Постанова

від 13.05.2024 по справі 475/379/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.05.24

22-ц/812/1/24

Провадження № 22-ц/812/1/24

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 травня 2024 року м. Миколаїв

справа № 475/379/22

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

адвокатського об`єднання «Адвокатська фірма «Правозахисник»

в інтересах ОСОБА_1

на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 04 грудня 2023 року суддею Кривенко О.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 08 грудня 2023 року), у цивільній справі за позовом

Селянського (фермерського) господарства «СПУТНІК» до

ОСОБА_1 , Селянського (фермерського) господарства «ОТАВА», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Доманівська селищна об`єднана територіальна громада, Головне управління держгеокадастру у Миколаївській області, Державний реєстратора Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Тетяна Миколаївна,

Державний реєстратор Мостівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Тарасенко Аліна Євгеніївна

про захист земельних прав,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2022 року С(Ф)Г «СПУТНІК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , С(Ф)Г «ОТАВА» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позивач зазначав, що у 1997 році ОСОБА_2 заснував С(Ф)Г «СПУТНІК». Розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області № 98 від 14 квітня 1997 року йому у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства була надана земельна ділянка площею 50га на території Зеленоярівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а 25 жовтня 2016 року керівником ФГ С(Ф)Г «СПУТНІК» було обрано ОСОБА_3

28 лютого 2020 року відділ Держгеокадастру у Доманівському районі Миколаївської області, звернувся до Головного управління Держеокадастру Миколаївської області з клопотанням про припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 березня 2020 року право постійного користування вищезазначеною земельною ділянкою припинено.

Однак, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін Південно-західним апеляційним господарським судом, було скасовано зазначений вище наказ та за С(Ф)Г «СПУТНІК» визнано право постійного користування спірною земельною ділянку.

Проте, С(Ф)Г «СПУТНІК» позбавлено можливості користуватися вказаною земельною ділянкою, оскільки згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 червня 2022 року № 303095498 власником спірної земельної ділянки з 10 квітня 2020 року є громадянин ОСОБА_1 , якому земельна ділянка належить на праві приватної власності, їй присвоєний кадастровий номер 4822781500:10:000:0342. Державна реєстрація здійснена 10 квітня 2020 року державним реєстратором Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Т.М.

На даний час ОСОБА_1 є останнім набувачем вказаної земельної ділянки.

У березні 2020 року Головне Управління Держгеокадастру у Миколаївській області надало 25 громадянам дозвіл на виготовлення технічної документації для відведення цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по 2 га. кожному.

У подальшому, всі земельні ділянки, власниками яких нібито стали 25 осіб, були відчужені відповідачу ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорною Л.С.

У квітні 2020 року на підставі звернення ОСОБА_1 Управління Держгеокадастру в Миколаївській області своїм наказом об`єднало 25 земельних ділянок в одну та присвоїли їй кадастровий номер 4822781500:10:000:0342.

Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула з володіння С(Ф)Г «СПУТНІК» не з його волі, на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, представник С(Ф)Г «СПУТНІК» просив витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , діючи через свого представника, просив у задоволені позову відмовити. Посилався на обрання позивачем невірного способу захисту, необґрунтованість позову. Вважав, що якщо порушення прав позивача існує, то воно виникло ще у 1997 році, отже сплинув строк позовної давності. До позову не надано доказів виникнення спору щодо однієї і тієї ж земельної ділянки. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2021 року у справі №915/1216/21 не має преюдиційного значення для розгляду цієї справи. Вважав, що з часу придбання ОСОБА_1 земельні ділянки у 25 осіб, право користування земельною ділянкою можна оформити лише у вигляді договору оренди, однак позивач не надав до позову докази звернення до ОСОБА_1 з такою пропозицією.

У додаткових письмових поясненнях представника відповідача, адвокат Бєлік С.В. просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки набуттю права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 передує перехід прав на неї до 25 приватних осіб, а потім від них до ОСОБА_1 . Оскільки позивач цих дій не оскаржує, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року позов задоволено, земельну ділянкуз кадастровимномером 4822781500:10:000:0342,розташовану натериторії Зеленоярськоїсільської ради,Доманівського району,Миколаївської області витребувано у ОСОБА_1 та передано у користування С(Ф)Г «СПУТНІК».

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4822781500:10:000:0342, вчинену державним реєстратором Кумарівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Васалатій Т.М. 10 квітня 2020 року (номер запису про право власності 36263058).

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 в розмірі 50 га між ОСОБА_1 та СФГ «ОТАВА», розташованої в с. Богданівське Доманівського району, Миколаївської області, зареєстрованого державним реєстратором Мостівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області Тарасенко А.Є. 23 квітня 2020 року ( номер запису про інше речове право 36351923).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач протиправно був позбавлений права володіння земельною ділянкою, отже вона може бути витребувана у добросовісного набувача. Державна реєстрація прав власності на земельну ділянку та права її оренди є похідними від юридичного факту на підставі якого виникають, змінюються або припиняються речові права, отже також підлягає скасуванню.

Також судовим рішенням розподілено судові витрати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник відповідача - директор АО «АФ «Правозахисник» адвокат Бєлік С.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. Крім цього просив скасувати заходи забезпечення позову на розподілити судові витрати.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів того, що спірна земельна ділянка, яка є власністю ОСОБА_1 є тією ж земельною ділянкою, яка належала ОСОБА_2 ; недоведеністю права позивача на постійне користування спірною земельною ділянкою; ОСОБА_1 не був залучений до розгляду справи № 915/1216/21, рішенням у якій Господарський суд Миколаївської області скасував наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 11 березня 2020 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою»; Акт обстеження земельної ділянки від 08 листопада 2022 року вважав не належним доказом оскільки Доманівська селищна рада не мала повноважень для вчинення цієї дії на виконання ухвали суду; позивач не довів виникнення у нього права на спірну земельну ділянку, оскільки не надав суду доказів державної реєстрації такого права; зазначені у судовому рішенні 25 фізичних осіб у законний спосіб набули право власності на земельні ділянки, по 2 га кожен, та у законний спосіб відчужили їх ОСОБА_1 ; рішення власника про об`єднання земельних 25 земельних ділянок в одну є правомірним; договори купівлі-продажу земельної ділянки та договір її оренди не були скасовані чи визнані недійсними; суд першої інстанції безпідставно відмовив представнику відповідача у призначенні судової землевпорядної експертизи; безпідставно скасував державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Також апелянт посилався на неправильне визначення розміру судового збору, який підлягав сплаті при зверненні з позовом, внаслідок чого він був значно занижений.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач та треті особи не скористалися.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Доманівського району Миколаївської області №98 від 14 квітня 1997 року ОСОБА_2 у постійне користування надана земельна ділянка площею 50 га, розташована на території Зеленоярської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

29 липня 1997року ОСОБА_2 отримав Державний акт серії І-МК №003890 на право постійного користування землею.

04 серпня 1997 року С(Ф)Г «Спутнік» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Протоколом загальних зборів С(Ф)Г "Спутнік" № 1 від 25 жовтня 2016 року затверджено Статут С(Ф)Г.

Відповідно до пункту 1.4 Статуту засновником та керівником господарства є ОСОБА_3 .

Членами господарства є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (пункт 1.5 Статуту).

Відповідно до пункту 5.1 Статуту до земель Господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником Господарства та його членами у власність, постійне користування та надані Господарству в оренду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №5155/0/14-20-СГ від 11 березня 2020 року "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину ОСОБА_2 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія І-МК №003890, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №165 від 29 липня 1997 року, розташованому в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, віднести земельну ділянку загальною площею 50,00 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року (справа № 915/1216/21 ), яке постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року залишено без змін, було задоволено позов С(Ф)Г «Спутнік» та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №5155/0/14-20-СГ від 11.03.2020р "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" та визнано за С(Ф)Г "Спутнік" право постійного користування земельною ділянкою у площею 50,00 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Зеленоярської сільської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії 1-МК№003890 від 29 липня 1997 року, на підставі розпорядження Доманівської районної державної адміністрації від 14 квітня 1997 року №98.

Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 червня 2022 року залишені без змін.

