Постанова

від 14.05.2024 по справі 947/21990/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1332/24

Справа № 947/21990/21

Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року у справіза позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глушка 15-А» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової територій, -

в с т а н о в и в:

20 липня 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глушка 15-А»( далі ОСББ «Глушка 15-А») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у якому просить суд стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСББ «Глушко 15-А» суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахування індексу інфляції у розмірі 17 735,08 грн, посилаючись на те, що відповідачі постійно проживають і зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Надавачем житлово-комунальних послуг і власником вказаного будинку є ОСББ «Глушка 15-А». Відповідачі користуються наданими ЖБК «Глушка 15-А» послугами, однак оплату за них своєчасно та у повному розмірі не здійснює. Відповідно до бухгалтерського розрахунку заборгованості, заборгованість відповідачів за період з 01 липня 2017 року по 01 липня 2021 року становить 14 541,72 грн. Розрахунок зроблено з урахуванням площі квартири, кількості членів сім`ї, що проживають в квартирі, а також встановлених тарифів. Відповідачі були належним чином проінформовані, про наявність заборгованості та необхідності її погасити, але досі заборгованість не погашена. Отже, оскільки боржники не виконують своїх обов`язків та добровільно не сплачують комунальні послуги, ОСББ «Глушка 15-А» вимушене звернутись до суду. Відповідно до розрахунку, сума боргу та інфляційне збільшення боргу за період 01.07.2017 - 01.07.2021 становить 21,96%, тобто 3 193 гривні 36 коп., а отже спільна сума заборгованості становить 17 735 гривень 08 копійок.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Глушка 15-А» суму заборгованості за житлово-комунальні послуги, з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 17 735,08 грн та судовий збір у розмірі 2 270,0 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити в нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСББ «Глушка 15-А» відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року відстрочено відповідачу ОСОБА_1 сплату судового збору в сумі 3 405,00 грн при подачі апеляційної скарги на судове рішення на строк не пізніше ніж до ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того,кожен ізучасників справимає правобезпосередньо знайомитисяз їїматеріалами,зокрема,з аргументамиіншої сторони,та реагуватина ціаргументи відповіднодо вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею у письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 1 ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 66 ЖК УРСР плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи з загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Згідно частини першої статті 68 ЖК УРСР наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до частини другої статті 162 ЖК УРСР плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

У пунктах 5 14 частині першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VІІІ (надалі Закон №2189-VІІІ) Закону зазначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством;

колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками;

колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством;

плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води);

послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;

споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;

управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

У статті5Закон №2189-VІІІ зазначено,що дожитлово-комунальнихпослуг належать: 1)житлова послуга-послуга зуправління багатоквартирнимбудинком. Послугаз управліннябагатоквартирним будинкомвключає: забезпеченняутримання спільногомайна багатоквартирногобудинку,зокрема прибираннявнутрішньобудинкових приміщеньта прибудинковоїтериторії,якщо прибудинковатериторія,за данимиДержавного земельногокадастру,знаходиться увласності абокористуванні співвласниківбагатоквартирного будинкувідповідно довимог законодавства,виконання санітарно-технічнихробіт,обслуговування внутрішньобудинковихсистем (крімобслуговування внутрішньобудинковихсистем,що використовуютьсядля наданнявідповідної комунальноїпослуги уразі укладенняіндивідуальних договорівз обслуговуваннямвнутрішньобудинкових системпро наданнятакої послуги,за умовамияких обслуговуваннятаких системздійснюється виконавцем),утримання ліфтівтощо; купівлюелектричної енергіїдля забезпеченняфункціонування спільногомайна багатоквартирногобудинку; поточнийремонт спільногомайна багатоквартирногобудинку; іншідодаткові послуги,які можутьбути замовленіспіввласниками багатоквартирногобудинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Статтею 6Закон №2189-VІІІпередбачено,що учасникамиправовідносин усфері наданняжитлово-комунальнихпослуг є: 1)споживачі (індивідуальніта колективні); 2)управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавцями комунальнихпослуг є: 1)послуг зпостачання тарозподілу природногогазу -постачальник,який напідставі ліцензіїпровадить діяльністьіз постачанняприродного газу,та операторгазорозподільної системи,до якоїприєднані об`єктигазоспоживання споживача; 2)послуг зпостачання тарозподілу електричноїенергії -енергопостачальник абоінший суб`єкт,визначений законом; 3)послуг зпостачання тепловоїенергії -теплопостачальна організація; 4)послуг зпостачання гарячоїводи -суб`єкт господарювання,який євласником (абоволодіє ікористується наінших законнихпідставах)теплової,тепловикористальної аботеплогенеруючої установки,за допомогоюякої виробляєгарячу воду,якщо споживачамине визначеноіншого постачальникагарячої води; 5)послуг зцентралізованого водопостачання-суб`єкт господарювання,що провадитьгосподарську діяльністьз централізованоговодопостачання; 6)послуг зцентралізованого водовідведення-суб`єкт господарювання,що провадитьгосподарську діяльністьз централізованоговодовідведення; 7) послуг з управління побутовими відходами - адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб`єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від29листопада 2001року №2866-ІІІ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСББ).

Згідно частини четвертої статті 4 цього Закону основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об`єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних із діяльністю об`єднання.

За змістом статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення розмірів внесків і платежів членами об`єднання. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку.

У разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов`язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна об`єднання має право звернення до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку (частина шоста статті 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» на співвласника покладено зобов`язання: виконувати обов`язки, передбачені статутомобєднання;виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; виконувати передбачені статутними документами обов`язки перед об`єднанням.

Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у разі, якщо правління об`єднання самостійно здійснює функції управителя, воно за договором із постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку об`єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами об`єднання комунальних послуг. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об`єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості з плати за відповідними рахунками у примусовому порядку.

Отже, відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником приміщення і, у свою чергу, співвласником будинку, в якому створено ОСББ, однак не є членом цього об`єднання, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об`єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів. При цьому ні Законом про ОСББ, ні іншими законодавчими актами України не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків і платежів, визначених загальними зборами ОСББ, що спростовує доводи відповідачки у цій частині.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №916/2197/13 (№3-28гс15) та від 11 листопада 2015 року у справі №3-945гс15 за позовом ОСББ щодо стягнення заборгованості з оплати фактично спожитих послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , довідка №1 від 11.01.2021.

Згідно довідки заборгованість відповідачів по житлово-комунальним послугам за період 01.07.2017 - 01.07.2021р.р. становить 14 541,72 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла відповідачка ОСОБА_2 . Відповідно до листа Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 03 жовтня 2022 року спадкова справа до майна померлої не заводилася.

Сума боргу з інфляційного збільшення боргу за період 01.07.2017-01.07.2021 становить 21,96%, тобто 3 193, 36 гривні, а отже спільна сума заборгованості становить 17 735 гривень 08 копійок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи, суд першої інстанції вважав, що з відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути суму заборгованості за житлово-комунальні послуги, з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 17 735,08 грн та судовий збір.

Проте, з висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем, ОСББ «Глушко 15-А», не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що загальний розмір заборгованості відповідача по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги становить 14541,72 грн.

Дійсно, відповідач ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг, які йому надає ОСББ, й зобов`язаний сплачувати за спожиті послуги у встановлений законом строк.

Проте, суд першої інстанції в порушення статей 264, 265 ЦПК України не перевірив правовий статус квартири АДРЕСА_2

Встановлено, що квартира АДРЕСА_3 є комунальною, не приватизованою, у якій ОСОБА_2 є наймачем житлової кімнати, площею 12,0 кв.м, та на неї було відкрито особистий рахунок на загальну площею 21,7 кв.м, відповідач ОСОБА_1 є наймачем кімнати, площею 17,40 кв.м, та на нього відкритий особистий рахунок на загальну площу 27,00 кв.м, що підтверджується копією розпорядження голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради №57 від 23.01.2004 про визначення ОСОБА_1 наймачем житлової площі, що складається з одної кімнати, площею 17, 4 кв.м (а.с. 146) та довідкою ОСББ «Глушка 15-А» №1 від 26.01.2022 (а.с. 147).

Відповідачем ОСОБА_1 надано суду першої інстанції копії квитанцій про сплату за житлово-комунальні послуги за 2019-2020 роки (а.с. 77-104), які судом першої не досліджувались та належна оцінка цим доказам не надана.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачів по оплаті за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 01 липня 2021 року вбачається, що сума заборгованості відповідачів не розраховувалась пропорційно розміру загальної площі, на якій відкритий особистий рахунок за наймачами квартири АДРЕСА_3 .

З наданого розрахунку заборгованості також не вбачається, що при складанні розрахунку заборгованості зараховувались суми, які відповідач сплатив згідно копій вказаних квитанцій.

Аналізуючи зміст вказаного розрахунку заборгованості, колегія суддів вважає, що позивачем не надано детального та належного розрахунку заборгованості, з якого можна було би з`ясувати з достовірністю які саме послуги відповідачем спожиті, їх складові, кількість, та вартість, відповідає діючим тарифам на послуги, не наведено належного обґрунтування цін на послуги з управління будинком та прибудинковою територію, які розраховуються за 1 кв.м загальної площі квартири АДРЕСА_3 .

Таким чином, позивачем з об`єктивністю та достовірністю не підтверджено в судовому засіданні те, що наданий ним розрахунок заборгованості за ці послуги відповідає діючим тарифам на послуги та дійсності, з нього неможливо з`ясувати, які саме послуги відповідачем спожиті, їх складові, кількість та вартість, які спожиті послуги оплачені ним та в якому розмірі, тому цій доказ є недостовірним, недостатнім й не може бути прийнятий до уваги.

Згідно статті89ЦПК України,суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість позову ОСББ «Глушка 15-А», оскільки позивач не навів доказів виникнення у відповідача зобов`язань по погашенню заборгованості за житлово-комунальні послуги, не надав доказів надання таких послуг всім споживачам, зокрема відповідачу. З наданого позивачем розрахунку не вбачається, які саме послуги відповідачем спожиті, їх кількість та вартість, а також факт несплати відповідачем отриманих послуг.

Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиті послуги є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Таким чином, позивачем в судовому засіданні не доведено належним чином те, що відповідач порушив його права, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України вказане право позивача підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із підпунктами б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Так, ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору в розмірі 3405 грн, на строк не пізніше ніж до ухвалення рішення по справі.

У зв`язку відмовою у задоволені позовних вимог відстрочена сума судового збору при подачі апеляційної скарги на судове рішення з відповідача не присуджується.

Таким чином, враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року скасуванню в повному обсязі, судовий збір в розмірі 3405 грн, за апеляційний перегляд справи, слід стягнути з ОСББ «Глушка 15-А».

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н т о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глушка 15-А» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової територій, залишити без задоволення.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Глушка 15-А» (ЄДРПОУ 40486190) на користь держави судовий збір в розмірі 3405 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 14 травня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда