Рішення

від 07.05.2024 по справі 924/270/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Хмельницький

"07" травня 2024 р. Справа № 924/270/23

Господарський суд Хмельницької області у складі

судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Загродській М.А., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод", с. Березівка Житомирського району Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ", м. Хмельницький

про стягнення 4 421 669,64грн, з яких: 1 662 235,50грн - основного боргу, 1 868 751,81грн - пені, 103 041,73грн - штрафу, 653 006,79грн - інфляційних втрат, 134 633,81грн - 3% річних

Представники сторін:

від позивача: Діковицька О.М. - згідно довіреності від 01.12.2023 (в режимі відеоконференції (поза межами суду));

від відповідача: Упадов Д.Д. - згідно ордеру серії ВХ №1044546 від 18.04.2023.

В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.

09.03.2023 до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод", с.Березівка Житомирського району Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ", м. Хмельницький про стягнення (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 4 421 669,64грн, з яких: 1 662 235,50грн - основного боргу, 1 868 751,81грн - пені, 103 041,73грн - штрафу, 653 006,79грн - інфляційних втрат, 134 633,81грн - 3% річних у зв`язку із неналежним виконання умов договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021.

24.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №924/270/23 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.12.2023 у справі №924/270/23 було зупинено провадження до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.10.2023 за наслідками розгляду Північно-західним апеляційним господарським судом справи №906/795/23.

Ухвалою суду від 18.03.2024 провадження у справі №924/270/23 було поновлено та призначено підготовче засідання.

16.04.2024 у підготовчому засіданні суд постановив ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, якою відповідно до ст.185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод", с.Березівка Житомирського району Житомирської області наполягає на задоволенні уточнених позовних вимог. Посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами умов договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021. Просить суд стягнути витрати на правову допомогу.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ", м.Хмельницький у судових засіданнях та у відзиві зазначив, що визнає заборгованість перед Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод", с.Березівка Житомирського району Житомирської області за договором поставки №72/07042021-П від 07.04.2021 в сумі 1 662 235 грн. 50 коп. Разом з тим, заперечує щодо сум нарахованої пені та штрафних санкції. Зазначає, що позивач не обмежився шестимісячним терміном нарахування штрафних санкцій, який встановлений ч.6 ст.232 ГК України. Вказує, що неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Просить зменшити на 90% нараховані штрафні санкції.

З огляду на наведене, зважаючи на вимоги розумності строку судового розгляду, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

07 квітня 2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ", м.Хмельницький (далі - покупець) укладено договір поставки №72/07042021-П (далі - договір).

3гідно з п.1.1. договору постачальник зобов`язався поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ", м.Хмельницький в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок (далі - за текстом "продукція"), а покупець зобов`язався прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору.

За умовами п.1.3. договору постачальник передає у власність покупцю продукцію в наступному асортименті: щебінь фракції 5-10, щебінь фракції 5-20, щебінь фракції 10-20, щебінь фракції 20-40, щебінь фракції 40-70, щебінь фракції 2-5, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-70, щебенево-піщана суміш фракції 0,05-40, щебінь фракції 0-40, щебінь фракції 0-70, відсів, пісок з відсівів дроблення фракції 0-5, тощо.

Кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних (п.1.4. договору).

Пунктом 2.5. договору встановлено, що розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції.

Відповідно до п.2.6. договору у випадку поставки продукції на умовах п.3.5. цього договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дати поставки.

Сторони договору погодили (п.3.3.), що заявка може бути подана покупцем як в усній, так і в письмовій формі за допомогою телефону, факсу, електронної пошти, пошти або інших засобів комунікації.

Постачальник може здійснювати постачання продукції на умовах відстрочення платежу протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару (п.3.5. договору).

Згідно п.3.6. Договору, обов`язок постачальника щодо поставки продукції покупцю вважається виконаним з моменту надання у розпорядження (передачі) товару покупцю відповідно до п. 3.1. та 3.2. цього договору. Приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.

У п. 5.4., 5.6. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 3 (три) % від суми заборгованості.

Покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми. У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі.

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом дванадцяти місяців, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання сторонами. Після закінчення строку, на який було укладено договір, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається продовженим на невизначений строк, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це іншу сторону у відповідності до п.п. 6.3, 6.4, 6.5 договору (п.п. 6.1, 6.2 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін. Доказів припинення договору сторонами не надано.

На виконання умов договору постачальником було здійснено поставки щебеневої продукції покупцю, починаючи з 03.01.2022 по 23.02.2022, на загальну суму 3 434 724,44грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків по стану за період: 01.01.2022 -01.03.2023.

Відповідач за отриману продукцію повністю не розрахувався, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 1 662 235,50грн, яку відповідач у відзиві на позовну заяву визнає.

У зв`язку із неналежним виконання умов договору позивачем нараховано відповідачу: 1 868 751,81грн - пені, 103 041,73грн - штрафу, 653 006,79грн - інфляційних втрат, 134 633,81грн - 3% річних.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.

У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами 07.04.2021 укладено договір поставки №72/07042021-П.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст.691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Сторонами у 2.5. договору встановлено, що розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок позивача 100% попередньої оплати вартості продукції.

Матеріалами справи стверджується, зокрема, підписаними сторонами та скріпленими їхніми печатками видатковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків, що позивач поставив відповідачу товар на суму 3 434 724,44грн, а заборгованість відповідача становить 1 662 235,50грн.

Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати заборгованості.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості у розмірі 1 662 235,50грн основного боргу є обґрунтованою.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 868 751,81грн - пені, 103 041,73грн - штрафу, 653 006,79грн - інфляційних втрат, 134 633,81грн - 3% річних, згідно поданих розрахунків.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з п.п.1, 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.4. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором відповідачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 3 (три) % від суми заборгованості.

Відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми. У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі (п.5.6. договору).

У ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом враховано, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Водночас, судом враховано, що сторони врегулювали свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (п. 5.4 договору), у тому числі, щодо періоду нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати - до повного розрахунку (фактичний момент оплати) (Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19).

Здійснивши перерахунок пені та 3% штрафу (за допомогою системи „Законодавство") за визначені позивачем згідно поданого розрахунку періоди виникнення заборгованості відповідно до умов договору, видаткових накладних та умов оплати (зарахування коштів на рахунок позивача), судом звернуто увагу, що заявлені позивачем суми до стягнення в розмірі 1 868 751,81грн - пені та 103 041,73грн - штрафу є обґрунтованими та в межах проведених нарахувань.

Між тим, судом враховується, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 ст. 3, частині третій ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013р. №7-рп/2013).

Приписами ст. 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до аналізу даних норм, таке право суд реалізує, як за клопотанням сторони, так і за власною ініціативою.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 3 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 29 вересня 2020 року в справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24 грудня 2020 року в справі №914/1888/19, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №902/538/18.

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року по справі №922/266/20.

Суд зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності сторін, періоди прострочення, зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 560 625,54грн та штрафу до 30 912,52грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені, штрафу) за порушення виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 5.6. договору сторони визначили, що відповідач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми.

Під час перерахунку заявлених до стягнення 3% річних, судом взято до уваги встановлені позивачем періоди. Таким чином, здійснивши обрахування (за допомогою системи "Законодавство") судом встановлено, що заявлені до стягнення 3% річних в розмірі 134 633,81грн заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Стосовно нарахувань втрат від інфляції, судом враховано таке.

Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми "Законодавство") вважає, що заявлені інфляційні втрати правомірно нараховані у розмірі визначеному позивачем 653 006,79грн за вказані ним у наявних в матеріалах справи розрахунках періоди.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод" підлягають задоволенню частково на суму: 1 662 235,50грн -основного боргу, 560 625,54грн - пені, 30 912,52грн - штрафу, 653 006,79грн - інфляційних втрат, 134 633,81грн - 3% річних. В решті належить відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

За змістом ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача. При цьому в частині стягненої пені та штрафу у визначеному судом розмірі судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування їх зменшення. Також на відповідача покладено судовий збір в частині недоплаченого судового збору відповідно до ціни позову.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення (відшкодування) з відповідача його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 990,11грн.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Судом враховано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/445/19).

Як вбачається з матеріалів справи 01.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод" (надалі - клієнт) та Адвокатом Черниш Максимом В`ячеславовичем (надалі - адвокат) укладено договір про надання адвокатських послуг.

Згідно додатку від 09.01.2023 до договору від 01.09.2022 про надання адвокатських послуг, сторони погодили послуги, вартість послуг адвоката за супроводження господарської справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод", с.Березівка Житомирського району Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ", м.Хмельницький та розмір гонорару в сумі 35 990,11грн.

Таким чином, докази понесення витрат на професійну правничу допомогу були надані позивачем до закінчення судових дебатів у справі.

Відповідно до положень ч.4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того судом зауважується, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Судом враховується, що відповідачем були заявлені заперечення щодо стягнення судових витрат на правову допомогу позивача.

Водночас, судом враховано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №910/8443/17, від 11.05.2018 р. та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змісту прийнятого рішення, принципу співрозмірності, критеріїв розумності та складності справи, судом вважаються обґрунтованими витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод", с.Березівка Житомирського району Житомирської області у розмірі 35 990,11грн.

За наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 35 990,11грн витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ" (29008, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13, кім. 305; код ЄДРПОУ 42942699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський щебзавод" (12411, Житомирська область, Житомирський район, с.Березівка, вул. Комплекс будівель та споруд №1; код ЄДРПОУ 39940623) 1 662 235,50грн (один мільйон шістсот шістдесят дві тисячі двісті тридцять п`ять гривень 50 коп.) основного боргу, 560 625,54грн (п`ятсот шістдесят тисяч шістсот двадцять п`ять гривень 54 коп.) пені, 30 912,52грн (тридцять тисяч дев`ятсот дванадцять гривень 52 коп.) штрафу, 653 006,79грн (шістсот п`ятдесят три тисячі шість гривень 79 коп.) інфляційних втрат, 134 633,81грн (сто тридцять чотири тисчі шістсот тридцять три гривні 82 коп.) 3% річних, 66 319,16грн (шістдесят шість тисяч триста дев`ятнадцять гривень 16 коп.) витрат зі сплати судового збору, 35 990,11грн (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 11 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ" (29008, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13, кім. 305; код ЄДРПОУ 42942699) до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у Хмел.обл/Хмельниц мтг/22030101, код ЄДРПОУ 37971775, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), рахунок отримувача: UA878999980313191206083022775, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 5,88грн (п`ять гривень 88 коп.).

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.05.2024.

Суддя С.І. Крамар

Віддрук. 3 прим.:1 - до справи; 2 - позивачу (12411, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Березівка, вул. Комплекс будівель та споруд №1) надісл. на ел. каб. в системі "ЕС"; 3 - відповідачу (29008, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13, кім. 305) надісл. на ел. кабінет в системі "ЕС".