Постанова

від 14.05.2024 по справі 727/6412/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року місто Чернівці справа №727/6412/23

провадження №22-ц/822/369/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Височанської Н. К.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Собчук І.Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Саламандик Андрій Іванович на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г.М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Посилалася на те, що 02 серпня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 05 жовтня 2009 року.

Від даного шлюбу у сторін народилися діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з ОСОБА_7 .

Вказує на те, що 27 листопада 2018 року Шевченківським районним судом м.Чернівці винесено рішення у цивільній справі №727/6880/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_8 аліменти на утримання дітей: сина: ОСОБА_4 , доньки: ОСОБА_5 , в розмірі 2800 гри. щомісячно, починаючи з 04 липня 2018 року і до повноліття дітей.

Позивачка посилається на те, що на даний час вона є повнолітньою, однак продовжує навчатися у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, на 1 курсі економічного факультету за ступенем «бакалавр» спеціальності «Міжнародні економічні відносини» денної форми навчання на договірних засадах. Термін закінчення навчання - 30 червня 2023 року.

Зазначає, що оскільки вона навчається на денній формі навчання, то немає змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток.

Стверджує, що відповідач має у власності значні матеріальні активи, отримує значні доходи від здавання в оренду кімнат, є заможною та матеріально забезпеченою людиною. Відповідач здає номери у власному житловому будинку в с.Татарів та здійснює торгово-посередницьку діяльність. А тому вважає, що відповідач має значний додатковий дохід, крім пенсії по інвалідності, з матір?ю він фактично не проживає, остання отримує пенсію і не перебуває на його утриманні.

Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на її утримання, що продовжує навчання, в сумі 3000 гривень щомісячно та до досягнення нею 23-х років.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , як повнолітньої дитини відповідача, яка продовжує навчання, у розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи з 01 березня 2024 року та до закінчення навчання, але не більше як до досягнення нею двадцятитрьохрічного віку.

Рішення в частині стягнення аліментів, в межах суми виплати за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.

В решті заявлених позовних вимог - відмовлено.

Повний текст рішення складено 11 березня 2024 року.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2024 року заяву позивачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати за надані адвокатом Овченко О.В. послуги у вигляді правничої допомоги в розмірі 5 000,00 гривень.

Повний текст додаткового рішення складено судом 19 березня 2024 року.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1

Апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просила рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року скасувати, позов задовольнити повністю та прийняти рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів в розмірі 3000 грн.

Посилалася на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позовній заяві та свої доводи мотивує тим, що у резолютивній частині рішення суд ухвалив стягувати аліменти «починаючи з 01 березня 2024 року», тобто з дати винесення даного судового рішення, однак такий висновок суду не ґрунтується на фактичних обставинах та нормах права, оскільки аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позовну заяву нею направлено поштою до Шевченківського районного суду м.Чернівців 14 червня 2023 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, який наявний в матеріалах справи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівців від 10 вересня 2020 року (справа №727/8379/19), залишеною без змін постановою Чернівецького апеляційного суду по справі №727/8379/19 від 03 грудня 2020 року, яка набрала законної сили, встановлено наступні обставини:

- із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 липня 2018 року № 132404877, державного акту на право власності на земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належать: земельна ділянка площею 0,6852 га із кадастровим номером 2620487201:01:007:0112, адреса місцезнаходження: с. Підгір`я Богородчанського району Івано- Франківської області; земельна ділянка площею 0,079 га. за кадастровим номером 2611091201:14:001:0023, що розташована по АДРЕСА_1 ; житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 (а.с.42-44). Із оголошень, розміщених на інтернет сайтах, видно, що ОСОБА_2 здає номери в зазначеному будинку, яку іменує садиба «ІНФОРМАЦІЯ_5», де вказує номер свого мобільного телефону НОМЕР_1 , із зазначенням цін, зокрема 1 доба - 1-й поверх 450 грн., 2-й поверх - 800 грн.

Отже, в судовому порядку встановлено, що відповідач має у власності значні матеріальні активи, отримує значні доходи від здавання в оренду кімнат, є заможною людиною, матеріально забезпеченою.

У вказаному будинку в с.Татарів ОСОБА_2 облаштував приватну садибу «ІНФОРМАЦІЯ_5», яку постійно здає в оренду туристам, оскільки будинок знаходиться за 12 км від гірськолижного комплексу «БУКОВЕЛЬ», 10 км від гори Говерли та 20 км від м.Яремче.

Дана назва «ІНФОРМАЦІЯ_5» відображає фактичне місцезнаходження житлового будинку в с.Татарові, на місці, де зливаються дві річки: р.Прут і р.Прутець. Окрім того, відповідач активно займається підприємницькою діяльністю.

Відтак, заявник здає номери у власному житловому будинку в с.Татарів (приватна садиба «ІНФОРМАЦІЯ_5») не тільки у час зимового гірськолижного відпочинку, а і влітку та восени за ціною від 450-650 грн. до 1800 грн. за 1 добу, окрім того, здійснює торгово- посередницьку діяльність з реалізації щебеню, кварцового піску, взуття, спортивних лижніх курток, штанів, печаток, черевиків, шкарпеток.

Тобто, відповідач має значний додатковий дохід, крім пенсії по інвалідності, окрім того, проживає в с.Татарові в особняку, окремо від матері, яка мешкає в АДРЕСА_2 (де відповідач тільки зареєстрований, але не проживає), яка отримує пенсію і не перебуває на його утриманні.

Отже, відповідач має можливість надавати значну матеріальну допомогу повнолітній дочці - ОСОБА_1 .

Просила стягнути витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 6000 грн.

02 квітня 2024 року ОСОБА_1 спрямувала до апеляційного суду заяву про подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_9

Апелянт ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року та додаткове рішення від 19 березня 2024 року скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Вказує, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, позивачем не доведено потреба у матеріальній допомозі та не надано доказів не отримання доходу повнолітньою дитиною у зв`язку з навчанням.

При цьому, позивачка перебуває разом із матір`ю за кордоном, і вже багато років, ще до повномасштабного вторгнення рф на територію України, працює та проживає у Німеччині та отримує там дохід. Відповідно до відкритих інтернет-джерел виплати у Німеччині для повнолітнього громадянина України складають 451 євро на особу, що в рази перевищують його пенсію.

Апелянт є пенсіонером по інвалідності та єдиним його доходом є пенсія і стверджує, що не має ніякого відношення до будь-якого готельного чи іншого виду підприємницької діяльності.

Вказує на те, що дитину, яка продовжує навчання повинні утримувати двоє батьків, за наявності такої можливості. Натомість, позивачкою не надано ніяких відомостей щодо утримання нею матір`ю, яка протягом декількох років працює за кордоном, а її щомісячні доходи в десятки разів перевищують доходи батька.

Суд також не врахував, що у відповідача перебуває ще на утриманні його мати похилого віку.

Щодо оскарження додаткового рішення, то додані документи щодо судових витрат - витрати на правничу допомогу - не відповідають дійсності, оскільки акти виконаних робіт не могли бути підписані позивачкою, оскільки документи підписані нею в серпні 2023 року, а в досліджених відомостях з Державної прикордонної служби вказано, що позивачка в травні місяці 2023 року виїхала за межі України, і не поверталася. Тобто вона не могла підписати дані документи. Крім того, судом винесено рішення щодо стягнення з відповідача судовий збір, тому вважають, що дане питання розглядалося і повторно до нього непотрібно повертатися.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 до апеляційного суду не надходило.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити.

Вказала, що апеляційна скарга та ордер адвоката Саламандика А.І. як представника ОСОБА_2 містить факсиміле адвоката Саламандика А.І., а не особистий його підпис, що унеможливлює встановлення вираження справжньої волі особи і така апеляційна скарга підлягає поверненню відповідно до норм статті 357 ЦПК України.

Крім цього, необґрунтованими є твердження відповідача про перебування на його утриманні матері, оскільки мати відповідача є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , де відповідач зареєстрований. Дана квартира нею здається в оренду за 300 доларів США, у зв`язку з чим вона змушена тимчасово проживати в с.Татарів Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Пенсія ОСОБА_10 перевищує пенсію відповідача, а тому відсутні підстави стверджувати, що мати перебуває на утриманні ОСОБА_2 .

Крім цього, ОСОБА_2 має в користуванні гараж у Товаристві по експлуатації гаражів № НОМЕР_2 по АДРЕСА_4 , який також здається в оренду, а кошти від цього доходу приховуються ним від обліку і оподаткування.

Також, відповідачем приховуються кошти отримані від здавання в оренду номерів у двоповерховому будинку по АДРЕСА_5 , де він облаштував приватну садибу «ІНФОРМАЦІЯ_5», яку постійно здає в оренду туристам, оскільки будинок знаходиться за 12 км від гірськолижного комплексу «Буковель».

Необґрунтованими є доводи ОСОБА_11 про те, що перебування позивачки за кордоном не є беззаперечним доказом того, що вона не могла написати та подати заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки станом на сьогодні отримати документи в електронному вигляді, підписати їх та відправити приватними перевізниками не складають жодних труднощів.

Просила позов задовольнити повністю.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько - ОСОБА_12 ; матір - ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 23 липня 2005 року (том 1 а.с.11-12).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 05 жовтня 2009 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 , що зареєстрований 02 серпня 2002 року (том 1 а.с.8).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 листопада 2018 року стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей: сина: ОСОБА_4 , доньки: ОСОБА_5 , в розмірі 2800 грн. щомісячно, починаючи з 04 липня 2018 року і до повноліття дітей (том 1 а.с.9-10).

Згідно довідки №32/42-367 від 05 червня 2023 року виданої ректором ЧНУ імені Ю.Федьковича, ОСОБА_1 навчається в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, на 1 курсі економічного факультету за ступенем «бакалавр» спеціальності «Міжнародні економічні відносини» денної форми навчання на договірних умовах (наказ про зарахування з 15 вересня 2022 року №1168-ст від 12 вересня 2022 року). Термін закінчення навчання - 30 червня 2026 року (том 1 а.с.13).

З ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівців від 10 вересня 2020 року (справа №727/8379/19), залишеної без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, встановлено наступні обставини: «із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 липня 2018 року №132404877, державного акту на право власності на земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належать: земельна ділянка площею 0,6852 га із кадастровим номером 2620487201:01:007:0112. адреса місцезнаходження: с. Підгір`я Богородчанського району Івано-Франківської області; земельна ділянка площею 0,079 га, за кадастровим номером 2611091201:14:001:0023, що розташована по АДРЕСА_1 ; житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 (а.с.42-44). Із оголошень, розміщених на інтернет сайтах, видно, що ОСОБА_2 здає номери в зазначеному будинку, яку іменує садиба «ІНФОРМАЦІЯ_5» де вказує номер свого мобільного телефону НОМЕР_1 , із зазначенням цін, зокрема 1 доба 1-й поверх 450 грн., 2-й поверх - 800 грн. (a.c.45-54)» (том 1 а.с.16-17).

На виклад вищевказаних обставин позивачкою надані фото екранів про здачу в оренду номерів у приватній садибі «ІНФОРМАЦІЯ_5» (том 1 а.с.19-26), а також фото екранів про здійснення торгово-посередницької діяльності (том 1 а.с.27-28).

Згідно довідки №47 про склад сім?ї, ОСОБА_1 разом з матір?ю, братом та іншими родичами зареєстрована за адресою АДРЕСА_6 (том 1 а.с.18).

Як вбачається із відповіді ЧНУ ім. Юрія Федьковича від 25 липня 2023 року №32/42-1300 на адвокатський запит адвокату Максимчук А., ОСОБА_1 , згідно наказів №1662-ст від 03 листопада 2022 року та №362-ст від 23 лютого 2023 року переведена на індивідуальний графік навчання, у зв`язку із перебуванням за кордоном (том 1 а.с.49).

Згідно довідки №871 від 22 вересня 2022 року, виданої Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області, з жовтня 2019 року по вересень 2022 року ОСОБА_2 отримав пенсію в загальному розмірі 141 584,40 грн., виплати здійснювалися на підставі інвалідності. Середній розмір пенсії за останніх шість місяців згідно вказаної довідки складає 3854,00 грн. (том 1 а.с.51-52).

Згідно довідки №55 від 27.09.2022 року, виданої Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області, з пенсії ОСОБА_2 проводилося стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей відповідно до постанови державного виконавця ВП НОМЕР_4 від 06 вересня 2019 року. Сума аліментів за період з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2022 року становить 68 063,8 грн. (том 1 а.с.53-55).

Згідно відповіді від 25 липня 2023 року на адвокатський запит, ОСОБА_1 з 15 вересня 2022 року зарахована до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (наказ про зарахування №1168-ст від 12 вересня 2022 року), на 1-й курс за ступенем «бакалавр» економічного факультету за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини», денної форми навчання на договірних умовах. Згідно наказів №1662-ст від 03 листопада 2022 року та №362-ст від 23 лютого 2023 року переведена на індивідуальний графік навчання, у зв`язку з перебуванням за кордоном. Термін закінчення навчання - 30 червня 2026 року (том 1 а.с.73).

Згідно відповіді №2/42-1339 від 28 липня 2023 року на адвокатський запит, ОСОБА_1 наказами №1662-ст від 03 листопада 2022 року та №362-ст від 23 лютого 2023 року переведена на індивідуальний графік навчання. Підставою є заяви студентки, рішення засідань кафедри міжнародної економіки від 29 вересня 2022 року (протокол №2) і 24 січня 2023 року (протокол №6), Вченої ради економічного факультету від 25 жовтня 2022 року (протокол №3) і 25 січня 2023 року (протокол №7) (том 1 а.с.74-78).

Згідно відповіді ректора ЧНУ ім. Ю. Федьковича №02/42-1524 від 23 серпня 2023 року на адвокатський запит, надано належним чином завірені копії заяви ОСОБА_1 про переведення на індивідуальний графік від 03 жовтня 2023 року та 26 січня 2023 року (том 1 а.с.95-98).

Відповідно до відомостей наданих Державною прикордонною службою України, 22 квітня 2023 року ОСОБА_1 виїхала за межі України (том 1 а.с.102).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 25 червня 2021 року №727/10515/20, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду по справі від 15 вересня 2021 року, яке набрало законної сили, позов задоволено частково, постановлено стягувати з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1400,00 (одна тисяча чотириста) гривень, щомісячно, на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним 23-х років за умови, що він буде продовжувати навчання, починаючи з 10 грудня 2020 року (том 1 а.с.106-111).

Мотиви та доводи, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення суду

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що дочка відповідача потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням, а відповідач спроможний сплачувати аліменти в розмірі 1500 грн. щомісячно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються СК України та передбачають обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб сплати аліментів. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (ч.3 ст.3 ЗУ «Про освіту»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199, 200, 201 СК України).

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (ст.198 СК України).

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Аналізуючи викладене, стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Крім того, законодавство, яке регулює питання стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, встановлює вичерпний перелік підстав, які суди повинні враховувати вирішуючи таку позовну вимогу. До такої підстави, зокрема належить стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З довідки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича №32/42-367 від 05 червня 2023 року виданої ректором ЧНУ імені Ю.Федьковича, вбачається, що ОСОБА_1 навчається в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, на 1 курсі економічного факультету за ступенем «бакалавр» спеціальності «Міжнародні економічні відносини» денної форми навчання на договірних умовах (наказ про зарахування з 15 вересня 2022 року №1168-ст від 12 вересня 2022 року). Термін закінчення навчання - 30 червня 2026 року (том 1 а.с.13).

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівців від 10 вересня 2020 року (справа №727/8379/19), залишеної без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, встановлено наступні обставини: «із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 липня 2018 року №132404877, державного акту на право власності на земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належать: земельна ділянка площею 0,6852 га із кадастровим номером 2620487201:01:007:0112. адреса місцезнаходження: с. Підгір`я Богородчанського району Івано-Франківської області; земельна ділянка площею 0,079 га, за кадастровим номером 2611091201:14:001:0023, що розташована по АДРЕСА_1 ; житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 (а.с.42-44). Із оголошень, розміщених на інтернет сайтах, видно, що ОСОБА_2 здає номери в зазначеному будинку, яку іменує садиба «ІНФОРМАЦІЯ_5» де вказує номер свого мобільного телефону НОМЕР_1 , із зазначенням цін, зокрема 1 доба 1-й поверх 450 грн., 2-й поверх - 800 грн. (a.c.45-54).» (том 1 а.с.16-17).

На виклад вищевказаних обставин позивачкою надані фото екранів про здачу в оренду номерів у приватній садибі «ІНФОРМАЦІЯ_5» (том 1 а.с.19-26), а також фото екранів про здійснення торгово-посередницької діяльності (том 1 а.с.27-28).

Отже, судами встановлено, що відповідач окрім пенсії по інвалідності отримує додатковий дохід.

Відповідачем вказані доводи не спростовані та докази на спростування встановлених судами обставин відповідачем не надано.

Крім цього, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що він як інвалід 3-ої групи позбавлений можливості працювати та утримувати своїх дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка пред`явивши позов просила стягнути з відповідача аліменти на навчання в розмірі 3000 грн. щомісячно, однак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження того, що матеріальний стан відповідача, розмір його доходів надають йому можливість сплачувати аліменти у такому розмірі.

Крім іншого, при зверненні до суду з позовом позивачкою не було надано доказів на підтвердження витрат, які здійснюються нею у зв`язку з навчанням, не надала доказів свого матеріального стану.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши матеріальне становище позивачки та відповідача, який є особою працездатного віку, районний суд дійшов до вірного висновку про те, що відповідач взмозі сплачувати щомісячно аліменти в розмірі 1500 грн., що не стане тягарем для платника аліментів.

Саме така сума відповідатиме реаліям сьогодення та забезпечить баланс інтересів як одержувача, так і платника аліментів.

При цьому, апелянтом ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про спроможність відповідача сплачувати аліменти на повнолітню дитину в розмірі 3000 грн.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що донька на даний час перебуває за кордоном і отримує там виплати, яких повністю вистачає для її утримання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності в дитини такого доходу, що забезпечує повністю її потреби.

Доводи апелянта ОСОБА_2 зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин. Такі доводи є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підписана з використанням факсиміле не заслуговує на увагу, оскільки матеріали справи не містять даних про підписання апеляційної скарги адвокатом Саламандиком А.І. з використанням факсиміле. Як вбачається з апеляційної скарги, вона підписана адвокатом Саламандиком А.І. синьою пастою, а також ордер підписаний синьою пастою та скріплений печаткою адвоката, а тому не представляється можливим встановити чи це підпис є мокрим чи факсиміле.

Крім цього, такі доводи не впливають на суть вирішення даного спору.

Разом з тим, що стосується визначеної судом дати, з якої судом визначено стягнення аліментів з відповідача, апеляційний суд виходить з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів 14 червня 2023 року (том 1 а.с.29).

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Проте, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.191 СК України, неправильно визначив час з якого слід стягувати аліменти та стягнув аліменти не від дня пред`явлення позову 14 червня 2023 року, а з 01 березня 2024 року з дня винесення рішення у справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визначення часу, з якого присуджуються аліменти, підлягає зміні.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Мотиви та доводи, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи додаткове рішення суду

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 зазначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статей 1, 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що:

«127.Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Тобто з аналізу викладеного слід зробити висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача по справі ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанціях представляв адвокат Овченко О.В. на підставі Договору про надання правничої допомоги від 17 квітня 2023 року (том 1 а.с.142-143).

Згідно акту передачі-приймання наданих послуг від 21 серпня 2023 року вбачається, що згідно вищевказаного договору про надання правничої допомоги, адвокат Овченко О.В. надав позивачці юридичні послуги на загальну суму 10 000 гривень, що складаються з: надання первинної консультації щодо предмету спору (2 год.) - 2000 грн.; вивчення та аналіз нормативно-правової бази та судової практики (2 год.) - 2000 грн.; підготовка та складання позовної заяви (4 год.) - 4000 грн.; направлення матеріалів справи до суду (2 год.) - 2000 грн. (том 1 а.с.144-145).

Під час ухвалення рішення від 01 березня 2024 року, суд першої інстанції не вирішив питання розподілу витрат на правову допомогу.

08 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн. (том 1 а.с.214-215).

19 березня 2024 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу.

Таким чином, відповідач скористався своїм процесуальним правом звернутись до суду із клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що частково задовольняючи вимоги заяви про розподіл судових витрат, суд першої інстанції врахував клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат і дійшов правильного висновку про часткову обґрунтованість заявлених позивачкою вимог про стягнення з відповідача на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Зменшуючи розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу (з 10 000,00 грн. до 5 000,00 грн), суд першої інстанції врахував зазначені вище принципи розумності, співмірності й реальності судових витрат у справі, надані позивачем документи дають підстави для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є доведений і документально обґрунтований.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Аргументи апеляційних скарг фактично зводяться до власного тлумачення сторонами норм матеріального права та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо судових витрат понесених в апеляційній інстанції

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт третій частина друга статті 141 ЦПК України).

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції від 01 березня 2024 року по суті розглянутого спору без змін, а також залишення без змін і додаткового рішення, а тому судові витрати понесені сторонами в апеляційному суді залишаються за ними та не підлягають відшкодуванню.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року слід змінити в частині визначення часу, з якого присуджуються аліменти, а в решті рішення суду залишити без змін, додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2024 року слід залишити без змін

Керуючись ст.ст.368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Саламандик Андрій Іванович - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 01 березня 2024 року в частині визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, змінити, зазначивши замість дати «01 березня 2024 року», правильною дату - « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 19 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк