Постанова

від 30.10.2024 по справі 911/1070/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. Справа№ 911/1070/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від прокуратури: Лук`янчук А.В. (службове посвідчення)

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третіх осіб: не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024 (повний текст складено 15.05.2024)

у справі № 911/1070/22 (суддя Антонова В.М.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1. Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України

2. Державне підприємство "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України"

треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оазис-ДМ"

2. ОСОБА_1

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (позивача) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (відповідача) про усунення перешкоди в здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора від 26.11.2020 за індексним номером 55363689 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 15,57 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 за відповідачем, з одночасним припиненням речових прав останнього, на вказану земельну ділянку та повернення цієї земельної ділянки на користь держави в особі позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог, зокрема ст.ст. 78, 116 Земельного кодексу України рішенням державного реєстратора від 26.11.2020 № 55363689 було видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та додано нового власника - відповідача, а також замінено державну форму власності земельної ділянки на комунальну.

З огляду на викладене, на думку прокурора, внаслідок прийняття згаданого вище державним реєстратором незаконного рішення державу в особі позивача позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України права користування, земельною ділянкою площею 15,57 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2024 у справі № 911/1070/22 відмовлено у задоволенні позову.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024 у справі № 911/1070/22 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Апеляційна скарга мотивована тим, що у даному спорі прокурором правильно обрано належний спосіб захисту держави, шляхом звернення до суду саме з негаторним позовом до відповідача, оскільки останній створює позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст письмових пояснень третьої особи-2 на стороні відповідача на апеляційну скаргу та узагальнення їх доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, третя особа-2 на стороні відповідача вказує на те, що виникнення права власності відповідача на спірну земельну ділянку відбулося не на підставі державної реєстрації, як хибно вважає прокурор, а на підставі норми закону.

Відтак, з огляду на зазначене, третя особа-2 на стороні відповідача вважає, що пред`явлення прокурором негаторного позову не є належним ефективним способом захисту порушеного права, що в свою чергу є самостійною підставою відмови у задоволенні позову.

При цьому, особа-2 на стороні відповідача посилається на судову практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у подібній справі № 911/1161/22.

Узагальнений виклад позиції інших учасників по справі

Позивач, відповідач, треті особи-1-2 на стороні позивача, та третя особа-1 на стороні відповідача не скористалися правом подати письмові відзиви/пояснення/заперечення на апеляційну скаргу, що у свою чергу, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі № 911/1070/22 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 про звільнення судді ОСОБА_2 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2024, справу № 911/1070/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024 у справі № 911/1070/22, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.; призначено апеляційну скаргу до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 розгляд справи № 911/1070/22 призначено на 30.10.2024.

В судове засідання, яке відбулося 30.10.2024, з`явився прокурор, який підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсязі.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явилися про час і місце судового засідання були повідомленні належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів: в електронні кабінети в підсистемі "Електронний суд" та поштовим зв`язком.

До Північного апеляційного господарського суду від третьої особи-2 на стороні відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Враховуючи, що явка представників позивача, відповідача та третіх осіб у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 № 55363689 внесено виправлення до розділу про право власності, а саме: змінено форму власності земельної ділянки з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 з державної на комунальну, додано нового власника Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області та видалено ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України".

Також на підставі вказаного рішення 26.11.2020 право забудови земельної ділянки (суперфіцій) з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 змінено на право оренди земельної ділянки.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.07.2022 № 304253038 вбачається, що реєстратором видалено відомості про договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019 № 1459 та підставою для прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора та внесення виправлень до розділу про державну реєстрацію іншого речового права зазначено:

- технічний паспорт виданий ТОВ ФБК "РА-ГРУП" 10.08.2018;

- лист ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" № 43 щодо надання згоди на вилучення з користування підприємства земельної ділянки;

- постанова Української академії аграрних наук від 26.08.2004 протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" земельних ділянок загальною площею 470 га;

- стаття 377 Цивільного кодексу України;

- договір купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1707;

- пункт "е" статті 141 Земельного кодексу України.

Також 27.11.2020 на підставі рішення № 55363689 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видалено відомості про цільове призначення вказаної земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

13.04.2023 між Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області (продавцем, відповідачем) та ОСОБА_1 (покупцем, третьою особою-2 на стороні відповідача) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого продавець передає, а покупець приймає земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15, 1712, який зареєстрований в реєстрі за № 460.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав № 329136574 на підставі рішення приватного нотаріуса Колесник О.І. № 67204766 від 13.04.2023 за ОСОБА_3 (третьою особою-2 на стороні відповідача) зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15, 1712.

Зважаючи на наведені обставини, прокурор звернувся до суду першої інстанції із даним позов про усунення перешкод у здійснені права користування земельною ділянкою, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки з незаконного володіння Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області її законному власнику.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2024 у справі № 911/1070/22 відмовлено у задоволенні позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, письмових пояснень на апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 98).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20, керуючись послідовно сформованою практикою, зауважив, що відповідно до норм ст. 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи прокурором було заявлено позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора від 26.11.2020 за індексним номером 55363689 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 15,57 га з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району з одночасним припиненням речових прав останньої на вказану земельну ділянку та повернення вказаної земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор обрав спосіб захисту прав, який є неналежним та не може призвести до поновлення прав держави в особі позивача. Так як спірна земельна ділянка перебуває у володінні третьої особи-2 на стороні відповідача, що в свою чергу виключає задоволення у спірних правовідносинах негаторного позову.

Колегія суддів погоджується із вказаним вище висновком суду першої інстанції та наголошує, що у справі № 488/2807/17 (постанова від 18.01.2023) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що:

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі ст.ст. 387-388 Цивільного кодексу України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння");

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може;

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (п. 95) і № 488/6211/14-ц (п. 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п.п. 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 37));

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 71));

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, місцевий господарський суду, з огляду на встановлені фактичні обставини, правильно врахував вказані висновки суду касаційної інстанції щодо належного та ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, яким є витребування земельної ділянки.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23, звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки аналіз доказів має здійснюватися у контексті належного та ефективного способу захисту порушених прав.

Таким чином, у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним (неефективним) способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, доказів, якими вони обґрунтовані та їх оцінка має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 911/1161/22.

У пункті 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав позовних вимог.

Судова колегія вважає обґрунтованими доводи третьої особи-2 на стороні відповідача стосовно того, що пред`явлення прокурором негаторного позову не є належним ефективним способом захисту порушеного права, що в свою чергу є самостійною підставою відмови у задоволенні позову.

Зважаючи на вказані висновки, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновків в контексті доводів апеляційної скарги, оскільки внаслідок висновку щодо відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту, відповідні аргументи щодо суті спору не є предметом оцінки в межах цього провадження.

Підсумовуючи вказані вище обставини, які обґрунтовані матеріалами справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024 у даній справі прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024 у справі № 911/1070/22 - без змін.

Матеріали справи № 911/1070/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.12.2024 після виходу головуючого судді Іоннікової І.А. з лікарняного.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська