Постанова

від 28.10.2024 по справі 520/10776/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 р. Справа № 520/10776/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.05.24 по справі № 520/10776/24

за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2

до Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_2 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради (далі - відповідач, УСЗНА Салтівського району ХМР), в якій просив:

-скасувати рішення від 22.12.2023 УСЗНА Салтівського району ХМР «Про відмову в призначенні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям по заяві від 14.12.2023».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, просив суд його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд не провів ретельний розгляд аргументів і доказів які, на його думку, безпосередньо впливають на результат розгляду справи.

Позивач зазначив, що їх сімейні відносини з ОСОБА_3 (матір`ю їх малолітньої доньки ОСОБА_2 ) припинились рік тому, вона проживає більше ніж за 100 км від м.Харкова : в селі Іванівка Ізюмського району Харківської області, у прифронтовій зоні, де доглядає свою мати і утримує сина від іншого чоловіка.

На думку апелянта, у рішенні суду відсутня оцінка доказів, які свідчать, що виключно батько утримує виховує і доглядає доньку, інші особи, які займаються дитиною відсутні. Виключно батько звертається до всіх медичних, судових, правоохоронних, соціальних, комунальних та інших закладів для захисту прав та інтересів дитини, оскільки інші особи, які піклуються про дитину, відсутні.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком зазначено ОСОБА_1 , а матір`ю- ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою ( далі- ВПО) . За довідкою про взяття на облік як ВПО від 12.08.2022 його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , його фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Домоволодіння позивача за адресою: АДРЕСА_1 було зруйновано внаслідок обстрілів із невстановленого виду озброєння підрозділами збройних сил РФ в період часу з квітня по травень 2022 року, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі- ЄРДР) від 09.11.2022 та повідомленням Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі- МЦГР ШР ДСНС України) від 17.10.2023.

Відповідно до рішення Харківської міської ради № 150 від 02.04.2024, ОСОБА_2 було надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів через те, що вона зазнала психологічного насильства під час збройної агресії РФ.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 24.10.2023, проведеного працівниками Служби у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради за зверненням позивача, було обстежено умови мешкання ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_2 за адресою : АДРЕСА_2 , які визнані задовільними.

У період часу 24.10.2023 по 25.10.2023 Службою у справах дітей по Салтівському району було складено Акт оцінки потреб сім`ї /особи та Висновок оцінки потреб сім`ї відносно ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_2 , відповідно до яких з`ясовано, що в сім`ї наявні складні життєві обставини ( далі- СЖО), основними чинниками, що їх спричиняють є конфлікти з сусідами , емоційний стан дитини незадовільний.

14.12.2023 позивач звернувся із заявою до УСЗН адміністрації Салтівського району ХМР, в якій просив призначити йому допомогу на дитину як одинокому батьку у зв`язку з тим, що він самостійно утримує, навчає, виховує, турбується про стан здоров`я своєї малолітньої доньки, у шлюбі не перебуває; мати дитини протягом року з ними не мешкає, з дитиною не спілкується та не утримує її.

22.12.2023 рішенням УСЗН адміністрації Салтівського району ХМР ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, оскільки ОСОБА_1 не підпадає під жодну з умов, передбачених статтею 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ ( далі- Закон № 2811-ХІІ), про що 22.12.2023 позивачу було надіслано відповідне повідомлення відповідача.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходи з того, що згадана у ст.18-1 Закону № 2811-ХІІ форма соціальної допомоги призначена першочергово, насамперед, для жінки - одинокої матері дитини, із визначенням чітких випадків набуття такого права чоловіком - батьком дитини, під які позивач не підпадає.

Суд першої інстанції зробив висновок, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 3 Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ (далі- Закон № 2402-ІІІ) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон 2811-XIІ.

Цей Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Процедура призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми визначається Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 (далі- Порядок № 1751), який повністю узгоджується з нормами Закону № 2811-ХІІ.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 2811-ХІІ, громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 2811-ХІІ одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога на дітей одиноким матерям.

Статтею 6 Закону № 2811-ХІІ передбачено, що документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення. Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім`ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

За приписами частин 1 та 2 статті 18-1 Закону № 2811-ХІІ право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю".

Аналізуючи зміст наведених норм права, колегія суддів прийшла до висновку, що зазначений у ст.18-1 Закону № 2811-ХІІ вид соціальної допомоги призначений насамперед для жінки- одинокої матері дитини із визначенням чітких випадків набуття такого права чоловіком- батьком дитини.

Відтак, відсутність будь-якої із зазначених вище умов виключає можливість набуття учасником суспільних відносин права на отримання допомоги на дітей у порядку ст.18-1 Закону № 2811-ХІІ.

Відповідно до ст.18-2 Закону № 2811-ХІІ допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку. Зазначене узгоджується з пунктом 35 Порядку № 1751 .

В своїй апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що у нього відсутня об`єктивна можливість надати Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, де зазначена підстава для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 СК України, оскільки Четвертий відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у своєму листі від 11.05.2024 року зазначив про неможливість надання йому такого Витягу.

Проте як вбачається із цього листа Четвертий відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має можливості надати позивачу такий Витяг, оскільки за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян відомості про позивача, як батька дитини, при реєстрації народження ОСОБА_2 було внесено згідно зі статті 126 СК України, а не абзацу 1 ч.1 ст.135 СК України.

Згідно з ч.1 ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

З матеріалів справи встановлено, що в свідоцтві про народження ОСОБА_2 матір`ю дитини зазначено ОСОБА_3 , батьком дитини зазначено ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що в свідоцтві про народження ОСОБА_2 , прізвище дитини співпадає з прізвищем батька, а не матері, запис про батька зроблено не на підставі ч.1 ст.135 СК України .

Зазначене підтверджується листом Четвертого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.05.2024, де зазначено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян відомості про батька дитини при реєстрації народження ОСОБА_2 було внесено згідно зі статті 126 СК України.

Відповідно до ст. 126 СК України походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, яка може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, відомості про батька ОСОБА_2 внесені до актового запису про її народження на підставі ст.126 СК України, а не ч.1 ст.135 СК України як того вимагають положення статті 18-1 Закону № 2811-ХІІ.

Колегія суддів зазначає, що визначення поняття «одинока мати» та «одинокий батько» міститься у Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 693 від 07.07.2021 ( далі- Порядок № 693), де зазначено, що одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Матеріали справи не містять доказів настання події смерті матері малолітньої дитини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , оголошення її померлою, безвісно відсутньою, недієздатною, події позбавлення її батьківських прав, або існування об`єктивно нездоланних та непереборних перешкод для участі матері малолітньої дитини ОСОБА_3 у вихованні власної дочки ОСОБА_2 .

Під час судового розгляду встановлено, що мати дитини ОСОБА_3 зареєстрована за тією ж самою адресою, де наразі проживають позивач ОСОБА_1 та їх малолітня дитина ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 , перебуває на обліку в УСЗНА Салтівського району ХМР та отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям, до складу сім`ї якої входить її малолітня донька ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що їх сімейні відносини з ОСОБА_3 припинились рік тому і вона проживає в селі Іванівка Ізюмського району Харківської області у прифронтовій зоні, де доглядає свою маму і утримує сина від іншого чоловіка.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 20.05.2024, складеним Службою у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради на підставі листа УСЗН адміністрації Салтівського району ХМР з метою з`ясування з ким проживає малолітня дитина ОСОБА_2 , малолітня дитина ОСОБА_2 , зі слів, проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 умови проживання задовільні.

Згідно зі статтею 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини, зокрема позбавлення її батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою.

Під час судового розгляду не встановлено підстав для призначення позивачу державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, передбачених ст.18-1 Закону № 2811-ХІІ та Порядком № 1751.

Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено неправомірність оскаржуваного рішення відповідача.

Посилання апелянта на наявність підстав для призначення йому державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям , колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність права у апелянта на отримання вище зазначеної допомоги в зв`язку з тим, що є застарілою інформація про проживання та утримання дитини мамою ОСОБА_3 та отримання останньою допомоги малозабезпеченим сім`ям та допомоги при народженні, оскільки ст.18-1 Закону № 2811-ХІІ визначено, що даний вид соціальної допомоги призначений насамперед для жінки- одинокої матері дитини із визначенням чітких випадків набуття такого права чоловіком- батьком дитини.

Посилання апелянта на систематичні хуліганські дії ОСОБА_4 , як на причину припинення його з ОСОБА_3 сімейних відносин колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані обставини не породжують права у позивача на отримання державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року по справі № 520/10776/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін