Постанова

від 01.05.2024 по справі 920/1149/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. Справа№ 920/1149/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Вовка І.В.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Васильченко М.П.;

від відповідача: Тимошенко С.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»

на рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 (повний текст складено 19.02.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 (повний текст складено 04.03.2024)

у справі №920/1149/23 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан»

про стягнення 335 744, 76 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан», в якому просить суд стягнути з відповідача 335 744, 76 грн збитків, в тому числі 113 113,43 грн витрат понесених на виробництво сільськогосподарської продукції в період підготовки земельних ділянок до посіву та витрат з посіву озимих культур під урожай 2023 року по двом земельним ділянкам з кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265 та 5920388700:01:001:0267, що є незавершеним виробництвом станом на 30.05.2023, 222 630, 85 грн упущеної вигоди, у зв`язку зі знищенням озимих культур врожаю 2023 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено правомірності користування земельними ділянками за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265, 5920388700:01:001:0267, а відтак відсутні підстави вважати Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» власником посівів у розумінні ст. 775 ЦК України, ст. 95 ЗК України та управненою стороною в розумінні приписів статті 224 Господарського кодексу України щодо земельних ділянок.

Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан», у зв`язку з чим підстави для стягнення збитків відсутні.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Додатковим рішенням Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан» 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення зазначив, що з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, підлягає до стягнення з витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката 15 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 у справі №920/1149/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі №920/1149/23 та ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан» на професійну правничу допомогу до 10 000 грн.

Підставою для скасування рішення апелянт зазначає, що позивачем належним чином підтверджено, що він згідно договору оренди землі є орендарем та землекористувачем.

Також доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем знищено посіви, що є протиправною поведінкою, а відтак позивачем підтверджено наявність порушеного права у вигляді збитків.

Підставою для скасування додаткового рішення апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме необґрунтовано складність справи, обсяг наданих адвокатом робіт, виконання робіт

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №920/1149/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою суду від 18.03.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 у справі №920/1149/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 року у справі №920/1149/23 та призначено до розгляду на 01.05.2024

Ухвалою суду від 01.04.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 року у справі №920/1149/23 залишено без руху.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 у справі №920/1149/23 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі №920/1149/23.

Ухвалою суду від 15.04.2024 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 22.04.2024 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи

09.04.2024 через підсистему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та додаткове рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження факту проведення комплексу робіт з передпосівної обробки ґрунту, внесення добрив та здійснення посівів зерна кукурудзи восени 2022 року та навесні 2023 року під врожай 2023 року на полі № 46-3499, в тому числі і зазначених земельних ділянках, позивач надав подорожні листи вантажних автомобілів, контрольні листи тракториста - машиніста до шляхового листа, акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин.

Також, на підтвердження факту пошкодження посівів шляхом передискування земельних ділянок позивач подав акт про нанесення збитків від 30.05.2023, складений комісією представників позивача. Позивач зазначає, що посіви кукурудзи знищив відповідач, оскільки останній є орендарем земельних ділянок з 16.05.2023, на підставі договорів, укладених із власником. Відповідач 19.06.2023 звертався до Охтирського РВН ГУНП в Сумській області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення на земельних ділянках за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265 та 5920388700:01:001:0267 (знищення посівів кукурудзи), що саме по собі свідчить про знищення відповідачем 30.05.2023 посівів позивача, адже виробничий цикл по вирощуванню сільськогосподарської продукції розпочинається з дискування.

Позивач зазначає, що витрати, понесені ним на виробництво сільськогосподарської продукції в період підготовки земельних ділянок до посіву та витрати з посіву озимих культур під урожай 2023 року на двох земельних ділянках, що є незавершеним виробництвом станом на 30.05.202 складають 113 113,43 грн.; розмір майнової шкоди (упущеної вигоди), у зв`язку зі знищенням озимих культур врожаю 2023 року становить 222 630, 85 грн.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав, як землекористувача земельних ділянок за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265 та 5920388700:01:001:0267, вказуючи на знищення відповідачем на наданих позивачу у користування земельних ділянках належного позивачу майна - посівів кукурудзи, які в силу положень ст. 775 ЦК України, ст. 95 Земельного кодексу України, є власністю позивача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер,місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із за значенням її розміру,індексації,способу та умов розрахунків,строків,порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Відповідно до статті 775 Цивільного кодексу України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Виходячи з приписів зазначених норм, право власності на посіви та/або насадження сільськогосподарських культур на земельній ділянці належить землекористувачу земельної ділянки, тобто особі, яка на відповідних правових підставах володіє чи користується землею.

Виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов`язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур із користування земельною ділянкою.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, в тому числі відшкодування заподіяних збитків (ст. 95, 152 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 Господарського кодексу України).

Виходячи зі змісту статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підстави і порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачені ст. ст. 156, 157 ЗК України.

Відповідно до ст. 156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки;

е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі;

є) використання земельних ділянок для потреб надрокористування з метою дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення.

Частиною 1 статті 157 ЗК України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що власником земельних ділянок за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265 та 5920388700:01:001:0267 є ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Сумського апеляційного суду від 18.04.2023 у справі №583/3769/21 залишене без змін рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 03.01.2023, згідно з яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» повернути земельні ділянки за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265, 5920388700:01:001:0267 власнику, скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз Північ».

Суди першої та апеляційної інстанції встановили неукладеність додаткових угод від 26.02.2018 до договорів оренди землі від 17.10.2016 №454/16 та від 07.12.2017 №526/17, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельних ділянок ТОВ «Райз Північ`та безпідставність користування ТОВ «Райз Північ» спірними земельними ділянками, які знаходяться у його фактичному користуванні без установлених законом підстав, оскільки ОСОБА_1 не підписувала відповідних правочинів (додаткових угод, за якими було змінено орендаря на ТОВ «Райз Північ»).

Окрім того, матеріали не справи не містять доказів укладання договору оренди землі від 17.10.2016 №454/16, від 07.12.2017 №526/17, а також додаткових угод №1 від 26.02.2018 до договору №454/16 та №526/17, на які посилається скаржник в позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням обставин, встановлених судом у справі №583/3769/21, які мають преюдиційне значення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії позивача щодо користування земельними ділянками за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265, 5920388700:01:001:0267 мають ознаки самовільного зайняття земельних ділянок (самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Отже, позивачем належним чином недоведено правомірності користування земельними ділянками за кадастровими номерами 5920388700:01:001:0265, 5920388700:01:001:0267.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З цього приводу апеляційний суд наголошує, що за змістом частини 3 статті 2 ГПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) господарського судочинства. При цьому вказаний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. В той же час цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Принцип змагальності (стаття 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (стаття 7 ГПК України), що пов`язані між собою, є основоположними складовими концепції «справедливого судового розгляду», у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (частина 3 статті 13 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимии доказами правомірності користування земельними ділянками, також не доведено протиправної поведінки відповідача, а відтак відстуні підстави для задоволення позовних вимог у стягненні збитків на суму 335 744, 76 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подано орієнтовний розрахунок розміру судових витрат, відповідно до якого відповідач планував понести витрати у розмірі 40 000,00 грн на послуги адвоката.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до статті 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Так, на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн відповідачем надано договір про надання правничої дпомоги від 25.10.2023, який укладено між ТОВ «Сан» та адвокатським бюро «Сергія Тимошенко», в особі адвоката бюро Тимошенко С.А., додаткову угоду №1 від 22.11.2023 до договору про надання правничої допомоги від 25.10.2023, рахунок на оплату №15 від 08.02.2024 на суму 40 000 грн.

У пункті 3 додаткової угоди №1 сторонами погоджено, що обчислення розміру гонорару за надання правничої допомоги здійснюється та встановлюється у фіксованому розмірі, який складає 40 000 грн та не залежить від обсягу наданої правничої допомоги та витраченого часу.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18.

Також суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

У свою чергу, позивачем було заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, зазначивши про їх завищеність та неспівмірність з критеріями наведеними у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції дослідивши обсяг виконаних робіт представником відповідача по наданню правової допомоги в даній справі погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правову допомогу в сумі 40 000 грн є завищеними.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 40 000, 00 грн на правову допомогу не є обґрунтованим, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

А тому, з огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 у справі №920/1149/23 та додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі №920/1149/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 у справі №920/1149/23 та на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі №920/1149/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 08.02.2024 у справі №920/1149/23 та додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі №920/1149/23 залишити без змін.

3. Поновити дію додаткового рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі №920/1149/23.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ».

5. Матеріали справи №920/1149/23 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.05.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді І.В. Вовк

О.М. Сибіга