Рішення

від 14.05.2024 по справі 235/2577/24

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 235/2577/24

Номер провадження 2/235/897/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Юриної К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтресах якого діє представник - адвокат Конюшенко І.Д., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Конюшенко І.Д., з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відповідачем ТОВ «Шахтобудівельна компанія» позивач перебував у трудових відносинах з 08.11.2017 року до 04.12.2023 року. Прийнятий прохідником 3 розряду з повним робочим днем на підземних роботах згідно наказу № 3620-к від 07.11.2017 року. Звільнений згідно наказу № 1052-к від 30.11.2023року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

24.01.2024 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5 S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІст.

31.01.2024 року позивач був вперше оглянутий на МСЕК за професійними захворюваннями та йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, з них 30% перв. по профрадикулопатії, 20% по хрон.бронхіту, 15% по приглухуватості.

Первинно визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями. Інвалідність встановлена з 31.01.2024 року до 01.02.2027 року.

Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне, санаторно- курортне лікування.

За висновками про умови та характер праці позивачу була рекомендована праця на поверхні без важкого фізичного труда, шкідливих чинників виробництва: охоронником, прибиральником службових приміщень, слюсарем.

Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності: спостереження і лікування у невролога, пульманолога, сурдолога, стаціонарне лікування за показаннями.

Позивач вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода, яка не нараховувалась та не виплачувалась.

У пункті 18 акту визначені причини професійних захворювань.

Під час роботи на підприємстві відповідача позивач почав частіше хворіти, неодноразово лікувався амбулаторно та стаціонарно.

Починаючи з 2019 року позивач перебуває на «Д» обліку у сімейного лікаря, та з 2021 року у лікаря сурдолога. Неодноразово лікувався амбулаторно і стаціонарно.

10.11.2023 року позивач направлений в Клініку Професійних захворювань ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва (м. Київ) НАМН України» на стаціонар неврологічного відділення з метою обстеження, лікування та вирішення експертних питань.

15.11.2023 року встановлені діагнози: хронічна радикулопатія L5 S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; хронічний бронхіт ІІст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІст. - захворювання професійні, встановлені вперше.

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціональних обстежень; динаміка захворювань, їх розвиток в період роботи, інформація про умови праці, представлена в санітарно-гігієнічної характеристиці від 02.11.2023 року, згідно якої позивач підлягав дії фізичного навантаження, незручної робочої пози, нахилів корпусу, параметри яких перевищували допустимі величини; підлягав дії шуму, рівень якого перевищував ГДР, підлягав дії пилу, концентрації якого перевищували ГДК; професійний маршрут.

Внаслідок професійних хвороб у позивача з`явився постійний біль в поперековому відділі хребта, що віддає в ногу, оніміння та судоми в ногах, кашель, задуха при помірному фізичному навантаженні, біль за грудиною, став відчувати загальну слабкість, головний біль.

Наслідки профзахворювань суттєво погіршили загальний стан здоров`я. Вимушений досить часто проходити курс лікування, змушений обмежувати себе в рухах, оскільки різкі рухи та трохи підвищена фізична активність одразу впливають на самопочуття.

Захворювання бронхів і легенів приводять до постійного відчуття слабкості, недомагання. Частий кашель, задишка позбавляють позивача нормального образу життя, активного спілкування з оточуючими, реалізації своїх здібностей, бажань. Ці обставини спричиняють моральні страждання.

Професійні хвороби, позначились на здібностях позивача, йому не під силу важка чоловіча робота. Не доступний активний відпочинок, зайняття спортом, навіть для підтримання тіла у формі, оскільки одразу відчуває біль та задуху. Позивач за віком досить молода людина, мав плани на життя, але у зв?язку із захворюваннями став особою з обмеженими можливостями, що впливає на його фізичний та психологічний стан.

Таким чином, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки порушені його нормальні життєві зв`язки, що викликає негативні емоції та переживання, суттєво позначається на психологічному стані, тому вважає за необхідне звернутись з даною позовною заявою.

Викладенні у позові обставини свідчать про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок підприємства-відповідача, працюючи на якому, позивач отримав декілька професійних захворювань, які суттєво змінили його життя.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 180 000 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті професійних захворювань.

Ухвалою суду від 02.04.2024 року відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання без виклику сторін.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що заявлені позовні вимоги відповідач вважає необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.17 акту розслідування, професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі. Відповідно до п. 12 Акту, загальний стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів складає 14 років 04 місяців 20 днів, з них на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» - тільки 05 років 11 місяців та 26 днів. Як вбачається із трудової книжки позивач працював не тільки на ТОВ «Шахтобудівельна компанія», а і на шахті «Красноармійська -Західна -1», ТОВ «Красноліманське». Останнім місцем роботи, за яким складено даний акт, є ТОВ «Шахтобудівельна компанія», тому саме на ньому і був складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 25.01.2024. Але це не свідчить про те, що саме на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» у позивача по справі виникло саме професійне захворювання хронічна двобічна сенсорна приглухуватість.

Причини виникнення профзахворювань, вказані в п. 18 Акту П-4: вуглепородний пил, важкість праці, шум, а також їх фактичне значення. За весь період роботи на підприємстві відповідача працівник жодних скарг не заявляв, обов`язкові медичні огляди проходив та за результатами яких його було визнано здоровим та придатним для роботи. Звільнився позивач за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, а не у зв`язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я. І тільки після звільнення з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» позивач «раптово» виявив у себе цілу низку професійних захворювань.

Законодавством України допускається робота у шкідливих або небезпечних умовах праці, якщо цього потребує технологічний процес, але праця в таких умовах потребує більшої уваги і від роботодавця, і від працівника, та має наслідком певні пільги (відпустка більшої тривалості, пільговий пенсійний стаж, підвищена оплата). Відповідачем застосовуються засоби індивідуального захисту, впроваджуються прогресивні технології з метою мінімізації впливу шкідливих факторів, з якими неминуче має справу кожен працівник гірничо-видобувної галузі. Але жоден засіб індивідуального захисту не може абсолютно убезпечити працівника від впливу шкідливого фактору, якщо сам працівник не докладає зусиль для збереження свого здоров`я. Зважаючи на наявність у позивача декількох професійних захворювань, видно, що позивач протягом декількох років мав серйозні проблеми із здоров`ям, але перебуваючи на диспансерному обліку з хронічними хворобами продовжував працювати в шкідливих умовах, що, безумовно, і стало передумовою для розвитку в нього цих професійних захворювань.

Як вбачається з Акту П-4 та трудової книжки позивача, причиною виникнення професійних захворювань стала послідовна робота на декількох підприємствах вугільної галузі. Таким чином, шкода позивачеві була завдана внаслідок послідовної роботи на декількох підприємствах вугільної галузі, а відтак її розмір має бути розподілений відповідно до стажу роботи позивача на цих підприємствах та ступеню шкідливого впливу (з урахуванням трудового стажу позивача на цих підприємствах).

Відповідач вважає, що розмір моральної шкоди у розмірі 180 000,00 гривень при 65% втрати професійної працездатності позивача є безпідставно завищеним, адже з аналізу судової практики по аналогічним справам вбачається, що при втраті позивачами професійної працездатності сума стягнення зазвичай становить меншу суму.

На думку представника відповідача моральні страждання позивача повинен полегшувати вже той факт, що йому не потрібно знову заради соціальних виплат займатися важкою та небезпечною працею.

Щодо оподаткування суми відшкодування моральної шкоди.

Події, внаслідок яких у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди та які стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, мали місце після 23 травня 2020 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», тому з огляду на викладене слід застосовувати положення актів законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин. З 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» становить 6700, 00 грн, отже, якщо сума відшкодування моральної шкоди за рішенням суду перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6 700, 00 грн. х 4 = 26 800, 00 грн.), необхідно стягнути моральну шкоду з утриманням податків та загальнообов`язкових платежів. Окремо представник відзначає, що Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 03.09.2021 роз`яснила, що у випадку, коли за судовим рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша аніж 4х кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача не підтверджуються належними доказами у справі, у зв`язку з чим вони не підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

ОСОБА_1 у період з 08.11.2017 року до 04.12.2023 року працював прохідником з повним робочим днем на підземних роботах. Звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України.

Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 14 років 04 місяці 20 днів, на «ТОВ «ШБК» - 5 років 11 місяців 26 днів, загальний стаж - 19 років 05 місяців 20 днів.

24 січня 2024 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, відповідно до якого позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5 S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІ Іст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-І Іст.

Раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було, пункт 15 акту.

Згідно пункту 17 акту, професійне захворювання виникло у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та незабезпеченістю засобами індивідуального захисту від шуму, виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу). ОСОБА_1 працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий.

У пункті 18 акту визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: вуглепородний пил - фактична величина 19.8- 114,6 мг/м3, при нормативному значенні 2мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни - 90,3 - 95% зміни.

Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 180,9 -198,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу) - фактична величина 95,8-112,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт. Маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 40 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30°- 31-60 % зміни при нормативному значенні до 30° -25% зміни. Нахили корпусу 115-165 разів на зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентному рівні шуму 85-91dБА, при нормативному значенні 80 dБА .

Таким чином, робота ОСОБА_1 на користь підприємства була надважкою, зі значним перевищенням гранично допустимих норм.

Отже, роботодавець ТОВ «Шахтобудівельна компанія» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

У період з 10.11.2023 року по 24.11.2023 року ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Академії медичних наук України».

Згідно з медичним висновком Лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.11.2023 року за № 45/1079, ОСОБА_1 встановлено такі професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5 S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІст.

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціонального обстеження; динаміка захворювань, інформація про умови праці, представлена в санітарно-гігієнічної характеристиці від 02.11.2023 року, згідно якої позивач підлягав дії фізичного навантаження, незручної робочої пози, нахилів корпусу, параметри яких перевищували допустимі величини; підлягав дії шуму, рівень якого перевищував ГДР, підлягав дії пилу, концентрації якого перевищували ГДК; професійний маршрут.

31.01.2024 року ОСОБА_1 вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням, де йому встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, до 01.02.2027 року. Визнано інвалідом 3 групи за професійними захворюваннями.

Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування по профзахворюваннях, санаторно- курортне лікування.

Протипоказана важка фізична праця, шкідливі чинники виробництва.

Відповідно до повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 від 17.11.2023 року факторами виробничого середовища та трудового процесу, що спричинили професійне захворювання (отруєння) є: фізичне навантаження, незручна робоча поза, нахили корпусу, пил. Дата встановлення остаточного діагнозу 15.11.2023 року.

Відповідно до виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 починаючи з 2019 року періодично проходив стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу захворювань, які в подальшому визнані професійними.

Період виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачем, працюючи в тяжких умовах праці.

В акті зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз`яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданої їх працівникам такими умовами.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов`язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією (фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 цього Закону.

Так, з матеріалів справи встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 65 %, що свідчить про незворотність такої втрати.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням та значною втратою професійної працездатності порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Судом встановлено, що у зв`язку з встановленням у позивача професійного захворювання та у зв`язку з цим 65% втрати працездатності, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначених професійних захворювань, у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров`я.

Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливих факторів, тобто у зв`язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов`язаних з порушенням Закону України "Про охорону праці".

Згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

В даному випадку професійне захворювання пов`язано з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Факт заподіяння моральної шкоди пов`язаний не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.

В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов`язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, тому розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у справі №210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000 грн.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Якщо втрачене здоров`я людини, то вона безумовно позбавляється в певній мірі повноцінного життя на який розраховує. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров`я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров`я потрібен певний час та грошові кошти.

Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров`я позивача.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на деяку судову практику щодо зменшення розміру моральної шкоди, оскільки у справі на яку посилається представник, позивач працював на підприємстві відповідача менше ніж три місяці на відміну від ОСОБА_1 , який працював більше ніж п`ять років та отримав професійне захворювання саме під час цього періоду, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65% та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, суд вважає за необхідне стягнути моральну шкоду в розмірі 130000 гривень, що буде відповідати судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, та це буде розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 130000 гривень.

Щодо оподаткування моральної шкоди.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Таким чином податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, зокрема, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Правовий висновок про те, що до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включається суми відшкодування шкоди, завданої платнику податку внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, викладено також у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 264/5681/17, від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20, від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.

Не приймаються судом доводи відповідача щодо індивідуальної податкової консультації від 03 вересня 2021 року №3302/ІПК/99-00-04-03-03-06.

Порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», яке не є відповідачем у даній справі, податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов`язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.

Більш того, відповідно до п. 52.2. ст. 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За таких обставин доводи відповідача про необхідність оподаткування моральної шкоди, яка перевищуватиме чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати суд не бере до уваги, таким чином моральна шкода у розмірі 130000,00 грн підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи звільняються від сплати судового збору. Частина 6 ст.141 ЦПК України, передбачає, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, ст. ст.4, 5, 10, 12, 81, 89, 141, 223, 265, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Конюшенко І.Д., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди, 130000 (сто тридцять тисяч) 00 копійок без утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1300 (одна тисяча триста) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, вулиця Залізнична, 82, код ЄДРПОУ 40162326.

Повний текст судового рішення виконано 14.05.2024 року.

Суддя Хмельова С.М.