Постанова

від 13.05.2024 по справі 910/9478/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2024 р. Справа№ 910/9478/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 (повний текст складено 26.01.2024)

у справі № 910/9478/23 (суддя -Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна"

до відповідача 1 - Головного управління Національної поліції в Київській області

до відповідача 2 - Державної казначейської служби України

про стягнення 127 339, 54 грн

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 09.02.2024 (згідно дати звернення до канцелярії суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/9478/23, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/9478/23 повністю та прийняти нове, яким: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" відшкодування матеріальної шкоди (збитків), що становить вартість втраченого майна у розмірі 27 339, 54 грн. Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" моральну шкоду у сумі 100 000, 00 грн.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що суд першої інстанції не врахував положення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, що правовому захисту на підставі норм Конвенції підлягають як право позивача вимагати виконання судового рішення про повернення майна, так і право мирного володіння майном, яке полягає в отриманні (поверненні у власність) майна й отриманні прибутків від нього, у зв?язку із чим позов підлягає задоволенню.

Апелянт звертає увагу суду, що суд першої інстанції протиправно та необґрунтовано не звернув увагу, що протиправною може бути не тільки активна дія, а й бездіяльність. Бездіяльність Відповідача-1 виявилася у невиконанні приписів ст. 169, 4.3 ст. 173 Кримінального процесуального кодексу України, та рішень слідчих суддів, а саме у неповерненні майна його законному власнику Відповідачами попри норми чинного законодавства не надано доказів на підтвердження того, що слідчий вчиняв дії, направлені на повернення вилученого майна власнику після постановлення судами рішень про скасування арешту та повернення майна ухвалами суду №369/6220/21, 369/6217/21 від 2021 року. Позивач звертає увагу, що виконання слідчим обов`язку з негайного повернення майна не може ставитись в залежність від необхідності встановленням судовим рішенням протиправності неповернення майна. Вказане не передбачено нормами Кримінального процесуального кодексу України чи іншими нормативно-правовими актами, оскільки обов`язок повернути тимчасово вилучене майно, встановлений в ст. 169 та 173 КПК України, законодавець пов`язує з єдиною умовою скасуванням арешту або відмовою у задоволенні клопотання про арешт. Отже, пов`язання повернення майна з додатковими умовами суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції У країни.

Скаржник вказує, що Позивач вважає що надав всі докази та належні обґрунтування що наявними у справі доказами підтверджується факт неправомірної поведінки Відповідача-1 та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю Відповідача-1 та збитками які поніс Позивач. Натомість в супереч наданим доказам Позивача та обґрунтувань, Відповідачем та третьою особою не надано жодних заперечень щодо визначеного Позивачами розміру збитків, а також обсягу та виду майна, вартість якого просить стягнути Позивач.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9478/23 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

19.02.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/9478/23.

Суддя Яковлєв М.Л. 19.02.2024 перебував у відпустці, а з 27.02.2024 по 01.03.2024 перебував на лікарняному.

Суддя Шаптала Є.Ю. 20.02.2024 перебував у відпустці, а з 21.02.2024 по 01.03.2024 перебував на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/9478/23 та призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/9478/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) представників учасників справи.

08.03.2024 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Головного управління Національної поліції в Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить суд залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Зокрема відзив обґрунтовано тим, що позивачем не надано жодних первинних документів, які підтверджують факт придбання ним товарно-матеріальних цінностей відповідного найменування, на відповідну суму та у відповідній кількості, які у подальшому незаконно, на думку позивача, вилучалась у ході здійснення кримінального провадження №2019110200002299, та документів, які підтверджують співмірність кількості і вартості вилученого майна та заявленої до стягнення суми збитків.

Відповідач-1 вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, якими ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» обґрунтовує розмір заподіяної йому матеріальної шкоди на суму 27 339,54 грн, оскільки, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази придбання вилученого товару, його вартості.

У відзиві відповідач-1 також зазначає, що визнаючи розмір завданої моральної шкоди, а також не обґрунтували існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним на його думку діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування на думку позивача, вважаємо, що вимоги позовної заяви в частині відшкодування моральної шкоди є такими, що не підлягають задоволенню.

15.03.2024 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" надійшла відповідь на відзив відповідача-1, яка обґрунтована тим, що майно вибуло з володіння Позивача внаслідок адміністративної процедури, тобто поза його волею, а за таких обставин покладення ризику зникнення майна на самого Позивача суперечить принципу справедливості.

Скаржник вказує, що Відповідачем - 1 відсутність своєї вини у заподіянні збитків Позивачу не доведено у відзиві, належних та допустимих доказів не навів.

Судді Шаптала Є.Ю. та Яковлєв М.Л. перебували у відпустці з 06.05.2024 по 10.05.2024.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.08.2019 працівниками органів досудового розслідування було проведено обшук в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , під час якого виявлено та в подальшому вилучено речі.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2019 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні за № 12019110200002299 від 13.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України. Накладено арешт на речі та документи, які виявлені та вилучені під час обшуку в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

08.08.2019 на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області №369/10020/19 від 02.08.2019 проведено обшук за місцем здійснення фактичної господарської діяльності ТОВ "БУДІВЕЛЬНО-ПРОЕКТНА ФІРМА УКРАЇНА" за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 , під час якого виявлено та в подальшому наступні речі.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.08.2019 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області про арешт майна у кримінальному провадженні за № 12019110200002299 від 13.05.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України. Накладено арешт на речі та документи, що були виявлені та вилучені під час обшуку, що відбувався 08.08.2019 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 .

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2021 задоволено частково клопотання адвоката Діденко Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна. Скасовано арешт майна у кримінальному провадженні № 12019110200002299, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, накладений ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2019 у справі № 369/10617/19, в частині накладення арешту на:

- планшет марки "Samsung", чорного кольору, серійний номер 355620/09/115124/7; СR52K801G4HD, який поміщено до спец пакету № 7139085;

- ноутбук марки "Apple" серійний номер № CO2LGMH4FSN7, який поміщено до спец пакету № 7139083;

- ноутбук марки "Apple" серійний номер № CСO2VR51HG1WK, який поміщено до спец пакету № INZ4066222;

- ноутбук марки "DELL" чорного кольору серійний номер 29839165454, який поміщено до спец пакету № INZ4066222. В задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.

Також, ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.06.2021 задоволено частково клопотання адвоката Діденко Н.О., яка діє в інтересах ТОВ "Будівельно-проектна фірма Україна", про скасування арешту майна. Скасовано арешт майна у кримінальному провадженні № 12019110200002299, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, накладений ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.08.2019 у справі №369/10619/19, в частині накладення арешту на:

- флеш-накопичувач марки "Apacer", 8G, gAP8GAH111, 541632201092, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;

- флеш-накопичувач марки "Genins": FSUGMZLD, чорного кольору, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;;

- спеціальний технічний засіб RF Bug Detector, сірого кольору, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;

- диктофон марки Olympus, VN-713PC, чорного кольору, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;

- невідомий електричний виріб @hua TECHNOLOGY з накопичувачем марки TOSHIBA SEP-2016, s/n 96T65K8AS , TZ5, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;

- відеореєстратор периметру марки WD20EZRZ, s/n WCC4M622KLED, MDL:WD20EZRZ-00Z5HBO, поміщено до спец.пакету МВС №INZ4066351;

- ноутбук марки DELL, s/n 52X3CL2 та зарядний пристрій марки DELL, номер

CN-00285k-CH200-84Q-054E-A05, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066354;

- системний блок марки "GIGABYTE CHASSIS", чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору №30079182;

- хасп - ключ з надписами Н4NETS ORGL8, червоного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору №30079182;

- ноутбук марки DELL, s/n GB078L2, чорного кольору та зарядний пристрій марки DELL, номер CN-ОМGJN9-LOC00-83R-A2A1-A05, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066355;

- ноутбук марки "ACER", s/n NXGNPEU023726008C47600, A315-51-576E та зарядний пристрій LITENO, model PA-1450-26, ADT KP04503010720035EDPE01, поміщено до спец. пакету МВС №INZ4066356;

- системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору, поміщено до поліетиленового пакету зеленого кольору, б/н, скріплено біркою з підписами слідчого та понятих. В задоволенні іншої частині клопотання - відмовлено.

23.06.2021 позивач звернувся до Бучанського РУП ГУНП в Київській області з клопотанням про повернення майна за вих.№23/21, долучивши оригінали ухвал суду від 17.06.2021 про часткове скасування арештованого майна.

09.07.2021 старшим слідчим Бучанського РУП ГУНП надано відповідь на клопотання від 23.06.2021 про встановлення місцезнаходження вилучених речей.

17.08.2021 адвокатом Діденко Н.О. надіслано слідчому Бучанського РУП ГУНП в Київській області Громадському Б.А. адвокатський запит про надання інформації відносно виконання ухвали суду. На підтвердження відправлення запиту до суду надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.

Позивач відповідь на вказаний запит не отримав.

17.12.2021 адвокатом Діденко Н.О. повторно надіслано слідчому Бучанського РУП ГУНП в Київській області Громадському Б.А. адвокатський запит про надання інформації відносно виконання ухвалу суду. На підтвердження відправлення запиту до суду надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.

24.12.2021 старшим слідчим Бучанського РУП ГУНП надано відповідь на адвокатський запит від 17.12.2021, з якої вбачається, що уповноваженою особою органу досудового розслідування здійснюють всі можливі заходи для встановлення місцезнаходження вилучених речей.

02.02.2022 уповноваженим представником товариства на адресу відповідача-1 надіслано скаргу про порушення прав на захист, володіння майном та бездіяльність слідчого. На підтвердження відправлення запиту до суду надано опис вкладення у цінний конверт з повернення повідомлення, поштова накладна та фіскальний чек.

09.12.2022 за результатними розгляду скарги позивача, відповідачем-1 надано інформацію про заміну слідчого відносно розслідування кримінального провадження та надіслання листа до Києво-Святошинської окружної прокуратури в Київській області щодо встановлення місцезнаходження неповернутих речових доказів.

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" про проведення щорічної інвентаризації від 30.01.2023, товариством виявлено недостачу : хасп - ключ з надписами H4NETS ORGL8 вартість - 10 560,00 грн, системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору - 11 124,54грн, планшет Samsung CR52K801G4HD вартість - 5 655,00 грн У зв?язку з відсутністю товарно-матеріальних цінностей - директор ОСОБА_1, зазначив про проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування збитків товариству.

Позивачем долучено до матеріалів справи прибуткову накладну №2724 від 24.12.2014, надходження НМА №2 від 27.09.2011, прибуткову накладну № 2567 від 21.12.2011, на підтвердження вартості та належності позивачу вищевказаних речей.

Як вбачається з рапорту слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області, 16.03.2023 в порядку статті 209 КПК України виявлено відсутність речових доказів - спеціальний технічний засіб RF Bug Detektor, сірого кольору; хасп-ключ з надписом H4NETS ORGL8, червоного кольору; системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору; планшет марки "Samsung" чорного кольору серійний номер 355620/09/115124/7, CR52K801G4HD.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів досудового розслідування, позивачу завдано збитків, оскільки майно, яке було вилучене під час проведення обшуків в ході кримінального провадження, не повернуто, у зв`язку з чим заявник просить стягнути з відповідачів 127 339,54 грн, з яких 27 339,54 грн - розмір відшкодування матеріальної шкоди, 100 000,00 грн - розмір моральної шкоди.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.

Статтями 22, 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 визначила, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками органів досудового розслідування під час проведення обшуку було вилучено майно, яке протягом тривалого періоду не поверталось позивачу. Як наслідок, товариство зазнало збитків у розмірі 27 339,54 грн, у зв`язку із втратою речових доказів. Крім того, факт втрати відповідного майна підтверджено рапорту слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області від 28.03.2023.

Водночас моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 у справі №166/122/20 зауважив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування заподіяної відповідачем-1 моральної шкоди, позивач зазначив про тривалість його моральних страждань, наявність негативних наслідків, які відзначились на діловій репутації товариства, зниження престижу та довіри до діяльності юридичної особи. Крім того, позивач певний період часу не мав можливості здійснювати належним чином господарську діяльність, оскільки на комп`ютерну техніку (сервер) з базою " 1С Підприємство" було накладено арешт. Як наслідок, товариством втрачено сервер з єдиною базою " 1С Підприємство", яка містила відомості про комерційну таємницю, втрачено постачальників та більшість трудового колективу.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду також врегульований Законом №266/94-ВР.

Перелік незаконних дій, які охоплюються частиною 1 статті 1176 Цивільного кодексу України та Законом №266/94-ВР, є вичерпним. За відсутності ж підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону №266/94-ВР в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 зазначеної статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Позивачем акцентовано увагу суду на систематичну бездіяльність органів досудового розслідування відносно неповернення арештованого майна, яке належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна". Товариство неодноразово зверталось до правоохоронних органів з клопотанням про повернення арештованого майна, адвокатськими запитами про надання інформації щодо месцязнаходження рахованих доказів та скаргами на бездіяльність слідчого.

Так, згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування) при здійсненні ними своїх повноважень, настає незалежно від вини цього органу.

Водночас, для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб).

Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

При цьому щодо питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади тощо під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 виснувала, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Як вбачається з матеріалів справи, органами досудового розслідування протягом тривалого часу не було повернуто майно, на яке накладався арешт в рамках кримінального провадження № 12019110200002299, а саме: системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору, з програмним забезпеченням сервер 1 С та планшет марки "Samsung" чорного кольору серійний номер 355620/09/115124/7, CR52K801G4HD.

Відповідно до п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Згідно із п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.

У разі направлення у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності такі витрати на підставі пункту другого частини першої статті 91 КПК України (1001-05) включаються до складу судових витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому статтею 93 КПК України ( 1001-05 ).

Частиною 1 статті 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2, 5, 6 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якому він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ наданий, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Згідно із положень КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до статті 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов`язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту; 5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку.

Відповідно до статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів збереження, як накладення арешту, будь-яка можливість подальшого розпорядження ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.

Тобто, прийняття рішення щодо збереження речового доказу шляхом його арешту позбавляє особу, у володінні якого фактично знаходиться таке майно, можливості розпоряджатися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов`язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.

При цьому, суд звертає увагу на те, що закріплена в наведених положеннях суть арешту речового доказу в кримінальному проваджені, не в залежності від прийняття чи ні рішення щодо передання його на зберігання уповноваженій особі, не лише позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість фізичного впливу на нього, в т.ч. шляхом переміщення, адже при здійсненні останнього за відсутності вказівки відповідного органу досудового розслідування існує ймовірність приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу, що буде порушенням мети накладення арешту.

Як вбачається з матеріалів справи, вилучення, арешт та передача на збереження речових доказів була ініційована на підставі клопотання слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області.

Суд зазначає, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі органом таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.

За приписами статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з частиною 1 статті 169 Кримінального процесуального кодексу України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

З огляду на положення наведених норм, а також статей 16, 168, 174 Кримінального процесуального кодексу України та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 за №1104, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зауважила, що обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути його після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" про проведення щорічної інвентаризації від 30.01.2023, товариством виявлено недостачу : хасп - ключ з надписами H4NETS ORGL8 вартість - 10 560.00грн., системний блок марки ASUS, 94X350049251 чорного кольору - 11 124.54грн., планшет Samsung CR52K801G4HD вартість - 5 655.00 грн. У зв`язку з відсутністю товарно-матеріальних цінностей - директор ОСОБА_1, зазначив про проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування збитків товариству.

Позивачем долучено до матеріалів справи прибуткову накладну №2724 від 24.12.2014, надходження НМА №2 від 27.09.2011, прибуткову накладну №2567 від 21.12.2011, на підтвердження вартості та належності позивачу вищевказаних речей.

Уповноважений представник товариства неодноразово звертався до Бучанського РУП ГУНП в Київській області та відповідача-1 з клопотанням про повернення майна, з адвокатськими запитання про надання інформації відносно вилучено майна, скаргою про порушення прав на захист, володіння майном та бездіяльність слідчого.

Відповідно до рапорту слідчого СВ Бучанського РУП ГУ НП в Київській області від 28.03.2023 вбачається, що вищевказані речі у кімнаті для зберігання речових доказів не виявлені.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що працівниками правоохоронних органів не вжито всіх можливих та допустимих заходів щодо збереження речових доказів, вилучених у рамках кримінального провадження № 12019110200002299, а саме арештованого майна, яке належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна".

У зв`язку з цим Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" скористалось своїм правом на звернення до суду за захистом, з позовною вимогою про відшкодування шкоду, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади (зокрема органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування) на підставі ст.ст. 1173 та 1174 ЦК України.

Як зазначалось раніше, чинним законодавством визначено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з цим, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин, зміст порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Так, суд, в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи вищезазначене, господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача та законних сподівань у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.

Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.

Крім того, у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Позивачем заявлені позовні вимоги до Головного управління Національної поліції в Київській області та Державної казначейської служби України про стягнення 127 339,54 грн, з яких 27 339,54 грн - розмір відшкодування матеріальної шкоди, що становить вартість втраченого майна, 100 000,00 грн - розмір моральної шкоди.

Частиною 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.4, 45 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов`язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред`явлення позову до особи.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту, шляхом "стягнення з Державної казначейської служби України з рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку ……" ніяким чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (ч. 2 статті 45 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

При цьому, відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

У господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, у справі про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету) .

Відповідно до приписів частини 5 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові від 08.07.2019 у справі №908/156/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у №910/23967/16.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказує, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №641/8857/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірно висновку про відмову у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" до Головного управління Національної поліції в Київській області та Державної казначейської служби України про 127 339, 54 грн.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі № 910/9478/23 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-проектна фірма Україна".

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст складено 13.05.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Шаптали Є.Ю. та Яковлєва М.Л. у відпустці з 06.05.2024 по 10.05.2024.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв