Постанова

від 14.05.2024 по справі 813/4320/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 813/4320/17

касаційне провадження № К/9901/67464/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Пасічник С.С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 (суддя Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 (головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Запотічний І.І., Кузьмич С.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керам-Декор" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Керам-Декор" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.11.2017 №0019631413.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми доходу та витрат були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП «Мегакомплекс» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 . Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, позивач отримав від зазначених контрагентів послуги, які у подальшому були використані ним у власній господарській діяльності, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, позивач вказав, що відповідно до пункту 2.8 наказу про облікову політику Товариства № 1 від 01.01.2015 дебіторська заборгованість, по якій минув термін погашення, підлягає віднесенню до резерву сумнівних боргів методом застосування «абсолютної суми сумнівної заборгованості», що і було зроблено Товариством.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 11.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018, позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 06.11.2017 №0019631413.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно визначено дохід, включено до складу витрат суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Також, суди виходили з того, що на підставі бухгалтерської довідки від 30.12.2015 Товариством було віднесено до складу резерву сумнівних боргів дебіторську заборгованість у сумі 175200,46, що у бухгалтерському обліку було відображено проводкою Дт 381 «Резерв сумнівних боргів» - Кт «Сумнівні та безнадійні борги».

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності деяких первинних документів щодо таких господарських операцій, наявності недоліків та розбіжностей у первинних документах. Також скаржник вказує, що Товариство протиправно не збільшило фінансовий результат до оподаткування на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.05.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 14.05.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 29.07.2014 по 30.06.2017, за наслідками якої складено акт від 18.10.2017 №1722/13-01-14-13/39322493 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового Кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток на суму 192184,00 грн, в тому числі за І півріччя 2017 року в сумі 192184,00 грн, заниження податку на прибуток всього в сумі 93902,00 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 31536,00 грн, за 2016 рік в сумі 52920,00 грн та за ІІ квартал 2017 року в сумі 9446,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано про заниження Товариством показників рядка 02 декларацій з податку на прибуток підприємства "Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності" на суму 713864,00 грн (в тому числі за 2015 рік в сумі 175200,00 грн, за 2016 рік в сумі 294000,00 грн, за ІІ квартал 2017 року в сумі 244664,00 грн.).

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення слугували висновки контролюючого органу, що Товариством не надано документального підтвердження використання знаку для товарів і послуг в господарській діяльності підприємства згідно ліцензійного договору від 09.02.2017 №1/17, укладеного з ПП «Мегакомплекс» (ліцензіаром); в актах наданих послуг від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (виконавця) відсутня інформація, що підтверджує проведення робіт, зазначених у додатку 1 до договору від 01.09.2016 №ІТ-05; не збільшено фінансовий результат до оподаткування на суму сформованого резерву сумнівних боргів, що була включена до складу витрат в 2015 році. Товариство у додатку РІ до рядка 03 РІ податкової декларації з податку на прибуток підприємства (від 26.02.2016 № 9276217539) не збільшило фінансовий результат до оподаткування на суму витрат, пов`язаних із формуванням резерву сумнівних боргів.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.11.2017 №0019631413 форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 93902,00 грн, застосовано штрафні санкції в сумі 23476,00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Тобто, обов`язкове коригування фінансового результату на податкові різниці здійснюється платниками податків, у яких річний дохід, визначений за національними стандартами бухгалтерського обліку , за останній річний податковий період перевищує 20 мільйонів гривень.

Згідно з пунктом 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Як установлено судами, станом на 30.12.2015 за даними бухгалтерського обліку Товариства по контрагенту ПП "Мегаком Плюс" на рахунку 361 "Розрахунки з контрагентами" обліковувалась дебіторська заборгованість в сумі 627496,05 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків на 31.12.2015), з яких прострочено було 175200,46 грн.

Згідно з пунктом 2.8 наказу про облікову політику підприємства №1 від 01.01.2015 дебіторська заборгованість, по якій минув термін погашення, підлягає віднесенню резерву сумнівних боргів методом застосування «абсолютної суми сумнівної заборгованості».

На підставі бухгалтерської довідки від 30.12.2015 Товариством було віднесено до резерву сумнівних боргів дебіторську заборгованість в сумі 175200,46 грн, що у бухгалтерського обліку було відображено проведенням: Дт 381 «Резерв сумнівних боргів», Кт «Сумнівні та безнадійні борги».

Водночас, оскільки Товариство за підсумками 2015 року не коригувало фінансовий результат на податкові різниці (дохід за звітний період не перевищував 20 мільйонів гривень), то положення підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 ПК України за вказаний період на нього не поширюються, що знайшло своє підтвердження у індивідуальній податковій консультації від 03.05.2017 № 35/ІПК/13-01-12-05, наданій Товариству Управлінням.

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - П(С)БО 16).

За правилами пункту 7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (пункт 17 П(С)БО 16).

Згідно з пунктом 19 П(С)БО 16 витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач (ліцензіат) мав господарські взаємовідносини з ПП "Мегакомплекс" (ліцензіар) за ліцензійним договором від 09.02.2017 №1/17 про надання дозволу на використання знаку для товарів і послуг "Кераміка". Право власності на вказаний знак для товарів і послуг належить ПП "Мегакомплекс", що підтверджується рішенням Державної служби інтелектуальної власності від 03.10.2016 №20560, виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 25.10.2016 №28883, свідоцтва на знак для товарів і послуг від 16.12.2002 №28883.

За умовами пункту п.3.4 зазначеного договору позивач (ліцензіат) за цим договором отримує право: застосовувати знак на супровідній та діловій документації, в рекламі, в мережі інтернет, у тому числі доменних іменах; застосовувати знак під час пропозиції і надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстрований; доводити знак до загального відома таким чином, що будь-яка особа може здійснити доступ до знака з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором ( у тому числі за допомогою розміщення в інформаційній мережі Інтернет, в інших інформаційних мережах, в програмних продуктах); використовувати знак під своїм фірмовим найменуванням, своєю торгівельною маркою, логотипом, комерційним позначенням і/або будь-яким іншим засобом індивідуалізації, не забороненим законодавством України; застосовувати знак спільно зі своїми знаками для товарів і послуг.

Укладення ліцензійного договору безпосередньо пов`язане з необхідністю використання переданого йому за цим договором знаку для товарів і послуг у своїй господарській діяльності.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов до висновку, що позивачем не надано документального підтвердження щодо використання товарного знаку в господарській діяльності, торговий знак "Кераміка" не використовувався в договорах купівлі-продажу, не зазначався в накладних на реалізацію товару, в договорах та іншій діловій документації, не використовувався в рекламі, відсутнє на підприємстві документальне підтвердження щодо проведеної роботи по доведенню знаку до загального відома, таким чином, що будь яка особа може здійснити доступ до знака з будь якого місця і будь який час за їх власним вибором (у тому числі за допомогою розміщення в інформаційній мережі інтернет в інших інформаційних мережах та рекламних продуктах).

Водночас, договором не встановлено конкретного способу використання знаку для товарів і послуг - письмово, усно, схематично або у який інший спосіб.

Відповідно до пункту 5.3 ліцензійного договору розмір винагороди за використання знака становить 4% від суми доходу без ПДВ, одержаного від продажу продукції та наданих послуг з використанням знака, зазначених у пункті 2.1 даного договору.

Згідно з пунктом 5.5 ліцензійного договору ліцензіат кожного 10-того числа, наступного за звітним, складає та надає ліцензіару (ПП "Мегакомплекс") звіт про обсяги проданих товарів та наданих послуг, а ліцензіар протягом 5-ти робочих днів після отримання звіту підписує акт приймання передачі (надання послуг).

Ліцензійним договором не передбачено, що в актах приймання передачі (надання послуг), якими підтверджується сума винагороди за використання знака, буде фіксуватись сума доходу чи кількість проданого товару. Вказана інформація згідно договору повинна відображатись у звітах, наданих ліцензіатом ліцензіату. Акт приймання передачі (надання послуг) створюється та підписується сторонами з метою відображення у бухгалтерському обліку вартості наданих ліцензіаром ліцензіату послуг, а саме підтвердження понесених витрат у ліцензіата та отриманих доходів у ліцензіара щодо послуг з передачі прав на використання Знака, та є підставою для відображення цих операцій у бухгалтерському обліку сторонами господарської операції.

На виконання ліцензійного договору позивачем були надані послуги з передачі прав на використання знаку для товарів і послуг. Вказані послуги були прийнятті позивачем, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а оплата за надані послуги позивачем підтверджується платіжними та банківськими документами, відповідно у позивача відбулось зменшення активів, що у відповідності до пунктів 5-7 П (С)БО 16 «Витрати» були підставою для відображення понесених витрат у бухгалтерському обліку.

Також судами установлено, що між позивачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір від 01.09.2016 №ІТ-05 про надання послуг з адміністрування, консультування з питань інформатизації та інформаційно-технічного обслуговування комп`ютерної техніки та локальної комп`ютерної мережі. Додатком до даного договору є протокол погодження переліку та вартості робіт.

Згідно з додатком №1 до договору в протоколі погодження переліку та вартості робіт наведено перелік робіт, які проводитимуться виконавцем: планування та проектування комп`ютерної системи; опис задач з додаткової адаптації системи, їх узгодження, виконання та тестування; навчання та консультації персоналу по роботі з інформаційною системою; керування, аналіз та обробка даних; установлення персональних комп`ютерів; інсталяція програмного забезпечення замовника, налаштування програмного забезпечення під потреби клієнта.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Під час перевірки контролюючий орган дійшов до висновку, що в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) відсутня інформація про конкретну дату виконання робіт (наданні послуг), не зазначено які саме планування та проектування комп`ютерної системи проводилися, не зазначено опису задач з додаткової адаптації системи, їх узгодження, виконання та тестування, не зазначено де та коли проводились навчання та консультації персоналу по роботі з інформаційною системою; не зазначено назви системи, не зазначено аналіз та обробка яких даних проводилась, не зазначено кількості комп`ютерів, адресу де проводилася встановлення персональних комп`ютерів, не зазначено яке саме програмне забезпечення інсталюваалося, не зазначено які саме налаштування програмного забезпечення проводилися.

За умовами договору вартість наданих послуг розраховується з розрахунку за 1 годину надання послуг.

За домовленістю сторін фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вів фактаж (фіксування) витрачених годин, а за результатами місяця, якщо сторони не мають претензій щодо кількості та якості наданих послуг, підписують акт на загальну суму наданих послуг. Завдання та замовлення, які ставились перед виконавцем (фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ), надавались в усній формі або надсилались електронною поштою від замовника (позивача) безпосередньо фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .

На виконання умов зазначеного договору позивачу були надані послуги, передбачені договором, які були прийняті позивачем, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг). При цьому, складенню та підписанню актів наданих послуг передувало подання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позивачу за підсумками місяця технічних звітів, які містили перелік послуг, наданих у звітному місяці та кількість годин, затрачених на їх надання.

Також судами установлено, що позивачу належить права на програмне забезпечення 1С: Підприємство 8 бухгалтерія для України. Базова версія (згідно з видатковою накладною №РН-06.09.16-002 від 06.09.2016), комп`ютерну програму МS Windows 10 Pro (згідно з видатковою накладною №ПС1705в7001 від 17.05.2017). Вказане програмне забезпечення призначене для використання та використовується позивачем у власній господарській діяльності. Замовлення від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по налаштуванню вказаного програмного забезпечення під потреби позивача, консультуванню працівників позивача по роботі із вказаним програмним забезпеченням, безпосередньо пов`язане із господарською діяльністю позивача.

На підставі вказаної господарської операції у позивача відбулось зменшення активів, що у відповідності до пунктів 5-7 П (С)БО 16 «Витрати» були підставою для відображення понесених витрат у власному бухгалтерському обліку.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що наданими позивачем доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується використання придбаних позивачем послуг (робіт) у його господарській діяльності, надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності недоліків у первинних документах, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат, коли платник виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат.

Суд не приймає до уваги посилання скаржника на відсутність окремих документів, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, зокрема, змісту робіт, послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних послуг, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання придбаних послуг у господарській діяльності та неправомірність формування витрат за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк С.С. Пасічник