Ухвала

від 13.05.2024 по справі 308/23215/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 308/23215/23

провадження № 61-6004ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Ужгородської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Журкі Ольга Титусівна, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Матей Руслана Іванівна, Житлово-будівельний кооператив «Мрія», про встановлення майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та визнання права власності на майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Ужгородської міської ради про встановлення майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 29 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, вимоги заяви задовольнив. У порядку забезпечення позову до вирішення справи по суті наклав арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451751321101, номер об`єкта в РВПН 16961883) до вирішення справи по суті та набрання рішенням законної сили.

У квітні 2024 року ПАТ «Укргазбанк» надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2024 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норму процесуального права з огляду на те, що арешт накладений на майно, яке не може бути предметом спору, оскільки позов поданий щодо визнання права власності на майно, на яке згідно з встановленими судами у іншій справі обставинами не розповсюджувався режим спільного сумісного майна подружжя, тобто судові рішення оскаржуються на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на такі підстави.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що предметом позову є визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним договору іпотеки, визнання права власності у порядку спадкування. Виходячи з принципів здійснення цивільного судочинства, співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд вважав, що позивачем обрано правильний та допустимий спосіб забезпечення позову, який є взаємопов`язаний з позовними вимогами. Водночас невжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб може спричинити відчуження на примусових торгах спірної квартири в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання судового наказу у справі №907/783/21

Отже, підлягають аналізу спірні правовідносини на предмет дотримання судами вимог щодо наявності чи відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Предметом позову у спірних правовідносинах є нерухоме майно, право власності на яке позивачі просили суд визнати за ними, а всі пов`язані з майном правочини - визнати недійсними.

Згідно з приписами статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічні правові висновки неодноразово надавав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 911/3208/21 тощо.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У випадку звернення до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися майном, яке знаходиться у його власності, відчужити його на користь третіх осіб апріорі є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. У такому разі вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчитиме про застосування судами завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про визнання права власності на нерухоме майно у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника права власності на нерухоме майно та наявності власне цього ж майна. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про визнання права власності на нерухоме майно, мають на меті здійснення в подальшому державної реєстрації на спірне нерухоме майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про визнання права власності на це саме нерухоме майно є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає реальний захист своїх прав шляхом фактичного виконання рішення суду.

Так суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що спірні правовідносини склалися щодо визнання в порядку спадкування права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку забезпечення позову суд першої інстанції наклав арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 451751321101, номер об`єкта в РВПН 16961883) до вирішення справи по суті та набрання рішенням законної сили.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норму права та дійшов обґрунтованого висновку про застосування заходів забезпечення позову з огляду на безумовне право відповідача розпоряджатися нерухомим майном, яке є предметом спору, а його відчуження утруднить у майбутньому виконання судового рішення за умови задоволення позовних вимог. До того ж, заходи забезпечення позову вжиті з превентивною метою для запобігання можливому відчуженню нерухомого майна відповідачем на користь третіх осіб, натомість не спрямовувалися на порушення права володіння відповідача на спірне майно.

Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що на зазначене майно не міг накладатися арешт, оскільки в судовому рішення у іншій справі встановлено факт неналежності предмету спору до спільної сумісної власності подружжя спадкодавця, що на переконання заявника безапеляційно вказує на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Доводи заявника не спростовують зазначену послідовність вжиття судом дій під час вирішення питання про забезпечення позову, натомість стосуються обґрунтування заперечень проти задоволення позовної вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, тобто розгляду справи по суті. ПАТ «Укргазбанк» посилаючись на преюдиційний факт, встановлений в судовому рішенні у іншій справі щодо нерозповсюдження права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, вважає відсутніми підстави для накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом спору. Суди неуповноважені на стадії вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову вирішувати питання щодо доведеності позовних вимог на одне і те ж нерухоме майно, оскільки заходи забезпечення позову мають превентивну мету та вживаються строком на час вирішення судом всіх спірних питань стосовно, зокрема, доведеності чи недоведеності правових підстав для визнання права власності на нерухоме майно, на яке було накладено арешт.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга необґрунтована.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Враховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження належить відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Ужгородської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Журкі Ольга Титусівна, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Матей Руслана Іванівна, Житлово-будівельний кооператив «Мрія», про встановлення майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров