Постанова

від 08.05.2024 по справі 917/1476/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/1476/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін

прокурор Кадацька Д.М., службове посвідчення №072726 від 01.03.2023

від позивача не з`явився

від відповідача-1 не з`явився

від відповідача-2 адвокат Магда В.А., ордер серія ВІ №1203633 від 12.03.2024

від відповідача-3 адвокат Тихонов Д.І., ордер серія АІ №1313936 від 07.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх. №608 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі №917/1476/23 (повний текст складено 16.02.2024, у м. Полтава ) суддя Сірош Д.М.

за позовом Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, м. Лубни, Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради, смт. Чорнухи, Полтавська область

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава

2) ОСОБА_1 , м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область

3)Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край", с. Чорнухи, Лубенський район, Полтавська область

про визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край", в якому просив визнати недійсними наступні договори оренди земельних ділянок та припинити на майбутнє:

- договір оренди землі, укладений 17.12.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 35,4336 га, кадастровий номер 5325185400:00:005:0362, розташованої за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області;

- договір оренди землі, укладений 21.11.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 60,3558 га, кадастровий номер 5325185400:00:001:0592, розташованої за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області;

- договір оренди землі, укладений 14.05.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 площею 18,7478 га, кадастровий номер 5325185400:00:001:0590, розташованої за межами населених пунктів на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю Чорнухинський край повернути Чорнухинській селищній раді Полтавської області наступні земельні ділянки:

-з кадастровим номером 5325180800:00:005:0362 загальною площею 35,4336 га розташовану за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області;

- з кадастровим номером 5325180800:00:001:0592 загальною площею 60,3558 га розташовану за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області;

- з кадастровим номером 5325180800:00:001:0590 загальною площею 18,7478 га розташовану за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України Про фермерське господарство, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України з 22.10.2014 ОСОБА_1 використав своє право на отримання землі державної власності для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки останній або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Крім того, договори оренди землі укладені без проведення нормативної грошової оцінки землі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 17.08.2023, зокрема, суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі №917/1476/23 у позові відмовлено повністю (т.2, а.с.8-11).

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять, а позивачем не було доведено наявності у Чорнухинської селищної ради Полтавської області права розпорядження спірними земельними ділянками на момент укладення договорів оренди землі, а відтак укладенням спірних договорів оренди землі не були порушені права та законні інтереси позивача даними правочинами.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.04.2024 року у справі №917/1476/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора (т.2, а.с.19-35).

Судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури за рахунок відповідачів.

Справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури.

Про час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про відсутність порушення прав Чорнухинською селищною радою у зв`язку з недоведеністю права останнього розпоряджатися спірною земельною ділянкою на момент вчинення правочину, є передчасним, оскільки не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 317, 334 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 3,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 9 Закону України «Про оренду землі» та суперечать ст. 52 Господарського процесуального кодексу України.

Зміни під час провадження у справі в адміністративно - територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громад не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта ( територіальної громади).

Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18.

Окрім того, скаржник зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.12.2023 у справі №917/1024/22.

Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував.

При цьому, як вказує Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 у справі №923/1133/18 прокурор за певних обставин може звернутися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, то така сторона може бути позивачем. У такий ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення.

Відтак, на думку скаржника, саме Чорнухинська селищна рада має право на звернення з вимогами щодо визнання недійсними договорів оренди землі, які прийнято та укладено із перевищенням наданих повноважень та які порушують інтереси держави.

У даному випадку спір стосується земельних правовідносин, де встановлені прокурором порушення закону можуть бути усунуті лише шляхом подання відповідного позову прокурором в інтересах органу, який є власником земельної ділянки.

Також скаржник зауважує, що сконцентрувавши увагу саме на встановленні належності визначеного прокурором суб`єктного складу сторін, суд першої інстанції у порушення статтей 11, 13, 14, 236 ГПК України не надав правової оцінки таких підстав позову прокурора та не з`ясував обставин, що мають значення для справи, а саме щодо позаконкурентного набуття ОСОБА_1 права оренди на спірні земельні ділянки.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі №917/1476/23. Встановлено учасникам справи строк до 26.03.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано учасникам справи в строк до 26.03.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "08" травня 2024 р. о 09:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131 .

25.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача-3 адвоката Тихонова Д.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судові витрати покласти на особу, що подала апеляційну скаргу (т.2, а.с.75-86).

31.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суду» від представника відповідача-2 адвоката Магди В.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення, а мотивувальну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 року у справі № 917/1476/23 змінити.

Також, представник відповідача просить суд продовжити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 01.04.2024.

В обґрунтування причин пропуску процесуального строку на подання відзиву останній зазначає, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду представником відповідача - ОСОБА_1 отримано 14 березня 2024 року, в зв`язку перебуванням у відрядженні представник об`єктивно не мав можливості подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1, 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження; відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої вказаної статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, відбувається за заявою заявника і суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 було встановлено учасникам справи строк до 26.03.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Проте, представником 2-го відповідача надіслано відзив через підсистему «Електронний суд» лише 31.03.2024, тобто після закінчення встановленого строку. За змістом відзиву на апеляційну скаргу не вбачається наведення представником відповідача-2 обґрунтованих причин пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, доказів щодо вказаних причин пропуску строку апеляційному суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для продовження встановленого процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, у зв`язку з чим відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України залишає відзив без розгляду, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

02.04.2024 на електронну пошту Східного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшло клопотання, у якому останній просить суд відкласти судовий розгляд справи №917/1476/23, призначений на 08.05.2024.

Надіслати управлінню копію апеляційної скарги з додатками на електронну пошту або через підсистему «Електронний суд» та встановити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до вимог чинного законодавства по справі №917/1476/23.

Не здійснювати розгляд справи без правової позиції відповідача-1. Про дату та час наступного судового засіданні повідомити відповідача-1 у встановленому законодавством порядку.

Розглянувши клопотання відповідача-1, суд апеляційної інстанції не приймає його до розгляду, оскільки відповідне клопотання подано з порушення процесуального строку, встановленого судом в ухвалі апеляційного господарського суду від 11.03.2024 без вимоги про його поновлення.

03.04.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 адвоката Магди В.А. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою апеляційного господарського суду від 06.05.2024.

08.05.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника відповідача-3 адвоката Тихонова Д.І. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою апеляційного господарського суду від 08.05.2024.

Апелянт у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача- 2 у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив суд апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення, а мотивувальну частину рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 року у справі № 917/1476/23 змінити.

Представник відповідача-3 підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю інших учасників справи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи Лубенською окружною прокуратурою при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42019171240000100, виявлені порушення інтересів держави при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області.

За результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 про надання земельних ділянок для створення/ведення фермерського господарства Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагентства, а в подальшому правонаступник - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області) надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Наказами ГУ Держземагентства в Полтавській області № 1703-СГ від 06.05.2015, №5532-СГ від 12.12.2014 та № 4381-СГ від 12.11.2014 затверджено документацію із землеустрою та надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки державної власності загальною площею 114,5372 га, розташовані за межами населених пунктів на території Чорнухинського району Полтавської області для ведення фермерського господарства.

У подальшому ГУ Держземагентства в Полтавській області та ОСОБА_1 уклали договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами:

- 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району, договір оренди землі від 21.11.2014.

- 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району, договір оренди землі від 17.12.2014;

- 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради, Чорнухинського району, договір оренди землі від 14.05.2015.

Право оренди за вказаними договорами 19.12.2014 (земельні ділянки 5325180800:00:005:0362 та 5325180800:00:001:0592) і 21.05.2015 (земельна ділянка 5325180800:00:001:0590) зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В подальшому ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду, уклавши наступні договори суборенди земельних ділянок:

- договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:005:00362 площею 35,4336 га, укладений 23.02.2016 ОСОБА_1 та ТОВ Чорнухинський край;

- договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:001:00592 площею 60,3558 га, укладений 23.02.2016 ОСОБА_1 та ТОВ Чорнухинський край;

- договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га, укладений 23.02.2016 ОСОБА_1 та ТОВ Чорнухинський край.

Також встановлено, що з метою реалізації права на створення фермерського господарства, ОСОБА_1 впродовж 2014 року ГУ Держземагентства на території Лохвицького та Чорнухинського районів передано в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами: 5322682800:00:007:0467, 5322682800:00:003:0173, 5322682800:00:001:0524, 5322682800:00:005:0324, 5322688400:00:001:4030, 5322688400:00:004:0362, 5322682800:00:007:0466, 5322682800:00:001:0523, 5322682800:00:007:0465, 5322685800:00:001:0180, 5322682800:00:007:0468, 5325182300:00:016:0001, 5322680400:00:003:0534, 5322680400:00:003:0532, 5322680400:00:003:0536, 5322680400:00:006:0398, 5322680400:00:006:0399, 5322680400:00:006:0400, 5322680400:00:003:0537, 5322680400:00:003:0538, 5322681500:00:002:0744, 5322681500:00:002:0745, 5325185400:00:023:0061, 5322685800:00:002:0163, 53226884000:001:4053, 5322688400:00:004:0360, 5322688400:00:004:0363, 5322688400:00:003:0094, 5322688400:00:002:0268, 5322688400:00:001:4034, 5325182300:00:009:0097, 5325185400:00:033:0026, 5325185400:00:035:0007, загальною площею 829,0891 га.

Зокрема, 03.07.2014 ОСОБА_1 та ГУ Держземагенства у Полтавській області укладено договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5325182300:00:009:0097, 5325185400:00:033:0026 та 5325185400:00:035:0007.

Право оренди вказаних земельних ділянок ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом із вказаного реєстру.

У подальшому ОСОБА_1 засновано фермерське господарство Еко-Зем та 22.10.2014 зареєстровано його в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру.

Отже, на момент прийняття ГУ Держземагенства в Полтавській області спірних наказів та укладення вказаних договорів оренди земельних ділянок ФГ Еко-Зем, засновником якого був ОСОБА_1 , 22.10.2014 набуло статусу юридичної особи та мало у користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статтей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статтей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, 22.10.2014 ОСОБА_1 використав своє право на отримання землі державної власності для ведення фермерського господарства, а додатково земельні ділянки останній або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Однак, ОСОБА_1 в порушення вимог законодавства, 22.10.2014, створивши ФГ «Еко-Зем» та використавши своє право на позаконкурсне отримання земель для створення фермерського господарства, повторно звернувся до ГУ Держземагенства та отримав на позаконкурсній основі земельні ділянки з кадастровими номерами 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га.

Як стверджував позивач, ОСОБА_1 не мав наміру діяльності ведення фермерського господарства на трьох спірних земельних ділянках, оскільки 23.02.2016 ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га в суборенду ТОВ Чорнухинський край.

Право суборенди за цими договорами зареєстровано 27.02.2016 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Отже, фактичним користувачем земельними ділянками з кадастровими номерами 5325180800:00:001:0592 площею 60,3558 га, 5325180800:00:005:0362 площею 35,4336 га, 5325180800:00:001:0590 площею 18,7478 га є ТОВ Чорнухинський край.

23.12.2018 створено Чорнухинську об`єднану територіальну громаду, до складу якої увійшли території наступних сіл: смт Чорнухи. с. Білоусівка, с. Вороньки, с. Гільці, с. Кізлівка. с. Мелехи, с. Мокіївка, с. Постав - Мука, с. Харсіки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 4194-СГ від 18.06.2019 Чорнухинській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Чорнухинської селищної ради передано у комунальну власність земельні ділянки державної власності, які розташовані на їх території.

До складу вказаних земель увійшли і земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 5325180800:00:001:0590, 5325180800:00:005:0362, 5325180800:00:001:0592, розташовані на території Вороньківської сільської ради, загальною площею 114,5372 га.

Оскільки вказані земельні ділянки відносяться до земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, то органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження нею на території Лубенського району Полтавської області на даний час є Чорнухинська селищна рада Полтавської області.

Як убачається з матеріалів справи Перший заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області 17.06.2021 звертався з позовом до Чорнухинського районного суду Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради Полтавської області до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 та ТОВ Чорнухинський Край про скасування наказів Головного управління Держземагенства в Полтавській області, визнання недійсними договорів оренди землі, припинення договорів суборенди та повернення землі.

В подальшому ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 10.11.2021 зупинено провадження у цивільній справі № 549/184/21 за позовом Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Чорнухинський край про скасування наказів Головного управління Держземагентства у Полтавській області, визнання недійсним договорів оренди землі, припинення договорів суборенди та повернення землі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №922/1830/19.

Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 18.01.2023 провадження у справі № 549/184/21 закрито у зв`язку з тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вищенаведені обставини стали підставою звернення Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради з даним позовом до Господарського суду Полтавської області.

Предметом позову в цій справі є вимога Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 21.11.2014, від 17.12.2014 та від 14.05.2015, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю Чорнухинський край повернути Чорнухинській селищній раді Полтавської області земельні ділянки.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

На прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом (п.3 ст. 131-1 Конституції України).

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як зазначає прокурор, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає Чорнухинська селищна рада Полтавської області.

Лубенською місцевою прокуратурою листами №33/7-330 вих19 від 26.06.2019, №33/2-9335вих.20 від 13.10.2020, №33/1-231вих.21 від 16.01.2021 повідомлено Чорнухинську селищну раду про виявлені порушення та необхідність їх усунення, в тому числі і шляхом звернення до суду.

Однак, Чорнухинською селищною радою не вжито жодних заходів спрямованих на усунення порушень.

У відповідь, Чорнухинська селищна рада листом №01.2-47/574 від 11.07.2019 повідомила, що у штаті ради відсутній юрист та інші кваліфіковані працівники для вирішення питання щодо усунення порушення вимог земельного законодавства. Крім цього Чорнухинська селищна рада повідомила про відсутність коштів для сплати судового збору для подання позовної заяви про визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок, у зв`язку з чим Чорнухинська селищна рада просить Лубенську місцеву прокуратуру звернутися до суду з відповідним позовом та усунути порушення вимог земельного законодавства.

Листами №04-08/1518 від 03.11.2020 та №04-08/83 від 18.01.2021 Чорнухинська селищна рада також повідомила, що у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування по сплаті судового збору остання не має можливості самостійно звернутися до суду з позовом щодо усунення порушень земельного законодавства та повернення земельних ділянок до земель запасу комунальної власності.

Зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави Заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області подав даний позов в інтересах Чорнухинської селищної ради Полтавського області.

Вказане вище стало підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді, оскільки при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурором встановлена наявність визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення з даною позовною заявою до господарського суду.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд апеляційної вважає обґрунтованими підстави для звернення прокурора з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України Про оренду землі, Закону України "Про фермерське господарство".

Приписами статті 22 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.ч.1-2 ст. 93 Земельного кодексу України).

Згідно зі статті 124 вказаного Кодексу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статті 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частиною другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва (ч.ч.2,3 ст. 134 Земельного кодексу України).

Проте, на момент укладення договорів в силу законодавчих змін Земельний кодекс України вже унеможливлював позаконкурсне набуття землі для ведення фермерського господарства.

Частинами другою та третьою статті 123 та частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, статтею 123 Земельного кодексу України врегульований загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Окрім того, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України також Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами першою та другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній станом на момент укладення спірних договорів) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 вищевказаного Закону).

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації (ст. 5 Закону ).

Згідно зі статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статті 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

При вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 вказаного Закону, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частини 1 статті 7 Земельного кодексу України відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку. Також не надано доказів, що ОСОБА_1 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У той же час, з урахуванням вимог статтей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статтей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19.

З матеріалів справи вбачається, що 03.07.2014 ОСОБА_1 вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства та отримав в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами 5325182300:00:009:0097, 5325185400:00:033:0026 та 5325185400:00:035:0007.

Право оренди вказаних земельних ділянок ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом із вказаного реєстру.

У подальшому ОСОБА_1 засновано фермерське господарство Еко-Зем та 22.10.2014 зареєстровано його в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру.

Отже, на момент прийняття ГУ Держземагенства в Полтавській області спірних наказів та укладення вказаних договорів оренди земельних ділянок ФГ Еко-Зем, засновником якого був ОСОБА_1 , набуло 22.10.2014 статусу юридичної особи та мало у користуванні земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

У зв`язку з тим, що до моменту відведення ГУ Держземагентства в Полтавській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, що є предметом спору в даній справі, у користуванні останнього вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Отже, дослідивши підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок в оренду, створення цією особою фермерського господарства до одержання таких земельних ділянок, судова колегія апеляційної інстанції встановила обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірних земельних ділянок за позаконкурсною процедурою, що свідчить про порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч.1,2 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Неконкурентне надання землі у користування не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Окрім того, колегія суду звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Нікчемність правочину має місце не в наслідок повторного отримання спірної земельної ділянки, а у зв`язку з отриманням її всупереч імперативним вимогам Земельного кодексу України про неможливість такого отримання в позаконкурсному порядку (постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №922/1130/23).

Оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №916/2319/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

У даному випадку, спірні договори оренди землі від 21.11.2014, від 17.12.2014 та від 14.05.2015 укладено між ОСОБА_2 та ГУ Держземагенством у Полтавській області без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такі договори згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договорів оренди землі від 21.11.2014, від 17.12.2014 та від 14.05.2015 задоволенню не підлягає, оскільки такі правочини є нікчемними в силу положень частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23, які підлягають у відповідності до вимог ч. 4 ст.236 ЦК України врахуванню судом апеляційної інстанції у відповідній (релевантній) частині.

Щодо позовних вимог прокурора в частині зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ Чорнухинський край" повернути у комунальну власність в розпорядження Чорнухинської селищної ради Полтавської області оскаржені земельні ділянки, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статтей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 11.10.2023 у справі №927/864/21.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.ч.1,2 ст.216 Цивільного кодексу України).

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.

У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20, від 21.11.2023 у справі №908/423/20.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду даної справи судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що спірні договори оренди землі від 21.11.2014, від 17.12.2014 та від 14.05.2015 є недійсним (нікчемним), то вони не породжують правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) відповідачем-2 земельними ділянками є незаконним, без встановлених законом підстав.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі №924/820/21, в якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Як вбачається з позовних вимог у даній справі, метою звернення прокурора до суду з відповідним позовом є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства. Тобто, за своїм змістом та спрямованістю даний позов є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою. Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.10.2023 у справі №910/6205/22.

Отже, відсутність у орендаря та в свою чергу суборендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останні використовують її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном. Тому позов прокурора про повернення земельних ділянок у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.22 постанови Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

Зважаючи на підстави та зміст позову прокурора, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту (повернення спірних земельних ділянок) відповідає належному способу захисту, призводить до відновлення порушених прав держави в особі Чорнухинської селищної ради та є ефективним.

Отже, позовні вимоги в частині повернення спірних земельних ділянок у розпорядження селищної ради підлягають задоволенню з огляду на таке.

Застосування наслідків недійсності правочину у зв`язку із визнанням його нікчемним, передбачені у Цивільному кодексі України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на відсутність в даному випадку порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині формування та надання земельної ділянки, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії "майно" можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас за даною справою зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою відповідачами з боку держави відсутнє, оскільки саме дії відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов`язання відповідачів повернути у комунальну власність в розпорядження Чорнухинської селищної ради Полтавської області оскаржувані земельні ділянки, оскільки договори оренди, на підставі яких земельні ділянки були передані у користування є нікчемними, а відтак відповідачі користуються земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Судова колегія також звертає увагу на те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на таке.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад сторін у судовому процесі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно (ч.1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України).

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 45 цього Кодексу); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частин 1- 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №925/440/18.

У даному випадку позовні вимоги Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради заявлені до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 та ТОВ «Чорнухинський край» .

Судова колегія зазначає, що Законом України від 28.04.2021 №1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого: З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином, законодавчо визначеним розпорядником спірної земельної ділянки та стороною правочину стала Чорнухинська селищна територіальна громада в особі Чорнухинської селищної ради. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

У даному випадку, земельні ділянки, які є предметом спірних договорів оренди землі, були передані з державної у комунальну власність, а отже позивач, Чорнухинська селищна рада, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, стала її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

Також судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що в даному випадку прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними правочинів та застосування наслідків його недійсності в особі компетентного органу як сторони правочину, а відповідачем визначив іншу сторону правочину, що відповідає вимогам процесуального законодавства.

Отже, висновки місцевого господарського суду про неправильне визначення суб`єктного складу сторін у справі є помилковими та такими, що призвели до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Також в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції щодо клопотання відповідача 2 - ОСОБА_1 про застосування позовної давності зазначив, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. З огляду на те, що суд відмовив в позові через його необґрунтованість, позовна давність не застосовується.

Щодо застосування позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Означений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі №922/1832/19.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі №917/1476/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі №917/1476/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.02.2024 у справі №917/1476/23 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Чорнухинської селищної ради задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю Чорнухинський край (код ЄДРПОУ 39534633) повернути Чорнухинській селищній раді Полтавської області (код ЄДРПОУ 22550119) наступні земельні ділянки:

-з кадастровим номером 5325180800:00:005:0362 загальною площею 35,4336 га, розташовану за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області;

- з кадастровим номером 5325180800:00:001:0592 загальною площею 60,3558 га, розташовану за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області;

- з кадастровим номером 5325180800:00:001:0590 загальною площею 18,7478 га, розташовану за межами населених пунктів на території Чорнухинської селищної ради Лубенського району Полтавської області.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ( 36039, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Затишна, будинок 23, код ЄДРПОУ 39767930) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, реєстраційний рахунок №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, реєстраційний рахунок №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнухинський край" (37100, Полтавська область, Лубенський район, селище міського типу Чорнухи, вулиця Центральна, будинок 35, код ЄДРПОУ 39534633) на користь Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: 36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7, реєстраційний рахунок №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

7. Доручити Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13.05.2024.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця