Постанова

від 08.05.2024 по справі 545/304/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/304/22 Номер провадження 22-ц/814/1962/24Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддівсудової палатиз розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі Коротун І.В.

учасники справи:

представник відповідача ОСОБА_1

переглянув у судовому засіданнів м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішенняПолтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року, ухвалене суддею Путря О.Г., повний текст рішення складено дата не вказана

у справі за позовом ОСОБА_2 доАкціонерного товариства«Українська залізниця»,третя особана стороніпозивача,яка незаявляє самостійнихвимог:Вільна профспілкаПівденної залізниці, провизнання незаконнимта скасуваннянаказу провідсторонення відроботи,стягнення середньогозаробітку зачас відсторонення,-

В С Т А Н О В И В:

27 січня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Вільна профспілка Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №02 від 04.01.2022 року «Про відсторонення від роботи»; стягнути з відповідача на користь позивача середій заробіток за час вимушеного відсторонення.

Позовна заява мотивована тим, що з 2017 року позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді машиніста залізнично-будівельних машин у виробничому структурному підрозділі «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин». Наказом в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» №02 від 04.01.2022 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 04.01.2022 року у зв`язку з відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, до усунення причин відсторонення. Оскаржуваний наказ про відсторонення без збереження заробітної плати вважає незаконним і таким, що грубо порушує його права, зокрема право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, оскільки законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID 19; окрім того, Законом України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» не передбачено щеплення від COVID 19 як обов`язкове. Ні в галузевій угоді, ні в колективному договорі, ні в будь-якому іншому документі зобов`язання надати інформацію про щеплення від COVID 19 відсутнє, як і не передбачені повноваження представника роботодавця на відсторонення працівника від роботи, з підстав відсутності такого щеплення.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» №02 від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи».

Стягнутиоз Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 19 751,61 грн.

У частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допустити до негайного виконання.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1885,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з огляду на особливості умов праці позивача (машиніста залізнично-будівельних машин) та встановленого у судовому засіданні факту перебування на ремонті у зимовий період залізнично-будівельної машини ЩОМ-6У, на якій працював позивач, проти чого не заперечували учасники справи, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками тощо. Зі змісту наказу №02 від 04.01.2022 року «Про відсторонення від роботи» не вбачається, що роботодавцем застосований індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення позивача від роботи. Окрім того, не надана оцінка виконуваним трудовим обов`язкам позивача, не вказано коло особистих контактів з іншими людьми, які передбачаються займанням посади машиніста залізнично-будівельних машин. Також у наказі не обґрунтовано нагальної потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також того, що обіймаючи посаду машиніста залізнично-будівельних машин, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства. Відповідно, позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у рішенні суду міститься посилання на те, що зі змісту наказу №02 від 04.01.2022 року «Про відсторонення від роботи» не вбачається, що роботодавцем застосований індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення ОСОБА_2 від роботи, окрім того, не надана оцінка виконуваним трудовим обов`язкам позивача, не вказано коло особистих контактів з іншими людьми, які займають посади машиніста залізнично-будівельних машин. Верховний Суд у постанові від 22.03.2023 року у справі №472/5/22 зазначив, що за відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження СОУГО-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням». Вказує, що суд повинен був оцінити виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача через призму перерахованих критеріїв. В оскаржуваному рішенні така оцінка відсутня, оскаржуване рішення суперечить практиці Верховного Суду. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Посилається на те, що відповідачем до суду першої інстанції було надано пояснення щодо особливостей роботи машиніста залізнично-будівельних машин. Щодо кількості соціальних контактів машиніста залізнично-будівельних машин, то у зв`язку з виробничими завданнями підприємства та особливостями організації праці ОСОБА_2 як машиніст залізнично-будівельних машин повинен постійно контактувати як із своїми колегами, так із працівниками інших підприємств. Зокрема, під час виїзду машиністи проживають у одному вагоні. Окрім вагону службово-технічного, постійними робочими місцями машиніста є цех ремонту залізнично-будівельних машин і рухомого складу, машина, ділянка на перегоні/станції, території станції, на якій знаходиться машина, територія підприємства ВСП «ПЦМКР». Так, на території ВСП «ПЦМКР», зокрема у цехах, знаходяться інші працівники підрозділу. У період з грудня 2021 р. по квітень 2022 р. машина ЩОМ-6У, на якій працює позивач, знаходилась у ремонті, а отже, він мав перебувати у цехах, де працівниками проводились ремонти і інших машин (зокрема, у цеху працювали слюсарі, кранівники, електрогазозварники, налагоджувальники колійних машин і механізмів). Всі машиністи відвідують заняття, які відбуваються оффлайн, під час яких в одному приміщенні може перебувати понад 100 працівників, а відтак, ризик зараження коронавірусною інфекцією COVID-19 є високим. Кількість прямих і непрямих контактів позивача під час виконання ним робіт є значною. Машиніст постійно перебуває на виїздах, що збільшує вірогідність зараження. Вказує, що у випадку не відсторонення позивача від роботи відповідача було б притягнуто до адміністративної відповідальності. Посилається на постанову Верховного Суду від 12.12.2023 року у справі №133/3961/21 (зі схожим предметом), в якій зазначено, що оскільки іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, то АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

У відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її залишити без задволення, а рішення суду без змін.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанціїобставин вбачається, що ОСОБА_2 з 16.01.2017 року працює на посаді машиніста залізнично-будівельних машин у виробничому структурному підрозділі «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» акціонерного товариства «Українська залізниця» (т.1 а.с. 15-19).

Виробничий структурний підрозділ «Полтавський центр механізації колійних робіт» є виробничим підрозділом філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин», яка у свою чергу, є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця», яка не має статусу юридичної особи, та діє від імені АТ «Укрзалізниця» і в її інтересах, здійснює делеговані АТ «Укрзалізниця» функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства.

Позивач у своїй заяві - запереченнях від 10.12.2021 року, поданій на ім`я начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» зазначив про те, що щеплення від COVID-19 не є обов`язковим та просив забезпечити йому безкоштовне проходження тестування кожні 72 години або перевести його на дистанційний режим роботи (т.1 а.с. 22).

Згідно акту від 04.01.2022 року, вбачається, що ОСОБА_2 не надав до АТ «Укрзалізниця» документ на підтвердження вакцинації проти COVID -19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я, чим відмовляється від вакцинації. Позивача проінформовано про правові наслідки відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти COVID -19 та відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46КЗпП та ч.2 ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»від 06.04.2000№1645-ІІІ з 09 грудня 2021 року до усунення причин, які зумовили таке відсторонення. Також повідомлено, що він буде допущений до роботи за умови пред`явлення документа, який підтверджує вакцинацію проти COVID -19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID - 19 виданого закладом охорони здоров`я (т.1 а.с. 21).

Наказом в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» №02 від 04.01.2022 року ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 04.01.2022 року, до моменту усунення причин відсторонення, без збереження заробітної плати (т.1 а.с. 20).

Станом на час винесення спірного наказу діяв режим карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, який передбачав певні карантинні обмеження та обов`язкові заходи з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби.

04.01.2022 року позивач ознайомлений з наказом та зазначив про свою незгоду з ним (т.1 а.с. 20).

Наказом начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» від 02.03.2022 року №127 ОСОБА_2 , машиніста залізнично-будівельних машин, допущено до роботи з 01.03.2022 року, до завершення воєнного стану в Україні (т.1 а.с. 111).

Відповідно до наказу начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» №105/ос від 30.09.2022 року ОСОБА_2 звільнено з 30.09.2022 року за власним бажанням (т.1 а.с. 191).

Спір між сторонами стосується законності наказу про відсторонення позивача від роботи.

Позивач відносився до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, згідно робочої інструкції, затвердженої начальником Виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» ОСОБА_3 29.04.2020 року, машиніст залізнично-будівельної машини (збм) ЩОМ 6У: 1) Керує збм ЩОМ - 6У під час будівництва та ремонту верхньої споруди залізничних шляхів з безумовним забезпеченням безпеки руху. Забезпечує безперебійну і технологічно правильну експлуатацію машини, з виконанням встановлених норм виробітку. Забезпечує належну якість виконання робіт з дотриманням технологічного процесу, що застосовується при ремонті колії; 2) Робочим місцем машиніста являється місце виконання виробничого завдання, обумовленого трудовим договором і технологічним процесом. Постійним робочим місцем машиніста збм є: машина - під час робочої зміни ; цех ремонту залізнично-будівельних машин і рухомого складу, цех ремонту спеціального самохідного рухомого складу - під час виконання ремонтних робіт; ділянка на перегоні, станції - під час виконання робіт на машині; територія станції, на якій знаходиться машина, - перед виїздом на перегін для виконання робіт та після повернення з перегону, а також під час виконання технічного обслуговування та усунення несправностей машини; вагон службово-технічний - під час супроводження машини до місця роботи та під час чергування згідно складеного графіка; територія підприємства ВСП «ПЦМКР» - під час виконання ремонтних робіт машини; Тимчасовим робочим місцем машиніста збм є: територія підприємства ВСП «ПЦМКР» - під час прибирання закріпленої території за бригадою машиністів збм; територія підприємства ВСП «ПЦМКР» під час виконання разових завдань в робочий час за вказівкою керівника цеху, участі у зборах; 3) Бере участь у планово - запобіжному ремонті збм ЩОМ - 6У. Виконує щозмінні та встановлені технічні обслуговування збм ЩОМ - 6У; 4) Забезпечує постійне підтримування машини в працездатному стані, виявляє та усуває несправності на машині, перевіряє справність систем і вузлів; 5) Машиніст збм ЩОМ - 6У після роботи або ремонту машини приводить її в транспортне положення , перевіряє транспортне положення перед відправленням, супроводжує машину і вагон під час транспортування; 6) Додержується правил трудової дисципліни, застосування безпечних засобів праці, використання засобів індивідуального захисту та дотримання форми одягу; 7) Надає першу домедичну допомогу потерпілим при нещасному випадку або при раптовому погіршенні стану здоров`я; 8) Знає і виконує вимоги нормативно-правових актів з охорони праці (а.с. 182-190).

Тобто, фактично позивач мав справу з машинами та механізмами.

Суд першої інстанції визнав, що надані представником відповідача обґрунтування щодо правомірності винесення наказу про відсторонення вже після винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 14.12.2022 року №130/3548/21, про що зазначено і самим представником у додаткових поясненнях від 18.05.2023 року, не спростовують того факту, що індивідуальний підхід при вирішенні питання про відсторонення ОСОБА_2 від роботи не застосовувався.

Зокрема, наказ №02 від 04.01.2022 року не містить посилання на покладені на позивача посадовою інструкцією обов`язки, порядок їх реалізації, кількість контактів, які передбачають з метою належного виконання своїх обов`язків машиністом залізнично-будівельних машин, неможливість застосування іншої форми роботи, аніж безпосередньої.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 46КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, статтею 46КЗпП України встановлено невичерпний перелік підстав, за яких працівник може бути відсторонений від роботи роботодавцем (власником або уповноваженим органом). Положення цієї статті передбачають можливість відсторонення працівника від роботи і в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п. а, б статті 10 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, а зокрема: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та статті 27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до частини 2 статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Так, системний аналіз норм статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та норм статті 27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Згідно з наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від30.07.2020року №1726«Про затвердженняПорядку веденняобліку,звітності таепідеміологічного нагляду(спостереження)за інфекційнимихворобами таПереліку інфекційниххвороб,що підлягаютьреєстрації» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2020 року за №1333/35616) COVID-19 входить до переліку інфекційних хвороб.

Наказом МОЗ від 25.02.2020 року №521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19.07.1995 року №133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11.03.2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,від 21 квітня 2021 року № 405, від16 квітня 2021 року № 611,від 11 серпня 2021 року № 855,від 22 вересня 2021 року № 981,від 15 грудня 2021 року № 1336,від 23 лютого 2022 року № 229,від 27 травня 2022 року № 630,від 19 серпня 2022 року № 928,від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня 2023 № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу до 30 червня 2023 року). Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

Станом на час винесення спірного наказу діяв режим карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, який передбачав певні карантинні обмеження та обов`язкові заходи з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби.

Пунктом 41-6 постанови КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (згідно постанови КМ №1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити: - контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; - відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статі 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1Закону України«Про оплатупраці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Частиною 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою КМУ № 267 від 25.03.2015, визначено, що Міністерство охорони здоров`я (МОЗ) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб тощо.

Наказом МОЗвід 04.10.2021№2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік N 2153).

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83; 7) органів місцевого самоврядування; 8) закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності; 9) комунальних підприємств, установ та організацій.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83, акціонерне товариство «Українська залізниця» входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Отже, на його працівників розповсюджується дія наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язкові профілактичним щепленням».

Вищезазначеним наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку №2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 №2070).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 року №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №1236, зокрема, на період воєнного стану: - фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; - фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; - пункт 41-6 постанови №1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності №66 від 14.04.1995 (надалі Інструкція №66).

Відповідно до абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 2.3 вищезазначеної Інструкції з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16.09.2011 року №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за №1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

гідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абз.6 ч.1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» та Інструкції №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» та постановою КабінетуМіністрів Українивід 20жовтня 2021року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12Закону №1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

За змістом абз.3 ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті 10 Закону № 2801-XII, статті 12Закону № 1645-ІІІ, пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04.10.2021 року МОЗ затвердило Перелік №2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року №2393 і №2664 відповідно), а 27.10.2021 року МОЗ видало наказ №2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні, держава вжила певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.

З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів.

При вирішенні спору суд першої інстанції з`ясовував, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Суд вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності переконливих підстав.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 року у справі № 130/3548/21.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що у кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.01.2022 по 28.02.2022, суд першої інстанції виходив з наступного.

Частиною другою статті 2КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати викладене у ст. 94 КЗпП України.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Разом з тим, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/2548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Позовна вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Так, середній заробіток ОСОБА_2 за період з 04.01.2022 року по 28.02.2022 року складає 19 751,61 грн., виходячи з наступного розрахунку: - середня заробітна плата за годину складає: 12 575,86 грн. (11228,81 грн. листопад 2021 р., + 1347,05 грн. грудень 2021 р.) : 198 год. = 63,51 грн.; - середній заробіток з 04.01.2022 року по 31.01.2022 року складає: 151 год. х 63,51 грн.= 9 590,01 грн.; - середній заробіток з 01.02.2022 року по 28.02.2022 року складає 160 год. х 63,51 грн. = 10161,6 грн., а всього - 19 751,61 грн.

Підстави стягнення 10% підвищення розміру заробітної плати відсутні, оскільки п.10 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100, яким було регламентовано стягнення вказаного позивачем розміру коригування втраченого заробітку, виключено на підставі Постанови КМУ №1213 від 09.12.2020 року.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом позову є визнання незаконним та скасування наказу №02 від 04.01.2022 року «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_2 ; стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного відсторонення.

Розглядаючи спір,який виникміж сторонамиу справі,суд першоїінстанції правильновизначився зхарактером спірнихправовідносин танормами матеріальногоправа,які підлягаютьзастосуванню,повно тавсебічно дослідивнаявні усправі доказиі давїм належнуоцінку,правильно встановивобставини справи,внаслідок чогоухвалив законнета обґрунтованерішення,яке відповідаєвимогам матеріальногота процесуальногоправа.

Наказом МОЗвід 04.10.2021року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 25.02.2022 року №380, який набрав чинності 01.03.2022 року, зупинено дію наказу МОЗвід 04.10.2021№2153 до завершення воєнного стану в Україні, який введено в Україні з 24.02.2022 року відповідно до Указу ПрезидентаУкраїни від24.02.2022року №64/2022«Про введеннявоєнного станув Україні» з подальшими змінами.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 20.10.2021року №1096 постанову Кабінету Міністрів України №1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46КЗпП України, частини другої статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1Закону України«Про оплатупраці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 26.03.2022року №372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: - фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; - фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; - пункт 41-6 Постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції і з цим погоджується колегія суддів, що фактично позивач працював з машинами та механізмами, тому нагальної потреби у відстороненні саме позивача від роботи не вбачається, а також і того, що обіймаючи посаду машиніста залізнично-будівельних машин, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства. Якщо відсторонення позивача від роботи полягало у тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця» та всі працівники підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, то таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, який був позбавлений на час відсторонення заробітку.

Доводи апеляційноїскарги проте,що відповіднодо пункту14.9.постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від14.12.2022року усправі №130/3548/21,розглядаючи цюкатегорію справ,суд повиненоцінювати виключнопитання пропорційностіописаного втручанняу приватнежиття позивачата врахувати критерії оцінки пропорційності, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду, оскільки судом першої інстанції достатньо повно і всебічно з`ясовані обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги про те, що кількість прямих і непрямих контактів позивача під час виконання ним робіт є значною?що машиніст постійно перебуває на виїздах, що збільшує вірогідність зараження, що у випадку не відсторонення позивача від роботи відповідача було б притягнуто до адміністративної відповідальності, то ці доводи є припущеннями відповідача та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

РішенняПолтавського районногосуду Полтавської областівід 29 січня2024року -залишити беззмін.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття,касаційна скаргана неїподається протягомтридцяти днівз дняїї проголошеннябезпосередньо досуду касаційноїінстанції,у разіпроголошення лишевступної тарезолютивної частинисудового рішення,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення.

Повний текст постанови складено 08 травня 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов