Рішення

від 13.05.2024 по справі 520/10776/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.05.2024 р. справа №520/10776/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач, заявник)до Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)проскасування рішення, -

встановив:

Позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу скасування рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради від 22.12.2023 року "Про відмову в призначенні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям по заяві від 14.12.2023 року".

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що самостійно виховує, забезпечує, утримує, постійно доглядає трирічну доньку, а тому набув право на призначення грошового платежу у порядку ст.181 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми".

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що заявник не підпадає під жодну умову за ст.181 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", а тому вчинене суб"єктом владних повноважень управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу призначення допомоги на дітей одинокій матері за заявою від 14.12.2023р. є правомірним.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, згідно з довідкою від 12.08.2022р. №6330-5001998461 значиться за зареєстрованим місцем проживання - АДРЕСА_1 та за фактичним місцем проживання - АДРЕСА_2 , згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 є батьком ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 матір`ю дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є ОСОБА_3 .

Доказів настання події смерті ОСОБА_3 , події оголошення ОСОБА_3 померлою, події оголошення ОСОБА_3 безвісті відсутньою, події визнання ОСОБА_3 недієздатною, події позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, події виїзду ОСОБА_3 на постійне проживання поза межі України або існування об`єктивно нездоланних та непереборних перешкод в участі ОСОБА_3 у вихованні власної доньки матеріали справи не містять.

Згідно з рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.04.2024р. №150 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у межах кримінального провадження №12023226200000707 від 28.08.2023р. з"ясовувались обставини можливого спричинення тілесних ушкоджень 29.04.2023р. за адресою - АДРЕСА_3 заявнику, гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у межах кримінального провадження №120222213400000907 від 09.11.2022р. з"ясовувались обставини порушення протягом кінця квітня 2022р. початку травня 2022р. звичаїв війни військовслужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по території домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , що спричинило пошкодження згаданої будівлі (ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 24.10.2023р., проведеного працівниками Служби у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради за зверненням заявника було обстежено умови мешкання заявника та доньки заявника за адресою - АДРЕСА_4 .

Також у період часу 24.10.2023р.-25.10.2023р. відносно заявника та дитини заявника були складені Акт оцінки потреб сім"ї/особи та Висновок оцінки потреб сім`ї.

14.12.2023р. заявником було подано письмове звернення з приводу призначення допомоги на дитини одинокому батьку.

За твердженням відповідача до складу названого звернення входили: довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; закордонний паспорт громадянина України; документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; свідоцтво про народження дитини; висновок оцінки потреб сім"ї, акт обстеження умов проживання, акт оцінки потреб сім"ї

Також, окрім перелічених документів, до матеріалів справи приєднана копія датованої 14.12.2023р. Декларації заявника про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів державної соціальної допомоги.

За викладеним у відзиві на позов твердженні відповідача - суб"єкт владних повноважень ОСОБА_3 (матір дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )) зареєстрована за адресою - АДРЕСА_4 ; перебуває на обліку в установі відповідача у якості отримувача державної соціальної допомоги; отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім"ям, до складу родини якої входить ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); за особистою заявою ОСОБА_3 відбулось призначення допомоги при народженні дитини.

За згаданим вище зверненням заявника від 14.12.2023р. відповідачем - суб"єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, оформлене рішенням від 14.12.2023р.

Стверджуючи про невідповідність закону вчиненого органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення у формі відмови, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд вважає, що у контексті приписів ст.ст.3, 51, 52 Конституції України у кореспонденції із приписами Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959р.) та Конвенції про права дитини від 20.11.1989р. (ратифікована Україною 27.02.1991р.) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага має бути приділена якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що усі неістотні та несуттєві процедурні питання у механізмах соціального забезпечення дітей (навіть і у випадку проведення виплати коштів (грошей) на користь батьків, але з цільовим призначенням, пов`язаним із існуванням чи розвитком дитини), не можуть мати пріоритету над суттю якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Це ж стосується і механізму адміністративної взаємодії між владними суб`єктами в окресленій сфері суспільних правовідносин, а тому згаданий механізм, поза розумним сумнівом, не повинен мати істотного (вагомого) юридичного впливу для стану захисту прав та інтересів заявника приватної особи, штучно створюючи безпідставні перешкоди.

Продовжуючи розгляду спору, суд відзначає, що Законом України від 21.11.1992р. №2811-XII "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" (далі за текстом - Закон №2811-XII) визначений гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги.

Так, згідно ч.1 ст.1 Закону №2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Пунктом 5 ч.1 ст.3 Закону №2811-XII передбачено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога на дітей одиноким матерям.

За приписами ч.1 ст.6 та ч.5 ст.6 Закону №2811-ХІІ документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров`я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу; Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім`ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.181 Закону №2811-ХІІ право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Звідси слідує, що законодавець пов`язав набуття права на одержання допомоги на дітей одиноким матерям як із фактичним аспектом (відповідність кваліфікуючим ознакам статусу одинокої матері), так і з юридичним аспектом (відсутності у свідоцтві про народження дитини запису про батька (матір) або наявності у свідоцтві про народження дитини запису про батька (матір) за вказівкою матері (батька) дитини.

Відтак, відсутність будь-якого з окреслених вище факторів виключає можливість набуття учасником суспільних відносин права на отримання грошового платежу у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ.

Згідно з ч.2 ст.181 - ч.4 ст.181 Закону №2811-ХІІ право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю".

Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, то за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Відтак, ведення жінкою (матір"ю дитини) фактичного спільного господарства з батьком дитини також виключає можливість набуття учасником суспільних відносин права на отримання грошового платежу у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ.

Як то указано, у ст.182 Закону №2811-ХІІ, допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом.

Для призначення, виплати та припинення виплати допомоги на дітей одиноким матерям додатково застосовуються умови призначення, виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд відзначає, що процедура призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми відповідно до ч.4 ст.1 Закону №2811-ХІІ деталізована затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми (далі за текстом - Порядок № 1751).

Положення ст.ст.181-184 Закону №2811-ХІІ отримали подальший розвиток у приписах п.33-36 Порядку №1751.

Так, згідно з абз.1 п.35 Порядку №1751 для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру; 4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку; 5) копія свідоцтва про народження дитини.

Аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що згадана у ст.181 Закону №2811-ХІІ форма соціальної допомоги призначена першочергово, насамперед, для жінки - одинокої матері дитини із визначенням чітких випадків набуття такого права чоловіком - батьком дитини.

У розумінні п.2 ч.1 ст.1 Закону України від 06.09.2012р. №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд не знаходить жодних підстав для висновку про виникнення у заявника розумних очікувань або обгрунтованих сподівань на набуття права отримання грошового платежу у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ безвідносно до відповідності сформульованим законодавцем у цій статті умовам.

При цьому суд зважає, що національний закон України не містить ані викладення змісту правової категорії "одинока матір", ані викладення змісту правової категорії "самостійне виховання дітей одним з батьків".

Разом із тим, визначення першої із позначених категорій міститься у підзаконному акті - нормах Порядку надання відпустки при народженні дитини (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021р. №693; далі за текстом - Порядок №693), де указано, що одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Виходячи з цих визначень, коли жінка - матір дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що чоловік - батько дитини є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.

Також слід врахувати, що відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

У постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ.

Тобто, для набуття статусу одинока матір, одинокий батько, необхідною кваліфікуючою умовою є одночасна наявність двох фактів: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Системний аналіз норм Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.

Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, суд приходить до переконання, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.

За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (у розумінні управлінського волевиявлення; як у спорі про оскарження учасником суспільних відносин новоствореного публічного обов`язку, так і у спорі про прагнення до набуття учасником суспільних відносин нового блага) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з`ясовані із достатньою повнотою, належна норма права була витлумачена вірно, обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи був оцінений правильно, відсутність доказів набуття заявником правового статусу одинокого батька дитини за наявності матері дитини правомірно була кваліфікована як підстава для відмови у призначенні грошового платежу у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ.

Окремо суд додатково зауважує, що згідно з ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Жоден із письмових документів, наданих заявником спочатку до суб"єкта владних повновжаень, а потім і до суду не містив об"єктивних даних - доказів настання події смерті матері дитини - ОСОБА_3 , події оголошення матері дитини - ОСОБА_3 померлою, події оголошення матері дитини - ОСОБА_3 безвісті відсутньою, події визнання матері дитини - ОСОБА_3 недієздатною, події позбавлення матері дитини - ОСОБА_3 батьківських прав, події виїзду матері дитини - ОСОБА_3 на постійне проживання поза межі України або існування об`єктивно нездоланних та непереборних перешкод в участі матері дитини - ОСОБА_3 у вихованні власної доньки.

За таких обставин, у спірних правовідносинах ані суб`єкт владних повноважень, ані суд не мають фізичної змоги задовольнити прагнення заявника на отримання грошового платежу у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ, адже зміст судової докрити "найкращих інтересів дитини" спонукає до тлумачення на користь дитини усіх існуючих за законом прав (інтересів), але не дозволяє створювати нових прав (інтересів) замість органу державної законодавчої влади.

Оскільки заявником до матеріалів справи не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів відповідності правового статусу одинокого батька, а судом під час відправлення правосуддя у спорі за власною ініціативою за виконання приписів ч.4 ст.9 КАС України ознак існування таких доказів не виявлено і зміст нормативного регламентування спірних правовідносин не містить жодних підстав для висновку про те, що будь-який дефект (недолік, вада) у реалізації суб"єктом владних повноважень управлінської функції об"єктивно здатен призвести до виникнення до виникнення в учасника суспільних відносин права на соціальне забезпечення у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ, судом вичерпані можливості здобуття інших об"єктивних даних про обставини спірних правовідносин, то позов підлягає залишенню без задоволення у зв"язку із відсутністю у заявника порушеного публічного права, котре б підлягало судовому захисту.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

При цьому, суд повторно зауважує, що усі доводи заявника про незгоду із процедурою реалізації суб`єктом владних повноважень управлінської компетенції у спірних правовідносинах не заслуговують на окрему і детальну оцінку у зв"язку із підтвердженням матеріалами справи обставини відсутності у заявника права на отримання грошового платежу у порядку ст.181 Закону №2811-ХІІ.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір" співвідносно до результатів вирішення спору

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко