Ухвала

від 09.05.2024 по справі 910/6297/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6297/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - Ольшанська О.Б. (адвокат)

відповідача - Михайленко А.М. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2023 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів"

до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаційна компанія "Роза вітрів" (далі - ТОВ "Роза вітрів", позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - ПАТ "Укртатнафта", відповідач), в якому, після збільшення розміру позовних вимог, просив: стягнути з ПАТ "Укртатнафта" на користь ТОВ "Роза вітрів" грошові кошти в загальному розмірі 14 360 950,35 грн (що еквівалентно 407 447,88 дол. США), з яких 11 709 163,46 грн основної заборгованості (що еквівалентно 334 932,47 дол. США), 2 398 772,43 грн - пені (що еквівалентно 65 596,51 дол. США), 253 014,46 грн - 3% річних (що еквівалентно 6 918,90 дол. США).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про експлуатацію повітряного судна від 24.11.2020 № 810/10/2118 в частині оплати за організацію послуг льотної експлуатації, організації управління підтриманням льотної придатності, організації виконання технічного обслуговування та виконання авіаційних робіт.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.12.2023 (суддя Безрук Т. М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Укртатнафта" на користь ТОВ "Роза вітрів" 11 059 369,46 грн основного боргу за договором про експлуатацію повітряного судна від 24.11.2020 № 810/10/2118, 129 108,85 грн три проценти річних, 1 647 917, 88 грн пені, 192 545,95 грн відшкодування витрат з оплати судового збору. В іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 (колегія суддів: Шутенко І.А., Гребенюк Н.В., Слободін М.М.) рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2023 залишено без змін.

ПАТ "Укртатнафта", не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій в частині стягнення 4 900 192,41 грн за період жовтень 2022-січень 2023, а також пені в сумі 587 351, 83 грн та 3% річних - 37 859,03 грн, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 в оскаржуваній частині; ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні в цій частині.

До Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Роза вітрів" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга ПАТ "Укртатнафта" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

ПАТ "Укртатнафта", обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:

- щодо застосування статті 901 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21 щодо обов`язку замовника оплатити послугу лише за фактом її надання, а не у зв`язку з оформленням акта приймання передачі або договору;

- щодо застосування статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 про те, що сам лише факт складання та підписання сторонами актів не є безумовним свідченням реальності господарської діяльності за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Основними аргументами скаржника є, зокрема, те, що:

- на сайті Украероруху 24.02.2022 опубліковано оголошення про закриття повітряного простору України у зв`язку із військовим вторгненням російської федерації, тому після початку військової агресії надання послуг з організації та виконання польотів на гелікоптері стало неможливим;

- на початку квітня 2022, з міркувань безпеки і з метою уникнення ризиків, гелікоптер переміщено, за допомогою автотранспорту, з останнього місця базування та в подальшому для льотної експлуатації не використовувався;

- колишнє керівництво ПАТ "Укртатнафта" продовжувало підписувати акти наданих послуг, після зміни керівництва у листопаді 2022 акти зі сторони відповідача не підписувалися з огляду на відсутність послуг;

- відсутність зареєстрованих податкових накладних ТОВ "Роза вітрів" додатково підтверджує відсутність реального надання послуг льотної експлуатації гелікоптеру;

- акти наданих послуг, не підписані зі сторони отримувача послуг, не є первинними документами, не підтверджують факт здійснення господарської операції, та не можуть підтверджувати наявність заборгованості.

Колегія суддів, у контексті доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

У справі № 910/14570/21 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про те, що надані позивачем договір від 21.05.2018, додаток від 20.06.2018 № 1 "Загальні відомості про об`єкт" до вказаного договору, акт виконаних робіт за серпень 2018 року від 05.09.2018 № 1/1 і договір взаємовідносин сторін від 11.07.2018 не є належними, допустимими та вірогідними доказами реального надання відповідачу послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території у серпні 2018 року на суму 1 225 797 грн, оскільки:

1) виходячи зі змісту норм Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, надання послуги з обслуговування житлових будинків має підтверджуватися низкою технічних документів та актів, у тому числі договорами зі спеціалізованими організаціями, що забезпечують виконання тієї частини послуг з утримання, що потребує спеціальних дозволів або ліцензування діяльності, тобто тих послуг, які ПП "Будинки столиці" не могло виконувати самостійно: вивезення побутових відходів, технічне обслуговування ліфтового обладнання, технічне обслуговування протипожежних систем та систем диспетчеризації, забезпечення електропостачання до будівлі для загальнобудинкових потреб (освітлення місць загального користування, електропостачання ліфтового інженерного та обладнання тощо). Натомість позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження фактичного виконання робіт з обслуговування об`єкта та понесення підприємством витрат на проведення обслуговування об`єкта в спірний період на суму 1 225 797 грн;

2) наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, а саме: договір про компенсацію витрат за електропостачання від 07.08.2018, договір оренди від 01.08.2018, договір про надання послуг з прибирання від 16.08.2018 № 3, договір № 209-ТПВ про надання комплексу послуг по збиранню та вивезенню твердих побутових доходів, договір поставки від 17.08.2018 № 08.179/18-1, договір про надання послуг з сервісного обслуговування та розміщення обладнання від 01.08.2018 № СО-180801, договір про надання послуг з охорони від 17.08.2018 № 36, договір про надання юридичних послуг від 30.07.2018, що укладені з обслуговуючими організаціями, та відповідні первинні бухгалтерські документи (рахунки та банківські виписки) свідчать про те, що починаючи з 01.07.2018 і впродовж спірного періоду (серпень 2018 року) ОСББ "ХШ Мега 19" отримувало послуги з обслуговування будинку від інших обслуговуючих організацій, а не від ПП "Будинки столиці";

3) виконання позивачем господарських операцій з надання відповідачу в серпні 2018 року послуг на суму 1 225 797 грн не підтверджено податковими накладними та квитанціями, що містяться в податковому обліку позивача;

4) всупереч вимогам частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 484 наявний в матеріалах справи додаток № 1 до договору від 21.05.2018 не відповідає типовій формі договору про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, оскільки містить лише загальний опис площі та визначення тарифу. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження складання та підписання замовником і виконавцем будь-якого акта приймання-передачі об`єкта та документації на будинок;

У справі №910/4994/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, та передаючи справу на новий розгляд, виходила з того, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Отже, зважаючи на те, що спірним у цій справі є, зокрема, існування самої можливості у відповідача надавати позивачу послуги за Договором, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність надання послуг за Договором лише на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг Банком. Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, зазначеного не врахували, обставин фактичного надання відповідачем позивачу послуг за спірним договором належним чином не досліджували, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку щодо відмови в позові як за основними, так і за похідними вимогами банку.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, таке.

Між ТОВ "Роза Вітрів" (довірена особа) та ПАТ "Укртатнафта" (власник) 24.11.2020 укладений договір про експлуатацію повітряного судна №810/10/2118 (далі - Договір), згідно з умов якого, власник зобов`язався передати, а довірена особа зобов`язалась прийняти повітряне судно, тип МВВ-ВК117 С-2, реєстраційний номер UR-CLL, серійний номер 9279, для організації льотної експлуатації, організації управління підтриманням льотної придатності та організації виконання всього потрібного технічного обслуговування та виконання авіаційних робіт відповідно до заявок та в інтересах власника або третіх осіб.

Відповідно до пункту 5.1 Договору порядок взаєморозрахунків при експлуатації повітряного судна (ПС) і надання інших послуг визначаються в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 5.2 Договору передбачено, що розрахунки здійснюються в національній валюті України.

Відповідно до пункту 9.1.2 Договору власник зобов`язується оплачувати вартість послуг довіреної особи за цим договором та інші експлуатаційні витрати.

Пунктом 11.3 Договору передбачено, що у разі прострочення оплати платежів згідно цього Договору понад 30 календарних днів власник сплачує довіреній особі на її вимогу пеню у розмірі 1,0% від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення платежу.

За змістом пункту 13.1 Договору встановлено, що він вступає в силу з моменту підписання акту прийому-передачі уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2024 року.

У додатку від 24.11.2020 №1 до Договору визначено порядок оплати за утримання і експлуатацію ПС та порядок розрахунків, встановлено наступне:

- щомісячна вартість організації послуг льотної експлуатації, управління підтриманням льотної придатності та технічного обслуговування складає 33 500 доларів США (в т.ч ПДВ 20%), що складає еквівалент 950 374,90 гривень, в т.ч. ПДВ 20%, за курсом Національного банку України 28,3694 грн. за 1 долар США станом на 24.11.2020 (пункт 1 додатку);

- щомісячна вартість повинна бути сплачена власником довіреній особі, починаючи з 01.12.2020, на умовах договору в повному обсязі, незалежно від фактично наданих послуг протягом календарного місяця. При цьому вартість, що підлягає оплаті в гривні, визначається згідно офіційного курсу Національного банку України гривні до долару США на дату виставлення рахунку довіреною особою (пункт 1.1 додатку);

- власник проводить оплату шляхом перерахування грошових коштів на рахунок довіреної особи на умовах передплати на підставі рахунків, які виставляє довірена особа, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку (пункт 1.2 додатку);

- щомісячна вартість може бути змінена у зв`язку з додатковими витратами довіреної особи щодо організації послуг (пункт 1.3 додатку);

- власник зобов`язується сплатити довіреній особі усі додаткові витрати щодо організації послуг, які повинні бути сплачені власником протягом трьох банківських днів з дати виставлення рахунків (п. 2 додатку);

- перелік додаткових витрат включає, але не обмежується: аеропортові та аеронавігаційні збори, метеорологічне забезпечення; наземне обслуговування, додаткові та спеціальні послуги, оплату наднормативної стоянки в аеропортах (ЗПМ) відправлення/прибуття; оформлення дозволів, обов`язкового авіаційного страхування, іншого страхування, ліцензій, митних декларацій чи інших дозвільних документів; витрати на авіаційне пальне та послуги заправки; проживання екіпажу та авіаційного персоналу на території аеропортів (ЗПМ) прибуття, добові, витрати на відрядження, в разі якщо повернення ПС не відбувається в день його прибуття; планове та додаткове технічне обслуговування ПС, яке не входить в стандартний обсяг робіт; додаткові витрати, пов`язані з виконанням планового та додаткового технічного обслуговування, а саме: запасні частини, витратні матеріали, додаткові інструменти, проїзд та проживання фахівців за межами бази, добові, витрати на відрядження, тощо; інші додаткові витрати, що пов`язані з експлуатацією ПС, у тому числі витрати на підготовку та сертифікацію екіпажу, навчання, витрати на держзбори, тощо (пункт 2.1 додатку);

- щомісячно, не пізніше 5-ти банківських днів місяця, що слідує за звітним, сторони підписують акт виконаних робіт (пункт 5 додатку);

- щомісячно, не пізніше 10-ти банківських днів місяця, що слідує за звітним, сторони здійснюють остаточні взаєморозрахунки та підписують акт звірки взаєморозрахунків. На підставі цього акту, сторона-дебітор виплачує стороні-кредитору належну до сплати суму протягом 3-х банківських днів з дня підписання акту звірки (пункт 6 додатку).

Між ТОВ "Роза Вітрів" та ПАТ "Укртатнафта" 24.11.2020 підписано акт приймання-передачі повітряного судна до договору про експлуатацію повітряного судна від 24.11.2020 №810/10/2118, який відповідно є невід`ємною частиною договору.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на виконання пункту 4.1 Договору позивач уклав з ТОВ "Б2Б Авіейшн Трейдинг", яка має перелічені сертифікати (т.1 а.с.104-117), наступні договори:

- договір № В2В/М-016 на надання послуг з управління підтриманням льотної придатності ПС відповідно PART-М від 25.11.2020, відповідно до умов якого останнє в якості виконавця зобов`язалось надавати послуги з управління підтриманням льотної придатності ПС, належного відповідачу;

- договір № В2В/ОР-016 про експлуатацію повітряного судна від 25.11.2020, відповідно до умов якого останнє в якості експлуатанта зобов`язалось прийняти ПС (належне відповідачу) для виконання авіаційних робіт відповідно до заявок та в інтересах замовника (позивача) або третіх осіб, та забезпечення льотної експлуатації та технічного обслуговування;

- договір № В2В/145-016 на надання послуг з технічного обслуговування ПС від 25.11.2020, відповідно до умов якого останнє в якості виконавця зобов`язалось надавати комплекс послуг з технічного обслуговування ПС, належного відповідачу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виставив відповідачу рахунки за надані послуги за Договором на загальну суму 12 602 122,72 грн (які містяться в матеріалах справи).

Рахунки надсилались відповідачу на електронну пошту, супровідні листи долучені до матеріалів справи.

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач 05.08.2022 частково здійснив оплату рахунка від 30.04.2022 № 22 на суму 541 215,65 грн та рахунка від 31.05.2022 № 25 на суму 351 743,61 грн, на загальну суму 892 959,26 грн.

Відповідач прийняв надані позивачем послуги шляхом підписання актів надання послуг на загальну суму 7 052 136,31 грн.

Позивач склав та підписав наступні акти наданих послуг відповідачу на суму 5549986,41 грн:

- від 31.10.2022 № 351 на суму 1 225 048,10 грн - щомісячна вартість експлуатаційних послуг URCLL за період з 01.10.2022 по 31.10.2022;

- від 31.10.2022 № 352 на суму 106 286,40 грн - додаткові витрати щодо експлуатаційних послуг URCLL за період з 01.10.2022 по 31.10.2022;

- від 30.01.2023 № 2 на суму 2 450 096,21 грн - щомісячна вартість експлуатаційних послуг URCLL за періоди з 01.11.2022 по 30.11.2022 та з 01.12.2022 по 31.12.2022;

- від 30.01.2023 № 3 на суму 212 572,80 грн додаткові витрати щодо експлуатаційних послуг URCLL за періоди з 01.11.2022 по 30.11.2022 та з 01.12.2022 по 31.12.2022;

- від 31.01.2023 № 4 на суму 1 225 048,10 грн - щомісячна вартість експлуатаційних послуг URCLL за період з 01.01.2023 по 31.01.2023;

- від 31.01.2023 № 5 на суму 330 934,80 грн додаткові витрати щодо експлуатаційних послуг URCLL за період з 01.01.2023 по 31.01.2023.

Водночас, зазначені акти відповідач не підписав. Позивач засобами електронного зв`язку направив відповідачу лист-нагадування від 23.02.2023 №23-02/119 про необхідність підписати та повернути по одному оригіналу зазначених актів. Також, 29.03.2023 позивач направив на адресу відповідача вказані акти з проханням їх підписати та повернути позивачу. Відповідач не повернув позивачу підписані акти.

Відповідач не надав суду доказів, що він повідомив про причини відмови від підписання вказаних актів, а також не надав суду доказів заявлення позивачу претензій щодо вчасності та якості наданих послуг, передбачених цими актами.

Мотивуючи рішення суду першої інстанції, суд виходив з того, що не підписання відповідачем актів надання послуг від 31.10.2022 № 351, від 30.01.2023 № 2, від 31.01.2023 № 4, в яких визначена щомісячна вартість експлуатаційних послуг за період з 01.10.2022 по 31.01.2023, не є підставою для нездійснення оплати узгодженої у договорі щомісячної вартості організації таких послуг. Суд зазначив, що в разі відсутності у відповідача необхідності у вказаних послугах він не був позбавлений права звернутися до позивача з пропозицією внести зміни до договору, зменшити щомісячну фіксовану вартість або запропонувати розірвати договір, проте відповідач з вказаними пропозиціями до позивача не звертався. У пункті 13.1 Договору встановлено, що він діє до 31.12.2024, отже, вказаний договір не припинив свою дію, а тому узгоджені сторонами умови щодо оплати щомісячної вартості організації послуг мають виконуватися відповідачем належним чином. Здійснивши перерахунок пені та річних суд встановив, що позовні вимоги в цій частині є правомірними в сумі 1 647 917,88 грн пені та 129 108,85 грн 3% річних та підлягають задоволенню в цій частині, в іншій частині вимоги про стягнення пені та річних відхилені за їх безпідставністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для оплати відповідачем щомісячної вартості організації послуг за договором є саме рахунки. В той же час, акти надання послуг відповідно до умов договору підписуються сторонами після здійснення оплати замовником. При цьому, оплата зазначеної в рахунку вартості послуг здійснюється незалежно від фактично наданих виконавцем послуг протягом календарного місяця.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що акти надання послуг підписувало колишнє керівництво з зазначенням, що відповідна обставина жодним чином не спростовує їх дійсність та не може свідчити про те, що такі акти є неналежними доказами у справі.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зауважила про те, що у разі відсутності у відповідача необхідності у послугах за Договором останній не був позбавлений права звернутися до позивача з пропозицією внести зміни до договору та додатку, зменшити щомісячну фіксовану вартість або запропонувати розірвати договір. Проте, матеріли справи не містять доказів звернення відповідача з вказаними пропозиціями до позивача. Крім того, відповідач і не звертався до суду з позовом про зміну умов договору або його розірвання.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи викладене, дійшов висновку про те, що оскільки вказаний договір не припинив свою дію, узгоджені сторонами умови щодо оплати щомісячної вартості організації послуг, а саме: незалежно від фактично наданих послуг, мають виконуватися відповідачем належним чином, навіть при тому, що останній частину актів не підписав.

Також суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи відповідача щодо неможливості надання послуг за Договором після 24.02.2022 (початку повномасштабної військової агресії російської федерації), враховуючи переміщення ПС та сам предмет Договору, який передбачає не тільки надання послуг з льотної експлуатації гелікоптера, а й також цілий комплекс інших послуг, а саме: з організації управління підтриманням льотної придатності та організації виконання всього потрібного технічного обслуговування та виконання авіаційних робіт.

Судами також встановлено, що згідно з наданою відповідачем накладною гелікоптер був переміщений 04.04.2022, однак за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 відповідач підписував акти надання йому послуг без зауважень та заперечень. Зазначені обставини підтверджують факт надання послуг відповідачу незалежно від місця перебування повітряного судна.

Відхиляючи довід відповідача про те, що не складання податкових накладних свідчить про відсутність надання послуг, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що обов`язок по складанню податкових накладних щодо не підписаних актів - є таким, що не настав.

Отже, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/6297/23.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Укртатнафта" на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 910/6297/23.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 910/6297/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова