Постанова

від 22.10.2024 по справі 235/2577/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7212/24 Справа № 235/2577/24 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М.,Остапенко В.О.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку ч.13ст.7,ч.1 ст.369ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтобудівельна Компанія" на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С.М. у місті Покровську Донецької області та повне судове рішення складено 14.05.2024 року,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» (надалі ТОВ «Шахтобудівельна компанія») про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебував з відповідачем ТОВ «Шахтобудівельна компанія» у трудових відносинах з 08.11.2017 до 04.12.2023.

Прийнятий прохідником 3 розряду з повним робочим днем на підземних роботах згідно наказу № 3620-к від 07.11.2017. Звільнений згідно наказу № 1052-к від 30.11.2023, за власним бажанням, за ст.38 КЗпП України.

24.01.2024 складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІст.

31.01.2024 позивач був вперше оглянутий на МСЕК за професійними захворюваннями та йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, первинно, за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, з них 30% перв. по профрадикулопатії, 20% по хрон.бронхіту, 15% по приглухуватості.

Первинно визнано особою з інвалідністю 3 групи за професійними захворюваннями. Інвалідність встановлена з 31.01.2024 року до 01.02.2027 року.

Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне, санаторно- курортне лікування.

За висновками про умови та характер праці позивачу була рекомендована праця на поверхні без важкого фізичного навантаження, шкідливих чинників виробництва: охоронником, прибиральником службових приміщень, слюсарем.

Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності: спостереження і лікування у невролога, пульмонолога, сурдолога, стаціонарне лікування за показаннями.

Позивач вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода, яка не нараховувалась та не виплачувалась.

У пункті 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 21.01.2024, визначені причини професійних захворювань.

Під час роботи на підприємстві відповідача позивач почав частіше хворіти, неодноразово лікувався амбулаторно та стаціонарно.

Починаючи з 2019 року позивач перебуває на «Д» обліку у сімейного лікаря, та з 2021 року у лікаря сурдолога. Неодноразово лікувався амбулаторно і стаціонарно.

10.11.2023 позивач направлений в Клініку Професійних захворювань ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва (м. Київ) НАМН України» на стаціонар неврологічного відділення з метою обстеження, лікування та вирішення експертних питань.

15.11.2023 позивачу встановлені діагнози: хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; хронічний бронхіт ІІст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІст. - захворювання професійні, встановлені вперше.

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціональних обстежень; динаміка захворювань, їх розвиток в період роботи, інформація про умови праці, представлена в санітарно-гігієнічній характеристиці від 02.11.2023, згідно якої позивач підлягав дії фізичного навантаження, незручної робочої пози, нахилів корпусу, параметри яких перевищували допустимі величини; підлягав дії шуму, рівень якого перевищував ГДР, підлягав дії пилу, концентрації якого перевищували ГДК; професійний маршрут.

Внаслідок професійних хвороб у позивача з`явився постійний біль в поперековому відділі хребта, що віддає в ногу, оніміння та судоми в ногах, кашель, задуха при помірному фізичному навантаженні, біль за грудиною, став відчувати загальну слабкість, головний біль.

Наслідки профзахворювань суттєво погіршили загальний стан здоров`я.

Позивач вимушений досить часто проходити курс лікування, змушений обмежувати себе в рухах, оскільки різкі рухи та трохи підвищена фізична активність одразу впливають на самопочуття.

Захворювання бронхів і легенів приводять до постійного відчуття слабкості, недомагання. Частий кашель, задишка позбавляють позивача нормального образу життя, активного спілкування з оточуючими, реалізації своїх здібностей, бажань. Ці обставини спричиняють моральні страждання.

Професійні хвороби, позначились на здібностях позивача, йому не під силу важка чоловіча робота. Не доступний активний відпочинок, зайняття спортом, навіть для підтримання тіла у формі, оскільки одразу відчуває біль та задуху. Позивач за віком досить молода людина, мав плани на життя, але у зв?язку із захворюваннями став особою з обмеженими можливостями, що впливає на його фізичний та психологічний стан.

Таким чином, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки порушені його нормальні життєві зв`язки, що викликає негативні емоції та переживання, суттєво позначається на психологічному стані.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 180000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому в результаті професійних захворювань.

Рішенням Красноармійського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від14 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди, 130000, 00 грн., без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1300,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Шахтобудівельна компанія» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до п.17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 24.01.2024, професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі.

Відповідно до п. 12 Акту, загальний стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів складає 14 років 04 місяців 20 днів, з них на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» - тільки 05 років 11 місяців та 26 днів. Як вбачається із трудової книжки позивач працював не тільки на ТОВ «Шахтобудівельна компанія», а і на шахті «Красноармійська -Західна -1», ТОВ «Красноліманське». Останнім місцем роботи, за яким складено даний Акт, є ТОВ «Шахтобудівельна компанія», тому саме на ньому і був складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 25.01.2024. Але це не свідчить про те, що саме на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» у позивача по справі виникло професійне захворювання: хронічна двобічна сенсорна приглухуватість.

Причини виникнення профзахворювань, вказані в п. 18 Акту П-4: вуглепородний пил, важкість праці, шум, а також їх фактичне значення. За весь період роботи на підприємстві відповідача працівник жодних скарг не заявляв, обов`язкові медичні огляди проходив та за результатами яких його було визнано здоровим та придатним для роботи. Звільнився позивач за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, а не у зв`язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я. І тільки після звільнення з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» позивач «раптово» виявив у себе цілу низку професійних захворювань.

Законодавством України допускається робота у шкідливих або небезпечних умовах праці, якщо цього потребує технологічний процес, але праця в таких умовах потребує більшої уваги і від роботодавця, і від працівника, та має наслідком певні пільги (відпустка більшої тривалості, пільговий пенсійний стаж, підвищена оплата). Відповідачем застосовуються засоби індивідуального захисту, впроваджуються прогресивні технології з метою мінімізації впливу шкідливих факторів, з якими неминуче має справу кожен працівник гірничо-видобувної галузі. Але жоден засіб індивідуального захисту не може абсолютно убезпечити працівника від впливу шкідливого фактору, якщо сам працівник не докладає зусиль для збереження свого здоров`я. Зважаючи на наявність у позивача декількох професійних захворювань, видно, що позивач протягом декількох років мав серйозні проблеми із здоров`ям, але перебуваючи на диспансерному обліку з хронічними хворобами продовжував працювати в шкідливих умовах, що, безумовно, і стало передумовою для розвитку в нього цих професійних захворювань.

Як вбачається з Акту П-4 та трудової книжки позивача, причиною виникнення професійних захворювань стала послідовна робота на декількох підприємствах вугільної галузі. Таким чином, шкода позивачеві була завдана внаслідок послідовної роботи на декількох підприємствах вугільної галузі, а відтак її розмір має бути розподілений відповідно до стажу роботи позивача на цих підприємствах та ступеню шкідливого впливу (з урахуванням трудового стажу позивача на цих підприємствах).

Крім того, при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень і не правильно застосував норми матеріального права, безпідставно прийняв рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми, що, з боку суду першої інстанції є грубим порушенням конституційного принципу законності. В той час, як вказані норми податкового законодавства передбачають виключно інші вимоги зі стягнутої суми моральної шкоди утримання податку з доходів фізичних осіб, тобто у даному випадку, відповідач виступає, як податковий агент і стягує з позивача, як особи, на користь якої виплачуються блага, суму податку з доходів фізичних осіб.

Відповідач відзначає, що Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 03.09.2021 роз`яснила, що у випадку, коли за судовим рішенням сума відшкодування моральної шкоди, спричиненої життю та здоров`ю, більша аніж 4х кратний розмір мінімальної заробітної плати, то це є доходом, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Посилається на судову практику судів апеляційної інстанції, постанову Верховного Суду від 30.06.2021 по справі № 180/505/20, провадження №61-5св21.

Також, зазначає, що у судів відсутні повноваження для визначення порядку та розмірів сплати податків.

Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача не підтверджуються належними доказами у справі, у зв`язку з чим вони не підлягають задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Конюшенко І.Д., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , у період з 08.11.2017 до 04.12.2023 працював прохідником з повним робочим днем на підземних роботах. Звільнений за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України.

Стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 14 років 04 місяці 20 днів, у тому числі близько 7 років, у період з 01.08.2002 25.10.2017, на ТОВ «Красноліманське», та на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» 5 років 11 місяців 26 днів, у період з 08.11.2017 04.12.2023, загальний стаж 19 років 05 місяців 20 днів.

24 січня 2024 року складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, відповідно до якого позивачу встановлено професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІ Іст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-І Іст.

Раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було, пункт 15 Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання.

Згідно пункту 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, професійне захворювання виникло у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії, та генерацію виробничого шуму під час роботи технологічного устаткування тощо), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів) та незабезпеченістю засобами індивідуального захисту від шуму, виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу). ОСОБА_1 працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий.

У пункті 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: вуглепородний пил - фактична величина 19.8- 114,6 мг/м3, при нормативному значенні 2мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни - 90,3 - 95% зміни. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) фактична величина 180,9 -198,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу) фактична величина 95,8-112,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт. Маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 40 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30°- 31-60 % зміни при нормативному значенні до 30° -25% зміни. Нахили корпусу 115-165 разів на зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентному рівні шуму 85-91dБА, при нормативному значенні 80 dБА .

Таким чином, робота ОСОБА_1 на користь підприємства була надважкою, зі значним перевищенням гранично допустимих норм.

Отже, роботодавець ТОВ «Шахтобудівельна компанія», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушеннямст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці».

У період з 10.11.2023 по 24.11.2023 ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Академії медичних наук України».

Згідно з медичним висновком Лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.11.2023 року за № 45/1079, ОСОБА_1 встановлено такі професійні захворювання: хронічна радикулопатія L5S1праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями, м?язово-тонічним та больовим синдромами. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН І-ІІст.

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціонального обстеження; динаміка захворювань, інформація про умови праці, представлена в санітарно-гігієнічної характеристиці від 02.11.2023, згідно якої позивач підлягав дії фізичного навантаження, незручної робочої пози, нахилів корпусу, параметри яких перевищували допустимі величини; підлягав дії шуму, рівень якого перевищував ГДР, підлягав дії пилу, концентрації якого перевищували ГДК; професійний маршрут.

31.01.2024 ОСОБА_1 вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням, де йому встановлено первинно за сукупністю 65% втрати професійної працездатності, до 01.02.2027. Визнано особою з інвалідністю 3 групи за професійними захворюваннями.

Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування по профзахворюваннях, санаторно- курортне лікування.

Протипоказана важка фізична праця, шкідливі чинники виробництва.

Відповідно до повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 від 17.11.2023 факторами виробничого середовища та трудового процесу, що спричинили професійне захворювання (отруєння) є: фізичне навантаження, незручна робоча поза, нахили корпусу, пил. Дата встановлення остаточного діагнозу 15.11.2023.

Відповідно до виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 , починаючи з 2019 року, періодично проходив стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу захворювань, які в подальшому визнані професійними.

Період виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачем, працюючи в тяжких умовах праці.

В Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст.153,237-1КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Суд врахував тривалий період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача впродовж 05 років 11 місяців 20 днів, характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності в розмірі 65%, первинно, визнання особою з інвалідністю, з переоглядом 31.01.2027. Суд також прийняв до уваги тяжкість та невідворотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачупервинно висновкомМСЕК встановленостійку втратупрофесійної працездатностіу зв`язкуз професійнимизахворюваннями у2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практичноможливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до п. 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: вуглепородний пил - фактична величина 19.8- 114,6 мг/м3, при нормативному значенні 2мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни - 90,3 - 95% зміни. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба) фактична величина 180,9 -198,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м`язів рук та плечового поясу) фактична величина 95,8-112,8 Вт, при нормативному значенні 45 Вт. Маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 40 кг при нормативному значенні 30 кг. Робоча поза в нахиленому положенні більше 30°- 31-60 % зміни при нормативному значенні до 30° -25% зміни. Нахили корпусу 115-165 разів на зміну, при нормативному значенні 50-100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентному рівні шуму 85-91dБА, при нормативному значенні 80 dБА .

Отже,роботодавцями,в томучислі відповідачем - ТОВ «Шахтобудівельна компанія», під час роботи позивача, допущено перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ТОВ «Шахтобудівельна компанія» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах протягом 14 років 04 місяців 20 днів, у тому числі близько 7 років, у період з 01.08.2002 25.10.2017, на ТОВ «Красноліманське», а у інший період з 08.11.2017 04.12.2023 ( 05 років 11 місяців 26 днів), на підприємстві відповідача ТОВ «Шахтобудівельна компанія», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача людиною з інвалідністю третьої групи, з переоглядом 31.01.2027, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що розумним, виваженим і справедливим, у його ситуації, буде визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується виписним епікризом, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «Шахтобудівельна компанія» про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року суми на відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та справі №235/3165/23 є відмінним. Так, у справі №180/505/20 склалися правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця при виконанні рішення суду, яким стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, без утримання податку з доходу фізичних осіб, тоді як предметом данного спору є відшкодувнання моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров?я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «Шахтобудівельна компанія» щодо індивідуальної податкової консультації від 03 вересня 2021 року №3302/ІПК/99-00-04-03-03-06.

Так, порядок надання індивідуальних податкових консультацій регламентовано розділом 3 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Разом із тим, податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПАТ «ЦГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Крім того, слід зазначити, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалав), які стосуються порушеного питання.

Більш того, відповідно до п. 52.2. ст. 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» - залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від14травня 2024року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: