Рішення

від 16.04.2024 по справі 911/1070/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1070/22

За позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України;

Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України»,

треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оазис-ДМ»;

ОСОБА_1

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Суткова Д.С.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи 1, 2, 3: не з`явився;

від третьої особи 4: Старик В.М.;

прокурор: Лук`янчук А.В.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (надалі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (надані відповідач) у якому просить суд:

-усунути перешкоди в здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора від 26.11.2020 за індексним номером 55363689 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 15,57 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району з одночасним припиненням речових прав останньої на вказану земельну ділянку та повернення вказаної земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що внаслідок поділу земельної ділянки 3222484401:01:005:5026 площею 24,85 га, право постійного користування якою, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.12.1994, належить Державному підприємству "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України", було утворено, у тому числі, земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 площею 15,57 га.

Проте, як зазначає прокурор, в порушення вимог, зокрема ст. 78, 116 Земельного кодексу України рішенням державного реєстратора від 26.11.2020 № 55363689 видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та додано нового власника Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області, а також замінено державну форму власності земельної ділянки на комунальну.

Прокурор стверджує, що внаслідок прийняття державним реєстратором незаконного рішення державу в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України права користування, земельною ділянкою площею 15,57 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111.

Зважаючи на наведені обставини прокурор звернувся до суду із вимогами про усунення перешкод у здійснені права користування земельною ділянкою, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки з незаконного володіння Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області її законному власнику.

2.Стислий виклад позицій відповідачів

У відзиві відповідач заперечує проти позову та зокрема, зазначає, що прокурором не підтвердженні повноваження здійснювати представництво позивача в дані справі, також вказує, що пред`явлення негаторного позову не є належним та ефективним способом захисту порушених прав у даній справі.

3.Стислий виклад позицій третіх осіб

Треті особи на стороні відповідача заперечують щодо позову, та, зокрема, зазначають, що пред`явлення негаторного позову в даному випадку не є належним та ефективним способом захисту, також посилаються, що прокурором пред`явлено позов до неналежного відповідача.

4.Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.07.2022 (суддя Колесник Р.М.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1070/22 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.05.2023(суддя Колесник Р.М.) закрито провадження у справі № 911/1070/22.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 ухвалу Господарського суду Київської області від 24.05.2023 у справі №911/1070/22 скасовано, матеріали справи №911/1070/22 постановлено направити для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

27.12.2023 матеріали справи №911/1070/22 надійшли до Господарського суду Київської області.

27.12.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано до розгляду судді Антоновій В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2023 прийнято позовну заяву до свого провадження та призначено підготовче засідання на 06.02.2024.

24.01.2024 від представника третьої особи-4 надійшли письмові пояснення, в яких міститься клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 06.02.2024 з`явилися прокурор та представник третьої особи-3 і 4, інші учасники в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 12.03.2024.

08.02.2024 від представника третьої особи-4 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

12.03.2024 від прокурора на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення їх до матеріалів справи.

У підготовче засідання 12.03.2024 з`явилися прокурор та представник третьої особи-4, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. У засіданні прокурором подано клопотання про поновлення строку на подання документів витребуваних ухвалою суду та представником третьої особи-4 подано клопотання про поновлення строку на подання пояснень і доказів, які до них долучені та клопотання про поновлення строку на подання доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.03.2024 задоволено клопотання прокуратури про поновлення строку на подання документів витребуваних ухвалою суду та долучено подані документи до матеріалів справи, задоволено клопотання третьої сооби-4 про поновлення строку на подання пояснень і доказів, які до них долучені та долучено подані 24.01.2024 пояснення і докази до матеріалів справи, задоволено клопотання третьої особи-4 про поновлення строку на подання доказів та долучено подані 08.02.2024 докази до матеріалів справи

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою від 12.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2024.

У судове засідання 02.04.2024 з`явилися прокурор та представник третьої особи-4, інші учасники в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. В засіданні прокурором заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, суд, із урахуванням думки представника третьої особи-4, оголосив перерву в судовому засіданні до 16.04.2024.

09.04.2024 від представника третьої особи надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 16.04.2024 року о 15:10 год в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 120.4.2024 (суддя Заєць Д.Г.) клопотання представника третьої особи-4 про участь у судовому засіданні 16.04.2024 о 15:10 год у режимі відеоконференції задоволено.

У судове засідання 16.04.2024 з`явилися прокурор та представник третьої особи-4, інші учасники в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Прокурор у судовому засіданні 16.04.2024 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити.

Представник третьої особи-4 надав пояснення та просив відмовити в задоволені позову.

У судовому засіданні 16.04.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 17.02.1995 за №4, Дослідному господарству «Дмитрівка» (перейменовано на Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України») надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 763, 3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для сільськогосподарського виробництва.

Постановою Президії Української академії аграрних наук від 26.08.2004, оформленою протоколом № 12, погоджено, як виняток, з пропозицією Інституту садівництва УААН щодо продажу основних засобів, які знаходяться на балансі дослідного господарства «Дмитрівка» Інституту садівництва УААН, насаджені та побудовані за рахунок власних надходжень, одержаних від господарської діяльності, і розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Дмитрівка.

Пунктом 2 вказаної постанови Президією Української академії аграрних наук погоджено з пропозицією дирекції Інституту садівництва УААН та враховуючи згоду землекористувача щодо вилучення з землекористування дослідного господарства «Дмитрівка» Інституту садівництва УААН, зокрема, земельної ділянки площею 400,1 га, на якій розміщені об`єкти інженерного забезпечення (гідроспоруди, зрошувальна система тощо) та передачу права користування цією землею ТЕК «Акорд».

Пунктом 3 вказаної постанови Президією Української академії аграрних наук доручено директору Інституту садівництва УААН Кондратенку П.В. та директору дослідного господарства «Дмитрівка» цього інституту Саченку А.І. здійснити продаж зазначених основних засобів, вилучення земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти відчуження, та використання коштів від їх реалізації відповідно до чинного законодавства.

На підставі біржового контракту Київської агропромислової біржі №824 від 29.09.2004 та акта прийому-передачі гідроспоруд від 12.10.2004 ТЕК «Акорд» набуло права власності на гідроспоруди, розташовані в тому числі і на спірній земельній ділянці.

Постановою Президії Української академії аграрних наук від 22.06.2007, оформленою протоколом №11, скасовано пункт 2 постанови Президії Української академії аграрних наук від 26.08.2004.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.12.2016 №32770103 за ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою КВ від 17.02.1995 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484401:01:005:5026 площею 24,8588 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом від 05.12.2018 №20584/0-11733/0/17-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано згоду ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5026. В результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5026 утворено, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 площею 15, 5712 га.

21.12.2018 між ТЕК «Акорд» (продавець) та ТОВ «Оазис-ДМ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) належну продавцю на праві приватної власності гідроспоруду №1, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Дмитрівка, вулиця Молодіжна, будинок б/н (далі гідроспоруда), яка розташована на земельній ділянці, площею 24,8588 га, кадастровий номер 3222484401:01:005:5026. Також у договорі вказано, що внаслідок набуття гідроспоруди до набувача переходить право користування земельною ділянкою на якій вона розміщена, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. та зареєстрований в реєстрі за №1707.

Згідно даних з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2018 індексний номер 150749317 за ТОВ «Оазис-ДМ» зареєстровано право власності на гідроспоруду, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484401:01:005:5026 площею 24, 8588 га, на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О.Г. та зареєстрованим за №1707.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 №46189217 за ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15, 5712.

Також у матеріалах справи наявний лист ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» за вих№43 від 11.04.2019, в якому останнє не заперечує щодо вилучення із постійного користування, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111.

26.09.2019 між ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» та ТОВ «ОАЗИС-ДМ» укладено договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) № 1459, відповідно до якого ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» передало ТОВ «ОАЗИС-ДМ» в користування строком на 1 рік земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15, 5712 га для будівництва на ній будівлі/будівель.

У подальшому на підставі рішення №48879678 від 26.09.2019 за ТОВ «ОАЗИС-ДМ» зареєстровано право забудови земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, підстава договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019 № 1459.

Рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 №55363689 внесено виправлення до розділу про право власності, а саме: змінено форму власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 з державної на комунальну, додано нового власника Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області та видалено ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України».

Також на підставі вказаного рішення 26.11.2020 право забудови земельної ділянки (суперфіцій) з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 змінено на право оренди земельної ділянки.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.07.2022 №304253038 вбачається, що реєстратором видалено відомості про договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019 № 1459 та підставою для прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора та внесення виправлень до розділу про державну реєстрацію іншого речового права зазначено:

-технічний паспорт виданий ТОВ ФБК «РА-ГРУП» 10.08.2018;

-лист ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» № 43 щодо надання згоди на вилучення з користування підприємства земельної ділянки;

-постанова Української академії аграрних наук від 26.08.2004 протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» земельних ділянок загальною площею 470 га;

-стаття 377 Цивільного кодексу України;

-договір купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1707;

-пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України.

Також 27.11.2020 на підставі рішення №55363689 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видалено відомості про цільове призначення вказаної земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

13.04.2023 між Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15, 1712, який зареєстрований в реєстрі за № 460.

Як убачається із витягу з Державного реєстру речових прав №329136574 на підставі рішення приватного нотаріуса Колесник О.І. №67204766 від 13.04.2023 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15, 1712.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

У даній справі заявлено вимогу про усунення перешкод у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора від 26.11.2020 за індексним номером 55363689 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 15,57 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району з одночасним припиненням речових прав останньої на вказану земельну ділянку та повернення вказаної земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Звертаючись до суду з негаторним позовом в інтересах держави, прокурор посилається на те, що внаслідок дій державного реєстратора з постійного користування ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» та державної власності вибула спірна земельна ділянка.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що уповноваженим органом рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її в комунальну власність не приймалось, президія Національної академії аграрних наук України в добровільному порядку від спірної земельної ділянки не відмовлялась та будь-яких організаційно - розпорядчих документів щодо земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ДП «Дослідне господарство «Дмитрівна» Інституту садівництва НААН України» не приймалось, а тому право постійного користувача та дійсного володільця спірних земель, до цього часу в законний спосіб не припинене, відтак право комунальної власності на спірні землі у відповідача не виникло, а тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, є негаторний позов.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно із ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Згідно ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Суд звертає увагу, що негаторний позов - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею.

Зміст негаторного позову становлять вимоги власника (титульного володільця) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння.

Одночасно метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 114 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Як установлено судом вище 13.04.2023 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Отже, позивач позбавлений права володіння спірною земельною ділянки та останнім її набувачем є ОСОБА_2 , тоді як позов пред`явлено до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

Пункти 10.7-10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 в справі N 916/585/18 (916/1051/20) .

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на визначення позивачем неналежного відповідача та на обрання позивачем не ефективного способу захисту, що не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Щодо наявності в керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави повноважень представляти інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області в межах даного спору, суд зазначає таке.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області направлено повідомлення від 31.01.2022 за №15/1-93вих22 із проханням надати інформацію чи вживались останнім заходи з метою повернення спірної земельної ділянки в державну власність.

Головним управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області отримане вказане повідомлення, що підтверджується відміткою, проте відповіді на нього матеріали справи не містять.

Київська обласна прокуратура повідомленням від 21.02.2022 №15/1-205вих-22 повідомила Головне управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області про пред`явлення позову.

Враховуючи обізнаність Головного управління Держгеокадастру в м. Києві та Київській області про порушення та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі РуїсТоріха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, Державного підприємства «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України» та на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазис-ДМ», ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 15.05.2024.

Суддя В.М. Антонова