Ухвала

від 27.01.2025 по справі 911/1070/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1070/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Інститут садівництва Національної академії аграрних наук України

2. Державне підприємство "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оазис-ДМ"

2. ОСОБА_1 ,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області звернувся до господарського суду з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про усунення перешкоди в здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку за відповідачем, з одночасним припиненням речових прав останнього, на вказану земельну ділянку та повернення цієї земельної ділянки на користь держави в особі позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог, зокрема, статей 78, 116 Земельного кодексу України рішенням державного реєстратора видалено власника земельної ділянки - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та додано нового власника - відповідача, а також замінено державну форму власності земельної ділянки на комунальну.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, у позові відмовлено.

Суд мотивував рішення тим, що прокурор обрав спосіб захисту прав, який є неналежним та не може призвести до поновлення прав держави. У зв`язку з тим, що земельна ділянка перебуває у володінні третьої особи-2 на стороні відповідача, наведене виключає задоволення у спірних правовідносинах негаторного позову. Натомість належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є витребування земельної ділянки.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою, в якій просить наведені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права (статті 2, 3, 76-79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статті 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21, відповідно до якого суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки, яка у законний спосіб не вибувала з державної власності, або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або /припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, відповідно до яких виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та інших, відповідно до яких, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Матеріали касаційної скарги передані судді-доповідачу 13.01.2025 після виходу з відпустки.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є вимоги позивача, який вважає себе власником, про усунення перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності за відповідачем з одночасним припиненням речових прав останнього та повернення цієї земельної ділянки.

Однак колегія суддів зазначає, що за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 у результаті укладення договору купівлі-продажу між ним та Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області.

За сформованою практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема і в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13)). Державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (пункти 61?63 наведеної постанови).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункт 146 наведеної постанови).

При цьому як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 у разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна (пункт 7.17 постанови).

Враховуючи те, що прокурор звернувся до суду із способом захисту прав, який не призведе до поновлення прав держави, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, що відповідає сформованій практиці Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від таких висновків, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1070/22 за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач