Постанова

від 17.05.2024 по справі 363/1445/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2024 року м. Київ

Справа № 363/1445/24

Провадження: № 22-ц/824/10682/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Лукач О. П.,

у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Ізюм» Ізюмської міської ради до ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави,

у с т а н о в и в:

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2024 року позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Ізюм» Ізюмської міської ради до ОСОБА_1 про повернення майна набутого без достатньої правової підстави, передано за підсудністю до Дзержинського районного суду міста Харкова.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що місцевий суд помилково розтлумачив норми права та залишив поза увагою ту обставину, що вона, відповідачка, є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що суд першої інстанції мав витребувати відповідну інформацію із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у Міністерства соціальної політики України, проте відповідних дій для з`ясування зазначених обставин вчинено не було.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про направлення справи за підсудністю, суд першої інстанції виходив із того, що даний позов повинен розглядатися за загальним правилом територіальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), і, оскільки відповідно до ЄДДР зареєстроване місце проживання відповідача у справі за адресою: АДРЕСА_2 , розгляд вказаного позову належить до територіальної юрисдикції Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. Водночас, з урахуванням рішення Вищої ради правосуддя №399/0/15-23 від 20.04.2023 «Про зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Харківської області», яким з 01 травня 2023 року змінено територіальну підсудність судових справ Ізюмського міськрайонного суду Харківської області - Дзержинському районному суду міста Харкова, позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Ізюм» Ізюмської міської ради необхідно передати за підсудністю для розгляду до Дзержинського районного суду міста Харкова.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.

Згідно частини 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною 1 статі 28 ЦПК України визначено, що позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 27 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 28 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина 16 статті 28 ЦПК).

З матеріалів справи убачається, що 25 березня 2024 року Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Ізюм» Ізюмської міської ради звернулося до Вишгородського районного суду Київської області з позовними вимогами до ОСОБА_1 про повернення майна набутого без достатньої правової підстави.

Як вбачається з відповіді №507842 від 26 березня 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 22).

Кабінетом Міністрів України 01 жовтня 2014 року прийнято Постанову №509 "Про облік осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" і затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1вказаної постанови довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з абзацом 20 пункту 2 Постанови інформація про внутрішньо переміщену особу, у тому числі отримана від уповноваженої особи територіальної громади/центру надання адміністративних послуг у вигляді сформованої електронної справи, включається до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб без копій / сканкопій документів, передбачених пунктом 4 цього Порядку. При цьому посадова особа уповноваженого органу, уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг несе персональну відповідальність за правильність внесення інформації про внутрішньо переміщену особу до електронної справи та Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Як видно з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3240-7001216678 від 23 травня 2022 року фактичне місце проживання / перебування ОСОБА_1 вказане: АДРЕСА_1 (а.с. 38).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частинами 1, 2 статті 4 вказаного Закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", згідно статті 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

З огляду на зазначені обставини та вимоги Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", колегія суддів робить висновок про те, що позивач звернувся із позовом до належного суду, оскільки, на даний час, зареєстроване місце перебування відповідачки, як внутрішньо переміщеної особи, є АДРЕСА_1 , що належить до території Вишгородського районного суду Київської області.

Суд першої інстанції вказаного не врахував і постановив необґрунтовану ухвалу про передачу справи до іншого суду.

Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 379 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 березня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до Вишгородського районного суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т. О. Невідома

Судді: С. М. Верланов

В. А. Нежура