Рішення

від 09.02.2024 по справі 629/55/22

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 629/55/22

(2/199/56/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

09.02.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Хамула А.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Лашко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Первинна профспілкова організація філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2022 року до Лозівського міськрайонного суду Харківської області звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог послалась на те, що вона з 11 серпня 2011 року по день відсторонення з 20 грудня 2021 року працювала малярем 3-го розряду Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», є членом Первинної профспілкової організації філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці. В листопаді 2021 року роботодавець надав позивачу лист-ознайомлення, згідно якого позивач була зобов`язана пред`явити безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року підтвердження вакцинації від COVID-19 або висновок лікаря про наявність протипоказань для профілактичного щеплення від COVID-19. Однак роботодавець не надав позивачу можливість повторно пройти медичний огляд задля визначення необхідності вакцинації за станом здоров`я, то позивач 17 грудня 2021 року написала на ім`я роботодавця заяву-заперечення. Наказом роботодавця від 17 грудня 2021 року №1486к позивача з 20 грудня 2021 року було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Не погоджується позивач із правомірністю та законністю наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 року №2393, як підстави для зобов`язання позивача пройти щеплення від COVID-19, а також послалась на те, що підлеглі працівники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які не пройшли вакцинування, не були відсторонені від роботи. Послалась позивач і на те, що ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції чи будь-якому іншому документі, підписаному між сторонами, не передбачено обов`язку позивача надавати інформацію щодо щеплення, а також права відповідача відсторонювати позивача від роботі на підставі відсутності щеплення. То ж позивач вважає оспорюваний нею наказ про її відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки законодавством, зокрема міжнародним, прямо заборона дискримінація за будь-якими ознаками, включаючи вакцинацію від COVID-19 чи відмову від неї, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язковість профілактичних щеплень від COVID-19 прямо не передбачена, сама вимога до позивача надати докази проведення медичних маніпуляцій щодо неї є незаконною, порушує таємницю про стан здоров`я позивача. Послалась позивач і на відсутність у спірному наказі про її відсторонення посилання на наявність подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи. За переконанням позивача вакцинація є фактичним клінічним випробуванням з метою внесення поправок до протоколів клінічних випробувань лікарських засобів, яке є добровільним, не є запобіганням поширенню ковідної інфекції. На підставі викладеного позивач просила визнати незаконним та скасувати спірний наказ відповідача від 17 грудня 2021 року №1486к про відсторонення позивача та відновити трудові відносини між сторонами з дня відсторонення позивача, тобто з 20 грудня 2021 року. Також позивач просила зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй втрачену заробітну плату за період незаконного відсторонення.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків її позову.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2022 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 лютого 2022 року задоволено клопотання представника третьої особи Первинної профспілкової організації філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

На підставі розпорядження голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької, Харківської областей)» від 06 квітня 2022 року №16/0/9-22 та у відповідності до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» матеріали даної цивільної справи надійшли до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, де 14 червня 2022 року у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України були розподілені та передані для розгляду по суті судді ОСОБА_3 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2022 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Авраменко А.М. та вирішено здійснити її розгляд в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2023 року, 20 вересня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість, недоведеність та безпідставність. У своєму відзиві сторона відповідача також просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивача з 24 січня 2022 року на підставі наказу №142к від 24 січня 2022 року допущено до роботи маляра 3 розряду колісно-візкового цеху, підставою чого стала карта профілактичних щеплень від 22 січня 2022 року, згідно якої позивач 21 січня 2022 року отримала щеплення, а також COVID-сертифікат про вакцинацію.

У своїй відповіді на відзив позивач наполягала на задоволенні позову, пославшись на неналежність нормативного обґрунтування відзиву, відсторонення позивача від роботи в порушення норм законодавства і без належної на то підстави, частково продублювавши зміст позову.

Представником відповідача було подано письмові пояснення, в яких сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою правову позицію допущенням позивача до роботи з 24 січня 2022 року на підставі картки профілактичного щеплення, що за переконанням представника відповідача свідчить про визнання позивачем правомірності оспорюваного нею наказу. Послалась представник відповідача на вибірковість та хибність тлумачення позивачем законодавства на свою користь, виправданість згідно закону вимог відповідача до позивача про надання доказів щеплення та законність відсторонення позивача від роботи, неподання позивачем на момент винесення спірного наказу доказів наявності протипоказань до щеплення від COVID-19. Також представник відповідача вказала, що позивач під час виконання своїх трудових обов`язків постійно взаємодіє з іншими працівниками підприємства (охорона, майстром та начальником цеху, працівниками цеху тощо), а за характером виконуваної роботи позивача не можливо було перевести на дистанційну чи надомну роботу, а отже позивач могла спричинити поширення COVID-19 серед інших працівників відповідача.

У своїх запереченнях на пояснення сторони відповідача позивач знову просила задовольнити позовні вимоги, вказуючи на введення відповідачем суду в обману, зокрема послалась на запровадження на підприємстві низки заходів, які мінімізували або взагалі унеможливили контакти позивача з іншими працівниками підприємства після введення карантину, як то введення маскового режиму, скасування заходів, які зумовлювали збирання значної кількості працівників в одному приміщенні (іспити знань, зайняття з охорони праці, інструктажі, колективні зібрання тощо), запровадження мінімальної безпечної відстані між працівниками при зустрічах. У позивач не було прямого чи непрямого фактичного соціального контракту протягом робочої зміни з іншими працівниками, як і потреби в такому контакті за трудовими обов`язками, у цеху позивач працювала весь час одна. Послалась позивач і на те, що через свій щоденний графік роботи вона не мала змоги отримати медичну довідку відповідного зразка для надання її відповідачу, а роботодавцем не була забезпечена можливість позивачу отримати вказану довідку, яку він вимагав до винесення спірного наказу. Позивач не відмовлялась від проходження щеплення, намагалась самостійно його пройти, однак через великі черги у лікарнях та графік роботи, небажання відповідача вивільнити позивачу день у графіку роботи зробити цього вчасно не змогла.

У своїх наступних письмових поясненнях представник відповідача знову просила суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог, стверджуючи про відвідування позивачем санітарно-побутових приміщень підприємства (лазня, вбиральня), що свідчить про контактування позивача з іншими працівниками, в період з 29 листопада 2021 року по 11 грудня 21021 року позивач перебувала на лікарняному, що свідчить про наявність в неї часу для отримання медичної довідки та консультації щодо вакцинації.

Позивачем було подано суду свої чергові письмові пояснення, в яких вона знову наполягала на задоволенні позову, посилаючись на незаконність спірного наказу, відсутність у позивача можливості отримати медичну довідку під час лікарняного, оскільки позивач хворіла на пневмонію, а тому мала послаблений імунітет. Позивач не відмовлялась від проходження щеплення, а після одужання та формування імунітету самостійно пройшла медичний огляд, отримала рекомендації лікаря щодо вакцини з огляду на перенесену хворобу та результати обстеження, а після цього профілактичне щеплення, що і стало підставою для подальшого допуску позивача до роботи. Позивач знову наголосила, що працювала на підприємстві єдиним малярем, а тому не мала жодних соціальних контактів з іншими працівниками, а під час проходження контрольних місць завжди дотримувалась безпечної дистанції та інших санітарно-гігієнічних заходів, продукт діяльності позивач не міг бути переносником COVID-19.

Представником відповідача вкотре були подані суду письмові пояснення, в яких представник знову просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що відстрочення позивача не відбулось, якби позивача вчасно надала роботодавцю той медичний висновок, який вона фактично долучила до своїх пояснень для суду. Послалась представник і на те, що позивач під час виконання своїх професійних обов`язків періодично пересувалась по території підприємства та контактувала з працівниками інших підрозділів, а також при вході та виході на підприємство на початку та наприкінці робочого дня.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі, в своїх письмових поясненнях вказав на відсторонення позивача від роботи в порушення вимог законодавства, перебування позивача на лікарняному внаслідок чого позивач отримала відвід від щеплення на 14-21 день. Вказав представник третьої особи і на те, що позивач не відмовлялась від щеплення, змогла його пройти вже після лікарняного самостійно, проходження пропускних зон на підприємстві виключає необхідність контакту з охороною, іншими працівниками, оскільки використовується система пропуску через турнікети шляхом прикладення пропуску до датчику, а охорона перебуває в окремому приміщенні, позивач працює єдиним малярам на підприємстві, у цеху перебуває сама, контактів з іншими працівниками задля виконання роботи не має, продукт виробничої діяльності позивача не є переносником інфекцій, на підприємстві встановлено заходи протидії поширенню інфекції, які унеможливлюють поширення COVID-19 від позивача до інших працівників.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд ухвали провести судове засідання та здійснити розгляд справи за наведеної явки учасників справи.

Вислухавши учасників справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач з 11 серпня 2011 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи наразі посаду маляра 3-го розряду Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки, копії довідки про доходи.

Як встановлено судом на підставі ст.82 ч.1 ЦПК України, позивач є єдиним малярем Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця», її робочим місцем є цех підприємства великої площі, де позивач протягом своєї робочої зміни працює одна, виконання трудових обов`язків позивачем не потребують будь-яких соціальних контактів з іншими працівниками.

25 листопада 2021 року позивача під розпис було ознайомлено із листом роботодавця, яким засвідчувався факт доведення до відома позивача змісту положень п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236 з додатком, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153 з додатком та змінами, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04 березня 2015 року №83 з додатком. Також цим же листом-повідомленням засвідчено доведення до відома позивача списків пунктів вакцинації у м. Лозова, необхідність отримання позивачем обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, відмова або ухилення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи працівника з 09 грудня 2021 року, а також необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини або висновку лікаря про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. Копія листа-повідомлення з додатком наявна в матеріалах цивільної справи.

В період з 29 листопада 2021 року по 11 грудня 2021 року позивач була тимчасово непрацездатною, перебуваючи на лікарняному, проходила амбулаторне лікування у сімейного лікаря КНП «Лозівський центра первинної медико-санітарної допомоги» Лозівської міської ради Харківської області із діагнозом правобічна пневмонія. Після перенесеного захворювання позивач отримала від лікаря медичний відвід від COVID-19 тривалістю 14-21 день. Дані обставини свідчать про неможливість проходження позивачем профілактичного щеплення протягом строку зазначеного медичного відводу. Викладені обставини підтверджуються копією табелю обліку використання робочого часу, випискою з амбулаторної картки позивача.

Разом з тим, посадовими особами відповідача вже 17 грудня 2021 року було складено акт №1, яким констатовано факт відмови позивача від проходження обов`язкового профілактичного щеплення. Акт складено та заповнено посадовими особами відповідача, в той час як позивач категорично заперечує в судовому засіданні факт своєї відмови від проходження щеплення, підтверджує лише факт складення зазначеного акту та його отримання. Копія акту наявна в матеріалах справи.

В той же день 17 грудня 2021 року на підставі вищевказаного акту посадовими особами відповідача видано філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи». Цим наказом вирішено відсторонити від роботи позивача з 20 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати. Копія наказу долучена до матеріалів справи.

17 грудня 2021 року позивачем подано роботодавцю заяву-заперечення, де викладено заперечення позивача проти правомірності та законності вищевказаного наказу про відсторонення від роботи, що підтверджується копією вказаної заяви-заперечення.

Також судом встановлено, що наказом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» №142к від 24 січня 2022 року «Про допуск до роботи» позивачем відповідачем допущено до роботи з 24 січня 2022 року, підставою чого стало надання позивачем роботодавцю картки профілактичних щеплень форма №063/о від 22 січня 2022 року, згідно якої, а також копії сертифікату позивач 21 січня 2022 року пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Дані обставини підтверджується копією наказу, копією картки профілактичних щеплень, копією сертифікату, копіями табелів обліку використання робочого часу.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 (далі Перелік №2153), Переліком об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 (далі Перелік №83), Переліком особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (ст.28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року), затвердженим наказом МОЗ України 19 липня 1995 року №133 (далі Перелік №133), поставною Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236 (далі Постанова КМУ №1236). Наведені нормативні акти застосовуються судом до спірних правовідносин у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст.ст.2, 221, 231, 232 КЗпП України працівник має право звернутися до суду для вирішення трудового спору, захисту свого порушеного права.

За змістом положень постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року №392, «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 липня 2020 року №641, «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236, «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651 в України в період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року було установлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктами «б», «г» ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення, виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків. Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Пунктом 6 Переліку №2153 визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83.

В свою чергу, Переліком №83 в якості одного із вищевказаних об`єктів власності визначено АТ «Українська залізниця».

Пунктом 41-6 Постанови КМУ №1236 зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити, окрім іншого, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Визначено: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Переліком №133 COVID-19 було віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Відповідно до ст.43 ч.7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Положеннями ст.238 КЗпП України визначено, що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, відсторонення працівника від роботи це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за умови дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові передбачати наслідки його відмови або ухилення від щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за результатами медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо цього працівника. При цьому приписи абзацу 6 ч.1 ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року №66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку з викладеним у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи потрібно виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

В той же час, згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим. Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: -кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); -форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; -умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Вищенаведені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року по справі №130/3548/21, від 27 березня 2024 року по справі №191/4364/21, а також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року по справі №337/3087/17, від 17 квітня 2019 року по справі №682/1692/17, від 08 лютого 2021 року по справі №630/554/19, від 10 березня 2021 року по справі №331/5291/19, від 12 квітня 2023 року по справі №130/3505/21, від 12 квітня 2023 року по справі №206/26/22, від 22 лютого 2023 року по справі №672/1292/21, від 22 березня 2023 року по справі №130/3531/21, від 28 червня 2023 року по справі №528/1323/21, від 19 грудня 2023 року по справі №755/20625/21, від 20 грудня 2023 року по справі №761/712/22.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду було встановлено, що позивач є працівником відповідача з 2011 року та обіймає посаду маляра 3-го розряду Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця», а тому формально позивач належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач відповідно до листа-повідомлення 25 листопада 2021 року була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, а також про необхідність надання її керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує проведену вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення за формою №028-1/о, виданого закладом охорони здоров`я. Оспорюваним наказом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» позивача було відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалось. В подальшому наказом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» №142к від 24 січня 2022 року «Про допуск до роботи» позивача було допущено до роботи з 24 січня 2022 року, підставою чого стало подання позивачем роботодавцю належних документів на підтвердження проведення вакцинації проти COVID-19. В ході розгляду справи судом також було встановлено, що позивач в період з 29 листопада 2021 року по 11 грудня 2021 року перебувала на лікарняному, про що відповідачу було достеменно відомо з огляду на зміст табелів обліку використання робочого часу позивача. При цьому відповідно до виписки з амбулаторної картки позивача останній встановлено діагноз правобічна пневмонія, а також встановлено медичний відвід від щеплення проти COVID-19 на 14-21 день, тобто щонайменше до 25 грудня 2021 року. Відтак, правові підстави для винесення спірного наказу про відстрочення позивача від роботи фактично у роботодавця були відсутні як на момент винесення такого наказу (17 грудня 2021 року), так і на дату початку відсторонення (20 грудня 2021 року), оскільки на той час ще не сплив строк медичного відводу щодо позивача, який унеможливлював проведення щеплення позивача та надання нею доказів такого щеплення проти COVID-19 і до 08 грудня 2021 року, і на час винесення спірного наказу, і на дату фактичного відсторонення позивача від роботи. Посилання сторони відповідача на те, що позивачем означена виписка за амбулаторної катки не подавалась не спростовує неможливість проведення щеплення позивача до зазначених дат, а відтак і не спростовує висновків суду щодо неправомірності видачі спірного наказу та відсторонення позивача від роботи, зокрема і тому, що про перебування позивача на лікарняному роботодавцю було достеменно відомо.

Більш того, матеріали цивільної справи не містять доказів, що винесенню спірного наказу та відстороненню позивача від роботи передувало проведення з боку роботодавця оцінки обставин та умов виконання позивачем її трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності позивача під час їх виконання контактувати особисто з іншими людьми. Натомість, в ході розгляду справи судом встановлено, що позивач є єдиним малярем Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця», її робочим місцем є цех підприємства великої площі, де позивач протягом своєї робочої зміни працює одна, виконання трудових обов`язків позивачем не потребує будь-яких соціальних контактів з іншими працівниками. Відсутні в матеріалах справи і будь-які докази того, що результат роботи позивача (продукція) є переносником COVID-19. Відтак, в суду відсутні підстав для висновку про нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи за викладених у справі фактичних обставин спірних правовідносин сторін. Фактично позивача було відсторонили від роботи із позбавленням на час такого відсторонення заробітку суто з формальних підстав лише тому, що позивач є працівником відповідача, а тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Разом з тим, суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження сторони відповідача про те, що позивач як в ході роботи чи під час обідньої перерви відвідувала санітарно-побутові приміщення (лазня, їдальня, кімната для прийому їжі тощо), де контактувала з іншими працівниками, так і під час проходження контрольних/пропускних пунктів при вході та виході з роботи контактувала з іншими працівниками, охороною, оскільки такі твердження в частині дійсності соціальних контактів позивача не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, а відтак є припущеннями сторони відповідача, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України не може ґрунтуватись судове рішення. При цьому до таких доказів суд не може віднести надану стороною відповідача копію звіту про проходженню через контрольні точки, оскільки зі змісту такого документу можна встановити лише кількість, дату та час проходження позивачем через такі точки, а не умови проходження через пункти пропуску, наявність/відсутність соціального контакту позивача з іншими особами при такому проходженні.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позивачем позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення, однак часткового шляхом визнання незаконним та скасування оспорюваного позивачем наказу роботодавця про її відсторонення із зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період її незаконного відсторонення. Частковість задоволення позовних вимог полягає в тому, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про відновлення трудових відносин сторін, оскільки відсторонення від роботи не припиняє правовідносин між роботодавцем та працівником (не є звільненням позивача з роботи), лише призупиняє виконання працівником його трудових обов`язків. Натомість, допуск позивача до роботи, тобто припинення її відсторонення, вже відбулось в ході судового розгляду справи ще 24 січня 2022 року.

Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів учасників справи, заявлених як підстави для задоволення та відмови у задоволенні позову, суд у відповідності до норм ст.10 ч.4 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права, відповідно до якої Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останньою при зверненні до суду із даним позовом судового збору в розмірі 992,4 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 124 Конституції України, ст.ст.2, 46, 94, 115, 221, 231, 232, 233, 238 КЗпП України, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.6 Переліку №2153, Переліком №83, Переліком №133, п.41-6 Постанови КМУ №1236, ст.ст.1, 15, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815; адреса місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул. Єжи Гедройця, 5), третя особа Первинна профспілкова організація філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці (ЄДРПОУ 43855670; адреса місцезнаходження: 64660, Харківська область, м. Лозова, смт.Панютине, вул. Заводська, 5), про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати наказ філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи».

Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815; адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) заробітну плату за період її відсторонення від роботи на підставі наказу філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815; адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 992,4 гривень.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко