Ухвала

від 05.06.2024 по справі 545/304/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 545/304/22

провадження № 61-8099ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Вільна профспілка Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 02 від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного відсторонення.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» № 02 від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи».

Стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19 751,61 грн. У частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2024 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року залишено без змін.

03 червня 2024 року до Верховного Суду, через засоби поштового зв`язку, надійшла касаційна скарга АТ «Українська залізниця» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.

Застосування передбаченого законодавством вартісного порогу для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством вартісного порогу для скарг, що подаються на розгляд суду касаційної інстанції, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.

Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Справи незначної складності можуть визнаватися судом малозначними (частина шоста статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Предметом спору та касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку у розмірі 19 751,61 грн.

Спір між сторонами виник з трудових правовідносин. Результат розгляду справи залежить від встановлених судами обставин щодо наявності підстав для відсторонення працівника від роботи.

Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для заявника. Прийняття до розгляду касаційної скарги та її розгляд по суті буде сприяти забезпеченню єдності судової практики при розгляді аналогічних спорів.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань.

Також, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та постанові від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23) викладено висновок щодо питання відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплень проти COVID-19.

Верховний Суд не вбачає обставин, за наявності яких судові рішення у справі, що виникла з трудових відносин та з ціною позову, яка не перевищує двохсот п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, могли би бути переглянуті в касаційному порядку.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Вільна профспілка Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко