Постанова

від 28.03.2024 по справі 520/4451/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/823/24

Справа № 520/4451/15-ц

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді ДришлюкаА.І., суддів Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одеса справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеса від 18 січня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Порто-Франко" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Красюка Ігоря Івановича, Товариства з обмеженою відповідальністю "ІН-ФАКТОР" в особі директора Неруш Наталії Михайлівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання недійсними та скасування договорів відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «Порто-Франко» (правонаступниками якого на підставі договорів про відступлення права вимоги стали, у порядку черговості, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІН-ФАКТОР», ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ) звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «Порто-Франко» посилалось на те, що 04 липня 2008 року між АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1163/1-08, відповідно до якого банк прийняв на себе зобов`язання по видачі кредиту на поточні потреби в сумі 70 000,00 доларів США на строк з 04 липня 2008 року по 02 липня 2010 року зі сплатою 15% річних, а позичальник прийняв на себе зобов`язання належним чином використовувати та повернути банку кредит, виплатити відсотки за користування кредитом, комісії у відповідності до умов договору та тарифами банку, а також виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором. В забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 04 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №04-07-08/5. В подальшому, до кредитного договору та договору поруки було укладено ряд додаткових угод, якими змінено деякі пункти договору. Зобов`язання у визначений строк відповідач ОСОБА_1 не виконала, на момент звернення до суду у неї була наявна заборгованість, в зв`язку із чим позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав (т. 1, а.с. 1-4).

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ АБ «Порто-Франко» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Красюка І.І., ТОВ «ІН-ФАКТОР» в особі директора Неруш Н.М., Булки С.Є., ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування договорів відступлення права вимоги. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що протягом дії кредитного договору вона сплатила загалом в погашення кредиту понад 96 000,00 доларів США, але в кінці 2014 - на початку 2015 років ПАТ АБ «Порто-Франко» попав під ліквідацію. На виконання рішення правління НБУ від 30 січня 2015 року №67 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ АБ «Порто-Франко», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 30 січня 2015 року №19 «Про початок процедури ліквідації АБ «Порто-Франко» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АБ «Порто-Франко» призначено ОСОБА_5 . В той час, коли вирішувалося питання про ліквідацію та розпочалася процедура ліквідації, банк не приймав чергових платежів і у ОСОБА_1 утворилася заборгованість по погашенню кредиту, було необґрунтовано нараховано значну суму пені, у зв`язку із чим позичальник не змогла виконувати належним чином зобов`язання за кредитним договором. Також ОСОБА_1 зазначила, що вона неодноразово зверталася до ліквідатора банку ОСОБА_5 та до Виконавчої дирекції Фонду гарантування в м. Києві з пропозицією погасити заборгованість з невеликим дисконтом, але ліквідатор Красюк І.І. відповів, що їм це не цікаво. В подальшому, ОСОБА_1 дізналась про існування вищевказаних договорів про відступлення права вимоги, про які нові кредитори не повідомили боржника. Позивач вважає, що зазначені договори містять ознаки факторингу та укладені з порушенням вимог чинного законодавства, порушують її права (т. 4, а.с. 30-34).

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2017 року в якості правонаступника ПАТ АБ «Порто-Франко» притягнутий до участі у справі ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 152,189 - заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про процесуальне правонаступництво, т.4, а.с. 20-21 журнал судового засідання).

Згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 18 жовтня 2019 року було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №15561110049003068 про державну реєстрацію припинення ПАТ АБ «Порто-Франко» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк є ліквідованим.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2019 року позов ОСОБА_2 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у сумі 27 353,23 доларів США, що на день ухвалення рішення за курсом НБУ становило 766 711,04 гривень. У задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 3 654,00 гривень в рівних частках (т. 5, а.с. 77-85).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права Так, на думку апелянта, судом не було враховано, що факт видачі кредиту позичальнику в тій сумі, що зазначає позивач, не підтверджений належними доказами; розрахунок заборгованості є неналежним доказом підтвердження заборгованості; в розрахунок заборгованості включено пеню в доларах США, що суперечить положенням діючого законодавства; станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду предмет спору був відсутній, оскільки позивач скористався своїм правом позасудового врегулювання спору та, в рахунок виконання основного зобов`язання, набув право власності на земельну ділянку, що була предметом іпотеки; суд дійшов невірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними та скасування договорів відступлення права вимоги (т.5, а.с. 98-110).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження (т. 5, а.с. 113) та ухвалою від 14 березня 2019 року справу призначено до розгляду (т. 5, а.с. 114).

Постановою Одеського апеляційного суду від 19.05.2020 року (головуючий суддя Погорєлова С.О.) апеляційну скаргу вирішено задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Одеса від 18 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування договорів відступлення права вимоги задовольнити (т. 6, а.с.33-43).

Не погоджуючись із вказаною постановою від 19.05.2020 року, адвокат Ленець Олег Васильович в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просив суд оскаржувану постанову скасувати та рішення Київського районного суду м. Одеса від 18.01.2019 року залишити без змін (т. 7, а.с. 2-4).

16 жовтня 2020 року на адресу Верховного Суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 19.05.2020 року, в якій просив суд оскаржувану постанову скасувати та рішення Київського районного суду м. Одеса від 18.01.2019 року залишити без змін (а.с. т. 7, а.с. 23).

Постановою Верховного Суду від 25 травня 2022 року вирішено касаційні скарги задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 19.05.2020 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеса від 18.01.2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 змінити в мотивувальній частині. Справу в частині вимог за первісним позовом ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 7, а.с. 209-219).

15 червня 2022 року цивільна справа № 520/4451/15 надійшла на адресу Одеського апеляційного суду (т.7,а.с.220) та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справа розподілена головуючому судді Дришлюку А.І., суддів Громіка Р.Д., Вадовської Л.М. (т. 7, а.с. 221).

Ухвалою від 24.06.2022 року справу в частині оскарження рішення Київського районного суду м. Одеса від 18.01.2019 року щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було прийнято до провадження та призначено до розгляду (т. 7, а.с. 222-225). Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.10.2022 року було здійснено заміну судді Вадовської Л.М. на постійно діючий склад колегії суддів (т. 7, а.с. 19-20).

У зв`язку із перебуванням судді Драгомерецького М.М. у відпустці, протоколом повторно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 року було здійснено заміну судді Драгомерецького М.М. на ОСОБА_7 (т. 7, а.с. 77-78).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Гусельщикова Марина Анатоліївна, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Також до судового засідання з`явився апелянт ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження, які з`явились, апеляційним судом встановлено наступні обставини.

Приймаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки на думку суду, заміна кредитора в даному зобов`язанні відбулась правомірно та на теперішній час кредитором у зобов`язанні за Кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року є ОСОБА_2 . При цьому, на думку суду, доводи сторони відповідача ОСОБА_1 щодо того, що позивач ОСОБА_2 як фізична особа не має права нараховувати відсотки суд вважає такими, що не стосуються предмету спору, оскільки позивачем підтримуються позовні вимоги, заявлені 30.03.2015 року представником ПАТ АБ «Порто-Франко», тобто всі відсотки, які просить стягнути позивач, були нараховані ще первісним кредитором. Доводи сторони відповідача щодо зменшення розміру неустойки суд не приймає до уваги, оскільки з наданого розрахунку заборгованості не вбачається наявність підстав, визначених ч. 3 ст. 551 ЦК України. Відповідно суд першої інстанції зробив висновок, що вимоги позивача ОСОБА_2 підлягають задоволенню, так він визнав їх обґрунтованими та доведеними.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З наявних матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із неодноразовим укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором №1163/1-08 від 04.07.2008 року, укладеним між ПАТ АБ «Порто Франко» та ОСОБА_1 , за договором поруки №04-07-08/5 від 04.07.2008 року та за іпотечним договором від 04.07.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., номер у реєстрі 4786, право вимоги за даними договорами, в тому числі й відносно всіх укладених додаткових угод, перейшло до ОСОБА_2 , у зв`язку із чим, протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.11.2017 року в якості правонаступника ПАТ АБ «Порто-Франко», який відповідно було подано позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, було залучено до участі у справі ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 152,189 - заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про процесуальне правонаступництво, т.4, а.с. 20-21 журнал судового засідання).

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 25.05.2022 року за результатом розгляду касаційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , було скасовано постанову Одеського апеляційного суду від 19.05.2020 року та рішення Київського районного суду м. Одеса від 18.01.2019 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 вирішено змінити в мотивувальній частині, зазначивши, що позивач, пред`явивши вимоги про скасування договорів про відступлення прав вимоги, обрала неефективний спосіб захисту порушеного права. Справу в частині вимог за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

При цьому, матеріалами справи в тому числі також встановлено, що ОСОБА_1 у серпні 2022 року звернулася до Київського районного суду м. Одеса із позовними вимогами щодо визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги від 03.12.2016 року, укладених між ТОВ «ІН-ФАКТОР» та ОСОБА_4 та договорів про відступлення права вимоги від 06.03.2017 року укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за кредитним договором № 1163/1-08 від 04.07.2008 року, укладеним між ПАТ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 та за іпотечним договором від 04.07.2008 рокуукладеним між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Порто-Франко» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К та зареєстрований в реєстрі за № 4786. За результатами розгляду заявленого ОСОБА_1 позову, Київським районним судом м. Одеса було ухвалено відповідне рішення щодо задоволення позову в повному обсязі (справа № 947/17168/22). Вказане рішення суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_4 та за результатами розгляду апеляційної скарги якого апеляційним судом встановлено, що на момент укладення ТОВ «ІН-ФАКТОР» з ОСОБА_4 вищезазначених договорів про відступлення права вимоги від 03.12.2016 року не перебувало на стадії ліквідації, тому відповідно не мало право на відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами на користь фізичної особи, а саме ОСОБА_4 , який у будь-якому статусі не наділений правом надання фінансових послуг, оскільки дані послуги можуть надаватися виключно банками або ж іншими установами, які відповідно наділення даним правом (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 року по справі № 906/1174/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду України в постанові від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20). Відповідно, за наведених обставин, апеляційний суд зауважив щодо правильних висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак з інших мотивів, викладених у постанові суду апеляційної інстанції по справі № 947/17168/22.

Відповідно, враховуючим вищенаведене в своїй сукупності, а саме наявність відповідної справи № 947/17168/22 щодо оскарження ОСОБА_1 вищезазначених договорів про відступлення права вимоги, в тому числі й укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за умовам якого останній набуває право вимоги за кредитним та іпотечними договорами до ОСОБА_1 , в межах провадження якого за результатами розгляду апеляційної скарги було залишено без змін рішення суду Київського районного суду м. Одеса від 09.02.2023 року в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними даних договір про відступлення права вимоги, апеляційним суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості не підлягають задоволення, з огляду на вищевикладене.

Таким чином, за наведених обставин справи, оскільки доводи апелянта знайшли своє часткове підтвердження в матеріалах справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволеного первісного позову, із ухвалення в цій частині нового про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на вищенаведені встановлені апеляційним судом обставини справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеса від 18 січня 2019 (в частині вирішення первинного позову) - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

Повний текст постанови складений 01 травня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк.