Постанова

від 15.05.2024 по справі 296/10642/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/10642/23 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 80 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Трояновської Г.С.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/10642/23 за позовом Поліського національного університету до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за невідпрацьовану частину робочого часу, за апеляційною скаргою Поліського національного університету на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року Поліський національний університет звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року в сумі 14 262,57 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач перебувала з Поліським національним університетом у трудових відносинах на посаді завідувачки кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту з 07.05.2020. Вказує, що у 2023 році відповідачу відповідно до наказу «Про надання щорічних відпусток працівникам університету» від 14.06.2023 за №102/к/тм було надано щорічну основну відпустку за період роботи з 07.05.2023 по 06.05.2024 у кількості 46 календарних днів, з яких 25 дні надано у рахунок невідпрацьованої частини року. Зазначає, що відповідачу було проведено оплату відпустки, виходячи із розрахунку її середньомісячного заробітку.

Вказує, що 29.08.2023 після використання відпустки відповідач подала заяву на звільнення та відповідно до наказу «Про звільнення Юлії Мороз» від 30.08.2023 за №496/к/тр була звільнена із займаної посади за власним бажанням. Стверджує, що на день звільнення відповідачки сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки, розмір заборгованості становить 14 262,57 грн. Зазначає, що у позасудовому порядку вирішити даний спір виявилось неможливим, у зв`язку з чим виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом. Враховуючи викладене просило позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року в задоволенні позовних вимог Поліського національного університету відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Поліський національний університет подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що відповідач перебувала у трудових відносинах з позивачем тривалий час (з 07.05.2020), графік відпусток було затверджено, погоджено, як того вимагає законодавство, та ознайомлено відповідача під підпис. Зазначає, що якщо працівник звільняється з роботи до закінчення робочого року, за який він уже одержав щорічну відпустку повної тривалості, то за ним рахується заборгованість перед установою щодо нарахованих відпускних за невідпрацьовану частину робочого року, для покриття якої власник проводить відрахування із зарплати. Вказує, що при оформленні наказу про звільнення відповідачки, у наказі було зазначено, про здійснення відрахування, однак коштів для здійснення відрахування не вистачало, так як заяву про звільнення відповідачем було подано 30.08.2023, у останній день відпустки.

Зазначає, що суд першої інстанції при розгляді справи не взяв до уваги той факт, що відповідачка перебувала з позивачем у трудових відносинах на умовах строкового трудового договору (контракту). Контракт укладено на 5 років (з 07.05.2020 по 06.05.2025). Графік відпусток, який узгоджувався із відповідачем також враховував термін дії контракту. Позивач не міг передбачити, що відповідач звернеться із заявою про звільнення за власним бажанням, тому відповідно до норм Закону України «Про відпустки» та керуючись постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №346 «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково -педагогічним працівникам та науковим працівникам» було надано відпустку відповідно до затвердженого графіка. Вказує, що із повідомлення про нарахування та виплату суми коштів при звільненні відповідачки станом на 01.09.2023, сума, яку відповідачка недобросовісно отримала становить 14 262,57 грн.

Звертає увагу на те, що відповідач подала заяву про звільнення 30.08.2023 за власним бажанням до завершення дії контракту, а 31.08.2023 (на початок навчального року) вже була прийнята на іншу посаду до іншої установи, що свідчить про те, що відповідачка використовуючи відпустку за невідпрацьований рік, знала, що по її завершенні не буде продовжувати трудові відносини із позивачем. Ознайомлюючись із наказом про відпустку 14.06.2023, відповідач усвідомлювала, що використовує відпустку за невідпрацьований період і в такий спосіб діє у власних інтересах та на шкоду інтересів іншої особи. Враховуючи викладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

25 березня 2024 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що нові вимоги та обґрунтування «недобросовісності» та «несумлінності» не можуть прийматися і розглядатися судом апеляційної інстанції та бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Вказує, що долучені до апеляційної скарги докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. Зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було долучено графік відпусток, яким підтверджено, що їй було надано відпустку за період з 07.05.2022 по 06.05.2023, а не за 2024 рік. Вказує, що позивач не надав її заяву про надання їй відпустки. Зазначає, що позивач приховав факт того, що вона перебувала у трудових відносинах з 2010 року, а не з 2020 року, оскільки вказаний факт суттєво впливає на розрахунок обчислення та надання їй щорічних відпусток з 2010 року по день звільнення. Вказує, що «довільні роздуми» позивача щодо її ймовірної поведінки, планів та/або намірів звільнитися під час відпустки не можуть бути взяті до уваги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01.09.2003 ОСОБА_1 була зарахована на посаду старшого викладача кафедри бухгалтерського обліку Державного агроекологічного університету.

07.05.2020 ОСОБА_1 було призначено на посаду завідувача кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту Поліського національного університету.

Наведене підтверджується відомостями трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.07.1997.

Також, з копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що Державний агроекологічний університет було перейменовано у Житомирський національний агроекологічний університет на базі Державного агроекологічного університету на підставі указу Президента України від 27.08.2008 №769/2008, який у свою чергу перейменовано в Поліський національний університет відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 03.03.2020 №329.

Наказом Поліського національного університету №179/од від 12.12.2022 затверджено графік відпусток працівникам структурних підрозділів університету у 2023 році.

Згідно затвердженого графіку відпусток працівників кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту на 2023 рік №179/од від 12.12.2022 ОСОБА_1 за відпрацьований період роботи, а саме за період з 07.05.2022 по 06.05.2023 нараховано 10 календарних днів, початок відпустки - 03.07.2023, дата закінчення відпустки 12.07.2023; за період з 07.05.2023 по 06.05.2024 46 календарних днів, початок відпустки - 13.07.2023, дата закінчення відпустки 28.08.2023.

Відповідно до наказу Поліського національного університету №102/к/тм від 14.06.2023 «Про надання щорічних відпусток працівникам університету» ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку за період з 07.05.2022 по 06.05.2023 тривалістю 10 к.д. з 03.07.2023 по 12.07.2023 (включно) та за період з 07.05.2023 по 06.05.2024 тривалістю 46 к.д. з 13.07.2023 по 28.08.2023 (включно). З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 14.06.2023, що підтверджується її особистим підписом на аркуші ознайомлення з наказом «Про надання щорічних відпусток працівникам університету» від 14.06.2023 №102/к/тм.

29 серпня 2023 року ОСОБА_1 на ім`я ректора Поліського національного університету подала заяву про звільнення із займаної посади з 30.08.2023 за власним бажанням.

Наказом Поліського національного університету №496/к/тр від 30.08.2023 звільнено ОСОБА_1 , завідувача кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту за основним місцем роботи, 30 серпня 2023 року за власним бажанням. Підстава: заява ОСОБА_1 від 29.08.2023. Також зазначено, що бухгалтерії при нарахуванні розрахункових утримати кошти з ОСОБА_1 за 25 к.д. використаної, але невідпрацьованої щорічної основної відпустки за період роботи з 07.05.2023 по 30.08.2023. З наведеним наказом ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватися, що підтверджується актом №1 від 30.08.2023 «Про відмову від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення».

Відповідно до наказу Поліського національного університету №769/к/тр від 29.11.2023 «Про внесення змін до п.2 наказу «Про звільнення Юлії Мороз» від 30.08.2023 №496/к/тр у пункті 2 наказу «Про звільнення Юлії Мороз» від 30.08.2023 №496/к/тр змінено період роботи з «07.05.2023 по 30.08.2023» на «07.05.2023 по 06.05.2024».

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми працівника станом на 01.09.2023 ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем у розмірі 14262,57 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кошти перераховувались позивачем для передачі відповідачу не безпідставно, а відповідно до правової підстави, за відсутності рахункової помилки зі сторони позивача і недобросовісності з боку набувача (відповідача), застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, відповідно до якої зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі №332/1433/17 виснував, що для врегулювання трудових відносин норм ЦК України застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.

Відповідно до частини першої статті 127 КЗпП України, частини першої статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Разом із тим, випадки, у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені у статті 127 КЗпП України. Тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу.

Отже, такі відносини регулюються трудовим законодавством України, а тому суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статей 1212, 1215 ЦК України, тоді як до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 127 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про відпустки».

Як на підставу позову, позивач посилався на неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості підприємству, тому він звернувся до суду.

За таких обставин, оскільки відповідач звільнилася з роботи до закінчення робочого року, за який вона одержала відпустку, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої під час остаточного розрахунку, за наказом підприємства проведено не у повному обсязі у зв`язку з недостатністю коштів, то позивач має право стягнути відповідну суму у судовому порядку.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 17.07.2019 у справі №332/1433/17, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до аналогічних правовідносин.

При цьому посилання суду першої інстанції на необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України у постановах від 22 січня 2014 року у справі №6-151цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14, висновків Верховного Суду у постановах від 07 березня 2018 року у справі №517/186/17, від 28 березня 2018 року у справі №173/166/17, від 03 травня 2018 року у справі №473/2859/17 колегія суддів вважає помилковими, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається в апеляційному порядку. Так, у справах №6-151цс13, №6-91цс14 ПАТ «Державний ощадний банк України» зверталось з позовами про стягнення помилково перерахованих коштів, а у справах №517/186/17, №173/166/17, №473/2859/17 управління Пенсійного фонду України звертались з позовами про стягнення надмірно виплачених пенсій.

Таким чином, системне тлумачення положень статей 127, 233 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки» дає підстави виснувати, що роботодавець може звернутися із вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

У справі, що переглядається встановлено, що згідно затвердженого графіку відпусток працівників кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту на 2023 рік №179/од від 12.12.2022 ОСОБА_1 за відпрацьований період роботи, а саме за період з 07.05.2022 по 06.05.2023 нараховано 10 календарних днів, початок відпустки - 03.07.2023, дата закінчення відпустки 12.07.2023; за період з 07.05.2023 по 06.05.2024 46 календарних днів, початок відпустки - 13.07.2023, дата закінчення відпустки 28.08.2023.

Відповідно до наказу Поліського національного університету №102/к/тм від 14.06.2023 «Про надання щорічних відпусток працівникам університету» ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку за період з 07.05.2022 по 06.05.2023 тривалістю 10 к.д. з 03.07.2023 по 12.07.2023 (включно) та за період з 07.05.2023 по 06.05.2024 тривалістю 46 к.д. з 13.07.2023 по 28.08.2023 (включно).

29 серпня 2023 року ОСОБА_1 на ім`я ректора Поліського національного університету подала заяву про звільнення із займаної посади з 30.08.2023 за власним бажанням.

Наказом Поліського національного університету №496/к/тр від 30.08.2023 звільнено ОСОБА_1 , завідувача кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту за основним місцем роботи, 30 серпня 2023 року за власним бажанням. Підстава: заява ОСОБА_1 від 29.08.2023.

Відтак, ОСОБА_1 було використано всю відпустку за період роботи з 07.05.2023 по 06.05.2024 тривалістю 46 к.д. з 13.07.2023 по 28.08.2023, при цьому вона звільнена за власним бажанням 30.08.2023, тобто до закінчення періоду.

На виконання ч. 7 ст. 81 ЦПК України та з метою перевірки наявності у ОСОБА_1 заборгованості, колегією суддів було витребувано з Поліського національного університету розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 та розрахункові листи за червень 2023 року, липень 2023 року та серпень 2023 року.

Так, відповідно до розрахункового листа за червень 2023 року підтверджено нарахування ОСОБА_1 відпускних за 56 днів відпустки наданих згідно наказу №102/к/тм від 14.06.2023.

Розрахунковим листом за серпень 2023 року та повідомленням про нараховані та виплачені суми під час звільнення №174/01-16 від 06.05.2024 підтверджено наявність боргу ОСОБА_1 перед позивачем за 25 днів відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність боргу ОСОБА_1 перед Поліським національним університетом за 25 днів відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року в розмірі 14 262,57 грн.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статті 1212, 1215 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Згідно ч. ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таким же правилом підлягають розподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом.

Отже, оскільки позов та апеляційну скаргу Поліського національного університету задоволено повністю, то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції (2684 грн) та апеляційної інстанції (4026 грн), а всього - 6710 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Поліського національного університету задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Поліського національного університету заборгованість за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року в розмірі 14262,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Поліського національного університету відшкодування судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 6710,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного судового рішення 15 травня 2024 року.

Головуючий

Судді