Ухвала

від 14.05.2024 по справі 128/493/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 128/493/20

провадження № 61-4433ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Вінницької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради.

Позовна заява мотивована тим, що згідно договору купівлі-продажу від 26 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та споживчим товариством «Волна», позивачу на праві власності належать нерухомість: будівля магазину літ «А», загальною площею 229,3 кв. м, підвал літ «п/А», рампа, ганок, козирок, склади літ «В», загальною площею 72,3 кв. м, підсобне приміщення літ. «Г», що складають 24/25 частку у праві спільної часткової власності нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (раніше: АДРЕСА_2 ).

Попереднім власником зазначених нежитлових будівель було Писарівське сільське споживче товариство, споживче товариство «Волна», які, як передбачало на той час діюче законодавство, отримали в користування земельну ділянку площею 0,21 га для обслуговування нежитлових будівель за вказаною адресою. Тобто, для обслуговування нежитлових будівель (магазину), які належать наразі позивачу на праві власності, була виділена та закріплена земельна ділянка площею 0,21 га.

Так, згідно інвентаризаційної справи на будівлю по АДРЕСА_2 попередньому власнику СТ «Волна» (станом на 2003 рік) для обслуговування будівель виділено земельну ділянку площею 0,21 га. Згідно рішення Господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2008 року у справі №2/135-08 зобов`язано сільську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл СТ «Волна» на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,21 га. Згідно викопіювання, яке позивач отримала в сільській раді в червні 2019 року, за вказаною адресою значиться земельна ділянка, площею 0,21 га, яка належить ОСОБА_1 .

Рішенням 19 сесії сьомого скликання Писарівської сільської ради від 27 вересня 2017 року «Про надання дозволу на проїзд загального користування для під`їзду до земельних ділянок по АДРЕСА_3 », розглянувши заяву ОСОБА_4 було вирішено виділити із земель загального користування проїзд площею 0,015 га до земельних ділянок по АДРЕСА_4 .

З викопіювання Генерального плану с. Щітки Писарівської сільської ради (який 26 грудня 2019 року пройшов погодження на містобудівній раді) позивач дізналась, що зазначений проїзд проходить повздовж земельної ділянки, яка виділена для обслуговуванні будівлі магазину, що належить позивачу на праві власності, на відстані 1 метр, (хоча згідно містобудівних норм відстань повинна становити не менше 6 м) від стіни самої будівлі (магазину), та розділяє виділену земельну ділянку на дві окремі ділянки по різні сторони проїзду.

Позивач вважає, що зазначене рішення сільської ради є незаконним, оскільки своєї згоди на вилучення у неї землі для встановлення проїзду вона не давала, рішення приймалось таємно, без її відома, цим рішенням порушуються права позивача та законні інтереси, як власника нежитлової будівлі (магазину) та користувача земельної ділянки необхідної для його обслуговування.

Жодним законом виконавчий орган місцевого самоврядування не уповноважено приймати рішення, яким можна було встановлювати проїзд на земельній ділянці, яка була виділена та раніше закріплена для обслуговування будівлі магазину, та якою власник нежитлової будівлі користується на законних підставах.

Писарівська сільська рада прийняла рішення від 27 вересня 2017 року про встановлення проїзду, розділила земельну ділянку, яка була виділена та закріплена за магазином, який належить позивачу на праві власності, посередині на дві окремі ділянки, а тому фактично припинилось право землекористування ОСОБА_1 земельною ділянкою, яка є окремою ділянкою та складає 0,21 га, а також частиною земельної ділянки, де має проходити проїзд.

Встановлення проїзду через земельну ділянку буде створювати позивачу перешкоди для догляду, обслуговування нежитлових будівель, можливість нормального користування ними та створить перешкоди користуватись всією земельною ділянкою площею 0,21 га за цільовим призначенням з метою ефективного її використання.

Рішення Писарівської сільської ради явно порушує законні права позивача як співвласника нежитлових будівель, позбавляє її можливості належно користуватися своєю частиною будівлі магазину, фактично виключає позивача з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Проїзд (за заявою гр. ОСОБА_4 ) можна було встановити в інший спосіб, встановити в іншому місці, де не були б порушенні права землекористувачів. Дії, які мали передувати прийняттю рішення про встановленню проїзду, сільська рада не проводила і ні з ким не узгоджувала.

На підставі викладеного, позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення 19 сесії сьомого скликання Писарівської сільської ради від 27 вересня 2017 року «Про надання дозволу на проїзд загального користування для під`їзду до земельних ділянок по АДРЕСА_3 », яким розглянувши заяву ОСОБА_4 було вирішено виділити із земель загального користування проїзд, площею 0,015 га до земельних ділянок по АДРЕСА_4 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

рішення Писарівської сільської ради від 27 вересня 2017 року права ОСОБА_1 щодо володіння, користування чи розпорядження нею земельною ділянкою не порушує, так як право володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно у позивача відсутнє;

при цьому суд взяв до уваги, що позивач не надала суду жодних належних доказів на підтвердження свого права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , і Писарівська сільська рада діяла в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при зміні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що у договорі купівлі-продажу від 26 вересня 2013 року, укладеного між СТ «Волна» та ОСОБА_1 , зазначено, що нерухомість розташована на земельній ділянці, площею 0,02091 га, цільове призначення - для виробничих потреб, якій присвоєно кадастровий номер 0520685200:02:001:0284. Земельна ділянка не перебуває у власності продавця, договір оренди не укладався. Сторони не заперечували, що вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності, і що саме на цій земельній ділянці знаходиться придбана ОСОБА_1 нерухомість. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила про порушення її права на користування земельною ділянкою, яка виділена для обслуговування належного їй на праві приватної власності об`єкту нерухомого майна. Встановлено, що попереднім власником 24/25 часток нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 ) було СТ «Волна». Право користування СТ «Волна» земельною ділянкою підтверджено, зокрема, рішенням Господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2008 року у справі № 2/135-08. На замовлення СТ «Волна» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У подальшому, після набуття нежитлової будівлі у власність, ОСОБА_1 зверталася до Писарівської сільської ради із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, які на даний час не вирішені;

таким чином, будучи фактичним користувачем земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належного на праві власності нежитлового приміщення, ОСОБА_1 має право вимагати надання судового захисту такому праву на рівні з користувачем, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано користувачу такого майна. Таким чином, за наявності на спірній земельній ділянці належного позивачці на праві власності нерухомого майна, вона має право на доведення в судовому порядку наявності підстав для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування і, як наслідок, його скасування, та захисту свого права на земельну ділянку, необхідну для обслуговування нерухомого майна, яке гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

апеляційний суд зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні;

Писарівська сільська рада Вінницького району Вінницької області, розглянувши заяву гр. ОСОБА_4 щодо надання проїзду до земельних ділянок, які знаходяться за адресою АДРЕСА_4 , рішенням від 27 вересня 2017 року 19 сесії 7 скликання «Про надання дозволу на проїзд загального користування для під`їзду до земельних ділянок по АДРЕСА_3 » вирішила виділити із земель загального користування проїзд площею 0,0150 га до земельних ділянок по АДРЕСА_4 . Позивачка ОСОБА_1 , вважаючи, що рішенням 19 сесії 7 скликання Писарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 27 вересня 2017 року «Про надання дозволу на проїзд загального користування для під`їзду до земельних ділянок по АДРЕСА_3 » порушуються її права, як власника нежитлової будівлі (магазину) та користувача земельної ділянки, необхідної для його обслуговування, звернулася до суду за захистом своїх прав. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що встановлення проїзду не відповідає вимогам санітарних правил і правил протипожежної безпеки, і його встановлення через належну їй на праві користування земельну ділянку є технічно неможливим. Вважає, що фактично припинилось її право землекористування земельною ділянкою, яка є окремою ділянкою та складає 0,21 га, а також частиною земельної ділянки, де має проходити проїзд;

апеляційний суд зробив висновок про те, що клопотань про призначення експертизи (земельно-технічної, будівельно-технічної, тощо), яка, на думку апеляційного суду, є єдиним належним доказом на обґрунтування вимог позову, ОСОБА_1 не заявляла, а відтак докази на підтвердження порушення прав позивачки оспорюваним рішенням в матеріалах справи відсутні. Додані до позовної заяви докази (викопіювання з плану землекористування) є неналежними, адже з них неможливо однозначно та беззаперечно встановити, чи накладається земельна ділянка, виділена для проїзду, на земельну ділянку, якою користується позивач, в тому числі не можна дати відповідь щодо дійсної відстані земельної ділянки для проїзду від господарських будівель, які належать останній. Таким чином, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині підстав відмови в задоволенні позову, а саме відмовити через недоведеність вимог позову.

ОСОБА_1 21 березня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, а саме: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи. В указаній ухвалі було указано, що посилаючись у касаційній скарзі на підставу касаційного оскарження судового рішення на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує при цьому неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 03 квітня 2024 року подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 щодо підстав касаційного оскарження судового рішення зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано статті 12, 77, 78, 81 ЦПК України, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду. Неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційної інстанції полягає в тому, що оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що висновок експертизи у справі є єдиним належним доказом (незважаючи на те, що в матеріалах справи знаходяться докази на підтвердження накладення проїзду на земельну ділянку, яку використовує позивачка, і вказані обставини визнаються сторонами) та послався при цьому на статті 12, 77, 78, 81 ЦПК України, відповідно вказані норми процесуального права були судом неправильно застосовані. Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції формально підійшов до вирішення справи, пославшись на те, що експертиза не була призначена (при відсутності для цього підстав) і фактично відмовився розглядати доводи позивача, якими вона обґрунтовувала позов, порушивши при цьому статті 12, 77, 78, 81 ЦПК України, на які апеляційний суд посилався, обґрунтовуючи свій висновок. ОСОБА_1 зазначає, що надто суворе тлумачення судом процесуальних норм (статей 12, 77, 78, 81 ЦПК України) позбавило позивача фактично права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Зазначення в уточненій касаційній скарзі про те, що апеляційний суд не взяв до уваги докази позивача і тому апеляційним судом неправильно застосовано статті 12, 77, 78, 81 ЦПК України, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).

Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 листопада 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2023 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат