Постанова

від 10.05.2024 по справі 911/3237/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2024 р. Справа№911/3237/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт»

на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024

у справі №911/3237/23 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт»

про стягнення 10 329,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-І» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» (далі відповідач) про стягнення 10329,00 грн заборгованості за поставлений товар.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» (далі - покупець) придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» (далі - продавець) автомобільні товари: шини 385/65R22,5 в кількості 2 шт загальною вартістю 15840, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ЦБ-364910 від 09.12.2021; стартер DAF XF95/105 12Z (AS-PL 8511400098) в кількості 4 шт на суму 6905,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ЦБ-364965 від 10.12.2021, а також шини 205/55R16 в кількості 4 шт, наконечник лівий (1 шт), тяга рульова (2 шт), наконечник правий (1 шт), колодки гальмівні комплект, дискові гальма (1 шт), підшипник колеса, комплект (1 шт) на суму 10618,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ЦБ-365353 від 16.12.2021. Загалом придбано товару на суму 33636,00 грн. Позивачем наголошено, що відповідачем отриманий товар в повному обсязі сплачений не був, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість в розмірі 10329,00 грн, яку і просить стягнути позивач в межах заявленого позову.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 задоволено позов повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» 10 329, 00 грн основного боргу, 2 684, 00 грн судового збору.

При ухваленні рішення у справі №911/3237/23 судом першої інстанції встановлено, що внаслідок поставки позивачем автомобільних товарів та отримання їх відповідачем за накладними № ЦБ-364910 від 09.12.2021, №ЦБ-364965 від 10.12.2021, ЦБ-365353 від 16.12.2021, між сторонами було укладено у спрощений спосіб в усній формі договір поставки.

Зазначено, що оскільки товар прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень щодо його якісних та кількісних характеристик, а сам факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» підтверджується видатковими накладними, оригінали яких було надано позивачем на виконання ухвали суду та прохання відповідача, обов`язок оплати товару покупцем настав відразу після його отримання, тобто за накладними від 09.12.2021, від 10.12.2021 та від 16.12.2021 строк оплати настав в день їх складення та не вимагає додаткового звернення позивача з вимогою про таку оплату в порядку статті 530 ЦК України.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23. Постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем на обґрунтування позовних вимог надано видаткові накладні, з яких видно, що вони були сформовані на підставі замовлень клієнта, проте не додані позивачем до суду. Відповідач наголошує, що зазначені замовлення та видаткові накладні в нього відсутні. З наданих позивачем видаткових накладних не видно хто отримував товари за цими видатковими накладними (ПІБ, посада, довіреність). На думку відповідача, зазначені докази неможливо вважати належними доказами, а позивачем належними доказами не доведено, що відповідач має перед ним заборгованість у розмірі 10 329, 00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3237/23. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23.

Матеріали справи №911/3237/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.02.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.03.2024 відкрив апеляційне провадження у справі №911/3237/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 02.04.2024 та попереджено учасників справи про те, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частин першої та восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наданих позивачем оригіналів видаткових накладних встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» (далі - покупець) придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» (далі - продавець) автомобільні товари: шини 385/65R22,5 в кількості 2 шт загальною вартістю 15840, 00 грн ( видаткова накладна №ЦБ-364910 від 09.12.2021); стартер DAF XF95/105 12Z (AS-PL 8511400098) в кількості 4 шт на суму 6905,00 грн (видаткова накладна № ЦБ-364965 від 10.12.2021), а також шини 205/55R16 в кількості 4 шт, наконечник лівий (1 шт), тяга рульова (2 шт), наконечник првий (1 шт), колодки гальмівні комплект, дискові гальма (1 шт), підшипник колеса, комплект (1 шт) на суму 10618,00 грн (видаткова накладна № ЦБ-365353 від 16.12.2021). Загалом придбано товару на суму 33636,00 грн.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення та підписання наведених вище видаткових накладних та їх часткової оплати вчинено двосторонні правочини щодо поставки товару, за яким позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач - прийняти його та оплатити.

Стаття 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фара-І» надіслало претензію №2003/2 від 20.03.2023 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт», в якій вимагав в строк до 30.03.2023 сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» заборгованість у розмірі 10 329, 00 грн.

Вказана претензія залишена без відповіді та задоволення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт».

Наявними матеріалами справи, зокрема видатковими накладними підтверджується, що позивачем було виконано свій обов`язок та поставлено відповідачеві товар на загальну суму 33 363, 00 грн.

В свою чергу, відповідач отримавши від позивача автомобільні товари без жодних зауважень щодо її кількості, якості тощо, свій обов`язок щодо її оплати виконав лише частково перерахувавши на користь позивача грошові кошти.

З огляду на таке, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлені автомобільні товари у розмірі 10 329, 00 грн.

Колегією суддів відхиляються твердження відповідача про те, що надані позивачем видаткові накладні підписані не директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт», з огляду на наступне.

Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, господарське зобов`язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб`єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об`єктами відповідної господарської операції.

За змістом частин 3, 8 статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 2.5 названого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі №927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи видаткових накладних, останні містить усі необхідні реквізити, а саме визначено постачальника (позивача) та його реквізити, одержувача (відповідача), вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, місце складання, підпис представника постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис та печатка підприємства (відповідача).

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у спірний період з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт», а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що підпис одержувача скріплений відтиском печатки на видаткових накладних є свідченням участі відповідача у здійсненні господарських операцій за цими документами.

При цьому, слід відзначити, що відповідач при отриманні товару жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості, кількості тощо не висловив, а також, у разі якщо позивач дійсно не здійснив поставку товару, не звертався до останнього з приводу такої поставки.

Наведене свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» брало участь у здійсненні господарських операцій за вказаними видатковими накладними та такі документи слід розглядати, як первинні бухгалтерські документи, які відповідають критеріям належності та допустимості доказів.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно задовольнив позов.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/3237/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгбудопт»

4. Матеріали справи №911/3237/23 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська