Постанова

від 08.10.2024 по справі 629/55/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7510/24 Справа № 629/55/22 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Первинна профспілкова організація філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), третя особа Первинна профспілкова організація філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» Вільної профспілки Південної залізниці, про визнання незаконним та скасування наказу, відновлення трудових відносин, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з 11 серпня 2011 року вона працювала малярем 3-го розряду Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» та є членом Первинної профспілкової організації філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» Вільної профспілки Південної залізниці. В листопаді 2021 року роботодавець надав їй лист-ознайомлення, згідно якого вона була зобов`язана пред`явити безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року підтвердження вакцинації від COVID-19 або висновок лікаря про наявність протипоказань для профілактичного щеплення від COVID-19. Однак роботодавець не надав їй можливість повторно пройти медичний огляд задля визначення необхідності вакцинації за станом здоров`я, тому вона 17 грудня 2021 року написала на ім`я роботодавця заяву-заперечення. Наказом роботодавця від 17 грудня 2021 року №1486к її з 20 грудня 2021 року було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. В трудовому договорі, посадовій інструкції чи будь-якому іншому документі, підписаному між сторонами, не передбачено її обов`язку надавати інформацію щодо щеплення, а також права відповідача відсторонювати її від роботі на підставі відсутності щеплення. Наказ про її відсторонення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки законодавством, зокрема міжнародним, заборонена дискримінація за будь-якими ознаками, включаючи вакцинацію від COVID-19 чи відмову від неї, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обов`язковість профілактичних щеплень від COVID-19 прямо не передбачена, сама вимога надати докази проведення медичних маніпуляцій щодо неї є незаконною, порушує таємницю про стан здоров`я позивача, тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ від 17 грудня 2021 року №1486к про відсторонення її від роботи та відновити трудові відносини між сторонами з дня відсторонення, тобто з 20 грудня 2021 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй втрачену заробітну плату за період незаконного відсторонення.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи». Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період її відсторонення від роботи на підставі наказу філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що формально позивачка належала до осіб, які підлягали обов`язковому щепленню. Позивачка не повідомляла їх про наявність у неї протипоказань для щеплення, надавши відповідні докази лише до суду. Наказ про відсторонення від роботи був виданий на законних підставах.

19 серпня 2024 року позивачка ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує про незаконність дій відповідача.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позивачка з 11 серпня 2011 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи наразі посаду маляра 3-го розряду Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця».

Позивачка є єдиним малярем Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця», її робочим місцем є цех підприємства великої площі, де вона протягом своєї робочої зміни працює одна, виконання трудових обов`язків позивачкою не потребують будь-яких соціальних контактів з іншими працівниками.

25 листопада 2021 року позивачку під розпис було ознайомлено із листом роботодавця, яким засвідчувався факт доведення до її відома змісту положень п.41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236 з додатком, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153 з додатком та змінами, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04 березня 2015 року №83 з додатком. Також цим же листом-повідомленням засвідчено доведення до відома позивачки списків пунктів вакцинації у м.Лозова, необхідність отримання позивачем обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, відмова або ухилення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи працівника з 09 грудня 2021 року, а також необхідність пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини або висновку лікаря про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. Копія листа-повідомлення з додатком наявна в матеріалах цивільної справи.

В період з 29 листопада 2021 року по 11 грудня 2021 року позивачка була тимчасово непрацездатною, перебуваючи на лікарняному, проходила амбулаторне лікування у сімейного лікаря КНП «Лозівський центра первинної медико-санітарної допомоги» Лозівської міської ради Харківської області із діагнозом правобічна пневмонія. Після перенесеного захворювання позивачка отримала від лікаря медичний відвід від COVID-19 тривалістю 14-21 день.

Посадовими особами відповідача 17 грудня 2021 року було складено акт №1, яким констатовано факт відмови позивачки від проходження обов`язкового профілактичного щеплення. Акт складено та заповнено посадовими особами відповідача.

В той же день, 17 грудня 2021 року, на підставі вищевказаного акту видано наказ №1486к від 17 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи». Цим наказом вирішено відсторонити від роботи позивачку з 20 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати. Копія наказу долучена до матеріалів справи.

17 грудня 2021 року позивачкою подано роботодавцю заяву-заперечення, де викладено заперечення позивача проти правомірності та законності вищевказаного наказу про відсторонення від роботи, що підтверджується копією вказаної заяви-заперечення.

Наказом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» №142к від 24 січня 2022 року «Про допуск до роботи» позивачку допущено до роботи з 24 січня 2022 року, підставою чого стало надання позивачкою роботодавцю картки профілактичних щеплень форма №063/о від 22 січня 2022 року, згідно якої, а також копії сертифікату, позивач 21 січня 2022 року пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позивачем позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення часткового шляхом визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу роботодавця про її відсторонення із зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за період її незаконного відсторонення. При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про відновлення трудових відносин сторін, оскільки відсторонення від роботи не припиняє правовідносин між роботодавцем та працівником, не є звільненням позивача з роботи, а лише призупиняє виконання працівником його трудових обов`язків. Натомість, допуск позивачки до роботи, тобто припинення її відсторонення, вже відбулось в ході судового розгляду справи ще 24 січня 2022 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, у зв`язку з наступним.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються закони та інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про МОЗ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 Постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 66 подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Норми Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, провадження № 14-82цс22, зазначено, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.

Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

У цій справі суд першої інстанції з`ясував, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, провадження № 14-82цс22, вказала, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми (кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) чи продукцією для споживання населення, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження.

У справі, яка переглядається, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Як вбачається із матеріалів справи, 17 грудня 2021 року видано наказ філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» №1486к «Про відсторонення від роботи». Цим наказом вирішено відсторонити від роботи позивачку з 20 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Відсторонивши позивачку від роботи АТ «Укрзалізниця» не надала доказів того, що обіймаючи посаду маляра 3-го розряду Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Укрзалізниця» позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця».

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правильно виходив з того, що позивачка є єдиним малярем Колісно-візкового цеху філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця», її робочим місцем є цех підприємства великої площі, де вона протягом своєї робочої зміни працює одна, виконання трудових обов`язків не потребує будь-яких соціальних контактів з іншими працівниками. Відсутні в матеріалах справи і будь-які докази того, що результат роботи позивачки (продукція) є переносником COVID-19.

Тобто, умови праці позивачки, у яких вона виконує трудові обов`язки, не збільшують вірогідність зараження COVID-19 самої позивачки та інших працівників, а її обов`язки здебільше по`вязані із роботою з пристроями управління, сповіщення, а також з роботою безпосередньо на переїзді, в межах поста.

Зазначені обставини не були спростовані відповідачем доводами, приведеними в апеляційній скарзі.

Відповідач не надав суду доказів того, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення позивачки від роботи, до якого він вдався і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом інших працівників або інших осіб установи. Отже, відсторонення позивачки від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи малярем створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавець прийняв незаконне рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

Щодо вимоги з виплати заробітної плати за час незаконного відсторонення.

Відповідно до частини другої статті 46 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець і власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19, від 01 березня 2023 року у справі № 159/22/22, провадження № 61-5700св22).

У разі, якщо відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не було правомірним, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові визначені законодавством виплати.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.

Оскільки у справі, що переглядається, відповідач неправомірно відсторонив позивачку від роботи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовної вимоги щодо стягнення заробітної плати за період відсторонення позивачки від роботи.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 жовтня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида