Постанова

від 30.04.2024 по справі 921/404/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/404/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

та представників:

прокурора - Ющенко М. А.,

позивача - Вароди П. Б. (в режимі відеоконференції),

відповідача - 1 - Барди С. Ю.,

відповідача - 2 - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія Сатурн"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023

у справі № 921/404/23

за позовом Приватного підприємства "Будівельна компанія Сатурн"

до: 1) Міністерства оборони України,

2) Тернопільської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державного реєстратора прав на нерухоме майно Тернопільської міської ради Мартиняк Анастасії Володимирівни

та за участю заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону

про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Будівельна компанія Сатурн" (далі - ПП "Будівельна компанія Сатурн", позивач) звернулося до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора Тернопільської міської ради Мартиняк Анастасії Володимирівни (далі - державний реєстратор, третя особа у справі) про скасування державної реєстрації прав від 20.01.2023 за номером 66153304, від 14.02.2023 за номером 66404575, від 14.02.2023 за номером 66402926, від 14.02.2023 за номером 66400767, від 14.02.2023 за номером 66399722, від 14.02.2023 номером 66398277, від 14.02.2023 за номером 66394899, від 14.03.2023 за номером 66767706, від 14.03.2023 за номером 66773248, від 14.03.2023 за номером 66772409, від 14.03.2023 за номером 66769192, від 14.03.2023 за номером 66768555, від 21.03.2023 за номером 66853796, від 14.03.2023 за номером 66772839, від 21.03.2023 за номером 66868395, від 21.03.2023 за номером 66868176 (далі - оскаржувані рішення державного реєстратора).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення державного реєстратора є незаконними, прийнятими без врахування рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.08.2022 у справі № 921/273/20, яким відмовлено Міністерству оборони України (далі - МОУ, відповідач-1) у скасуванні тієї ж самої державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно та у визнанні права власності на це ж нерухоме майно через пропуск позовної давності. Вважає, що скасування державної реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно та здійснення державної реєстрації права власності на це ж нерухоме майно за МОУ є порушенням принципів "юридичної визначеності" та "належного урядування", які є елементами верховенства права.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.10.2023 (суддя - Марченко О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (головуючий - Барсук М. А., судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.), у задоволенні позову відмовлено.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.08.2022 у справі № 921/273/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022, позовні вимоги МОУ задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Тернопільської міської ради про відмову у скасуванні державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 23.10.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами: 49297568, 49297460, 49298084, 49298336, 49297891, 49298273, 49297639, 49298015, 49297705 про відмову у скасуванні запису про право власності Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Господарськими судами у справі, яка переглядається, враховано вищевказану справу № 921/273/20 та встановлено таке.

12.08.2008 Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" проведено аукціон (публічні торги) з продажу комплексу будівель та споруд у складі одного біржового лота, який знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 64, за результатами якого право на укладення договору купівлі-продажу об`єкта отримав учасник під номером 134, а саме: ПП "Будівельна компанія Сатурн".

03.09.2008 між Концерном "Військторгсервіс" (продавець) та ПП "Будівельна компанія Сатурн" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), за умовами якого продавець відчужує на користь та у власність покупця за плату комплекс нежитлових будівель та споруд, а саме: адміністративний будинок (літ. "А") загальною площею 1 106,8 кв м.; тарний склад (літ. "Б") загальною площею 653 кв м.; підсобне приміщення (літ. "В") загальною площею 962,2 кв м.; промтоварний матеріальний склад (літ. "Г") загальною площею 1 603,5 кв м.; автогараж (літ. "Д") загальною площею 1 049,8 кв м.; промтоварний склад (літ. "Е") загальною площею 449,3 кв м.; продтоварний склад (літ. "Ж") загальною площею 693,2 кв м.; безалкогольний та кондитерський цех (літ. "З") загальною площею 688,0 кв м.; фруктосховище (літера "К") загальною площею 804,7 кв м.; автовага (літ. "Л") загальною площею 5,9 кв м., а також навіс площею 130 кв м. та огорожу по периметру 408,4 м., що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 64 (далі - договір купівлі-продажу від 03.09.2008).

На виконання умов договору купівлі-продажу від 03.09.2008, Концерн "Військторгсервіс" передав, а ПП "Будівельна компанія Сатурн" - прийняло комплекс вищезазначених нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 64, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі від 30.09.2008. У вказаному акті було зазначено також про те, що будівлі перебувають у задовільному стані та, що покупець здійснив оплату за вказаний об`єкт; жодних претензій сторони не мають. Зазначено і про те, що покупцеві передається і інвентарна справа Тернопільського БТІ на вказані будівлі.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при "Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 10.10.2008 у справі № 12/08 визнано чинним договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 30.09.2008, укладений між Концерном "Військторгсервіс" та ПП "Будівельна компанія Сатурн", а також визнано за ПП "Будівельна компанія Сатурн" право власності на спірне нерухоме майно; вирішено, що це рішення необхідно вважати правовстановлюючим документом, який дає право здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відповідно до п. 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.

21.11.2008 здійснено реєстрацію права власності за ПП "Будівельна компанія Сатурн" на спірне нерухоме майно за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 64; підставою для проведення такої державної реєстрації були: договір купівлі-продажу від 30.09.2008, акт прийняття-передачі від 30.09.2008, рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 10.10.2008, ухвала Рівненського міського суду від 20.10.2008 та виконавчий лист Рівненського міського суду від 20.10.2008 у справі № 6-333/08.

У травні 2015 року заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави в особі МОУ звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.09.2008 та зобов`язання повернути у державну власність в особі МОУ у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нежитлові будівлі та споруди, а саме: адміністративний будинок (літ. "А") загальною площею 1 106,8 кв. м; тарний склад (літ. "Б") загальною площею 653 кв. м; підсобне приміщення (літ. "В") загальною площею 962,2 кв. м; промтоварний матеріальний склад (літ. "Г") загальною площею 1 603,5 кв. м; автогараж (літ. "Д") загальною площею 1 049,8 кв. м; промтоварний склад (літ. "Е") загальною площею 449,3 кв. м; продтоварний склад (літ. "Ж") загальною площею 693,2 кв. м; безалкогольний та кондитерський цех (літ. "З") загальною площею 688 кв. м; фруктосховище (літ. "К") загальною площею 804,7 кв. м; автовага (літ. "Л") загальною площею 5,9 кв. м; навіс площею 130 кв. м та огорожа по периметру 408,4 м. за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 64, загальною вартістю 5 478 207,60 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 921/488/15-г/11 скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.10.2015, яким у задоволенні відповідного позову відмовлено. Судом апеляційної інстанції було прийнято нове рішення про часткове задоволення позову та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.09.2008, укладений між Концерном "Військторгсервіс" та ПП "Будівельна компанія Сатурн"; відмовлено в частині позовних вимог про зобов`язання ПП "Будівельна компанія Сатурн" повернути у державну власність в особі МОУ у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" спірне нерухоме майно згідно з відповідним переліком.

Вирішуючи спір у справі № 921/488/15-г/11, апеляційний господарський суд виходив з того, що відчуження за договором спірного нерухомого майна, яке є об`єктом державної власності, відбулося з порушенням норм чинного на час його укладення законодавства, без згоди та погодження з органом управління майном - МОУ та ФДМ України, за відсутності у представника Концерну "Військторгсервіс" необхідного обсягу дієздатності на укладення цього правочину. Водночас, підставою для відмови у позовних вимогах про зобов`язання ПП "Будівельна компанія Сатурн" повернути у державну власність в особі МОУ у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" спірне нерухоме майно згідно з переліком визнав фактичні обставини щодо істотних змін спірного нерухомого майна. Зокрема, встановив, що адміністративні будівлі реконструйовано під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення, а квартири у вказаному житловому будинку зареєстровано за фізичними особами, які не могли знати про обмеження, що існували на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Господарський суд Тернопільської області у справі № 921/273/20 також зазначив, що адміністративну будівлю, придбану ПП "Будівельна компанія Сатурн" за договором купівлі-продажу від 30.09.2008 у Концерну "Військторгсервіс", реконструйовано під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення, що підтверджується інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно; відповідачем було відчужено 30 квартир приватним особам, у тому числі фізичним особам.

Суди врахували, що позивачем у справі № 921/273/20 було заявлено позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ПП "Будівельна компанія Сатурн" з одночасним визнанням права державної власності в особі МОУ на майно згідно з переліком, а саме на: об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25501323, тарний склад під літ. "Б" загальною площею 653,0 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25501580, підсобне приміщення під літ. "В" загальною площею 962,2 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25501707, промтоварний матеріальний склад під літ. "Г" загальною площею 1 603,5 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25501833, автогараж під літ. "Д" загальною площею 1 049,8 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25501921, промтоварний склад під літ. "Е" загальною площею 449,3 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25501987, продтоварний склад під літ. "Ж" загальною площею 693,2 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25503005, безалкогольний та кондитерський цех під літ. "З" загальною площею 688, 0 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25503277, фруктосховище під літ. "К" загальною площею 804, 7 м кв.; об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 25503371, автовага під літ. "Л" загальною площею 5, 9 м. кв. При цьому у цьому переліку був відсутній будинок під літ. "А".

Вищевказане підтверджується і висновком експерта від 26.05.2021 № 7576/1820-1828, складеним за результатами оціночно-будівельної експертизи у кримінальному провадженні № 42013100330000004, під час проведення якої здійснювався огляд спірного майна та експертом було встановлено, що на місці адмінбудівлі знаходиться житловий будинок. При цьому, суди встановили, що все інше майно згідно з переліком зареєстровано на праві власності за Компанією, що не спростовано останньою.

Розглянувши та оцінивши обставини, які 23.10.2019 стали підставою для відмови МОУ у вчиненні державним реєстратором відповідних реєстраційних дій, а також які зумовили зупинення розгляду заяв МОУ від 10.09.2019, суд у справі № 921/273/20 встановив, що державний реєстратор, крім поданого рішення суду про визнання недійсним договору, зазначав про необхідність заявника надати і інші документи, зокрема, додаткове рішення суду про скасування таких документів: договору, акта прийняття-передачі від 30.09.2008, рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 10.10.2008 у справі № 12/08, ухвали Рівненського міського суду від 20.10.2008 у справі № 6-333/08, виконавчого листа Рівненського міського суду від 20.10.2008 у справі № 6-333/08.

З огляду на те, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.08.2022 у справі № 921/273/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022, визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у скасуванні державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 23.10.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами: 49297568, 49297460, 49298084, 49298336, 49297891, 49298273, 49297639, 49298015, 49297705, МОУ подало державному реєстратору лист ФДМ України від 10.03.2023 № 10-15-5855 з долученим до нього витягом із Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, а реєстратором, у свою чергу, проведено реєстрацію права власності за МОУ.

Відмовляючи у задоволенні позову у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, врахувавши обставини, встановлені у справах № 921/273/20, № 921/488/15-г/11 відповідно до норм ч. 4 ст. 75 ГПК України, на підставі наявних у матеріалах справи документів встановив те, що ПП "Будівельна компанія Сатурн" не спростовано визнання недійсною підстави набуття ним права власності на спірне нерухоме майно (визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.09.2008 за рішенням суду апеляційної інстанції у справі № 921/488/15-г/11), так і перебування відповідного майна в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності. Встановили, що державний реєстратор діяв відповідно до норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та, що відсутність підстав для задоволення цього позову з огляду на встановлені у ній обставини.

Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 921/404/23, ПП "Будівельна компанія Сатурн" звернулося із касаційною скаргою на вказані судові акти до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та позов задовольнити.

У касаційній скарзі скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 4 ст. 267 ЦК України у правовідносинах, які виникли між сторонами недійсного правочину щодо права органу державної влади в адміністративному порядку застосовувати реституцію на користь сторони недійсного договору за наявності ухваленого судом рішення про відмову у поновленні таких прав особи на майно через сплив позовної давності.

ПП "Будівельна компанія Сатурн" обґрунтовує касаційну скаргу порушенням принципів "юридичної визначеності" та "належного урядування", які є елементами верховенства права.

Скаржник у касаційній скарзі також посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справах № 908/296/15-г, № 916/1837/18, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 28.05.2020 у справі № 608/969/13-ц.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Будівельна компанія Сатурн" з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.04.2024.

У відзивах на касаційну скаргу МОУ та прокурор просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, наведених у цих відзивах.

У зв`язку із відпусткою судді Мачульського Г. М., за розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.04.2024 № 32.2-01/677 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 921/404/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2024 касаційну скаргу ПП "Будівельна компанія Сатурн" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (ст. 11 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи тлумачення вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суду у постановах від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17 зазначив, що підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Основного Закону України).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Принцип правової визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей Закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення відповідних реєстраційних дій) регулюються відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 цього Закону).

За ч. 1 ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (державні реєстратори). До повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить забезпечення, зокрема, проведення державної реєстрації прав, ведення Державного реєстру прав (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Підстави для відмови в державній реєстрації прав визначені у ст. 24 цього Закону. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених ч. 1 цієї статті, заборонена.

Порядок внесення відомостей до Державного реєстру прав регулює ст. 26 цього Закону.

Так, відповідно до ч. 3 цієї статті у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються; у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними; державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до ст. 37 цього Закону.

Статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

У ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Підпунктом 2 п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції, чинній на час здійснення відповідних реєстраційних дій), для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01.01.2013, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подається, зокрема, витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності).

Здійснюючи тлумачення норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Верховний Суд дійшов висновку про те, що у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та інші).

Верховний Суду у справі № 921/273/20 сформулював висновок про те, що оскільки правовстановлюючим документом, що зумовив виникнення права власності відповідача на спірне майно, є договір купівлі-продажу, то визнання у судовому порядку недійсним такого договору є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Подібний висновок міститься і в п. 270 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до норм ст. 86 ГПК України, врахувавши справи № 921/488/15-г/11, № 921/273/20 та, встановивши те, що ПП "Будівельна компанія Сатурн" набуло речові права на відповідне майно на підставі договору, який визнано недійсним у справі № 921/488/15-г/11 та, що останнім відповідно до норм ст. 74 ГПК України не спростовано як визнання недійсною підстави набуття ним права власності на спірне нерухоме майно (визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.09.2008), так і перебування цього майна в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності та, взявши до уваги те, що державна реєстрація права державної власності на спірне нерухоме майно за МОУ відбулася не лише з огляду на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 921/488/15-г/11, а також з урахуванням витягів із Єдиного реєстру об`єктів державної власності на вказане нерухоме майно, отриманих оборонним відомством від ФДМ України згідно з листом від 10.03.2023 № 10-15-5855, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшли правильного висновку про те, що державним реєстратором оспорювані рішення було прийнято відповідно до норм чинного на час їх прийняття законодавства - Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та, що відсутні підстав для задоволення цього позову з наведених позивачем причин.

Щодо посилання скаржника на те, що судом у справі № 921/273/20 було відмовлено МОУ у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ПП "Будівельна компанія Сатурн" з одночасним визнанням права державної власності за МОУ через пропуск позовної давності, то необхідно зазначити, що цим доводам була надана оцінка судом апеляційної інстанції, на підставі чого суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що незадоволення відповідної позовної вимоги саме через пропуск позовної давності, яка застосовується лише за наявності порушеного права особи та за відповідною заявою сторони про її застосування (висновки Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі 904/10956/16), не спростовує висновків господарських судів у справі № 921/273/20 про незаконність набуття ПП "Будівельна компанія Сатурн" права власності на спірне майно та, що відповідна державна реєстрація права власності за ПП "Будівельна компанія Сатурн" порушує права та інтереси МОУ.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності державного реєстратора вирішувати питання застосування наслідків спливу позовної давності, що є компетенцією суду (за певних умов), а не державного реєстратора, який вправі діяти відповідно до вимог законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 216 ЦК України, яка визначає правові наслідки недійсності правочину, та ч. 4 ст. 267 ЦК України, якою регулюються наслідки спливу позовної давності, у спірних правовідносинах, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться лише до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 18.02.2020 у справах № 908/296/15-г, № 916/1837/18, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 28.05.2020 у справі № 608/969/13-ц, то необхідно зазначити, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних позивачем судових рішень, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаних вище постановах Верховного Суду і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення. Незгода скаржника із оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про їх ухвалення із недотриманням норм ст. 236 ГПК України, на що помилково посилається скаржник.

Верховний Суд зазначає, що решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою поданих сторонами доказів і необхідності їх переоцінки і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є ухваленими відповідно до ст. 236 ГПК України, а тому підстав для їх скасування чи зміни немає.

Оскільки суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Будівельна компанія Сатурн" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі № 921/404/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.