Постанова

від 07.05.2024 по справі 347/1124/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/1124/21

Провадження № 22-ц/4808/537/24

Головуючий у 1 інстанції Кіцула Ю. С.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Луганської В.М., Баркова В.М.,

секретар Петрів Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якубовського Олександра Олександровича на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, треті особи: Косівська міська рада, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року представник ОСОБА_3 , що діяв в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Косівського районного суду з позовом про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20.09.1977 року по 11.03.1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі і користувались земельною ділянкою загальною площею близько 0,1619 га. у АДРЕСА_1 , за рахунок площі якої на даний час сформовано земельну ділянку к.н. 2623682403:03:002:0212, державну реєстрацію якої позивач просив скасувати.

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради №48 від 06.07.1977 року було затверджено Свідоцтво на забудову садиби від 16.11.1977 року (із Актом відводу земельної ділянки, погодженого районним архітектором, Проектом господарської будівлі; Дозволом №60 на право виконання будівельних робіт від 10.09.1978 р.).

За період з 1977 по 1985 роки ОСОБА_1 було збудовано житловий одноповерховий будинок у с. Старий Косів, Івано-Франківської області площею 30,2 кв.м із приміщеннями: кухня площею 11,0 кв.м. (згідно висновку експертизи площею 9,4 кв.м.), коридор площею 12,7 кв.м. (згідно висновку експертизи 11,8 кв.м.) кімната площею 13,16 кв.м. (згідно висновку експертизи площею 12,4 кв.м.), кімната площею 18,5 кв.м. (згідно висновку експертизи площею 18,3 кв.м.), кімната площею 26,2 кв.м. гараж площею 5,3 кв.м., сарай площею 21,4 кв.м., ванна площею 8,3 кв.м., комора площею 5,3 кв.м., криниця і підвал. Вказана обставина преюдиційно встановлена рішенням Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001.

Рішенням Косівського районного суду від 11.03.1985 року шлюб було розірвано в судовому порядку та вирішено питання про поділ спільного майна подружжя. Зазначене рішення суду набрало законної сили 29.04.1986 року, однак згодом постановою Верховного суду в частині поділу майна було скасовано.

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради №49 від 17.05.1985 року було затверджено технічну документацію №12 на будівництво господарських будівель за 1985 рік (із затвердженим Будівельним паспортом від 03.06.1985 року, що включав Акт розбивки будівель в натурі від 03.06.1985 р.; погодженим із районним архітектором Схеми виносу в натурі господарських будівель; погодженим із районним архітектором Проектом забудови).

За період з 1977 по 1985 р.р. ОСОБА_1 , у т.ч. з 1987 року вже перебуваючи в іншому шлюбі, було добудовано приміщення: літньої кухні з підвалом Б, дерев`яної надбудови над літньою кухнею Б, курника Д, комори Ж, гаража Х, огорожі (відповідно до матеріалів технічної експертизи).

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради від 26.12.1990 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво (добудову) індивідуального житлового будинку та затверджено план відводу земельної ділянки. Вказане рішення було чинним до його скасування п.3 рішенням виконкому Вербовецької сільської ради від 23.05.1995 року.

Рішенням від 22.06.1994 року №43 виконкому Вербовецької сільської ради на підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було вирішено провести розподіл земельної ділянки біля будинку позивача і відповідача за їх взаємною згодою, залишивши у користуванні обох по 0,068 га землі.

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради від 30.08.1994 року №51 «Про передачу власність земель у приватну власність» ОСОБА_1 було вирішено передати у приватну власність дві земельні ділянки у с. Старий Косів, Івано-Франківської області загальною площею 0,337 га: АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд; №2 - площею 0,253 га для ведення особистого підсобного господарства у с. Вербовець.

На підставі вищевказаного рішення Вербовецької сільської ради ОСОБА_1 було видано державний акт на право приватної власності на землю № ІФ 08-08-2/000437 від 10.02.1995 року.

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради №10 від 31.01.1995 року про надання ОСОБА_1 дозволу на будівництво жилого будинку на його власній присадибній ділянці в розмірі 0,084 га було затверджено Будівельний паспорт на будівництво (перебудову) індивідуального житлового будинку та забудову садиби з 1995 року (із Актом виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки споруд, Викопіюванням з генплану із вказанням меж земельної ділянки, Генпланом забудови із позначенням меж земельної ділянки та Планом поверхів; Дозволом №10 на право виконання будівельних робіт районного архітектора).

У зв`язку із наявністю невирішеного спору про поділ майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.05.1995 року було укладено Угоду про добровільний поділ спільного будинковолодіння, у якій сторони визначили новий перелік приміщень, які їм виділялись. Мирова угода була затверджена рішенням Виконавчого комітету Вербовецької сільської ради №42 від 23.05.1995 року, також п.п.2 рішення було вирішено закріпити за кожною із сторін по 0,065 га землі, яка прилягає до відповідної частини будинковолодіння. Як вбачалося із Акту від 30.05.1995 року про виконання мирової угоди від 23.05.1995 року вона була фактично виконана сторонами. Вказана угода була чинною до її скасування рішенням Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001.

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради №50 від 25.07.1995 року ОСОБА_2 було надано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,055 га. Додатком до вказаного рішення є план земельної ділянки у якому зазначено, що довжина північно-західної межі (суміжник ОСОБА_4 ) становить 83 м., а із південно-східної межі вказана земельна ділянка повинна межувати із дорогою.

Рішенням виконкому Вербовецької сільської ради №25 від 30.01.1996 року було надано ОСОБА_1 дозвіл на будівництво котельні, літньої кухні та затверджено Будівельний паспорт за 1996 рік (із Технічною документацією: Актом виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки споруд; Викопіюванням з генплану; Генпланом забудови садиби індивідуального забудовника; Дозволом районного архітектора №25 на право виконання будівельних робіт; погодженим із районним архітектором Проектом забудови).

Рішенням Вербовецької сільської ради від 25.03.1998 року XXII скликання було вирішено:

1) надати ОСОБА_1 у постійне користування додатково земельну ділянку площею 0,019 га, яка знаходиться під частиною його будинковолодіння;

2) довести загальний розмір його землекористування з 0,337 га до 0,356 га, у т.ч. під ділянкою в с. Старий Косів для обслуговування житлового будинку і господарських будівель з 0,84 га до 0,103 га;

3) залишити в силі рішення виконкому сільської ради №51 від 30.08.1994 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки в загальній площі 0,337 га і рішення виконкому №50 від 25.07.1995 року щодо надання у користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,05 га

4) відмінити рішення виконкому сільської ради №41 від 22.06.1994 року про розподіл земельної ділянки та п.п.2 рішення виконкому сільської ради №42 від 23.05.1995 року.

Рішенням Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001, яке набрало законної сили 20.02.2001 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання частково недійсним державного акту на право приватної власності було вирішено:

- виділити у власність ОСОБА_2 445/1000 ідеальної долі у домоволодінні по АДРЕСА_1 із визначенням конкретних приміщень;

- встановити порядок користування спільною на той час земельною ділянкою під домоволодінням площею 0,1619 га, а саме: встановлено, що ОСОБА_2 належить користуватись 0,0659 га, а ОСОБА_1 0,096 га;

- Державний акт ІФ №08-08-2/00437 на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_1 визнати недійсним в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,84 га.

Дане рішення було вмотивовано тим, що у період шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було збудовано лише такі приміщення домоволодіння і вони визнані спільною сумісною власністю подружжя: кухня полощею 11,0 кв.м. (згідно висновку експертизи площею 9,4 кв.м.), коридор площею 12,7 кв.м. (згідно висновку експертизи 11,8 кв.м.) кімната площею 13,16 кв.м. (згідно висновку експертизи площею 12,4 кв.м.), кімната площею 18,5 кв.м. (згідно висновку експертизи площею 18,3 кв.м.), кімната площею 26,2 кв.м. гараж площею 5,3 кв.м., сарай площею 21,4 кв.м., ванна площею 8,3 кв.м., комора площею 5,3 кв.м., криниця і підвал.

За наведених обставин судом було відмовлено у задоволенні позову в частині поділу приміщень: літньої кухні з підвалом Б, дерев`яної надбудови над літньою кухнею Б, курника Д, комори Ж, гаражу Х, огорожі (відповідно до матеріалів технічної експертизи у справі №2-7/2001). Визначено статус вказаних приміщень як самовільно збудованих ОСОБА_1 вже в період після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 .

Рішенням суду також встановлено право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою біля її частини домоволодіння.

Яремчанським міським судом 20.08.2001 року у справі №2-7/2001 було видано виконавчий лист, який ОСОБА_2 було звернуто до примусового виконання у ДВС Косівського РУЮ (ВП №3593994).

Постановою від 15.08.2002 року начальника інспекції ДАБК, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільно споруджену стайню розміром 9,04 м. на 4,9 м. на його земельній ділянці.

Актом державного виконавця у ВП №3593994 від 18.07.2003 року було фактично передано ОСОБА_2 445/1000 частки приміщення, право власності на яке за нею було визнано рішенням Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001. При цьому, за інформацією вказаною у акті, рішення суду в частині передачі у користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0659 га виконати було неможливо, оскільки, на думку державного виконавця, на вказаній земельній ділянці розміщені самочинно споруджені ОСОБА_1 будівлі.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 20.12.2002 року у справі №2-7/2001 було задоволено заяву державного виконавця про роз`яснення рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року, тому таким чином:

- ОСОБА_2 надано у користування земельну ділянку площею 0,0659 га, яка прилягає до її частини будинковолодіння відповідно до висновку земельної експертизи у таких межах: (А-В площа громадського користування, А В Ж - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Д Е З Б - ОСОБА_1 ) Із них під будівлями 134 кв. м., заїзд 171,3 кв.м., город 257,15 кв.м.;

- ОСОБА_1 надано земельну ділянку розміром 0,96 га, яка прилягає до його частини будинковолодіння, відповідно до висновку земельної експертизи у таких межах: Д Е З Б - ОСОБА_2 , Д К - ОСОБА_8 , К Л М - ОСОБА_9 , М Б - площа громадського користування. Із них під будівлями 285,4 кв.м., заїзд 142,8 кв.м., город 430,77 кв.м.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07.12.2004 року у справі №2-69, яке набрало законної сили 04.05.2005 року, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, знесенні незаконно збудованої споруди відповідача було відмовлено за безпідставністю. Як вбачалося із пояснень державного виконавця вих.№4769 від 20.10.2003 року у справі №2-69 спірна площа земельної ділянки на яку претендувала ОСОБА_2 становила 0,013 га (довжина 65 м, ширина 17,75 м.).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.05.2007 року у справі №2-69 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 07.12.2004 року було залишено без задоволення. Апеляційним судом встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було проведено розподіл будинковолодіння та встановлено порядок користування земельною ділянкою відповідно до часток у будинковолодінні. В частині розподілу будинковолодіння рішення суду виконано. Що стосується рішення суду в частині встановлення землекористування, то воно не виконано в зв`язку із розбіжністю розміру ділянки зазначеної в рішенні та кадастровою зйомкою.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 09.12.2005 року у справі №2-7/2001 було вирішено відмовити державному виконавцю РВ ДВС Косівського РУЮ у роз`ясненні рішення суду, оскільки суд прийшов до висновку, що в заяві державного виконавця ставилось питання не про роз`яснення рішення суду, а про постановлення іншого рішення з тих правовідносин, які не були предметом розгляду. Вказану ухвалу суду було вмотивовано також тим, що рішенням суду сторонам по справі виділено у власність частину будинковолодіння кожному по АДРЕСА_1 та встановлено порядок користування земельною ділянкою в тій частині, яка прилягає до належних частин будинковолодіння.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року у справі №2-7/2001 було вирішено відмовити начальнику Косівського РДВС Косівського РУЮ у встановленні способу виконання рішення суду. Обґрунтовуючи необхідність встановлення способу виконання рішення суду, заявник зазначав про те, що на земельній ділянці, яку згідно рішення суду слід поділити між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розташована будівля, яка була споруджена вже на час постановлення рішення, проте як самочинно збудована і нікому із сторін не присуджувалась. Крім того, заявник вважав, що виходячи із варіантів поділу відповідно до висновку земельної експертизи, вказана будівля частково знаходиться на земельній ділянці боржника і частково - на земельній ділянці стягувача. Однак суд зазначив, що такі висновки є помилковими. Із долучених до заяви начальника ДВС схеми розподілу земельної ділянки вбачалося, що дійсно виконавча служба намагається виділити ОСОБА_2 частину земельної ділянки, яка знаходиться під самочинно спорудженими будівлями, позначеними в висновку судово-будівельної експертизи під літерою Б. Проте, згідно рішення суду від 16.01.2001 року та ухвали про його роз`яснення від 20.12.2002 року, відповідно до висновку земельної експертизи, земельна ділянка, яка знаходиться під самочинно зведеними будівлями виділена у користування ОСОБА_1 . Тому збільшення розміру земельної ділянки ОСОБА_2 має відбутися за рахунок земель не зайнятих під спорудами, а інших земель, як передбачено висновком експертизи та долученою до нього схемою із зазначенням меж. За таких обставин, державній виконавчій службі слід провести розподіл присадибної земельної ділянки розміром 0,1619 га між стягувачем ОСОБА_2 і боржником ОСОБА_1 згідно рішення суду від 16.01.2001 року та ухвали про його роз`яснення від 20.12.2002 року, відповідно до висновку земельної експертизи, яка є в розпорядженні ДВС (абз.4-6 мотивувальної частини ухвали суду від 27.12.2005 року у справі №2-7/2001).