Проте, наказом від 23 березня 2020 року № 6097/0/14-20 СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення», виданим першим заступником начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надано у власність земельні ділянки загальною площею 50 гектар громадянам України із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах території Зеленоярської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, по 2 га кодному, а саме: ОСОБА_7 кадастровий номер 48781500:10:000:0338; ОСОБА_8 , кадастровий номер 4822781500:10:000:0339; ОСОБА_9 кадастровий номер 4822781500:10:000:0336; ОСОБА_10 кадастровий номер 4822781500:10:000:0337; ОСОБА_11 кадастровий номер 4822781500:10:000:0321; ОСОБА_12 кадастровий номер 4822781500:10:000:0322; ОСОБА_13 кадастровий номер 4822781500:10:000:0326; ОСОБА_14 кадастровий номер 4822781500:10:000:0341; ОСОБА_15 кадастровий номер 4822781500:10:000:0329; ОСОБА_16 кадастровий номер 4822781500:10:000:0319; ОСОБА_17 кадастровий номер 4822781500:10:000:0324; ОСОБА_18 кадастровий номер 4822781500:10:000:0320; ОСОБА_19 кадастровий номер 4822781500:10:000:0333; ОСОБА_20 кадастровий номер 4822781500:10:000:0317; ОСОБА_21 кадастровий номер 4822781500:10:000:0335; ОСОБА_22 кадастровий номер 4822781500:10:000:0334; ОСОБА_23 кадастровий номер 4822781500:10:000:0327; ОСОБА_24 кадастровий номер 4822781500:10:000:0325; ОСОБА_25 кадастровий номер 4822781500:10:000:0330; ОСОБА_26 кадастровий номер 4822781500:10:000:0332; ОСОБА_27 кадастровий номер 4822781500:10:000:0323; ОСОБА_28 кадастровий номер 4822781500:10:000:0328; ОСОБА_29 кадастровий номер 4822781500:10:000:0388; ОСОБА_30 кадастровий номер 4822781500:10:000:0331; ОСОБА_31 кадастровий номер 4822781500:10:000:0334.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 придбав у зазначених вище осіб належні їм земельні ділянки.

У цей же час на підставі звернення ОСОБА_1 Управління Держгеокадастру в Миколаївській області своїм наказом об`єднало 25 земельних ділянок в одну та присвоїло їй кадастровий номер 4822781500:10:000:0342.

Отже, на даний час земельна ділянка площею 50 га належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, їй присвоєний кадастровий номер 4822781500:10:000:0342.

Пізніше ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в оренду СФГ «ОТАВА».

Представник 3-ї особи Доманівської селищної ради Миколаївської області Савін Д.С. в судовому засіданні пояснив, що Доманівською селищною радою та землевпорядною організацією здійснюється контроль за землями, розташованими на території селищної ради, до якої відноситься землі в межах Зеленоярської сільської ради Доманівського району. Спеціалістами селищної ради, в тому числі землевпорядником, було проведено обстеження земельної ділянки, розміром 50 га, яка перебувала у постійному користуванні С(Ф)Г «Спутнік», головою якого є ОСОБА_3 . Жодних накладень з іншими земельними ділянками не встановлено, інші суміжні користувачі земельної ділянки не пред`являли до сільської ради жодних претензій чи скарг щодо порушення їх прав.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_32 судом було призначено обстеження спірної земельної ділянки, яке було проведено робочою групою, створеною за розпорядженням селищного голови Доманівської селищної ради від 10 листопада 2022 року, у складі завідувача сектору погосподарського обліку відділу економіки, розвитку сільських територій та земельних відносин Доманівської селищної ради, Миколаївсткої області Наточій Є.Д., головного спеціаліста сектору земельних відносин відділу економіки, розвитку сільських територій та земельних відносин Доманівської селищної ради Димитрієвої Л.В., депутата Доманівської селищної ради Томича Р.М. та представника ОСОБА_3 .

Згідно акту обстеження акт обстеження земельна ділянка площею 50 га з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342 знаходиться саме в тих межах, і є саме тією земельною ділянкою, яка належить на праві постійного користування С(Ф)Г «Спутнік».

Клопотання про призначення експертизи позивачем не заявлялося у зв`язку з відсутністю технічної документації, оскільки відповідач у судові засідання не з`являвся, технічної документації на належну йому земельну ділянку не надав, посилаючись на її знищення пожежею. Проте будь-яких доказів пожежі та знищення документації також не надав.

Позиція апеляційного суду

Частиною другою статті 19Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 15-1ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодексвід 18грудня 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), який у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7ЗК України 1990 року). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів (частина перша статті 23ЗК України 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50ЗК України 1990 року). Землю у постійне користування надавали ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7ЗК України 1990 року).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 22 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) зазначила, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство (як самостійна юридична особа), а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник (наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17 - 18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24 - 6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові).

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України.

Фермерські господарства та фізичні особи до зазначеного переліку не належали. Водночас у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25 жовтня 2001 року було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

Конституційний Суд України 22 вересня 2005 року ухвалив рішення

№ 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України зазначив, що відсутні підстави визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна "набувають" (який означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") свідчить, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини Рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права.

Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо такої ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19)).

Пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України"Продержавний земельнийкадастр" передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини п`ятої статті 116ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У справі, яка переглядається, право постійного користування С(Ф)Г «Спутнік» земельною ділянкою площею 50 га на час звернення з позовом до суду не припинилося ні внаслідок переоформлення такого права, ні через смерть його засновника ОСОБА_2 .

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 396ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Глава 29 ЦК України в тому числі регулює поняття негаторних і віндикаційних способів захисту.

Згідно зі статтею 387ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень частини першої статті 388ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено

в частині першій статті 388 ЦК України.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "власник з дотриманням вимог статті 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".

Звертаючись до суду, С(Ф)Г «Спутнік» зазначало, що спірна земельна ділянка сформована із 25 земельних ділянок, які були надані певним особам, по 2 га кожному, внаслідок припинення права постійного користування С(Ф)Г «Спутнік» наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 березня 2020 року, який у подальшому був скасований рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін рішеннями судів вищої ланки.

Суду апеляційної інстанції представник позивач ОСОБА_33 подав лист фізичної особи-підприємця ОСОБА_34 , адресоване С(Ф)Г «Спутнік» про неможливість виконання укладеного між ними договору про розроблення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 50 га, яка належить на праві постійного користування С(Ф)Г «Спутнік»», розташованої в межах території Доманівської (колишня Зеленоярська) селищної ради Вознесенського району Миколаївської області. При цьому спеціаліст посилається на існування товідсоткової накладки (знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки) на земельну ділянку з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342.

Факт того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342, що належить відповідачу ОСОБА_1 , є тією ж земельною ділянкою, що була передана у постійне користування ОСОБА_2 розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Доманівського району Миколаївської області від 14 квітня 1997 року № 98, підтверджується у тому числі поясненнями свідка ОСОБА_34 , яка була допитана в суді апеляційної інстанції.

Свідок пояснила, що з 1993 року працює землевпорядником. Спірну земельну ділянку ототожнила за допомогою: публічної кадастрової карти; матеріалів проекту відведення земельної ділянки, на підставі яких у 1997 році ОСОБА_2 був виданий державний акт на право користування нею; графічних зображень; викопіювань; завдяки прив`язці до населеного пункту с. Богданівське, кладовища, балки; опису меж, що містяться у державному акті; суміжних земельних ділянок.

Іншої такої земельної ділянки з такою конфігурацією, в таких межах, не існує.

На даний час спірна земельна ділянка не обробляється, при спілкуванні з орендарем земельної ділянки головою СФГ «Отава», вона дізналася, що він не обробляє земельну ділянку оскільки знає, що вона є спірною і належить фермеру з с. Богданівка.

На запитання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Бєліка В.Г., свідок пояснила, що у неї, як у землевпорядника, є особистий кабінет, з якого вона має доступ до Єдиного державного земельного кадастру. На підставі статей 128, 129 Закону України «Про землеустрій» має право витребовувати та ознайомлюватися з землевпорядною документацією.

Координати земельної ділянки в Єдиному державному реєстрі залишаються незмінними, незалежно від зміни власника.

Для виконання замовлення С(Ф)Г «Спутнік» про виготовлення технічної документації, їй було надано державний акт про право постійного користування ОСОБА_2 цією земельною ділянкою.

Для встановлення меж земельної ділянки не було необхідності виїжджати на місцевість, оскільки земельна ділянка ідентифікована іншим шляхом.

До 2004 року існувала система координат 1963 року. Зараз працює система координат 2000 року. Ці системи не співпадають, тому зараз, коли землевпорядники ставлять на своє місце земельні ділянки, у державних актах на які відсутні кадастрові номери і координати, вони користуються іншими матеріалами, а саме: публічною кадастровою картою, графічними зображеннями, викопіюваннями, описом суміжності, попередніми історіями земельних ділянок тощо.

У зв`язкузі встановленнямповного накладенняземельної ділянкиз кадастровимномером 4822781500:10:000:0342 на земельну ділянку, що була виділена у постійне користування ОСОБА_2 у 1997 році, розроблення технічної документації на замовлення С(Ф)Г «Спутнік» стало неможливим.

Згідно приписів частини третьої статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд увід 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що: "тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції вважав за можливе задовольнити клопотання представника позивача ОСОБА_32 про долучення до матеріалів справи викопіювань з картографічних матеріалів, оскільки, як пояснив представник, він отримав їх у сільській раді уже під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, до цього Доманівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області, яка була залучена до участі у справі як третя особа та не заперечувала проти задоволення позовних вимог, таких документів суду першої інстанції не подала.

Також апеляційний суд вважав за можливе задовольнити клопотання представника позивача про допит свідка ОСОБА_34 , оскільки дії суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, спрямовані на отримання інформації щодо спірної земельної ділянки від третьої особи у справі Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області, результату не дали.

Не надав будь-якої технічної документації щодо спірної земельної ділянки і відповідач ОСОБА_1 .

До того ж, договір про розроблення науково-технічної документації із

землеустрою між С(Ф)Г «Спутнік» та приватним підприємцем ОСОБА_35 був укладений 18 травня 2024 рок, тобто уже під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, колегія суддів вважає, що долучена до матеріалів справи технічна документація щодо спірної земельної ділянки та пояснення свідка ОСОБА_34 не є новими обставинами, що були встановлені апеляційним судом.

Зазначені докази лише підтвердили обставини, що були встановлені судом першої інстанції, та є такими, що надали можливість більш повно та всебічно встановити обставини справи та дати їм належну оцінку.

Також апелянт посилався на те, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року у справі №915/1216/21 не має преюдиційного значення для справи, яка переглядається, оскільки встановлені у господарській справі факти не мають значення для вирішення вказаної справи так як вони не стосувались відповідача ОСОБА_36 і він не був учасником тієї справи.

Проте, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Отже обставини, встановлені рішенням Господарського суду, безпосередньо стосуються предмета спору та фактів, викладених С(Ф)Г «Спутнік» у позовній заяві. Та обставина, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі правового значення не має, оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року є чинним та ОСОБА_1 не оскржувалося.

Заперечуючи проти позову з посиланням на недоведеність факту, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка є тією ж земельною ділянкою, що належала ОСОБА_2 , представник відповідача не надав суду належних та допустимих доказів того, що ця земельна ділянка є іншою.

Згідно з частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на наведене суд першої інстанції, оцінивши відповідно до статті 89ЦПК України надані представниками учасників справи докази, дійшов правильного висновку про доведеність того факту, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4822781500:10:000:0342, власником якої є ОСОБА_1 , є тією ж земельною ділянкою, що була передана у постійне користування ОСОБА_2 розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Доманівського району Миколаївської області від 14 квітня 1997 року № 98.

Отже, спірна земельна ділянка вибула з користування її законного володільця С(Ф)Г «Спутнік» та була надана ГУ Держгеокадастру у власність іншим особам з порушенням норм чинного законодавства, зокрема частини п`ятої статті 116 ЗК України, та поза межами його повноважень, визначених частиною четвертою статті 122 ЗК України.

Враховуючи викладене, є законні підстави для витребування спірної земельної ділянки на користь позивача С(Ф)Г «Спутнік» з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 10 липня

2023 року у справі № 670/217/20 (провадження № 61-1169св23).

Щодо правомірності втручання держави в право громадян на мирне володіння майном, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним

у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня

2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися

з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин і висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з їх оцінкою та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, витрати відповідача, понесені ним при поданні апеляційної скарги залишаються за його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвокатського об`єднання «Адвокатська фірма «Правозахисник», подану адвокатом Бєліком Сергієм Валерійовичем в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

---------------------------------

Повну постанову складено 13 травня 2024 року