Ухвала

від 13.05.2024 по справі 757/7845/19-к

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

справа № 757/7845/19-к

провадження № 11-кп/991/80/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

13 травня 2024 року м. Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 42015110000000121 від 19 березня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України та ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 КК України,

УСТАНОВИВ:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 388 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) і на підставі ч. 2 ст. 63, частин 1-3 ст. 70, ч. 1 ст. 72 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років та у виді штрафу в розмірі дев`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15 300 (п`ятнадцять тисяч триста) грн, з конфіскацією усього належного обвинуваченому на праві власності майна та з позбавленням права бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також обіймати посади державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) та позбавлення права на підприємницьку діяльність, строком на три роки.

ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205-1, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 КК України (в редакції, чинній на час вчинення злочинів) і на підставі частин 1-3 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено їй остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форм власності, строком на три роки та з конфіскацією всього майна.

Частково задоволено цивільний позов Акціонерного товариства «Укргазвидобування» та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на їхню користь шкоду, завдану кримінально протиправними діяннями обвинувачених, у розмірі 536 653 437,58 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто солідарно з обвинувачених на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у цьому кримінальному провадженні.

Вирішено питання щодо конфіскації та спеціальній конфіскації, а також про речові докази та стосовно майна, на яке накладено арешт.

Не погодившись з указаним рішенням, з апеляційними скаргамидо Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду звернулись захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 , представник АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_7 , а також ОСОБА_2 .

Ухвалою від 13 травня 2024 року за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 та представника АТ «Укргазвидобування» ОСОБА_7 відкрито апеляційне провадження, водночас перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 , вважаю, що зазначену апеляційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, виходячи з такого.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК України питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу (п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України).

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК України. Так, пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати й інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом. Тобто, право на оскарження вироку суду першої інстанції у ОСОБА_2 , як іншої особи, може виникнути лише у випадку, якщо вирок стосується його прав, свобод та інтересів.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року ОСОБА_2 стверджує, що необхідність скасування оскаржуваного вироку обумовлена наявністю у ньому неодноразових посилань на протиправні дії ОСОБА_5, які встановлені судом на підставі наявних у справі доказів. При цьому в пункті 460 вироку викладено таке, «далі, 18.03.2013 ОСОБА_432 звільнено з посади директора за власним бажанням, після чого ОСОБА_15 з 19.03.2013 призначив на посаду директора ТОВ «Надра Геоцентр» ОСОБА_5 /а.с. 108 т. 75/, який, окрім того, ще з 10.03.2010 виконував повноваження виконавчого директора спільної діяльності за Договором № 265-12 /а.с. 35-37 т. 100; а.с. 63-65 т. 139/».

У сучасних умовах з відкритих джерел не складно ідентифікувати особу, яка з 19 березня 2013 року займала посаду директора ТОВ «Надра Геоцентр», тобто ОСОБА_2 . А отже, хоча в оскаржуваному вироку й не міститься прямих вказівок на прізвище останнього, викладена у ньому інформація є достатньою для його однозначної ідентифікації. Проте, обвинувачення щодо ОСОБА_2 не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і факт його можливої злочинної діяльності не встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

З огляду на викладене ОСОБА_2 переконаний, що суд першої інстанції знехтував його конституційним правом на захист та без участі останнього встановив його винуватість у обвинуваченні, розгляд якого ще триває, прийнявши таким чином преюдиціальне для колегії суддів, яка розглядає відповідну справу, судове рішення.

Однак, відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Чинний КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.

Більше того, інші процесуальні кодекси так само передбачають обмежену преюдиціальність вироку чи ухвали суду, постановлених в кримінальному провадженні. Так, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Такі ж норми містяться у ст. 82 Цивільного кодексу України та ст. 75 Господарського кодексу України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.

У тексті оскаржуваного вироку особисті дані ОСОБА_5 не зазначені, а вирок стосується виключно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, цей вирок не містить.

Наведення у вироку обставин стосовно призначення з 19 березня 2013 року ОСОБА_5 на посаду директора ТОВ «Надра Геоцентр» не дозволяють без проведення судового розгляду з дослідженням відповідних доказів однозначно ідентифікувати особисті дані цієї особи.

Дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у цьому чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку стосовно однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України. Таку ж послідовну позицію відображено і в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19.

Таким чином, можна дійти висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції не містить будь-яких відомостей стосовно ОСОБА_2 та не стосується прав, свобод чи інтересів останнього, а тому ОСОБА_2 не є особою, яка має право на оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року.

За викладених обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року слід повернути особі, яка її подала.

На підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 05 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 42015110000000121 від 19 березня 2015 року, повернути особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Суддя: ОСОБА_1