Рішення

від 10.05.2024 по справі 904/653/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2024р. Справа № 904/653/24

За позовом: Комунального підприємства «Господар» Губиниської селищної ради, смт. Губиниха

До: Фермерського господарства «Приват-Деметра-Агро», смт. Губиниха

Про: стягнення 41 745,91грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

КП «Господар» Губиниської селищної ради (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФГ «Приват-Деметра-Агро» (відповідач) про стягнення 41 745,91грн. (в т.ч.: 5 391,08грн. - основна заборгованість за договором №2, 43,39грн. - 3% пічних, 63,59грн. - інфляційних втрат; 10 625,00грн. - основна заборгованість за договором №3, 87,24грн. - 3% річних, 127,87грн. - інфляційні втрати; 25 008,40грн. - основана заборгованість за договором №3, 205,34грн. - 3% річних, 300,98грн. - інфляційні втрати) заборгованості за договорами про сумісний обробіток землі №2,3 від 28.06.23р. та договором про сумісний обробіток землі №4 від 24.07.23р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.24р. відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними в ній документами.

ФГ «Приват-Деметра-Агро» (відповідач) своїм правом на надання відзиву на позов не скористався . Ухвала суду від 26.02.24р., яка направлялась за адресою місцезнаходження відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою Судова повістка, які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, Правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам Правил, та фактично відповідає причині повернення у зв`язку з відсутністю адресата.

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.21р. набрав чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Згідно з п.24 «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об"єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Отже, з дня набрання чинності Законом України від 28.04.2022 №1423-ІХ всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких наведено п. 24 розд.«Перехідні положення» Земельного кодексу України вважаються землями комунальної власності територіальних громад.

21.01.22р. земельну ділянку 1223281500:02:083:0032 зареєстровано за Губиниською селищною радою на підставі рішення Губиниської селищної ради 28-7/VШ від 21.05.21р. та внесений запис у відповідний реєстр речових прав відносно майна з реєстраційним номером 2566615912100. В той же день - 21.01.22р. цю земельну ділянку передано правокористувачу- КП «Господар» Губиниської селищної ради на праві постійного користування на підставі рішення Губиниської селищної ради 32-10/VIII від 26.11.21р. та внесений запис у відповідний реєстр речових прав відносно майна з реєстраційним номером 2566615912100, що підтверджується інформаційною довідкою 363532194 від 29.01.24р.

16.07.21р. земельну ділянку 1223281500:02:083:0019 зареєстровано за Губиниською селищною радою на підставі рішення Губиниської селищної ради 36-8/VIII від 14.07.21р. року та внесений запис у відповідний реєстр речових прав відносно майна з реєстраційним номером 2413281812232. Цю земельну ділянку 13.01.22р. передано правокористувачу - КП «Господар» Губиниської селищної ради на праві постійного користування на підставі рішення Губиниської селищної ради 37-10/VIII від 26.11.21р. та внесений запис у відповідний реєстр речових прав відносно майна з реєстраційним номером 2413281812232, що підтверджується інформаційною довідкою 363535612 від 29.01.2024.

06.06.23р. земельну ділянку 1223281500:01:085:1006 зареєстровано за Губиниською селищною радою на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» 1423-ІХ 28.04.21р. та внесений запис у відповідний реєстр речових прав відносно майна з реєстраційним номером 2747168912232.В подальшому - 29.01.22р. цю земельну ділянку передано правокористувачу - КП «Господар» Губиниської селищної ради в постійне користування та внесений запис у відповідний реєстр речових прав відносно майна з реєстраційним номером 2747168912232, що підтверджується інформаційною довідкою 363536709 від 29.01.24р.

Між КП «Господар» Губиниської селищної ради (сторона 1) та ФГ «Приват-Деметра-Агро» (сторона 2) укладено договори №2 від 28.06.23р., №3 від 28.06.23р. та №4 від 24.07.23р. Умовами цих договорів визначено, що сторони зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, спільно діяти без створення юридичної по вирощуванню сільськогосподарської продукції, з метою її подальшої реалізації на земельній ділянці кадастровий номер :

-1223281500:02:083:0032 - площею 5,2841га. (договір №2 від 28.06.23р.);

-1223281500:02:083:1019 - площею 10,625 га (договір №3 від 28.06.23р.);

-1223281500:01:085:1006 - площею 25,0084га.(договір №4 від 24.07.23р.),

які знаходяться у комунальній власності Губиниської селищної ради. Для здійснення сумісного обробітку зазначених земельних ділянок сторона-2 надає виробниче устаткування, транспортні засоби, особисту або найману працю, високоякісне репродуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, власні знання, досвід та інше, що необхідне для виконання умов цього договору (п.1.1)

За цими договорами сторони шляхом об`єднання трудових та матеріально-технічних ресурсів прийняли на себе зобов`язання спільно приймати участь у обробітку земельної ділянки, зазначеної в п.1.1. договору, для досягнення спільної господарської мети: ведення галузі рослинництва, а саме: вирощування соняшнику, пшениці, ячменю, кукурудзи тощо; підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва та охорони земель, збереження та відтворення їх родючості; зменшення сукупних витрат, матеріально-технічних та інших ресурсів для сортів сільськогосподарських культур та розробки нових технологій (п.3.1) Розподіл результатів сумісного обробітку землі проводиться з урахуванням витрат сторін по їх здійсненню (п.4.1) Підставою для визначення витрат є калькуляція або інші підтверджуючі документи (накладні, акти виконаних робіт та інші документи) узгоджені сторонами (п.4.2) Оцінка результатів сумісного обробітку землі і розподіл врожаю сторонами здійснюється в строк до 30 жовтня 2023 року з поданням стороною 2 стороні 1 звіту про зібраний урожай (п.4.3) Фактичний розподіл отриманої від одного збору врожаю продукції або продуктів її переробки здійснюється сторонами шляхом передачі частини цієї продукції стороною 2 стороні 1, але в жодному разі, вартість цієї продукції не може бути меншою ніж 5 284,10грн.(п.4.4) Сторона 1 може відмовитися від отримання вказаної в п. 4.4. продукції та отримати від сторони 2 її грошовий еквівалент за середніми цінами у Дніпропетровській області на поточний місяць, в який буде проводитись розрахунок, але не менше ніж 5 284,10грн. В окремих випадках, за взаємною згодою сторін, сторона 2 може провести частковий розрахунок зі стороною 1 шляхом надання їй послуг, матеріалів, обладнання тощо (п.4.5) У будь-якому випадку фактичний розподіл результатів сумісного обробітку землі сторонами повинен відбуватись між сторонами не пізніше 30 жовтня 2023 року.(п.4.7) Цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 30 грудня 2023 року.(п.11.1)

Звертаючись з позовними вимогами , позивач вказує на те, що станом на 07.02.24р. розподіл результатів сумісної обробки земельних ділянок за спірними договорами здійснено не було у зв`язку з чим виникла заборгованість ФГ «Приват-Деметра-Агро» у загальному розмірі 40 917,50грн., в т.ч. :

-за договором №2 від 28.06.23р. - на суму 5 284,10грн.;

-за договором №3 від 28.06.23р. - на суму 10 625,00грн.;

-за договором №4 від 24.07.23р. - на суму 25 008,40грн.,

що і стало підставою для звернення до суду.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 цього Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.

У свою чергу, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно із частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки) протягом визначеного договором строку та отримання продукції/доходів.

Так, згідно з п.1.1 договорів сторонами погоджено, що вони зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, спільно діяти без створення юридичної по вирощуванню сільськогосподарської продукції, з метою її подальшої реалізації на вищезазначених земельних ділянках , які знаходяться у комунальній власності Губиниської селищної ради.

Проаналізувавши умови договорів про спільний обробіток землі , суд дійшов висновку, що сторонами фактично передбачено виділення для спільної діяльності земельні ділянки, перелік яких наведено в п.1.1 договорів та які знаходяться у комунальній власності Губиниської селищної ради. Тобто, між сторонами фактично укладено договір оренди земельних ділянок.

Частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Тому, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

Отже, встановивши, що спільного обробітку землі за спірними договорами не здійснювалося, а фактично відбувалось платне користування ФГ «Приват-Деметра-Агро» земельними ділянками, наданими КП «Господар» Губиниської селищної ради у постійне користування для отримання прибутку, суд вбачає підстави застосовувати до спірного правочину правил, передбачених для договорів оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено , що позивач володіє вищезазначеними земельними ділянками на праві постійного користування.

За змістом статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.

Також, відповідно до правових позицій, сформованих Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі ( ст.2 ЗУ «Про оренду землі» ). Відповідно до ст.4 цього Закону орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 6 цього Закону передбачено , що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати земельних торгів.

Відповідно до ст.16 ЗУ «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тому при вирішенні відповідних вимог важливим є розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів, оскільки кожен із видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі статтею 761 ЦК України право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Вказана стаття визначає коло осіб, які можуть виступати орендодавцями. Враховуючи, що передача майна у найм є одним із способів здійснення права розпорядження майном, стаття 761 ЦК України наділяє цим правом власника, а також осіб, які мають майнові права, або уповноважені на укладення договору найму.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 зазначеного Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, ГК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону

Згідно з статтею 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Отже зі змісту частин 1 та 2 статті 228, статі 761 ЦК України у контексті спірних правовідносин можна дійти висновку, що у разі розпорядження майном шляхом передання його в оренду з порушенням публічного порядку настають наслідки, передбачені частиною 2 статті 228 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи Губініська селищна рада не приймала рішення про передачу в оренду спірних земельних ділянок, а тому законні підстави для укладення вищенаведених договорів у позивача були відсутні.

Враховуючи відсутність рішення Губініської селищної ради - органу, уповноваженого на укладення договорів оренди земельних ділянок, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, господарський суд дійшов до про те, що вищезазначені договори порушують публічний порядок, оскільки вони укладений всупереч інтересам територіальної громади смт. Губініха , отже, були спрямовані на незаконне заволодіння майном цієї територіальної громади , а тому такі договори є нікчемними.

При цьому ці нікчемні договори не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнових права на земельні ділянки, а від підписання нікчемних договорів жодних прав у їх сторін не виникло.

З огляду на те, що вищенаведені договори не є договорами про спільну обробку землі, а є прихованими договорами оренди землі, проте позивачем не було дотримано істотних умов та порядку укладення договору оренди землі, визначених Цивільним та Земельним кодексами України, Законом України «Про оренду землі», суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за нікчемними договорами.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 73, 74, 77-79, 86, 129, 233, 236-241, 247, 252, 326 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процессуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 10.05.24р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.