Рішення

від 18.04.2024 по справі 911/3706/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2024 р. Справа № 911/3706/23

За позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі", 04136, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 1 А

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ", 01103, місто Київ, вулиця М.Бойчука, будинок 5, Н.П. 4

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДМІТ", 08140, Київська область, Бучанський район, село Білогородка, вулиця Володимирська (Леніна), будинок 49

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача - Легка О.Ю.;

від відповідача 1 - не прибув;

від відповідача 2 - Селянко А.О.

суть спору:

Через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 08.12.2023 Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі"; позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" (далі ТОВ "РЕАЛ МІТ"; відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДМІТ" (далі ТОВ "ПРОДМІТ"; відповідач 2), в якому просить:

визнати недійсним договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, а саме: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е, загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (бувша вул. Леніна), буд. 49, який посвідчений 10.02.2017 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстровано за № 439;

скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДМІТ" на 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е, загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (бувша вул. Леніна), буд. 49; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 68465332224.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що укладений між ТОВ "РЕАЛ МІТ" та ТОВ "ПРОДМІТ" договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, за яким право власності на майно зареєстровано за ТОВ "ПРОДМІТ" є фіктивним в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України, а саме таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Позивач вважає, що момент укладення договору після технічної перевірки та складання акта про порушення, та сторони договору керівна особа і засновник відповідача 2 були близькі родичі засновника відповідача 2, є обставинами, що кваліфікують такий правочин фраудаторним.

Господарський суд Київської області ухвалою від 27.12.2023 відкрив провадження у справі № 911/3706/23 за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання; встановив строк відповідачам для подання відзиву на позовну заяву.

16 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДМІТ" подало до суду відзив на позовну заяву та заяву про застосування строку позовної давності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" (відповідач 1) правом на подачу відзиву не скористалося, проти позову не заперечило.

Відповідач 1 повідомлений про розгляд господарським судом справи № 911/3706/23 належним чином, що у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими поверненнями судової кореспонденції із зазначенням причин повернення: адресат відсутній за вказаною адресою.

01 лютого 2024 року позивач через підсистему "Електронний суд" подав відповідь на відзив, в якій останній наводить власні спростування на доводи відповідача 2, викладені ним у відзиві на позовну заяву та просить задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" у повному обсязі.

02 лютого 2024 року канцелярією суду зареєстровано заперечення позивача на заяву про застосування строку позовної давності, які надійшли до суду від позивача через підсистему ЄСІТС "Електронний суд".

Господарський суд Київської області ухвалою від 15.02.2024 закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.03.2024.

Підготовчі судові засідання та судові засідання по розгляду справи по суді неодноразово відкладались (оголошувались перерви), що підтверджується відповідними ухвалами-повідомленнями, наявними в матеріалах справи.

У судовому засіданні 18.04.2024, закінчивши з`ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

10 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" в особі директора Лопати Володимира Петровича (далі Продацець; відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДМІТ" в особі директора Духіна Владислава Олексійовича (далі Покупець; відповідач 2) укладено договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі. Договір посвідчений 10.02.2017 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 439.

За цим договором продавець зобов`язується передати майно у приватну власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму (пункт 1.1 Договору).

Підпунктом 1.1.1. Договору визначено, що за цим договором відчужується наступне нерухоме майно: 3/4 (три четвертих) частки у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е, загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (колишня вул. Леніна), буд. 49 (далі Майно).

Відповідно до пункту 2.1 Договору продаж майна, за домовленістю сторін договору, вчиняється за суму: 261 750, 00 грн, які покупець зобов`язується сплатити продавцю протягом одного року з дня нотаріального посвідчення цього договору, тобто до 10 лютого 2018 року, шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця.

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено відтисками печаток товариств.

Поряд із наведеним позивач зазначає, що 25.06.2018 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 911/315/18 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" на користь Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" (правонаступником якого є ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") вартість електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, в розмірі 1 384 128, 00 грн та судовий збір у розмірі 20 761, 92 грн.

Також 07.04.2021 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/19052/20 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 3 % річних у розмірі 91 945, 20 грн, інфляційних втрат у розмірі 167 412, 42 грн та судового збору у розмірі 3 890, 36 грн, у зв`язку із тривалим невиконанням рішення господарського суду у справі № 911/315/18.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. перебуває виконавче провадження № 70024250 з примусового виконання наказу № 911/315/18 про стягнення з ТОВ "РЕАЛ МІТ" на користь ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 1 384 128, 00 грн вартості не облікованої електроенергії та судового збору у розмірі 20 761, 92 грн, а також виконавче провадження № 71389314 з примусового виконання наказу № 910/19052/20 про стягнення з ТОВ "РЕАЛ МІТ" на користь ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 3 % річний, інфляційних втрат та судового збору, які 24.03.2023 об`єднано у зведене виконавче провадження № 71395101.

За твердженнями позивача, заборгованість за вказаними вище рішеннями суду до цього часу залишається непогашеною ні в добровільному порядку, ні в примусовому.

Позивач зазначає, що в ході примусового виконання судових рішень приватним виконавцем направлено запити до обліково-реєстраційних установ щодо зареєстрованих транспортних засобів за боржником, наявних відкритих рахунків в банківських установах, Державної служби України з питань праці, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, регіонального сервісного центру МВС України в місті Києві, здійснено виклик керівника юридичної особи тощо. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. вчинено передбачені Законом України "Про виконавче провадження" дії задля виконання рішення суду, однак, активів в боржника не виявлено.

Натомість, як стверджує позивач, із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, останньому стало відомо, що за ТОВ "РЕАЛ МІТ" було зареєстровано нерухоме майно, а саме: 3/4 частки у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, а саме: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е, загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (бувша вул. Леніна), буд. 49.

Іншого, окрім зазначеного, майна у боржника ТОВ "РЕАЛ МІТ", за рахунок якого можливо було б виконати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі № 911/315/18, немає.

Однак, як вказує позивач, зазначене майно було відчужено ТОВ "РЕАЛ МІТ" на користь ТОВ "ПРОДМІТ" на підставі договору купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, укладеного 10.02.2017 між цими Товариствами.

За твердженнями позивача, ТОВ "РЕАЛ МІТ" в особі директора Лопати В.П. відчужило належне йому майно на підставі договору купівлі-продажу на користь ТОВ "ПРОДМІТ" після проведеної технічної перевірки та складання акта про порушення від 02.11.2016, яким ПАТ "Київобленерго" виявлено порушення споживачем (ТОВ "РЕАЛ МІТ") правил користування електричною енергією та нараховано 1 384 128, 00 грн вартості не облікованої електричної енергії.

Водночас позивач зазначає, що станом на дату відчуження об`єкта нерухомості (10.02.2017) одним із засновників ТОВ "РЕАЛ МІТ" був ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Тоді як директором ТОВ "ПРОДМІТ" станом на 10.02.2017 був ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_1 , а засновником ТОВ "ПРОДМІТ" була і залишається дружина ОСОБА_1 , який є засновником ТОВ "РЕАЛ МІТ", ОСОБА_3 .

Таким чином, об`єкт нерухомості було відчужено на користь юридичної особи, керівною особою та засновником якої були близькі родичі засновника ТОВ "РЕАЛ МІТ", а саме син та дружина.

Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" вважає такий договір фраудаторним, що вчинений на шкоду кредитору.

Відповідачем-2, в свою чергу, подано відзив на позов, в якому відповідач вказує на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оскаржуваного правочину недійсним, також не доведено факту порушень прав чи інтересів позивача з боку відповідачів укладенням оскаржуваного правочину і що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог, враховуючи положення статті 204 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину.

Проаналізувавши обставини та норми законодавства, на які посилаються позивач в обґрунтування позову та відповідач 2 в запереченнях щодо заявлених вимог, повно та всебічно здійснивши аналіз поданих ними доказів, суд зазначає таке:

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Наведена вище правова позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 р. у справі № 927/531/18.

Згідно змісту позову, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на користь ТОВ "ПРОДМІТ" (відповідача 2), керівною особою та засновником якого були близькі родичі засновника ТОВ "РЕАЛ МІТ" (відповідача 1) реалізовано активи останнього 3/4 частки у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, а саме: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е, загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (бувша вул. Леніна), буд. 49, отже метою оскаржуваного правочину було зменшення активів ТОВ "РЕАЛ МІТ" після виявлення ПАТ "Київобленерго" порушення та складання акта про порушення від 02.11.2016, згідно якого у відповідача 1 перед позивачем виник обов`язок з оплати за не обліковану електричну енергію внаслідок порушення ПКЕЕ, а відтак, такий правочин, на переконання позивача є фіктивним.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тож при зверненні з позовом про визнання недійсним договору позивач має довести обставини, які на його переконання є підставою для задоволення такого позову.

Однак, поряд із наведеним, позивачем не доведено, що оспорюваний правочин вчинений ТОВ "РЕАЛ МІТ", як боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором.

Згідно із частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Як свідчать матеріали справи, Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" (правонаступником якого є ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") зверталося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" про стягнення 1 384 128, 00 грн вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення правил користування електричною енергією, що було предметом розгляду у справі № 911/315/18.

Так рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі № 911/315/18 встановлено, що 02.11.2016 уповноваженими представниками ПАТ "Київобленерго" здійснено технічну перевірку та складено акт № К 033151 про порушення від 02.11.2016, яким встановлено порушення споживачем ТОВ "РЕАЛ МІТ" правил користування електричної енергії. 22.02.2017 відбулось повторне засідання комісії по розгляду акту №К 033151 від 02.11.2016, яке оформлене протоколом №001 від 22.02.2017, за результатами якої прийнято рішення про нарахування ТОВ "РЕАЛ МІТ" недорахованої електричної енергії на суму 1 821 693, 10 грн.

ТОВ "РЕАЛ МІТ" оскаржувало оперативно-господарську санкцію ПАТ "Київобленерго", за результатами якого, частково скасовано оперативно-господарську санкцію накладену на Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ", застосовану Публічним акціонерним товариством "КИЇВОБЛЕНЕРГО" відповідно до протоколу № 001 від 22.02.2017 на суму 437 565, 10 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2017 у справі № 911/777/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2017.

08.11.2017 на засіданні комісії з розгляду акта № К 033151 від 02.11.2016, яке оформлене протоколом № 071 від 08.11.2017, комісією здійснено перерахунок вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення ПКЕЕ з урахуванням рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2017 по справі № 911/777/17, яка склала 1 384 128,00 грн.

14.11.2017 ПАТ "Київобленерго" на адресу ТОВ "РЕАЛ МІТ" направило лист за вих. № 06/280/8674 від 10.11.2017 щодо перерахунку та оплати вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення правил користування електричної енергії по акту № К 033151 від 02.11.2016 в сумі 1 384 128,00 грн.

ТОВ "РЕАЛ МІТ" оплату нарахованої вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення правил користування електричної енергії, по акту № К 033151 від 02.11.2016 у розмірі 1 384 128, 00 грн не здійснило, що стало предметом розгляду по справі № 911/315/18, рішенням від 25.06.2018 у якій позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" вартість електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, в розмірі 1 384 128, 00 грн.

Отже, укладенню між ТОВ "РЕАЛ МІТ" та ТОВ "ПРОДМІТ" оскаржуваного правочину 10.02.2017 передувало лише складення ПАТ "Київобленерго" (правонаступник ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") акта про порушення правил користування електричною енергією від 02.11.2016, який за своїм змістом є фіксацією факту порушення споживачем Правил роздрібного ринку електроенергії та який є підставою для визначення обсягу та вартості не облікованої електричної енергії, тоді як обов`язок щодо оплати вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, виник у споживача після направлення йому розрахункових документів.

З урахуванням викладеного позивачем не доведено, що відчуження майна Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ МІТ" відбулося у період настання у нього зобов`язання з оплати вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення ПКЕЕ.

Отже твердження позивача, що оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторності, не знаходять свого підтвердження, оскільки зважаючи, що спірний правочин вчинено до настання у відповідача 1 зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, позивачем також не доведено умисел обох сторін спірного договору на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені умовами спірного договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, укладений 10.02.2017 між відповідачами та посвідчений 10.02.2017 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. і зареєстрований за № 439, фраудаторним, у зв`язку із чим позов задоволенню не підлягає.

Оскільки суд встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі від 10.02.2017, укладеного між ТОВ "РЕАЛ МІТ" та ТОВ "ПРОДМІТ", суд вважає, що похідна вимога в частині скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "ПРОДМІТ" на 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е, загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (бувша вул. Леніна), буд. 49; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 68465332224, також задоволенню не підлягає.

Що стосується застосування строку позовної давності, про який заявлено відповідачем 2, судом встановлено наступне:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями статті 260 Цивільного кодексу України Цивільного кодексу позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (статті 253 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини третьої та частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що судом встановлено відсутність порушення права позивача, яке б підлягало захисту, що виключає можливість застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову з цих підстав, суд відмовляє, відповідно, в застосуванні строку позовної давності, про який заявлено відповідачем 2.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статями 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 14.05.2024