Ухвала

від 13.05.2024 по справі 305/1237/24

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/1237/24

Провадження по справі 2-з/305/24/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2024 р. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі секретаря судового засідання Шемоти М.І.

розглянувши у підготовчому засіданні в залі судових засідань Рахівського районного суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , законний представник якої ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Рахівська державна нотаріальна контора, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рахівська міська рада Закарпатської області в особі державного реєстратора Рахівської міської ради Петращука Івана Васильовича, орган опіки та піклування Рахівської міської ради Закарпатської області про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнання договору дарування недійсним.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій зазначив, що ним заявлено позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Рахівської міської ради Закарпатської області Петращука Івана Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53460877 від 05.08.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2139135721236, згідно з яким у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності в цілій частині на житловий будинок, загальною площею 62,5 кв.м, житловою площею 17,77 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 . Визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 23 червня 2021 року зареєстрований в реєстрі за №1-1267, укладений між ОСОБА_4 Як дарувальником та ОСОБА_5 Як обдаровуваною, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц Оленою Іванівною. Предметом позову у даній справі є житловий будинок, загальною площею 62,5 кв.м, житловою площею 17,77 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі договору дарування житлового будинку належав нині померлій ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є її дочка, відповідачка по справі - ОСОБА_2 . З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що між сторонами наявний спір, його інтереси вже порушені фактом відчуження житлового будинку, частина якого повинна належати йому на праві власності - спадкодавцю відповідача, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, вид забезпечення позову відповідає заявленим позовним вимогам, а тому наявні підстави для забезпечення позову. Усвідомлюючи невідворотність необхідності виконання рішення суду у примусовому порядку на підставі судового рішення, відповідач може здійснити реєстрацію права власності в порядку спадкування за законом, а в подальшому відчужити спірний житловий будинок з метою ухилення від виконання судового рішення. Тому, у випадку, якщо відповідач ОСОБА_2 буде надалі діяти недобросовісно з метою ухилення від виконання рішення суду, це призведе до фактичної неможливості виконання судового рішення. З огляду на викладене, вважає, що необхідність забезпечення позову є обґрунтованою, наведені фактичні обставини та вимоги законодавства дають підстави для висновку про обґрунтованість його доводів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в справі, встановлена реальність спірних правовідносин сторін, оскільки предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного на користь ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є її дочка, відповідач по справі - ОСОБА_2 , співмірність вимог заяви про забезпечення позову з вимогами позовної заяви та те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. У власності матері відповідача ОСОБА_5 перебував житловий будинок, який є предметом його позову, що стверджується договором дарування житлового будинку від 23 червня 2021 року зареєстрованого в реєстрі за №1-1267. 16 лютого 2023 року у віці 45 років, ОСОБА_5 померла. Згідно з довідкою Рахівської ДНК від 08.05.2024, спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її дочка, ОСОБА_2 . Обраний ним спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно (житловий будинок), що належав на праві приватної власності матері відповідача ОСОБА_5 , та заборони його відчуження, не передбачає можливості заподіяння відповідачу збитків чи настання для неї будь-яких інших негативних наслідків, а покликаний лише унеможливити відчуження відповідачем спірного майна з метою уникнення виконання можливого судового рішення. Заходи забезпечення позову не позбавлять відповідача прав на його майно, в тому числі права володіння та користування майном, не матимуть наслідком вилучення у відповідача певного майна, а тому не можуть спричинити завдання відповідачу будь-яких збитків. Тому вважає, що підстав для зустрічного забезпечення у даній цивільній справі, виходячи з предмета позову, обставин справи та обраного позивачем виду забезпечення позову, немає. З огляду на викладене просить до вирішення даної справи по суті та набуття рішенням суду законної сили, забезпечити цивільний позов шляхом: накладення арешту на об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 62,5 кв.м, житловою площею 17,77 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; заборони ОСОБА_2 вчиняти дії для реєстрації права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на житловий будинок, загальною площею 62,5 кв.м, житловою площею 17,77 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку ч. 1 ст. 153 ЦПК України, сторони не викликалися.

Дослідивши подану заяву та наявні матеріали справи, суд, приходить до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом даних норм, забезпечення позову - це заходи щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частина восьма статті 153 ЦПК України передбачає, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову.

Види забезпечення позову передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України. Пунктом 1 та 2 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

За змістом частини третьої статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зобов`язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2021р. по справі № 643/12369/19 роз`яснив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Зі змісту заяви вбачається, що предметом поданої позивачем позовної заяви, є скасування рішення державного реєстратора Рахівської міської ради Закарпатської області Петращука Івана Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53460877 від 05.08.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2139135721236, згідно з яким у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності в цілій частині на житловий будинок, загальною площею 62,5 кв.м, житловою площею 17,77 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 . Визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 23 червня 2021 року зареєстрований в реєстрі за №1-1267, укладений між ОСОБА_4 Як дарувальником та ОСОБА_5 Як обдаровуваною, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц Оленою Іванівною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Аналізуючи зазначені вище норми права, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України та правові висновки Верховного Суду, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і справедливості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд приходить до висновку, що позивач не навів правові підстави забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 62,5 кв.м., житловою площею 17,77 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_2 вчиняти дії для реєстрації права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на цей житловий будинок.

Хоч позивач надав довідку Рахівської державної контори про те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем на майно ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є зрозумілим, виходячи з положень ст. 1261 ЦК України, але матеріали, подані ОСОБА_1 не містять доказів того, що відповідачці ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті матері - ОСОБА_5 , яке б могло бути підставою для здійснення нею державної реєстрації спірного житлового будинку за собою. Спірний житловий будинок, відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №219074066 станом на 05.08.2020 (день отримання даного витягу) був зареєстрований за нині померлою ОСОБА_4 , й з наданих ОСОБА_1 документів суду не відомо чи була проведена державна реєстрація цього будинку за іншими особами, у тому числі й за нині померлою ОСОБА_5 (згідно з договором дарування житлового будинку від 03.06.2021). Отже, виходячи з наданих позивачем матеріалів суду взагалі не відомо, за ким на день пред`явлення позову зареєстрований спірний будинок, а зважаючи, що попередній власник помер, отже й немає підстав вважати, що спірне майно може бути відчужене.

Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Частиною 2 статті 8-1 Закону України «Про нотаріат» встановлена заборона будь-якого втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Згідно з пунктом 3 глави 2 розділу І «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Згідно з підпунктом 4.13 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхідності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 ЦК України.

Отже, чинним законодавством України передбачений обов`язок нотаріуса зупинити нотаріальне провадження, тобто тимчасово припинити вчинення нотаріальних дій на невизначений строк (до вирішення справи судом), за умови надходження від заінтересованої особи відповідної заяви та надання доказів звернення до суду з позовною заявою.

З огляду на викладене, зважаючи на наявність спеціальної правової норми, яка імперативно визначає підставу обов`язкового зупинення нотаріусом вчинення нотаріальних дій на підставі письмової заяви позивача, як заінтересованої особи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії для реєстрації права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 на спірний житловий будинок. Водночас заявник не позбавлений права звернутися до нотаріуса із відповідною заявою про зупинення вчинення нотаріальних дій. Крім того, Рахівська державна нотаріальна контора залучена до участі у даній справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та на її адресу спрямована копія ухвали про відкриття провадження у справі, тобто повідомлено, що існує спір щодо спадкового майна.

Судом встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які просить заявник у своїй заяві про забезпечення позову, ніяким чином не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся. При цьому суд бере до уваги предмет і підстави позову, а також докази, на які посилається представник позивача.

Таким чином, відсутні докази існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у даній справі. Доводи позивача ґрунтуються виключно на припущенні, при цьому ризик невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду недоведений.

Враховуючи викладене, зокрема те, що невжиття заходів забезпечення позову не зможе істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а також враховуючи права та інтереси третіх осіб, суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя: В.Е.Ємчук