суд наголосив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо відсутності у матеріалах справи доказів припинення сторонами дії основного Договору та орендних правовідносин (акта здачі-приймання об`єкта нерухомості не складали, не підписували і не направляли одна одній) та наявності в матеріалах справи доказів того, що орендарем вчинялись дії на виконання умов Договору оренди, як у період до підписання оспорюваної Додаткової угоди так і після її підписання, відсутні підстави стверджувати, що оспорювана Додаткова угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею, що, виключає можливість визнання її недійсною відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

8.39. Статтею 74 ГПК України, яка кореспондується з частиною третьою статті 13 цього Кодексу, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

8.40. Суд також зазначає про те, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

8.41. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

8.42. У справі, що розглядається суд першої інстанції, встановив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт користування ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" орендованим приміщенням відповідно до Договору оренди та Додаткових угод до нього. Жодних актів про повернення орендованого майна орендодавцю між сторонами підписано не було, а позивач за зустрічним позовом письмово не заперечував проти продовження строку дії Договору оренди та сплачував орендні платежі після 01.05.2019. Крім того суд встановив, що останній продовжує займати орендоване приміщення і доказів протилежного суду не надав.

8.43. Отже, з огляду на встановлені обставини суд першої інстанції і дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що Додаткова угода від грудня 2019 не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених нею. Вказане, у свою чергу виключає можливість визнання її недійсною відповідно до статей 203, 215 ЦК України, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

8.44. Суд першої інстанції також встановив, що термін оренди приміщення за Договором становив 1 рік, а тому вказаний Договір не підлягав нотаріальному посвідченню. Разом з тим, умови оспорюваної Додаткової угоди узгоджуються з положеннями частини третьої статті 631 ЦК України, а термін оренди згідно з її умовами не перевищує 3 років.

8.45. Відтак, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача за зустрічним позовом на факт відсутності нотаріального посвідчення оскаржуваної Додаткової угоди до Договору оренди, як на підставу його нікчемності, є безпідставними.

8.46. Водночас доводи касаційної скарги в цій частині фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Наведене у сукупності також виключає наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви.

8.47. Поряд з тим, Суд враховує, що зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що оспорювана Додаткова угода до Договору оренди стосується виключно змін щодо строку дії Договору. Зокрема, як встановили суди оспорювана Додаткова угода містить такі умови: "Сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк дії Договору оренди № 686 від 07.04.2016 на термін з 01.05.2019 до 01.05.2021". Отже, з огляду на те, що її умови не містять будь-яких додаткових положень в частині дати / моменту набрання нею чинності, Верховний суд зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, що вона є неукладеною оскільки не містить всіх істотних умов.

8.48. У контексті доводів касаційної скарги та виходячи зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, зазначає про те, що Верховним Судом у справі № 910/10253/22 було викладено правовий висновок щодо застосування, зокрема, статей 283, частини четвертої статті 284, статті 291 ГК України, статті 763 ЦК України у подібних правовідносинах, а у справі № 910/6947/22 Верховний Суд відхилив тотожні доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 3, 11, 251, 252, 509, 526, 627-629, 759 ЦК України у подібних правовідносинах.

8.49. Суд також враховує, що наведені вище справи (№ 910/10253/22 та № 910/6947/22) є тотожними зі справою, що розглядається, як за суб`єктним складом учасників відносин, так і за об`єктом та предметом правового регулювання, у тому числі і за фактичними обставинами та умовами застосування правових норм.

8.50. Отже, як вбачається, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду, а здійснене судами попередніх інстанцій у даній справі правозастосування (статей 3, 6, 11, 203, 215, 220, 251, 252, 509, 598, 627 - 629, 651, 654, 759, 793 ЦК України) було зроблено з урахуванням таких висновків.

8.51. Водночас виходячи з основних засад (принципів) господарського судочинства, тобто в силу вимог диспозитивсності судового процесу у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку Верховного суду щодо питання застосування у взаємозв`язку статей 6, 203, 215, 220, 598, 654, 627, 651, 793 ЦК України у спірних праовідносинах (в аспекті того, що Додаткова угода, якою було продовжений строк дії Договору оренди, була вчинена не у нотаріальній формі).

8.52. Як вже було зазначено вище, доводи скаржника в цій частині, фактично зводяться до необхідності та наявності правових підстав для формування такого висновку Верховного Суду через призму вільного бачення скаржником змісту спірних правовідносин та заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, і зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

8.53. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.54. Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду у постановах від 11.10.2023 у справі № 910/10253/22 та від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22 є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм права і Суд не вбачає підстав для відступу від наведених висновків. Скаржником не наводились аргументовані і переконливі доводи щодо необхідності відступлення від правової позиції, викладеної Верховним Судом у наведених постановах, як і не визначалась така підстава касаційного оскарження.

8.55. Інші наведені у касаційні скарзі доводи (що адвокат позивача Герасько М. Г. не мав права представляти його інтереси в суді першої інстанції з огляду на здійснення ним індивідуальної адвокатської діяльності, а не у формі адвокатського об`єднання, з яким укладено договір від 01.09.2019) є необґрунтованими та спростовуються інформацією наявною у Єдиному реєстрі адвокатів України. Крім того ці доводи не можуть бути прийняті Верховним Судом до уваги, оскільки такі доводи не були зазначені в апеляційній скарзі та не були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції.

8.56. Отже, зазначене в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

8.57. Відтак, з огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не підтвердились, а відтак відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень..

8.58. Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї ухвали.

8.59. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

8.60. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.61. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний дім "Діамант-13" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 910/10252/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова