Рішення

від 30.04.2024 по справі 161/19834/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/19834/23

Провадження № 2/161/248/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Дмитроци Б.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 16.11.2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.02.2022 року.

Вказує, що під час перебування у шлюбі, відповідач зареєстрував ТзОВ «Волинь ПММ» та за спільні кошти подружжя капіталу ним було внесено до статутного капіталу 30000,00 грн.

Зазначає, що відповідач є засновником вказаного товариства і відповідно до відомостей сайту Clarity Projekt фінансової звітності чистий прибуток товариства склав в 2020 році 126,5 тис. грн., 2021 р. 473,6 тис. грн., 2022 р. 1398,2 тис. грн.

Вважає, що спільні кошти подружжя, які внесено відповідачем до статутного капіталу ТзОВ «Волинь ПММ» в розмірі 30000,00 грн. та суми дивідендів учаснику (засновнику) вказаного товариства мають бути розподілені шляхом виплати позивачу 50% їх розміру.

Також зазначає, що оскільки відповідач вказані суми прибутку використовував виключно на розвиток товариства, то вважає. що розмір статутного капіталу, а також суми дивідендів (нараховані/сплачені) учаснику мають бути включені до переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

У зв`язку з чим, просить стягнути з відповідача на її користь вартість статутного капіталу ТзОВ «Волинь ПММ» в розмірі 30000,00 грн. у вигляді грошової компенсації, що становить 15000 грн., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу. Крім того, просить зобов`язати відповідача надати суду відомості щодо виплачених сум дивідендів (нарахованих/сплачених) учаснику ТзОВ «Волинь ПММ» ОСОБА_2 з 2019 року по даний час.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві та просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник просили в судовому засіданні у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що з 16.11.2013 року сторони перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.02.2022 року (а.с. 13-14).

Із матеріалів справи слідує, що 01.07.2019 року було зареєстровано ТзОВ «Волинь ПММ», ЄДРПОУ -4308677, засновником якого вказано ОСОБА_2 (а.с. 15).

Водночас, із представлених доказів вбачається, що станом на 08.12.2023 року з ідентичним кодом ЄДРПОУ 43083677 функціонує ТОВ «ПММ 2023», власником якого є ОСОБА_5 (громадянство: АДРЕСА_1 ) (а.с. ).

Згідно акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТзОВ «Волинь ПММ» від 07.04.2023 року, у відповідності до умов договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передав, а ТзОВ «Міжнародна юридична компанія «Моніторинг Інвест Дівелопменот» прийняло її (а.с. ).

Отже, станом на день звернення позивача до суду, відповідач ОСОБА_2 не є засновником ТзОВ «Волинь ПММ», а отже вимога про зобов`язання відповідача надати суду відомості щодо виплачених сум дивідендів (нарахованих / сплачених) учаснику ТзОВ «ВОЛИНЬ ПММ» - ОСОБА_2 з 2019 року до задоволення не підлягає. При цьому, позивачем не представлено доказів, що вона не може отримати таку інформацію самостійно.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно з ст. 115 ЦК України та статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зі ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі N 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі N 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі N 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частинами 1 3 ст. 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

У частині 1 ст. 3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» зазначено, що товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі N 916/2813/18 зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику) товариства та його подружжю (колишньому подружжю).

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто в разі передання подружжям свого майна як вкладу, для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства.

Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Верховний Суд констатує, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить подружжю, який став учасником такого товариства.

Подружжя розпоряджається майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

У постанові від 30.06.2020 у справі N 638/18231/15-ц Велика Палата Верховного суду зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

При цьому, позивач не представила суду доказів того, що вона заявляла про свою незгоду із внесенням 30000 грн. до статутного капіталу ТОВ «Волинь ПММ» у період перебування в шлюбі із відповідачем.

Відповідно до статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Ст. 80ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, позивачем та її представником всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних і беззаперечних доказів на підтвердження своїх вимог, а отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 60, 65 СК України, суд, -

В ИР ІШ ИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 10 травня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк