Рішення

від 10.05.2024 по справі 753/4458/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4458/24

провадження № 2/753/4506/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Лужецької О.Р., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , громадської організації Національна асоціація медіа» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач-1, ОСОБА_2 ), громадської організації «Національна асоціація медіа» (далі - Відповідач-2, ГО «Національна асоціація медіа»), в якому просив суд визнати інформацію, поширену ОСОБА_2 на публічному заході «National Media Talk (NMT) 2023, день 1», який мав місце 12 жовтня 2023 року у Конгресно-виставковому центрі «Парковий» (м. Київ, Паркова дорога,16а) та ГО «Національна асоціація медіа» на сторінці спільноти (каналу) «Національна асоціація медіа» (user:ІНФОРМАЦІЯ_8) на відеохоститнгу YouTube, яка збережена та доступна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 (таймінг 2:32:02-2:33:27), а саме: « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан. Це той, хто… на Майдані тоді побили ОСОБА_4 з 5-го телеканалу», - недостовірною в частині причетності ОСОБА_1 до приведення 18 травня 2013 року на Майдан «тітушок», які побили журналістку « 5 канал » ОСОБА_5 . Зобов`язати ОСОБА_2 та ГО «Національна асоціація медіа» протягом десяти днів після набрання рішенням суду за результатами розгляду даної справи законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення та збереження у відкритому доступі на сторінці спільноти (каналу) « Національна асоціація медіа» (user:ІНФОРМАЦІЯ_8 ) на відеохостингу YouTube аудіо-, відеозапису оголошення у голос ОСОБА_2 вступної та резолютивної частини рішення суду за результатами розгляду даної справи із особистими вибаченнями ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .

Позовні вимоги підтверджує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті відеохостингу YouTube на сторінці Ютуб-каналу (спільноти), яким володіє ГО «Національна асоціація медіа», відбулася пряма трансляція заходу «National Media Talk (NMT) 2023, день 1», який мав місце в цей же день у Конгресно-виставковому центрі «Парковий» під егідою ГО «Національна асоціація медіа», яка також виступала організатором зазначеного заходу. У ході зазначеного заходу (таймінг на Ютуб-каналі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 з 2:32:02-2:33:27) один із спікерів заходу, ОСОБА_2 під час обговорення питання корупції у медіа, публічно поширила серед необмеженого кола осіб неправдиву інформацію у вигляді фактичних тверджень про ОСОБА_1 , яка завдає шкоду його честі, гідності та діловій репутації, а саме:.. Вибачте, але існування ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в ефірі і те, що « Ісландії » дали зараз ліцензію - Нацрада - це нонсенс. Це - «чорні» політтехнологи, які працюють на Офіс Президента, яким не місце ні в Марафоні , ні в Ютубі , ніде… ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «Тітушок» на Майдан. Це той, хто… на Майдані тоді побили ОСОБА_4 з 5-го телеканалу. Тітушка, той самий. Це той, який просував купу «чорних технологій». Зазначає, що виступ відповідача-1 поширений, зображений та доступний на Ютуб-каналі, який використовується Відповідачем-2 під своєю назвою та власним логотипом у виді знаку, збережено за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 , є відкритим для загального перегляду невизначеним колом осіб. Позивач вважає, що інформація, поширена відповідачами щодо позивача є поширенням недостовірних фактичних тверджень про позивача, як особу, яка причетна (є співучасником у формі організатора, пособника чи підбурювача) до організації такого явища, як «тітушки» та вчинення щодо журналістки телеканалу «5 канал» кримінального правопорушення, пов`язаного із її побиттям «тітушками», яких нібито позивач привів 18 травня 2013 року на Майдан у м. Києві. Зазначає, що щодо нього на відкривались жодні кримінальні провадження та не здійснювалось досудове розслідування за фактами перешкоджання журналістській діяльності, хуліганства, створення, керівництва злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участі у ній тощо, безпосередньо пов`язаних із розробкою ідеї такого явища, як «тітушка» та втілення такої ідеї в реальне життя, як «чорної технології», на користь замовників із представників української влади у 2013-2014 рр.

Позивач вважає, що дана інформація завдає шкоди його честі гідності та діловій репутації як журналіста.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суд від 29.02.2024 справу передано суду у складі головуючого судді Лужецької О.Р.

Ухвалою суду від 06.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, установлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, роз`яснено права.

Ухвалою суду від 06.03.2024 клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Зобов`язано Шевченківський районний суд м. Києва надати належним чином завірену копію вироку Шевченківського районного суду м.Києва у справі №761/15122/13-к від 02.09.2013 та справі № 761/22577/13-к від 02.09.2014.

Ухвалою суду від 18.04.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відмовлено. Водночас, суд під час розгляду справи у спрощеному провадженні без виклику сторін вправі здійснити огляд електронних доказів (вебсайтів/вебсторінок), наведених у додатку №1 до заяви про огляд електронних доказів за їх місцезнаходженням.

Ухвалою суду від 19.04.2024 клопотання відповідача-1 про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін, залишено без задоволення.

Представник позивача звернувся з клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи Звіту дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 27.03.2024 року, а саме: веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_5 із трансляцією 12.10.2023 року заходу National Media Talk (NMT) 2023 у прошитому вигляді та флеш-накопичувач, як додаток до Звіту із наявними у ньому електронними документами. Клопотання було задоволено.

02.04.2024 від ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому вона проти позову заперечувала, просила відмовити, посилаючись на те, що фраза « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан. Це той, хто…На Майдані тоді побили ОСОБА_4 з 5-го телеканалу» є достовірною, адже ОСОБА_12 сам визнав те, що саме він орендував у травні 2013 року броньовик для створення провокацій на публічному заході і таким чином привів на опозиційну акцію провокаторів «тітушок».

17.04.2024 від ГО «Національна асоціація медіа» надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що в своєму виступі відповідач-1 не звинувачувала позивача в тому, що він безпосередньо причетний до приведення 18 травня 2023 року так званих (і саме тих) «тітушок», які побили журналістку телеканалу « 5 канал » ОСОБА_5 , і в цій частині в позовній заяві має місце приведення вільного трактування і перекручування її слів; не зазначала про вчинення позивачем конкретних протиправних дій по відношенню до журналістів. Крім того, позивачем не враховано, що він є публічною особою, у зв`язку з чим межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Позивачем не надано доказів того, що внаслідок виступу відповідача-1 і наявності відповідної інформації на відеохостингу «Ютуб» були порушені його особисті немайнові права як журналіста, засновника та ведучого телеканалу «Ісландія».

25.04.2024 від представника позивача - адвоката Веремійчука К.О. надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій він наполягав на тому, що спірна інформація не може вважатися критикою позивача, оскільки в ній відсутні оцінки, висвітлення Відповідачем-1 слів чи вчинків позивача чи його діяльності, натомість є інформацією про вчинення позивачем певної конкретної дії, яку позивач не вчиняв: «… привів колись тітушок на Майдан…», - вчиненої у конкретний день і що призвело до конкретних наслідків у вигляді вчиненого злочину: «… на Майдані тоді побили ОСОБА_4 з 5-го телеканалу…». При цьому, спірна інформація поширена Відповідачем у категоричній безальтернативній формі, без використання будь-яких мовних засобів, які давали б підстави для сприйняття цієї інформації не як фактичне твердження, а як оціночне судження: «я вважаю», «я думаю», «я допускаю», «люди говорять» тощо. Згадана Відповідачем-1 у спірній інформації подія мала значний суспільний резонанс, широко висвітлювалась у ЗМІ і є добре відомою серед журналістів і медівників - учасників професійного заходу, у ході якого дана подія згадувалась, що не потребувало жодної додаткової деталізації зі сторони Відповідача-1. Спираючись як раз на спірну інформацію, Відповідач-1 обґрунтовувала нею свою критику на адресу позивача, а також відрізняє спірну інформацію від допустимої критики та відносить її до фактичних тверджень. Також, позивач погоджується з тим, що Відповідач-1 не звинувачувала позивача втому, що він безпосередньо причетний до приведення 18 травня 2013 року так званих (і саме тих) «тітушок». Відповідач-1 не зазначала, що Позивач «причетний до приведення», натомість вона прямо і категорично зазначила, що позивач «привів». У свою чергу, поширення Відповідачем-1 неправдивої інформації про приведення позивачем «тітушок» на Майдан, робить його причетним у визначений мірі і до побиття журналіста ОСОБА_13 . Вважає, що поширення такої інформації могло привести до формування у суспільства негативного враження про нього і створити уявлення про те, що конкретно він причетний до протиправних дій проти журналістки ОСОБА_14 . Щодо інших джерел спірної інформації, зокрема сторінку позивача на сайті Вікіпедії, публікацію у виданні espresso.tv публікацію Цензор.нет зазначає про те, що у своїх висловлюваннях Відповідач-1 не посилалася на жодні джерела чи інших авторів спірної інформації. Натомість, її висловлювання мають всі ознаки встановленого факту, про який Відповідач-1 повідомляла як про факт відомий їй особисто і без жодних сумнівів щодо його достовірності. При цьому, у таких джерелах інформація поширюється у формі оціночних суджень, а не фактичних тверджень. Наведений Відповідачем-2 і виділений жирним курсивом фрагмент статті про позивачу Вікіпедії не містить інформації, поширеної Відповідачем-1.

08.05.2024 від відповідача-1 надійшли заперечення, в яких вона наголосила, що саме 18 травня 2013 року позивач привів до місця, де відбувався мирний багатолюдний мітинг, провокаторів на бронетранспортері, чим і вихвалявся на своїй сторінці у мережі Фейсбук. Додала, що не звинувачувала позивача у побитті журналістів, не пов`язувала позивача безпосередньо з побиттям журналістів. Побиття ОСОБА_15 було згадане для уточнення, на яку саме подію позивач привів провокаторів, далі по тексту чітко уточнила, що саме ОСОБА_16 побив тоді журналістку, отож всі намагання позивача заперечити причетність позивача до кримінального правопорушення (побиття журналістів) марні - я його не звинувачувала. Позивач навіть записуючи слово «тітушка» бере в лапки, тобто чітко розуміє, що відповідач-1 не стверджувала, що він саме Тітушка привів, а мала на увазі, що привів провокаторів. Вважає, що в контексті сказаного дана фраза доповнює образ особи позивача.

08.05.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання, в якому він просив розглянути і вирішити подане ним клопотання від 22.04.2024, а саме оглянути відеозапис від 16.10.2023 на відеохостингу « Ютуб » (канал ISLND TV) в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9. У задоволенні клопотання відмовлено.

09.05.2024 від представника позивача - адвоката Веремійчука К.О. надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якому він підтримав обставини, викладені у позові.

09.05.2023 від представника відповідача -2 надійшли заперечення, в яких він підтвердив обставини, викладені у відзиві.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 - журналіст, засновник та ведучий Youtube-каналу «Ісландія», брав участь у виборах 2019 року.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 березня 2020 року в справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).

Відповідно до статті 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму) визначено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В п.15 Постанови Пленуму роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації є сукупність наступних обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є саме сукупність наведених у вказаній Постанові Пленуму обставин, викладено в постановах Верховний Суд від 10 червня 2020 року у справі № 404/3230/16-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 756/4720/20.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п.19 Постанови Пленуму).

Згідно положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом позовної заяви, позивачі просять: визнати інформацію, поширену ОСОБА_2 на публічному заході «National Media Talk (NMT) 2023, день 1», який мав місце 12 жовтня 2023 року у Конгресно-виставковому центрі «Парковий» (м. Київ, Паркова дорога,16а) та ГО «Національна асоціація медіа» на сторінці спільноти (каналу) «Національна асоціація медіа» (user:ІНФОРМАЦІЯ_8) на відеохоститнгу YouTube, яка збережена та доступна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 (таймінг 2:32:02-2:33:27), а саме: « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан. Це той, хто… на Майдані тоді побили ОСОБА_4 з 5-го телеканалу», - недостовірною в частині причетності ОСОБА_1 до приведення 18 травня 2013 року на Майдан «тітушок», які побили журналістку « 5 канал » ОСОБА_5 .

За змістом статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висвітлення відповідачем в мережі Інтернет інформації, викладеної в прохальній частині позовної заяви не заперечується стороною відповідача.

При цьому судом було досліджено відеозаписи, долучені до матеріалів справи (у межах часового відрізку 2:32:38-2:32:54), оглянуто вебсторінку вебсайту заходу National Media Talk (ІНФОРМАЦІЯ_11), ютуб-канал National Media Talk і ГО «НАМ» (ІНФОРМАЦІЯ_10) заходу та встановлено, що така інформація була розповсюджена в мережі Інтернет, вона в цілому відображена позивачем в позовній заяві дослівно.

Позивач, звертаючись до суду з позовом посилався на те, що поширення Відповідачем-1 неправдивої інформації про приведення позивачем «тітушок» на Майдан, робить його причетним у визначений мірі і до побиття журналіста ОСОБА_13 . Вважає, що поширення такої інформації могло привести до формування у суспільства негативного враження про нього і створити уявлення про те, що конкретно він причетний до протиправних дій проти журналістки ОСОБА_14 .

Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 02 вересня 2014 року по справі № 761/22577/13-к ОСОБА_18 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 296 КК України, та призначено йому покарання.

Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 02 вересня 2013 року по справі № 761/15122/13-к затверджено угоду про примирення від 28 серпня 2013 року у кримінальному провадженні № 12013110100008633, укладену між обвинуваченими ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та потерпілими ОСОБА_22 та ОСОБА_23 .

ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 визнано винуватими у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.171, ч.2 ст.296 КК України та призначено їм покарання.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 521/3841/21.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

У цій статті Закону зазначено, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

У справах «Лінгенс проти Австрії» (1986 року), «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Згідно аналізу вказаних рішень ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 523/19505/21 викладено висновок про те, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням».

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21-ц.

У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства». Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення у справах «Лінгенс проти Австрії», «Карпюк та інші проти України»).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України»).

ЄСПЛ вказує, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Українська Прес-Група» проти України»).

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15 зазначено, що « право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Хоча виступ ОСОБА_2 в програмі «ІНФОРМАЦІЯ_27» на телеканалі «1+1» і містив провокативні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач звинуватив позивача у скоєнні конкретних злочинів, не мають під собою жодних підстав, оскільки останній висловлював свою думку стосовно певного кола політичних діячів, використовуючи провокативну риторику та інші характерні для оціночних суджень мовно-стилістичні засоби, і до цього висловлювання не можуть застосовуватись критерії кримінальних звинувачень. Висловлювання ОСОБА_2 є оціночним судженням, оскільки відображають власні думки відповідача, його особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не можуть бути витлумачені як повідомлення конкретних фактів з життя позивача».

У постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/38583/19 вказано, що «відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень щодо факту надання позивачем вказівок організувати акцію поблизу Адміністрації Президента України та її фінансування не свідчить про недостовірність поширеної інформації, а лише свідчить про те, що за цією інформацією не порушено кримінальних проваджень. Посилання позивача та висновки апеляційного суду щодо порушення принципу презумпції невинуватості є безпідставними, з огляду на таке. … ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин».

Отже, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

На підтвердження того, що висвітлена відповідачем-1 інформація, викладена в прохальній частині позовної заяви, є фактичними твердженнями та порушує особисті немайнові права позивача та спростування її останнім подано до суду вироки Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2014 року по справі № 761/22577/13-к та від 02 вересня 2013 року по справі № 761/15122/13-к.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так стосовно висловлювання « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан.», суд зазначає наступне.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Позивач ОСОБА_1 є публічною особою - журналістом, відомим блогером,балотувався на посаду Президента України, тому має бути відкритим для суворої критики і пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

В наведеному вище висловлюванні не стверджується про причетність позивача до кримінального правопорушення, яке полягає у здійсненні протиправних дій по відношенню до журналістки «5 канал» ОСОБА_14 .

Вказана вище поширена відповідачем-1 інформація могла непокоїти позивача, а форма її викладу могла бути розцінена ним як дошкульна, однак незважаючи на форму викладу інформації, поширені відповідачем-1 висловлювання не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, що виключає можливість визнання їх недостовірними.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц зазначено, що «суди виходили із того, що висвітлення відповідачами в мережі Internet інформації про неправдивість відомостей в декларації позивача про доходи, висловлювання «Аферистка» щодо ОСОБА_2, посилання на її перебування «в московському СІЗО» не порушують немайнові права позивача та не характеризують її як злісного порушника законів. Вказані висловлювання є оціночним судженням, оскільки не містять конкретних даних щодо оцінки дій ОСОБА_2 в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій у слові «аферистка», а володіння нерухомістю за кордоном та перебування у «московському СІЗО» не є такими, що порочать честь і гідність позивача. Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що вислів «аферистка» не містить посилань на вчинення ОСОБА_2 конкретного кримінально караного діяння та за правовою оцінкою є суб`єктивною думкою відповідачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати».

Побудова конструкцій спірного виразу «« ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан.», свідчить про те, що зазначена інформація є власною думкою, оціночним судженням, оскільки автор висловив лише власні переконання та погляди щодо дій позивача, без прив`язки до конкретних даних. Відповідач-1 висловив свою думку стосовно певних дій позивача, використовуючи мовно-стилістичні засоби, характерні для оціночних суджень. Таким чином, зазначені оспорювані висловлювання відносно особи позивача ОСОБА_1 є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача.

Тому відсутні визначені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Стосовно висловлювань: «Це той, хто… на Майдані тоді побили ОСОБА_4 з 5-го телеканалу», суд зазначає наступне.

Частина вказаної спірної інформації стосується не позивача, що виключає юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації.

За матеріалами справи не доведено, що ця інформація була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 .

Таким чином, хоча виступ відповідача-1, що відбувся 12 жовтня 2023 року на заході під назвою National Media Talk (NMT) 2023 у Конгресно-виставковому центрі «Парковий» і містив спірні вислови, однак ці висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про причетність ОСОБА_1 до кримінального правопорушення по відношенню до журналістки телеканалу «5 канал» ОСОБА_14 , а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Спірні висловлювання ОСОБА_2 стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідача, засновані на її баченні певних подій, особисте сприйняття відповідачем-1 певної поведінки позивача і не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти, тому не є недостовірною інформацією.

Суб`єктивні думки і погляди на підставі закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

З огляду на викладене, оскільки думки, переконання та критична оцінка певних фактів не є предметом судового захисту, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог стосовно визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію слід відмовити.

Посилання сторони відповідача-2 на електронні докази, а саме: публікації в Вікіпедії ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 (політтехнолог), Еспресо (ІНФОРМАЦІЯ_7 , український новинний суспільно-політичний інтернет-портал «Цензор.НЕТ» ІНФОРМАЦІЯ_12, ГО «Національна асоціація Медіа» ІНФОРМАЦІЯ_13 не мають під собою правових підстав, оскільки стосуються причетності позивача до появи 18 травня 2013 року на акції «Вставай, Україна» осіб, яких у повсякденному (побутовому) спілкуванні називають «тітушками», проте ці обставини не є предметом дослідження даного позову.

Щодо інших доводів учасників справи, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 200, 201, 275, 277, 297, 299 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 275, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , громадської організації Національна асоціація медіа» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА