Ухвала

від 09.05.2024 по справі 334/5623/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

09 травня 2024 року

м. Київ

справа № 334/5623/21

провадження № 61-6345ск24

Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черленюк Людмили Василівни, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ледень», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсними та скасування договорів, реєстрації обтяжень на нерухоме майно, державної реєстрації прав на нерухоме майно, виключення записів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відновлення права власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черленюк Л. В., Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ледень», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсними та скасування договорів, реєстрації обтяжень на нерухоме майно, державної реєстрації прав на нерухоме майно, виключення записів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відновлення права власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2198713623101, внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Запорізької області Коротича М. М. від 21 жовтня 2020 року, індексний номер - 54684523.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та не переглядалося.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1362 грн.

30 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Положеннями зазначеного пункту передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами підлягають врахуванню предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має враховувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з наведенням обґрунтувань таких доводів.

Виконання зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.

Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.

Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, однак не зазначає пунктів частини другої статті 389 ЦПК України на підставі яких подається касаційна скарга.

Крім того, ОСОБА_5 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Однак, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не вказує щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Враховуючи те, що заявник не виконав вимоги процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 260, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черленюк Людмили Василівни, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ледень», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсними та скасування договорів, реєстрації обтяжень на нерухоме майно, державної реєстрації прав на нерухоме майно, виключення записів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відновлення права власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності, повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Ігнатенко