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15.02.2006 року у справі №2-7/2001 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року було відхилено. Апеляційним судом зазначено, що як вбачається із рішення суду від 16.01.2001 року, ухвали від 20.12.2002 року, висновку земельної експертизи у цій справі, земельна ділянка, яка знаходиться під самочинно зведеними будівлями виділена ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_2 можна виділити земельну ділянку не зайняту під будівлями. І така реальна можливість є, про що зазначено у схемі судової земельної експертизи у справі №2-7/2001.

14.11.2006 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на належні їй, відповідно до рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2- 7/2001, 445/1000 частки будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з РПВН №12496181 від 14.11.2006 року.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27.12.2006 року у справі №2307 провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та відшкодування моральної шкоди було закрито у зв`язку із наявністю рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.12.2004 року у справі №2-69, про той самий предмет та з тих самих підстав. Вказана ухвала набрала законної сили внаслідок її апеляційного перегляду 13.03.2007 року.

Рішенням Вербовецької сільської ради №45-УІ від 17.01.2007 року було рекомендовано ОСОБА_2 звернутись до землевпорядної організації, яка має ліцензію на виконання землевпорядних робіт для виготовлення правоустановчих документів на землю і представити їх на розгляд сесії сільської ради, а межі земельної ділянки узгодити під час проведення робіт по виготовленню правоустановчих документів на землю.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 05.02.2007 року у справі №2-7/2001 було відмовлено ОСОБА_2 в ухваленні додаткового рішення щодо зміни розміру площі у присудженій їй до володіння. Відмова у задоволенні заяви судом вмотивована тим, що рішення суду в частині поділу домоволодіння вже на той час було виконаним і вона вже отримала право власності на свою частку.

11.05.2007 року групою виконавців ВДВС Косівського РУЮ на виконання виконавчого листа від 20.08.2001 року на підставі рішення Яремчанського міського суду у справі №2-7/2001, яким було встановлено порядок користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , яка прилягає до виділеної їй частини домоволодіння розміром 0,0659 га встановлено, що на виділеній частині зазначеної земельної ділянки знаходяться самовільно споруджені боржником будівлі. Спеціалістом РВЗР було відновлено контрольні точки меж, чим виконано рішення суду і про що складено Акт. Однак, даний акт було складено за відсутності боржника ОСОБА_1 , про що у ньому зазначено.

Постановою державного виконавця Грещука В.В. від 14.05.2007 року виконавче провадження №3593994 із примусового виконання рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001 було закінчено на підставі ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення суду згідно актів державного виконавця від 18.07.2003 року та 11.05.2007 року).

Рішенням Вербовецької сільської ради від 09.07.2009 року №199-ХХІІІV надано дозвіл ОСОБА_1 на реконструкцію житлового будинку в АДРЕСА_1 за умови дотримання вимог чинного законодавства по будівництву і під контролем відділу будівництва і архітектури Косівської РДА.

Надалі рішенням Вербовецької сільської ради від 23.06.2011 року №55-V/2011 було вирішено заборонити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчиняти будь-які самовільні дії щодо майна і землекористування, рекомендовано сторонам мирним шляхом погоджувати питання користування майном і земельною ділянкою. Пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендовано завершити виготовлення технічної документації на землекористування площею 0,0659 га кожному.

Рішенням Вербовецької сільської ради від 13.10.2015 року №375-ХХХХІІ/2015 ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,084 га в АДРЕСА_1 , з метою виготовлення кадастрового номера ділянки і подальшого зняття її з реєстрації в управлінні юстиції в Косівському районі із метою виконання рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року із залученням до участі суміжниці ОСОБА_2 .

Відповідно до технічного завдання від 23.03.2016 року землевпорядною організацією було складено Кадастровий план земельної ділянки площею 0,084 га та Акт прийому передачі межових знаків на зберігання.

Рішенням Вербовецької сільської ради від 18.05.2016 року №48-ГУ/2016 р. було вирішено погодити межу земельної ділянки ОСОБА_1 на кадастровому плані від Г до А без підпису суміжника ОСОБА_2 у зв`язку із недобросусідськими відносинами, оскільки фактичні межі землекористування були не порушені.

Рішенням Вербовецької сільської ради від 18.05.2016 року №52-ГУ/2016 р. було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебувала у власності ОСОБА_1 площею 0,084 га.

У подальшому, інформацію про вказану земельну ділянку було занесено до Державного земельного кадастру, присвоєно їй кадастровий номер 2623682403:03:002:0187 і 13.09.2016 року зареєстровано право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 під №978389226236.

Рішенням Вербовецької сільської ради від 24.02.2017 року №375-ХХХХІІ/2015 ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, орієнтовною площею 0,0659 га в АДРЕСА_1 . Пунктом 3 вказаного рішення також було вирішено відмінити рішення Вербовецької сільської ради від 23.07.1995 року №56 «Про передачу земель в приватну власність» в частині передачі земельної ділянки площею 0,0550 га ОСОБА_10 .

На підставі рішення Вербовецької сільської ради від 24.02.2017 року №375- ХХХХІІ/2015р. у 2017 році землевпорядною організацією ТОВ «Геоземкадсервіс» було складено Кадастровий план земельної ділянки площею 0,0659 га в периметр якої було включено 2 будинки: 1) належний ОСОБА_2 відповідно до рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001; 2) забудову ОСОБА_1 .

У зв`язку із цією обставиною Акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами від 02.05.2017 року ОСОБА_1 підписано не було.

Рішенням Вербовецької сільської ради від 22.06.2017 року №91-ХЧ/2017 р. було вирішено погодити межу земельної ділянки ОСОБА_2 від Б до В без підпису суміжника ОСОБА_1 , з врахуванням межі суміжної земельної ділянки к.н.2623682403:03:002:0187.

18.07.2017 року рішенням №РВ-2600234532017 державного кадастрового реєстратора, у результаті розгляду заяви ОСОБА_2 від 11.07.2017 року було прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей про земельну ділянку за конфігурацією відповідно до Кадастрового плану земельної ділянки площею 0,0659 га ТОВ «Геоземкадсервіс» у зв`язку із перетином її площі із вже сформованими земельними ділянками: 1) к.н. 2623682403:03:002:0187 на 12,5503%.; 2) к.н.2623682403:03:002:0127 на 23,0201%.

05.07.2017 року ТОВ «Геоземкадсервіс» відповідно до нового технічного завдання ОСОБА_2 було складено новий Кадастровий план земельної ділянки площею 0,0659 га у периметр якої також було включено 2 будинки: 1) належний ОСОБА_2 відповідно до рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001; 2) забудову ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що наявний у повторній Технічній документації ОСОБА_2 за 2017 рік Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки від імені ОСОБА_1 підписано іншою, не встановленою особою, а не позивачем.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27.11.2018 року, яке набрало законної сили 31.01.2019 року, у справі №347/1723/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання нечинним рішень Вербовецької сільської ради та скасування державної реєстрації земельних ділянок було задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Вербовецької сільської ради від 18.05.2016 року №52-ГУ/2016 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі кадастровий номер 2623682403:03:002:0187. Скасовано державну реєстрацію вказаної земельної ділянки. Зобов`язано відповідача ОСОБА_4 виготовити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та подати заяву до ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області про виправлення помилок у сітці координат ДЗК щодо земельної ділянки к.н.2623682403:03:002:0187.

Рішенням сесії Вербовецької сільської ради №177ІХХУ/2019 від 22.03.2019 року земельна комісія Вербовецької сільської ради 20.03.2019 року розглянувши земельний спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановила, що межа землекористування ОСОБА_1 встановлена та закріплена бетонною бровкою з металічною огорожею ще у 1995 році при мировій угоді поділу земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При виготовленні технічної документації ОСОБА_2 на площу 0,0659 га до кадастрового плану було помилково внесено частину земельної ділянки та літню кухню (самочинно збудовану ОСОБА_1 ). Рішенням Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001 земельна ділянка під самочинно зведеною будівлею була виділена у користування ОСОБА_1 , а збільшення розміру земельної ділянки ОСОБА_2 мало відбутися за рахунок земель не зайнятих під спорудами, про що зазначено судом в ухвалі Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року у цій же справі. У зв`язку із вказаними обставинами земельною комісією було вирішено рекомендувати сесії сільської ради відмінити рішення Вербовецької сільської ради №91-ХІ/2017 від 22.06.2017 року «Про погодження межі земельної ділянки ОСОБА_2 без підпису суміжника ОСОБА_1 »; повідомити ОСОБА_2 що їй необхідно звернутися до землевпорядної організації, яка виготовляла технічну документацію на землю та переробити кадастровий план земельної ділянки згідно схеми поділу, що вказана в ухвалі Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року у справі №2-7/2001.

Позивач стверджував, що таким чином, Вербовецька сільська рада вчергове підтвердила відсутність у ОСОБА_2 прав на спірну частину земельної ділянки, яка знаходиться під його забудовою і була помилково включена до периметру земельної ділянки 2623682403:03:002:0212.

Рішенням виконавчого комітету Вербовецької сільської ради від 26.04.2019 року №21 житловому будинку із господарськими спорудами ОСОБА_1 було присвоєно поштову адресу - будинок АДРЕСА_3 .

01.06.2020 року інформацію про земельну ділянку, сформовану на підставі нової технічної документації ОСОБА_2 за 2017 рік, було занесено до Державного земельного кадастру та присвоєно їй кадастровий номер 2623682403:03:002:0212.

Рішенням Вербовецької сільської ради від 22.03.2019 року №177-XXV/2019 ОСОБА_2 було відмовлено у затвердження її технічної документації із землеустрою та передачі їй у власність земельної ділянки кадастровий номер 2623682403:03:002:0187 з підстав протиправного включення до її периметру площі ОСОБА_1 і зведеної ним самочинної забудови.

Рішенням від 17.07.2020 року №231-ХХXV/2020 було затверджено ОСОБА_11 .К Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговуваня жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0659 га, за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі вищевикладеного позивач вважав, що земельна ділянка к.н.2623682403:03:002:0212, технічна документація на яку була сформована ТОВ «Геоземкадастрсервіс» за замовленням ОСОБА_2 , внесена кадастровим реєстратором Відділу у Косівському районі ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківської області до Державного земельного кадастру протиправно. Тому просив скасувати таку державну реєстрацію земельної ділянки к.н. 2623682403:03:002:0212.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 доГоловного управлінняДержгеокадастру вІвано-Франківськійобласті,треті особи:Косівська міськарада, ОСОБА_2 проскасування державноїреєстрації земельноїділянки відмовлено.

На рішеннясуду першоїінстанції представникпозивача адвокатЯкубовський О.О.подав апеляційнускаргу. Вказує, що з таким рішенням суду першої інстанції апелянт не погоджується, оскільки місцевий суд при його ухваленні не повно дослідив обставини справи; своє рішення обгрунтував на недопустимих доказах; подані ОСОБА_1 докази відхилив лише з формальних міркувань; не врахував преюдиційних висновків Яремчанського міського суду та Апеляційного суду Івано-Франківської області у пов?язаній справі №2-7/2001; не врахував правові позиції ВС, які підлягали застосуванню: ВП ВС у справі №910/18560/16 (постанова від 04.12.2018 р.); ВС у справі №580/1300/22 (постанова від 18.01.2023 р.).

Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом позову було скасування державної реєстрації земельної ділянки к.н. 2623682403:03:002:0212 площею 0,0659 га, що розташована у АДРЕСА_1 , на частині якої площею 0,013 га розташована частина житлового будинку ОСОБА_1 . Правовою підставою вимог позивача, зокрема, є формування вказаної земельної ділянки всупереч визначеної судом межі у справі №2-7/2001 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_12 про поділ спільного майна подружжя; невідповідність технічної документації на оскаржувану земельну ділянку вимогам ст.55 Закону України «Про землеустрій». А фактичною підставою позову - знаходження на частині земельної ділянки к.н. 2623682403:03:002:0212 площею 0,0659 га частини житлового будинку (площею забудови близько площею 0,013 га) ОСОБА_1 , що перебуває у його приватній власності, внаслідок «будівельної амністії».

Представник апелянта вказує,що ключові обставини для вірного вирішення даного спору є встановленими рядом судових рішень у справі №2-7/2001 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_12 про поділ спільного майна, яка перебувала у провадженні Яремчанського міського суду а також у справі №2-69/2004 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_12 про знесення споруди. А саме рішенням від 16.01.2001 р. та в подальшому ухвалами Яремчанського міського суду у справі №2-7/2001 було вирішено питання щодо поділу земельної ділянки 0,1619 га під домоволодінням, таким чином визнано за ОСОБА_2 право власності на ряд приміщень у житловому будинку, що становило 44,50/100 його ідеальної долі (ліва частина будинку), а за ОСОБА_13 на ряд приміщень у житловому будинку, що становило 55,50/100 ідеальної долі (права частина будинку); у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності за нею на приміщення літньої кухні «Б» із дерев?яною надбудовою та підвалом було відмовлено.

Також рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07.12.2004 року у справі №2-69/2004 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_12 про знесення споруд, зокрема й приміщення вищевказаної літньої кухні, було відмовлено за недоведеністю. Судом було встановлено безпідставність тверджень ОСОБА_2 , як про незаконність забудови апелянта, так і про наявність перешкод у користуванні її частиною земельної ділянки. У справі №2-69/2004 судом було також преюдиційно встановлено, що ОСОБА_14 має і він надав будівельно-технічні паспорти на будівництво добудов на своїй земельній ділянці в АДРЕСА_1 . Отже, Коломийський міськрайонний суд рішенням від 07.12.2004 року у справі №2-69/2004 преюдиційно встановив, що земельна ділянка під добудовою ОСОБА_12 не належить ОСОБА_2 .

Таким чином, в апеляційні скарзі представник апелянта стверджує, що правоустановчі документи на земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_15 складаються із трьох документів: 1) рішення суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001 про поділ спільного майна подружня (т.1 а.с. 50 - 55); 2) ухвали про роз?яснення рішення суду від 20.12.2002 року у спряві №2-7/2001 (т.1 а.с.64); 3) висновку земельної експертизи (т.1 а.с. 99, 100) про розмежування земель. Цим підтверджено, що земельна ділянка, яка знаходиться під самочинно зведеними ОСОБА_1 та існуючими на 2001 рік будівлями, виділена саме позивачу, а не ОСОБА_2 .

Однак, місцевим судом зроблено протилежні висновки. Зокрема, представник апелянта зазначає, що оскаржуване рішення містить висновок про те, що земельна ділянка під самочинною забудовою ОСОБА_1 виділена у власність не йому, а ОСОБА_2 . Цей висновок суду першої інтанції у даній справі є неправильним. Такий підхід місцевого суду до вирішення даної справи не відповідає вимогам ч.1 ст.89 ЦПК України щодо проведення судом оцінки доказів.

На думку апелянта та його представника помилковий висновок суду щодо вказаної обставини справи має місце з декількох причин: місцевий суд не проаналізував зміст вищезазначених преюдиційних рішень, а лише враховував їх резолютивні частини; по друге місцевий суд не врахував наявність у ОСОБА_1 , легітимних очікувань, що ВДВС Косівського РУЮ у ВП №3593994 буде діяти добросовісно і не спотворюватиме зміст рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 р. у справі №2-7/2001 при його примусовому виконанні та врахує відповідні роз?яснення, які містяться в ухвалі від 20.12.2002 року у справі №2-7/2001 (т. 1 а.с.64) із схемою до висновку земельної експертизи (т. 1 а.с. 99, 100); ухвалі від 27.12.2005 року у справі №2-7/2001 (т.1 а.с.73); по третє місцевий суд помилково ототожнив відсутність оскарження ОСОБА_1 дій державного виконавця у вказаному виконавчому провадженні із його «мовчазною згодою» на неправильно визначену ДВС суміжну межу земельних ділянок.

Отже, з посиланням на постанову ВС від 18.01.2023 року у справі № 580/1300/22, зважаючи на низку преюдиційних висновків вищевказаних судових рішень щодо ОСОБА_1 , представник апелянта вказує, що позивач мав «легітимні очікування» на те, що земельна під його забудовою є у його власності. Зазначені легітимні очікування були обумовлені також і тим, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу, а не стадією «коригування» рішення суду на вимогу стягувача. Вказане легітимне очікування ОСОБА_1 місцевим судом у даній справі було помилково ідентифіковано, як його протиправна бездіяльність у ВП №3593994 з примусового виконання рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року у справі №2-7/2001; фактичне погодження за принцином «мовчазної згоди» на передачу ОСОБА_2 земельної ділянки під його будинком органом ДВС.

Представник апелянта вказує, що окремою, самостійно підставою для задоволення позову є невідповідність технічної документації ТОВ «Геоземкадсервіс» (т.3 а.с.138-280) на спірну земельну ділянку к.н. 2623682403:03:002:0212 вимогам законодавства з питань землеустрою. Зокрема, наявний у матеріалах справи Висновок експертів Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №1026/23-28 від 13.09.2023 року (т.2. а.с. 236-245) підтверджує невідповідність технічної документації з формування оскаржуваної земельної ділянки вимогам ст.55 Закону України «Про землеустрій». Експертами встановлено відсутність у складі технічної документації таких обов?язкових документів: - довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території); - матеріалів польових топографо-геодезичних робіт; - плану меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (землекористувачів); - акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками. Суд першої інстанції визнав вказаний висновок недопустимим доказом.

Мотивами відхилення вказаного доказу судом стало: неможливість, на думку суду з?ясувати чи об?єкт дослідження відповідав змісту технічної документації на спірну земельну ділянку; описка у тексті висновку щодо назви проектної організації (зазначено «ТОВ «Геоземкадасервіс», замість «ТзОВ «Геоземкадсервіс»).

Не погоджуючись із такими висновками, представник апелянта зазначає, щодо першого мотиву суду - висновок суду про неможливість верифікувати відповідність об?єкту дослідження тій самій документації, на підставі якої сформовано спірну земельну ділянку є невірним, оскільки у матеріалах справи є одночасно два документи: 1) належним чином експертною установою засвідчена копія об?єкту дослідження (т.3 а.с. 138-280); 2) належним чином проектантом ТзОВ «Геоземкадсервіс» засвідчена копія їх тех.документації ОСОБА_2 (т.3 а.с.59-103). Кожен із цих документів є ідентичним та повністю відповідає один одному. Щодо другого мотиву суду - наявність виявленої судом описки у найменуванні проектанта не впливає на зміст висновку та є прикладом надмірного формалізму суду.

Отже, судом було безпідставно відхилено висновок експертів Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №1026/23-28 від 13.09.2023 року (т.2. а.с. 236-245), інформація із якого є самостійною підставою для задоволення позову.

В апеляційній скарзі представником апелянта вказано і про існування морального аспекту даної справи. Адже у частині будинку ОСОБА_15 , яка включена до периметру оспорюваної земельної ділянки (колишнє приміщення літньої кухні «Б») на даний час проживають онуки позивача - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_17 , 10,10.2019 р.н., що підтверджується довідкою про склад сім?ї, актом обстеження від 17.05.2021 року (т.1 a.c.93,107,108). Як видно із довідки РТЦК та СП; витягу з ЄРДР син позивача - батько дітей дітей ОСОБА_18 , 1988 р.н. 12.03.2022 року, військовослужбовець ЗСУ, під час виконання бойового завдання, потрапив у засідку та вступив у вогневий контакт з противником (довідка РТЦК та СП та витяг з ЄРДР - додаються). Відмова у задоволенні даного позову фактично призведе до рейдерського захоплення ОСОБА_2 чужої будівлі, де проживають діти і ризику знесення цієї частини будинку. Відтак, існує ризик, що внаслідок залишення оскаржуваного рішення місцевого суду в силі діти військовослужбовця залишаться без місця проживання.

Отже, посилаючись на вищевикладені обставини, представник апелянта просить рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2024 року скасувати та постановити нове про задоволення позову.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає скаргу безпідставною, рішення суду законним. Зазначив, що на підставі поданої ОСОБА_2 заяви про державну реєстрацію земельної ділянки від 28.05.2020 року ЗВ - 2610965442020 та погодженої Вербовецькою сільською радою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості розробленої ТОВ «Геоземкадсервіс», державним кадастровим реєстратором відділу у Косівському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано- Франківській області здійснено реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2623682403:03:002:0212, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та видано витяг з Державного земельного кадастру від 01.06.2020 року № НВ - 2610320582020.

Законодавством, що регулює земельні правовідносини, встановлений порядок скасування реєстрації земельних ділянок, однак механізм виконання такої процедури не розроблений, оскільки у програмному забезпеченні «Національна кадастрова система» (далі - НКС), в якій вносяться відомості до Державного земельного кадастру, відсутній необхідний функціонал (розробниками не забезпечено в НКС всі необхідні функції. Таким чином, функціональна можливість програми, якою користується кадастровий реєстратор, не дозволяє скасовувати державну реєстрацію земельних ділянок за іншими підставами., ніж зазначені в законодавстві, зокрема за рішенням суду в інших випадках ніж передбачено в абзацах третьому і четвертому частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Окрім того, відповідач зазначив, що повідомлення про зареєстровані (припинені) речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в тому числі і за рішенням суду надходить з органів реєстру прав і після чого відомості вносяться у Поземельну книгу .

Отже, після скасування права на землю органами реєстру прав, державний кадастровий реєстратор отримає в порядку інформаційного обміну інформацію про скасування права, відповідно до чого і внесе зміни до Поземельної книги.

А відтак, на думку представника відповідача, позовна вимога, пред`явлена до Головного управління, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2623682403:03:002:0212 у Державному земельному кадастрі містить передчасний характер, оскільки йому має передувати припинення речових прав на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача наводить орієновну суму витрат на правову допомогу, а також просить розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Представником третьоїособи ОСОБА_2 також надановідзив наапеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 .Вона вважає,що рішенняКосівського районногосуду від17січня 2024року єзаконним таобгрунтованим,а апеляційнаскарга надуманноюта такою,що непідлягає задоволенню.Посилається нате,що спірпро поділмайна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,визначення реальнихмеж розподілу,як будинковолодіння,так іземельної ділянкиє вирішеним Яремчанськимміським судом16.01.2001р.у справі№2-7/2001,і рішення виконанедержавним виконавцем. В свою чергу рішення, на які посилається позивач в своїй апеляційній скарзі, не мають жодного значення, оскільки при примусовому виконанні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, рішення було виконано і винесено межові знаки земельної ділянки, про що попереджено позивача. Саме в такій конфігурації, в якій державним виконавцем було передано земельну ділянку ОСОБА_2 , і було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 2623682403:03:002:0212 площею 0,069га.

Стверджує, що ОСОБА_1 знав про проведений розподіл земльної ділянки, бачив встановлені межі, отримав акт державного виконавця та кадастровий план. Проте він не оскаржував ані дії виконавця, ні Акт від 11.05.2007р., ні рішення сесії від 24.10.2007р.

Зазначає, що земельна ділянка під к.н. 2623682403:03:002:0212 була сформована та зареєстрована в реєстрі ДЗК на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, в основу даної технічної документації лягли наступні документи: рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16.01.2001 року у цивільній справі №2-7/2001; постанова про закінчення виконавчого провадження від 14.05.2007р.; акт виконавчої групи відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції від 11.05.2007р.; акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки складеного в день виконання рішення суду державною виконавчою служби; кадастровий план земельної ділянки; рішення Вербовецької сільської ради від 24.10.2007року. 3 усіма вищезазначеними документами позивач був ознайомлений та жоден з цих документів ним не оспорювались та не скасовувались.

Тому вважає, що позивач бажає змінити раніше прийняте рішення суду, яке фактично виконане держаним виконавцем.

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до суду не явився, у відзиві на апеляційну скаргу просив розглядати справу за відсутності уповноваженої особи зі сторони відповідача. Третя особа ОСОБА_2 до суду не явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , його представників адвоката Якубовського О.О. і ОСОБА_19 , які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Юркевич Х.М., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задовленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені встатті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16.01.2001 року ОСОБА_2 виділено у власність із спільного майна будинковолодіння, в АДРЕСА_1 , приміщення площею 9,4 м.?, приміщення площею 11,8 м?, приміщення площею 12.4 м.?, приміщення площею 18,3 м.?, підвал, що становить 44,50/100 ідеальної долі. ОСОБА_1 виділено у виділено у власність із спільного майна будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , приміщення площею 8.3 м?, приміщення площею 5,3 м?, приміщення площею 26.2 м?, гараж-приміщення площею 21.82 м?, сарай площею 21,4 м?, криницю, що становить 55,50/100 ідеальної долі. Виходячи із розміру часток у праві спільної власності на будинковолодіння встановлено порядок користування земельною ділянкою, згідно якого ОСОБА_2 належить земельна ділянка НОМЕР_1 , 0659 га, яка прилягає до виділеної їй у власність частини будинковолодіння. ОСОБА_1 земельна ділянка розміром 0,096 га, яка прилягає до виділеної йому у власність частини будинковолодіння. (т.1 а.с. 50-55). Рішення суду набрало законної сили 20.02.2001 року.

Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 14.05.2007 року закінчено виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №2-7 виданого 20.08.2001 року. В мотивувальній частині постанови зазначено, що рішення суду виконано згідно актів державного виконавця від 18.08.2007 року та 11.05.2007 року (т.1 а.с. 77).

Ухвалою Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року у встановленні способу виконання рішення Яремчанського міського суду від 16.01.2001 року відмовлено за безпідставністю (т.1 а.с. 73).

Згідно з актом №12 засідання земельної комісії від 20.03.2019 року вирішено, що межа земельної ділянки ОСОБА_1 встановлена ще в 1995 році при мировій угоді поділу земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та закріплена бетонованою бровкою з металічною огорожею і затверджена згідно рішення Яремчанського міського суду №2-7/2001 від 16.01.2001 року та ухвали Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року. Рекомендовано сесії сільської ради ухвалено відмінити рішення Вербовецької сільської ради №91-ХІ/2017 р. від 22.червня 2017 року «Про погодження межі земельної ділянки ОСОБА_2 без суміжника ОСОБА_1 » у зв`язку з тим, що до кадастрового плану було помилково внесено частину земельної ділянки та літню кухню (самочинну збудовану), яка належить ОСОБА_1 Повідомлено ОСОБА_2 , що їй необхідно звернутися до землевпорядної організації, яка виготовляла технічну документацію на землю, та переробити кадастровий план земельної ділянки згідно схеми поділу, що вказана в ухвалі Яремчанського міського суду від 27.12.2005 року до рішення Яремчанського міського суду №2-7/2001 від 16.01.2001 року (т.1 а.с. 81).

Відповідно до копії рішення Вербовецької сільської ради від 17.07.2020 року не прийнято рішення про затвердження ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельно ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0659 га. за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а с. 97).

Відповідно до копії рішення Вербовецької сільської ради від 17.01.2007 року рекомендовано ОСОБА_2 звернутися до землевпорядної організації, яка має ліцензію на виконання робіт по землеустрою, для виготовлення правоустановчих приватизаційних документів на землю і представити їх на розгляд сесії с\ради. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 узгодити під час проведення робіт по виготовленню правоустановчих документів на землю (т.1 а.с. 161).

Відповідно до копії акту від 11.05.2007 року встановлено, що згідно з в/листом №2-7/20.08.01 р. Яремчанського міського суду встановлено порядок користування зем. Ділянкою, а саме: ОСОБА_2 передана зем. Ділянка розміром 0,0659 га. Яка прилягає до виділеної їй частини будинковолодіння. На виділеній частині земельної ділянки знаходяться самовільно споруджені боржником будівлі. Спеціалістом РВЗР винесено контрольні точки меж. Рішення суду виконано (т.1 а.с. 162).

Відповідно до копії рішення Вербовецької сільської ради від 24.10.2007 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації по землеустрою земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд в АДРЕСА_1 0,0659 га без підпису суміжника гр. ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 представити на розгляд сесії сільської ради погоджену районною архітектурою та відділом земельних ресурсів документацію по землеустрою земельної ділянки (т.1 а.с. 163).

Відповідно до копії Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 в с.Старий Косів, в присутності суміжних власників та землекористувачів, в т.ч. ОСОБА_1 проведено в натурі та погоджено межі земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Межі проходять по огорожі та суміжнику. Межові знаки закріплені в кількості 19 штук (т.1 а.с. 165).

Відповідно до копії акту погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами від 02.05.2017 року, ТОВ «Геоземкадсервіс» проведено погодження визначених в натурі меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 172).

Суд першої інстанції керувався наступними нормами права.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною першою статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку, відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку (пункт 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051).

Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); 3) електронний документ (пункти 110, 111 Порядку для державної реєстрації земельної ділянки).

Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: 1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

При цьому, як частина десята статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», так і пункт 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, підставами для скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, визначають: 1) поділ чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; 2) відсутність реєстрації речового права на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки, що не було зареєстроване з вини заявника; 3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку, що допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

В результаті дослідження доказів і встановлення обставин у справі судом встановлено, що рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16.01.2001 року ОСОБА_2 виділено у власність із спільного майна частина будинковолодіння в АДРЕСА_1 , що становить 44,50/100 ідеальної долі. ОСОБА_1 виділено у виділено у власність із спільного майна частина будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що становить 55,50/100 ідеальної долі. Рішення суду набрало законної сили 20.02.2001 року.

На виконання рішення суду 20.08.2001 року видано виконавчий лист №2-7. Рішення суду було виконано 18.08.2007 року та 11.05.2007 року, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 14.05.2007 року.

Відповідно до витягу з Державного з земельного кадастру про земельну ділянку 01.06.2020 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки в державному земельному кадастрі.

Позивач в обґрунтування заявлених ним вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки, загальною площею 0,0659 га., з кадастровим номером: 2623682403:03:002:0212, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посилався на те, що формування земельної ділянки ОСОБА_2 повинно було відбуватися за рахунок земель, не зайнятих під спорудами, без включення в частину земельної ділянки ОСОБА_2 частини земельної ділянки, на якій розміщені його споруди. Також представник позивача стверджував, що формування земельної ділянки в земельному кадастрі відбулося без затвердження технічної документації із землеустрою.

Суд першої інстанції зауважував, що в матеріалах справи дійсно відсутня інформація про те, що відповідно до вимог п.107 Порядку ведення Державного земельного кадастру технічна документація із землеустрою погоджені із органом місцевого самоврядування.

Однак звернув увагу, що державна реєстрація земельної ділянки, загальною площею 0,00659 га. з кадастровим номером: 2623682403:03:002:0212 яка відбулася 01.06.2020 року, є стадією процедури отримання права власності на земельну ділянку, етапом формування земельної ділянки, тобто передумовою отримання прав на землю.

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 не погоджується з встановленням меж спірної земельної ділянки, і як наслідок формування по встановлених межах в державному земельному кадастрі.

Згідно з матеріалами справи, земельна ділянка загальною площею 0,0659 га. з кадастровим номером 2623682403:03:002:0212 сформована за замовленням ОСОБА_2 ..

Державна реєстрація земельної ділянки, загальною площею 0,0659 га. з кадастровим номером 2623682403:03:002:0212 відбулася 01.06.2020 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 05.07.2017 року ТзОВ «Геоземкадсервіс».

Технічна документація по землеустрою земельної ділянки розроблена ТзОВ «Геоземкадсервіс», відповідно до наданого дозволу рішенням Вербовецької сільської ради від 24.10.2007 року.

При розгляді справи суд першої інстанції звернув увагу, що державна реєстрація земельної ділянки, загальною площею 0,00659 га. з кадастровим номером 2623682403:03:002:0212, яка відбулася 01.06.2020 року, є стадією процедури отримання права власності на земельну ділянку, етапом формування земельної ділянки, тобто передумовою отримання прав на землю.

На час розгляду справи інформація про зареєстроване право власності в Державному земельному кадастрі на земельну ділянку площею 0,0659 га з кадастровим номером 2623682403:03:002:0212 за конкретною особою відсутня.

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в межах справи №823/2042/16 від 04.09.2018 року (провадження №11-377апп18), спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки.Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки.Тому належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Також упостанові від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17Верховний Суд надав правову оцінку належності відповідача у спорі про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Верховний Суд, зокрема, зауважив, що державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Верховний Суд в постанові вказує, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Фактично, ОСОБА_1 заявив вимоги про позбавлення ОСОБА_2 права на отримання права власності на спірну земельну ділянку, яка сформована за її замовленням, що передує отриманню права власноті на землю. Позивач в суді апеляційної інстанції підтвердив, що претендує на частину спірної земельної ділянки, яка може бути приватизована третьою особою ОСОБА_2 , однак у цій справі не заявляв вимоги до неї як до відповідача, оскільки вона ще не набула право власності на спірну земельну ділянку та не була залучена до участі у справі як відповідач.

Разом з тим з матеріалів справи вочевидь вбачається, що спір саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно земельної ділянки існує з 1994 року .

Отже, належним відповідачем за вимогами про скасування державної реєстрації земельної ділянки, сформованої за заявою ОСОБА_2 , є також вказана третя особа. Однак в позові остання зазначена як третя особа, а відповідачем є тільки Головне Управління Держгеокадастру, яке не має відношення до наявності чи відсутності у ОСОБА_2 правових підстав для претензій на земельну ділянку, а виключно вчиняє реєстраційні дії на підставі технічної документації.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується судом під час розгляду справи.

В постанові від 22.09.2019 у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду зазначала, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача. Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову саме через неналежність відповідача, зокрема через те, що не всі сторони правочину є сторонами справи.

Відповідно доположень статті376ЦПК України порушення нормпроцесуального праваможе бутипідставою дляскасування абозміни рішення,якщо цепорушення призвелодо неправильноговирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2)в ухваленнісудового рішеннябрав участьсуддя,якому булозаявлено відвід,і підставийого відводувизнано судомапеляційної інстанціїобґрунтованими,якщо апеляційнускаргу обґрунтованотакою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позов пред`явлено з неналежним суб`єктним складом учасників справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших підстав. Таким чином, апеляційна скарга преставника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню. Разом з тим колегія суддів приходить до висновку про відмову в позові, тому судові витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача.

У відповідності до положень п.12 статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Третя особа ОСОБА_2 заперечувала вимоги позивача, у відзиві на апеляційну скаргу заявила про відшкодування судових витрат у апеляційній інстанції, які складаються з оплати правничої допомоги.

Орієнтовний розмір таких витрат на правничу допомогу адвоката зазначила в розмірі 30000 грн..

До відзиву нею долучений договір про надання правової допомоги від 14.03.2024 року №36-03/24, додаткова угода від 25.03.2024 року про порядок оплати ОСОБА_2 послуг адвоката Юркевич Х.М., в якій обумовлена оплата за складання відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 15000 грн та оплата участі адвоката в кожному судовому засіданні по 5000 грн. Учасниками договору складений акт про прийняття замовником послуг адвоката на суму 20000 грн., до матеріалів справи долучений чек від ФОП ОСОБА_20 про оплату її послуг згідно з договором 36-03/24 від 14.03.2024 року.

Фактично адвокатаом взято участь у двох судових засіданнях у суді апеляційної інстанції.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Якубовський О.О. подав заперечення на заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу в завленому обсязі, вказав, що сума витрат на правничу допомогу третьої особи не є співмірною із складністю справи і обсягом виконаних робіт. Крім того, позивач є людиною літнього віку, крім пенсії, не має жодних додаткових доходів, тому заявлена сума витрат третьої особи на правничу допомогу є надмірним тягарем для позивача, підлягає зменшенню.

Вважає, що розмір підлягає зменшенню з урахуванням того, що зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично є тотожним відзиву на позовні вимоги в суді першої інстанції.

Також вказував на те, що квитанція про отримання ФОП ОСОБА_20 оплати в розмірі 20000 грн не є належним доказом оптали послуг адвоката за правничу допомогу.

Просив зменшити суму витрат на праничу допомогу третій особі до 4000 грн.

Відповідно до ч.1,2 ст.15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п.1 ч.3ст.133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником третьої особи надано суду Договір про надання правничої допомоги, Акт наданих послуг, платіжний документ про оплату таких витрат. (т.4 а.с.52-55)

У Акті наданих послуг від 25 березня 2024 року зазначено об`єм послуг, які надано адвокатом: складений відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , обумовлена оплата за участь адвоката в одному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (т. 4 а.с.54)

З огляду на положення п. 1 ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховуються розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості,що сплачена або підлягає сплатівідповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст.137та ч. 8 ст.141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України`заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Незважаючи на часткове задовлення апеляційної скарги і скасування оскарженого рішення, в задоволенні позову ОСОБА_1 колегією суддів відмовлено. Третя особа ОСОБА_2 заперечувала вимоги позивача, тому має право на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питаннярозподілу судовихвитрат напрофесійну правничудопомогу представника третьої особи, апеляційнийсуд враховуєзаперечення представника позивача ОСОБА_1 , обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності таких витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути не тільки доведений, документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.

Враховуючи категоріюсправи,характерпозовнихвимог,дослідившивідзивна апеляційнускаргупозивача,доводи,викладеніувідзиві,колегіясуддіввважає,щоскладеннявідзиву наапеляційнускаргуне потребувалододатковихзусильта знань,великоїтривалостічасу адвоката,оскількивідсутня необхідністьудодатковомуаналізі обставинсправита вивченнінормативно-правовоїбази.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі N 910/9714/22).

Беручи до уваги неспівмірність заявленої для відшкодування суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, колегія суддів вважає заявлену суму компенсації витрат надмірною, тому погоджується із доводами представника позивача і присуджує її частково у розмірі 4000 грн..

Керуючись ст.ст. 374, 367, 376, 381,382 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якубовського Олександра Олександровича задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2024 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, треті особи: Косівська міська рада, ОСОБА_2 , про скасування державної реєстрації земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на правничу допомогу 4000 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 травня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М.Луганська

В.М.Барков