Рішення
від 15.05.2024 по справі 344/4270/23
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/4270/23

Провадження № 2/344/359/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Домбровської Г.В.

секретаря Стефанюк Х.Я.

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , представника Відповідача Петришина С.Р. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення сум, належних до виплати у зв`язку зі звільненням з роботи та моральної шкоди, встановлення факту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради», в якому з урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог, просив стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на його користь: суму недонарахованої та невиплаченої заробітної плати у зв`язку із збільшенням розміру посадового окладу в розмірі 10 976,00 грн.; суму ненарахованої та невиплаченої надбавки за вислугу років в розмірі 30% до посадового окладу в розмірі 3292,80 грн.; суму не нарахованої та невиплаченої доплати в розмірі 70% до посадового окладу за 14 тарифним розрядом в розмірі 15078,00 грн.; суму ненарахованих та невиплачених страхових виплат по тимчасовій втраті працездатності в розмірі 6219,78 грн.; не нараховану та невипачену заробітну плату за останній день роботи 02.08.2021 рокуц в сумі 421,31 грн.; не нараховану та невиплачену додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці в сумі 16429,35 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до індексації зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги за час заттрики виплати заробітної плати по день винесення рішення, виходячи із загальної суми не нарахованої і невиплаченої заробітної плати 52 373,95 грн.; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 421,31 грн.; моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн.; встановити факт наявності у структурі Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» палат інтенсивної терапії кардіологічного профілю (шкідливі і важкі умови праці в яких визнано пп.2.8 п.2 Додатку №3 до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення», розгортання яких визначено розділами IV «Структура Відділення» і «Структура Відділу» двох «Положень про Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (затверджених 30.12.2019) і цілодобовий догляд за хворими в яких забезпечується трьома цілодобовими постами лікаря-кардіолога, передбаченими пунктом 3.3 наказу «Про зміни в структурі закладу» від 25.07.2019 №266; з обов`язкомпрацедавця нараховувати лікарям-кардіологам додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу (тарифної ставки) на 15 % у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці в ПІТ ВІМзБІТ (без потреби у проведенні атестації робочих місць) згідно з умовами Додатку №8 «Перелік підвищень, доплат до тарифних ставок і посадових окладів працівників КНП ІФОККЦІФОР» до чинного з 01.07.2021 Колективного договору між генеральним директором і первинною профспілковою організацією КНП ІФОККЦІФОР на 2021-2025 рр. та Додатку №7 до колишнього Колективного договору (чинного до 30.06.2021), узгодженими з пп. 2.8 п.2 Додатку №3 до наказу №308/519).

Позовні вимоги мотивував тим, що 02.08.2021 року у день звільнення з роботи Позивачу не нараховано та не виплачено усіх сум, належних йому при звільненні з роботи.

Зокрема, як зазначено Позивачем, рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2021 року у справі № 344/10211/21 було стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року у розмірі 43841,91 грн. (керуючись середньоденним заробітком 272,31 грн). Розмір середньоденного заробітку за період вимушеного прогулу з 01.01.2020 по 31.03.2021 визначався, виходячи з розміру заробітної плати за останні два місяці 2019 року. Однак, розмір посадового окладу Позивача за ЄТС від 01.01.2020 до 31.03.2021 неодноразово зазнавав змін (підвищень) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, у зв`язку з чим Позивачу не донараховано та не виплачено суму заробітної плати в розмірі 10 976,00 грн.

Крім того, Позивачу не виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 30 % (в сумі 3292,80 грн.) (на підставі Додатку №8 до чинного Колективного договору); доплату до заробітної плати у розмірі 70% посадового окладу, визначеного за 14 тарифним розрядом ЄТС в сумі 15 078,00 грн.; суму страхових виплат за перебування на листку непрацездатності у розмірі 6219,78 грн.

Також в позовній заяві та в судових засіданнях Позивач посилався на те, що йому не виплачено заробітну плату за останній день роботи 02.08.2021 року. Він вийшов на роботу 02.08.2021 року з 08:00 год. у робочу зміну і приступив до виконання своїх посадових обов`язків у ВІМзБІТ з повноваженнями лікуючого лікаря, натомість адміністрацією закладу в особі генерального директора та завідувача ВІМзБІТ не визначено Позивача лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги в закладі охорони здоров`я, а відсторонено його 02.08.2021 року від роботи по веденню пацієнтів у ВІМзБІТ в якості лікуючого лікаря. Своє робоче місце у ВІМзБІТ, визначене посадовою інструкцією, п.1.7 розділу 1, Позивач залишив після ознайомлення з наказами про звільнення та повернення йому трудової книжки близько 17:00 год. 02.08.2021 року.

Оскільки 02.08.2021 року Позивач був присутній на своєму робочому місці, здійснював огляд хворих та робив їм відповідні призначення щодо лікування, йому, на його переконання, повинен бути виплачений середньоденний заробіток за останній день роботи 02.08.2021 року в сумі 421,31 грн.

В позовній заяві Позивачем також заявлено вимогу про виплату на його користь не нараховану та невиплачену додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці в сумі 16429,35 грн., яка, як зазначено у позові, з 01.11.2019 року по 02.08.2021 року лікарям-кардіологам ВІМзБІТ неправомірно не нараховувалася і не виплачувалася. У зв`язку з цим Позивачем також доповнено позовну заяву вимогою про встановлення факту наявності у структурі Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» палат інтенсивної терапії кардіологічного профілю (шкідливі і важкі умови праці в яких визнано пп.2.8 п.2 Додатку №3 до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення», розгортання яких визначено розділами IV «Структура Відділення» і «Структура Відділу» двох «Положень про Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (затверджених 30.12.2019) і цілодобовий догляд за хворими в яких забезпечується трьома цілодобовими постами лікаря-кардіолога, передбаченими пунктом 3.3 наказу «Про зміни в структурі закладу» від 25.07.2019 №266; з обов`язкомпрацедавця нараховувати лікарям-кардіологам додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу (тарифної ставки) на 15 % у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці в ПІТ ВІМзБІТ (без потреби у проведенні атестації робочих місць) згідно з умовами Додатку №8 «Перелік підвищень, доплат до тарифних ставок і посадових окладів працівників КНП ІФОККЦІФОР» до чинного з 01.07.2021 Колективного договору між генеральним директором і первинною профспілковою організацією КНП ІФОККЦІФОР на 2021-2025 рр. та Додатку №7 до колишнього Колективного договору (чинного до 30.06.2021), узгодженими з пп. 2.8 п.2 Додатку №3 до наказу №308/519).

Крім того, у позовній заяві Позивач стверджував про необхідність виплати на його користь компенсацію втрати частини доходів в сумі 52 373,95 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні а підставі статті 117 КЗпП України, а також моральну шкоду в розмірі мінімальної місячної заробітної плати лікарів у 20 000,00 грн., яка йому завдана діями Відповідача щодо невиплати всіх належних грошових сум при звільненні.

Позивач та його представник в судових засіданнях позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач також неодноразово скористався правом на подання письмових пояснень по справі.

Представником Відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» - подано до суду Відзив на позов, у якому він заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Заперечуючи проти позову, представник Відповідача посилався на те, що Рішенням івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.01.2021 року у справі 344/5762/20, яке в цій частині залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.05.2021 року, стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 28.07.2020 в розмірі 38668 (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 02 копійки.

Відповідно до платіжного доручення №128 від 30.06.2021 року ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 31 127,76 грн. на виконання рішення суду від 29.01.2021 року.

Згідно платіжного доручення №131 від 30.06.2021 року ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 3681,60 грн. на виконання рішення суду від 29.01.2021 року.

Отже, на думку представника Відповідача, рішенням судів у даних справах досліджувалося питання формування середньоденного заробітку та судами вже цьому надана оцінка. Відповідні кошти було виплачено ОСОБА_1 і жодних зауважень з його боку не було.

За період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року кількість робочих днів ОСОБА_1 становила 161. Як зазначається у рішенні Івано-Франківського міського Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року по справі №344/5762/20 та постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, середня заробітна плата позивача за один робочий день складає 272,31 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 2021 року у справі № 344/10211/21 (суддя Мелещенко Л.В.) стягнено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 по 31 березня 2021 року кошти у розмірі 43841,91 грн. (161 робочий день х 272,31 середньоденного заробітку). До роботи ОСОБА_1 приступив - 01 квітня 2021 року.

Рішеннями судів у даних справах досліджувалося питання формування середньоденного заробітку та судами вже дана цьому оцінка.

Дані кошти були виплачені Відповідачем ОСОБА_1 згідно платіжного доручення №362. Жодних зауважень зі сторони ОСОБА_1 не було.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні з викладених у відзиві та пояснень в судових засіданнях підстав.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.03.2023 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення сум, належних до виплати у зв`язку зі звільненням з роботи та моральної шкоди.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25.07.2023 року, 18 грудня 2023 року, 26 лютого 2024 року у Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» витребовувалися докази за клопотаннями ОСОБА_1 .

Проаналізувавши пояснення Позивача та його представника, представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (надалі - «КЗпП України»).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Статтею 6 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального розміру посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України, міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено Судом зі змісту матеріалів справи, пояснень сторін та інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, з 2020 року в провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувало кілька цивільних справ за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» у трудових правовідносинах, зокрема:

справа №344/5762/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, відновлення права на працю та виплату середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року позов задоволено.

Скасовано наказ Адміністрації Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» № 53 від 07.02.2020 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ) ОСОБА_1 .

Відновлено становище, яке мало місце до порушення права, шляхом включення лікаря ОСОБА_1 в Графік роботи для щоденного ведення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ).

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 20535186, м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 114) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 28.07.2020 в розмірі 38668 (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 02 копійки.

Стягнуто із присудженої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 28.07.2020, тобто із присудженої позивачу суми 38668 (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 02 копійки всі обов`язкові платежі та внески.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 20535186, м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 114) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 1681,60 грн. понесених витрат по оплаті судового збору.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (код ЄДРПОУ 20535186, м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 114) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , . АДРЕСА_1 ) 2000,00 грн. понесених та документально підтверджених витрат пов`язаних із наданням правової допомоги.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року в частині відновлення становища, яке мало місце до порушення права шляхом включення лікаря ОСОБА_1 у графік роботи для щоденного ведення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ( ІМ з БІТ) та додаткове рішення від 22 лютого 2021 року скасовано.

В цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про включення у графік роботи для щоденного ведення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ) відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, відновлення права на працю та виплату середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

справа №344/13269/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про скасування наказів про зміну істотних умов праці та звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2021 року, залишеним без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року, у позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про скасування наказів про зміну істотних умов праці та звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

справа №344/10211/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2021 року, яке набрало законної сили 25 серпня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року у розмірі 43841,91 грн (сорок три тисячі вісімсот сорок одна гривня дев`яносто одна копійка).

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Отже, оскільки спори у цивільних справах №344/5762/20, №344/13269/21 та №344/10211/21 вирішувались між тими самими сторонами у трудових правовідносинах між Позивачем та Відповідачем, відповідні обставини, встановлені судовими рішеннями у даних справах, мають преюдиційне значення для даної справи №344/4270/23.

Так, як встановлено Верховним Судом в Постанові від 30 серпня 2022 року у справі № 344/13269/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105982029):

« ОСОБА_1 із 02 серпня 1999 року прийнятий на посаду лікаря кардіолога на 0,5 ставки у відділення інтенсивної терапії у Івано-Франківський обласний кардіологічний диспансер.

01 березня 2001 року прийнятий на 0,5 ставки лікаря кардіолога відділення № 1 - інфарктного, та 0,5 ставки лікаря-кардіолога відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, згідно зі змінами у штатному розписі.

01 серпня 2005 року переведений на 1,0 ставку лікаря-кардіолога інфарктного відділення № 1 на постійно.

Згідно з рішенням Івано-Франківської обласної ради від 17 травня 2019 року № 1145-28/2019 «Про припинення (реорганізацію шляхом перетворення) комунальних закладів охорони здоров`я Івано-Франківської обласної ради» КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» є правонаступником комунального закладу «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр».

Наказом Комунального закладу «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр» від 25 липня 2019 року № 266 «Про зміни в структурі закладу» вирішено створити на базі відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії на 12 ліжок та інфарктного відділення № 1 на 45 ліжок відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії на 35 ліжок та відділення кардіоваскулярних втручань (без ліжок) (т. 1, а. с. 25).

На підставі рішення Івано-Франківської обласної ради від 20 вересня 2019 року №1220-30/2019 Комунальний заклад «Івано-Франківській клінічний кардіологічний центр» реорганізоване в КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради».

01 листопада 2019 року ОСОБА_1 переведено на 1,0 ставку лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради».

Відповідно до Положення про відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії основним завданням відділення є надання швидкої і невідкладної медичної допомоги ургентним хворим (т. 1, а. с. 152-155).

Відповідно до затвердженої 23 січня 2020 року посадової інструкції лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії вищої кваліфікації ОСОБА_1 лікар-кардіолог безпосередньо надає спеціалізовану медичну допомогу пацієнтам кардіологічного профілю, у тому числі швидку і невідкладну.

Згідно з пунктом 1.7 інструкції робоче місце знаходиться безпосередньо у відділенні, на території інших відділень центру та у відділеннях закладів охорони здоров`я міста та області. Пунктом 2.2 передбачено, що лікар чергує у блоці інтенсивної терапії відповідно до затвердженого графіку (т. 1, а. с. 46-55).

Відповідно до матеріалів справи конфлікт щодо чергувань між ОСОБА_1 і адміністрацією кардіологічного центру триває з часу його переведення у новостворене відділення.

Так, судами у справі № 344/5762/20 встановлено, що наказом Генерального директора КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» від 07 лютого 2020 року № 53 оголошено догану лікарю-кардіологу відділення інфаркту міокарду з блоком інтенсивної терапії ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (прогул, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України), що полягав у невиході (відсутності на роботі більше 3-х годин) на чергування лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (11, 14, 15, 18, 21, 23, 27 та 28 січня 2020 року) без поважних причин.

Проте, вказаний наказ скасований рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у цій частині. Скасовуючи вказаний наказ у справі №344/5762/20 суди виходили з того, що адміністрацією установи не дотримані вимоги статті 29 КЗпП України, починаючи з дня переведення позивача на роботу у новостворену юридичну особу, а саме: позивач не ознайомлений із зміною істотних умов праці, з посадовою інструкцією, яка визначає коло його обов`язків з дня переведення, не доводився йому до відома завчасно (за місяць) графік чергувань у блоці інтенсивної терапії, тому адміністрація дійшла безпідставного висновку про наявність вини у діях позивача, який не виходив на денні та нічні чергування у блок інтенсивної терапії.

У частині відновлення становища, яке існувало до порушення права шляхом включення лікаря ОСОБА_1 у графік роботи для щоденного введення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ) відмовлено з тих підстав, що визначення обсягу посадових обов`язків і функцій кожного працівника відноситься до компетенції юридичної особи. Працівник самостійно, без згоди власника або уповноваженого ним органу не може встановлювати інші, на свій розсуд, умови праці (т. 1, а. с. 28-38).

Наказом генерального директора В. Якимчука КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» від 25 травня 2021 року № 141 зобов`язано внести доповнення до пункту 3 розділу ІІІ «Положення про відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії» у наступній редакції: «Графік робочого часу з позмінним режимом роботи працівників відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії розробляє завідувач відділення та ознайомлює з його змістом працівників структурного підрозділу», яке буде діяти із 01 серпня 2021 року та до підпункту 2.2 розділу 2 «Посадової інструкції лікарів-кардіологів відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії» у наступній редакції: «Чергує у відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії в позмінному режимі роботи відповідно до затвердженого графіка роботи лікарів відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії», які будуть діяти із 01 серпня 2021 року (т. 1, а. с. 14).

Того ж дня наказом № 142 зобов`язано підготувати і вручити під підпис письмове повідомлення лікарю-кардіологу відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці - позмінний режим відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії із 01 серпня 2021 року, а саме: 8:00-20:00 (Д), 20:00-8:00 (Н), 8:00-15-42 (Д) (т. 1, а. с. 15). З повідомленням позивач ознайомлений 26 травня 2021 року (т. 1, а. с. 16).

26 травня 2021 року внесено зміни до посадової інструкції відповідно до яких до пункту 2.2 розділу 2 внесено доповнення у наступній редакції «чергує у відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії в позмінному режимі роботи відповідно до затвердженого графіка роботи лікарів відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії», які будуть діяти із 01 серпня 2021 року. Зі змінами ОСОБА_1 ознайомився 28 травня 2021 року (т. 1, а. с. 56, зворот).

24 червня 2021 року згідно з протоколом № 5 конференцією трудового колективу схвалено колективний договір між генеральним директором та первинною профспілковою організацією КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на 2021-2025 роки, який підписано 01 липня 2021 року (т. 1, а. с. 204-230).

Пунктом 2.12 розділу ІІ колективного договору передбачено, що сторона роботодавця зобов`язується затверджувати положення про структурні підрозділи та інші підрозділи та порядки КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради», що мають системний характер.

Згідно з актом від 20 липня 2021 року, затвердженого генеральним директором КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» Якимчуком В. М. , зафіксовано відмову лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ОСОБА_1 ознайомитись із колективним договором на 2021-2025 та правилами внутрішнього трудового розпорядку у зв`язку з чим відсутній особистий підпис ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 41-43). Проте, позивач вказує, що пропозиція ознайомитись з таким колективним договором мала місце лише в день його звільнення.

У заяві від 26 липня 2021 року вх. № 525, яка адресована генеральному директору КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради», ОСОБА_1 повідомив що погоджується працювати і виходити на роботу із 01 серпня 2021 року у відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії в однозмінному режимі основної щоденної роботи з обов`язками лікуючого лікаря з щоденного догляду за хворими в загальних (позаблочних) палатах із 08:00 до 15:42 (Д) (т. 1, а. с. 17-19). Готовий одночасно додатково залучатись до одного (при потребі двох) чергувань у місяць, як не основної роботи, тривалістю 12 год із 8:00 до 20:00 (Д) або ж із 20:00 до 8:00 (Н) згідно з графіком чергувань. Крім того, не надає своєї згоди на внесення суперечливих змін до пункту 2.2 розділу 2 його посадової інструкції.

Згідно з графіком роботи лікарів відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії за серпень 2021 року, затвердженим генеральним директором, з яким ОСОБА_1 ознайомлено під підпис, передбачено чергування вдень, тобто з 08:00-20:00 - 7 раз на місяць, та вночі з 20:00-08:00 - 6 раз на місяць, та один раз 6 годин (т. 1, а. с. 176).

Такий режим роботи погоджений профспілковою організацією відповідно до статті 247 КЗпП України.

У затвердженому 02 серпня 2021 року графіку для ОСОБА_1 передбачене чергування «Д», тобто з 08:00-20:00.

02 серпня 2021 складено акти про те, що лікар-кардіолог відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ОСОБА_1 02 серпня 2021 о 11 год 45 хв. та о 15 год 00 хв. ще не приступив до виконання функціональних обов`язків згідно з затвердженим графіком роботи лікарів відділення (т. 1, а. с. 22, 116).

ОСОБА_1 зазначив, що він із 08 год 00 хв 02 серпня 2021 року приступив до виконання своїх посадових обов`язків як лікуючий лікар відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії відповідно до вимог своєї посадової інструкції (пункти 2.27, 2.29, 4.3) та Положення у щоденному режимі роботи в одну зміну (т. 1, а. с. 22).

Наказами генерального директора КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» В. Якимчука від 02 серпня 2021 року № 103 та № 185 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України (т. 1, а. с. 23, 24)».

ОСОБА_1 оскаржував накази про своє звільнення (справа № 344/13269/21), і рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі № 344/13269/21 в задоволенні його позову про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі було відмовлено.

Зокрема, Верховний Суд в Постанові від 30 серпня 2022 року у справі №344/13269/21 дійшов висновку, що «суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що в КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» відбулися зміни в організації виробництва і праці, позивач повідомлений про зміну істотних умов праці та не погодився продовжувати роботу в нових умовах, попередні умови праці не могли бути збережені, тому трудовий договір з ОСОБА_1 було припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України».

Крім того, Судом встановлено, що попередньо у травні 2020 року ОСОБА_1 подано позов до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, відновлення права на працю та виплату середньої зарплати за час вимушеного прогулу (справа №344/5762/20).

Зокрема, Наказом № 53 від 07.02.2020 року відповідачем притягнуто його до дисциплінарної відповідальності: оголошено догану за порушення трудової дисципліни (п.4, ч.1 ст.40 КЗпПУ), що проявилось у невиході на чергування (зміни) 11.01.2020р., 14.01.2020р., 15.01,2020р., 18.01,2020р., 21.01.2020р., 23.01.2020р., 27.01.2020р., 28.01.2020р. в блоці інтенсивної терапії відділення інфаркту міокарда.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року у справі № 344/5762/20 позов задоволено.

Скасовано наказ адміністрації Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» № 53 від 07.02.2020 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ) ОСОБА_1 .

Відновлено становище, яке мало місце до порушення права, шляхом включення лікаря ОСОБА_1 в графік роботи для щоденного ведення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ).

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 28.07.2020 в розмірі 38668 (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 02 копійки.

Стягнуто із присудженої суми середнього заробітку за час (тридцять вісім тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 02 копійки) всі обов`язкові платежі та внески.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на користь ОСОБА_1 1681,60 грн понесених витрат по оплаті судового збору та 2000,00 грн понесених та документально підтверджених витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 січня 2021 року допущено до негайного виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 29.01.2021року у цивільній справі № 344/5762/20 (Провадження № 2/344/874/21) в частині відновлення становища, яке мало місце до порушення права, шляхом включення лікаря ОСОБА_1 в графік роботи для щоденного ведення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (ІМ з БІТ). В решті вимог заяви відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року в частині відновлення становища, яке мало місце до порушення права шляхом включення лікаря ОСОБА_1 у графік роботи для щоденного ведення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ( ІМ з БІТ) та додаткове рішення від 22 лютого 2021 року скасувати.

В іншій частині рішення суду залишенобез змін.

У частині відновлення становища, яке існувало до порушення права шляхом включення лікаря ОСОБА_1 у графік роботи для щоденного введення хворих в загальних лікувальних ( постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ( ІМ з БІТ) було відмовлено з тих підстав, що визначення обсягу посадових обов`язків і функцій кожного працівника відноситься до компетенції юридичної особи. Працівник самостійно, без згоди власника або уповноваженого ним органу не може встановлювати інші, на свій розсуд, умови праці.

Як встановлено судом та не заперечується Позивачем, на виконання рішення у цивільній справі № 344/5762/20 - 30 червня 2021 року ОСОБА_1 виплачено суми 31127,76 грн. та 3681,60 грн. відповідними платіжними квитанціями.

Крім того, 29 червня 2021 року ОСОБА_1 звертався з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №344/10211/21).

Вказаний позов мотивував тим, що період з 11 серпня 2020 року до 31 березня 2021 року є часом вимушеного прогулу і підлягає оплаті виходячи із середньомісячного заробітку. Розрахунок проведено виходячи із заробітку, встановленого рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року. Розрахунок середньоденної зарплати було проведено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. За таких обставин просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року в розмірі 44114,22 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2021 року у справі №344/10211/21, яке набрало законної сили 25 серпня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції у справі №344/10211/21 виходив з натупного:

«Жодних доказів про виплату заробітної плати відповідачем позивачу за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року в матеріалах справи немає.

Визначаючи початок періоду розрахунку, суд виходить з того, що його слід відраховувати з наступного дня після закінчення відпустки позивача, тобто з 11 серпня 2020 року, по день виконання обов`язків позивачем. Тобто суд здійснює розрахунок компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року.

За період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року кількість робочих днів становила 161. Як зазначається у рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року по справі №344/5762/20 та постанові Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2021 року, середня заробітна плата позивача за один робочий день складає 272,31 грн.

Тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року у розмірі 43841,91 грн (161 робочий день х 272,31 грн середньоденного заробітку)».

На виконання зазначеного рішення суду у справі №344/10211/21 ОСОБА_1 02.08.2021 року було виплачено 43 841,91 грн., що не заперечується Позивачем.

Крім того, Судом встановлено, що у день звільнення 02.08.2021 року ОСОБА_1 проведено наступні виплати:

компенсацію за невикористані відпустки за період роботи з 02.08.2019 року по 01.08.2020 року - 18 календарних днів, та період роботи з 02.08.2020 року по 01.08.2021 року - 31 календарний день в розмірі 10 688,86 грн. (утримано ПДФО 1924,00 грн., військовий збір 160,33 грн.). Виплачено 8 604,53 грн.

вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку - 7560,51 грн. (утримано ПДФО 1360,89 грн., військовий збір 113,41 грн.). Виплачено 6086,21 грн.

В даній цивільній справі №344/4270/23, яка розглядається, ОСОБА_1 пред`явлено вимоги про:

1) стягнення з Відповідача на його користь коштів (додаткових складових заробітку, які перелічені у пунктах 2-5,8 резолютивної частини позову), які не були враховані при виконанні відповідачем рішення Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2021 року у справі № 344/10211/21;

2) стягнення заробітної плати за останній день роботи 02.08.2021 року;

3) встановлення факту наявності у ВІМзБІТ шкідливих і важких умов праці та обов`язку роботодавця (Відповідача) виплачувати додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці; стягнення додаткової заробітної плати у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці;

4) стягнення моральної шкоди.

1) Під час розгляду даної справи Судом встановлено, що рішеннями судів у справах №344/5762/20 та №344/10211/21 стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 28.07.2020 в розмірі 38668,02 грн. (справа №344/5762/20) та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 серпня 2020 року по 31 березня 2021 року у розмірі 43841,91 грн. (справа №344/10211/21).

Розрахунок середнього заробітку здійснювався судами на підставі наданих сторонами доказів у даних справах та відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 р. № 100.

Однак, як зазначено Позивачем, після отримання відповідних виплат та звернення до Віповідаа після його звільнення щодо виплат відповідних сум при звільненні він виявив факт невключення у розрахунки, проведені судами у справах №344/5762/20 та №344/10211/21, окремих складових його заробітку, а саме перелічениї у пунктах 2-8 прохальної частини позовної заяви.

Зі змісту даних судових рішень вбачається, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 31.03.2021 (де за основу брався розмір заробітної плати за останні два місяці 2019 року) дійсно не було враховано, що розмір посадового окладу Позивача за ЄТС від 01.01.2020 до 31.03.2021 неодноразово зазнавав змін (підвищень) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, у зв`язку з чим Позивачу не донараховано та не виплачено суму заробітної плати в розмірі 10 976,00 грн.

Вказана сума підлягає до виплати на користь Позивача.

Крім того, Позивачу не виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 30 % (в сумі 3292,80 грн., яка передбачена Додатком №8 до чинного Колективного договору; доплату до заробітної плати у розмірі 70% посадового окладу, визначеного за 14 тарифним розрядом ЄТС в сумі 15 078,00 грн.; суму страхових виплат за перебування на листку непрацездатності у розмірі 2407,44 грн. (вказану суму перераховано судом з вирахуванням тієї частини, яка припала на період з 11.08.2020 року по 31.03.2021 року, за який Позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду у справі №344/10211/21).

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Отже, Позивачу також слід компенсувати втрату частини заробітної плати відповідно до індексації зростання цін на споживчі товари і тарифи в сумі 29628,98 грн. (перераховано Судом на Калькуляторі розрахунку суми індексації зарплати в межах трирічного строку позовної давності).

У зазначеній частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

2) Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за день звільнення 02.08.2021 року.

В даному контексті Суд зауважує, що у цивільній справі №344/13269/21 судами трьох інстанцій надано правову оцінку процедурі звільнення ОСОБА_1 з роботи та проаналізовано факт його перебування на роботі 02.08.2021 року.

Зокрема, Верховним Судом в Постанові від 30 серпня 2022 року у справі № 344/13269/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105982029) було встановлено, що:

«У затвердженому 02 серпня 2021 року графіку для ОСОБА_1 передбачене чергування «Д», тобто з 08:00-20:00.

Отже, Верховним Судом у справі № 344/13269/21 з приводу 02.08.2021 року (дня звільнення ОСОБА_1 ) встановлено, що 02.08.2021 року згідно затвердженого графіку ОСОБА_1 повинен був працювати у режимі «Д», тобто з 08:00-20:00 год.

02 серпня 2021 працівниками Відповідача складено акти про те, що лікар-кардіолог відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ОСОБА_1 02 серпня 2021 о 11 год 45 хв. та о 15 год 00 хв. ще не приступив до виконання функціональних обов`язків згідно з затвердженим графіком роботи лікарів відділення.

Вказаний факт не підлягає переоцінці судом в даній цивільній справі №344/4270/23, і пояснення Позивача стосовно графіку його роботи та правомірності праці за власним режимом не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідний факт вже встановлений.

Суд приймає до уваги ту обставину, що 02.08.2021 року ОСОБА_1 перебував на роботі, однак режиму роботи, у якому він безпідставно прагнув працювати (однозмінного режиму з окремими винятками), у ВІМзБІТ вже не існувало на підставі відповідних організаційно-розпорядчих документів, оскільки з 01.08.2021 року у відділенні Позивача було введено позмінний режим роботи відповідно до затверджених графіків.

Крім того, Суд вважає, що ОСОБА_1 , який у встановленому порядку відмовився працювати у новому режимі праці (не погодився на зміну умов праці), повинен був усвідомлювати, що з часу запровадження нових умов праці на підприємстві (у його відділенні) трудові відносини з ним підлягатимуть припиненню.

Посилання Позивача в судовому засіданні на ту обставину, що його не повідомлено конкретно, де було його робоче місце 02.08.2021 року, як і посилання на відсутність четвертого лікарського посту для нього в цей день, не стосуються предмету спору в даній цивільній справі.

Та обставина, що ОСОБА_1 в цей день 02.08.2021 року здійснював обхід своїх пацієнтів, робив їм лікарські призначення (що підтверджується наявними в матеріалах справи листками призначень відповідних пацієнтів ВІМзБІТ), на думку Суду, характеризує ОСОБА_1 виключно як сумлінного та відданого присязі лікаря, однак така обставина не може бути підставою для покладення на роботодавця обов`язку оплатити день звільнення ОСОБА_1 як робочий день, оскільки його фактичне перебування у ВІМзБІТ не вважається належним виконанням посадових обов`язків, оскільки ОСОБА_1 не працював у встановленому 02.08.2021 року режимі роботи ВІМзБІТ, що зафіксовано відповідними актами, які досліджувалися судами у іншій справі.

Всі інші доводи Позивача щодо відсутності для нього 02.08.2021 року робочого місця, допущення стосовно нього дискримінації тощо не спростовують висновок суду про відсутність підстав для виплати йому заробітної плати за день звільнення 02.08.2021 року.

Отже, в цій частині позову слід відмовити.

3) Щодо позовної вимоги про встановлення факту наявності у ВІМзБІТ шкідливих і важких умов праці та обов`язку роботодавця (Відповідача) виплачувати додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці.

Позивачем доповнено його позов вказаною вимогою після отримання відповідей Відповідача на поставлені ним запитання.

На думку ОСОБА_1 ,оскільки у відповідях на запитання Позивача керівник Відповідача уникає визнання очевидної обставини наявності у структурі Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії на 35 ліжок Палат інтенсивної терапії кардіологічного профілю для цілодобового догляду за хворими, в яких у ВІМзБІТ розгорнуто три цілодобові пости лікаря-кардіолога, відтак, в такий спосіб керівник Відповідача здійснює спробу не визнавати й факту наявності шкідливих, важких і напружених умов праці в ПІТ ВІМзБІТ, що зобов`язувало його нараховувати лікарям-кардіологам ВІМзБІТ (до числа яких належав ОСОБА_1 до 02.08.2021 року) додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу (тарифної ставки) на 15% відповідно до умов колективного договору.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» затверджено Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.

Підпунктом 1 підпункту 2.4.5. пункту 2.4 розділу 2 вищевказаних Умов визначено, що у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці посадові оклади (тарифні ставки) працівників закладів та структурних підрозділів, перелік яких наведено у додатку 3, підвищуються на 60, 30, 25 та 15 відсотків у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці.

Додатком 3 до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення затверджено Перелік закладів (підрозділів) та посад, робота в (на) яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) у зв`язку зі шкідливими та важкими умовами праці.

Зокрема:

2.8. Відділення (групи, бригади) анестезіології, відділення (палати) інтенсивної терапії (за винятком лабораторії, групи, що забезпечує експрес-діагностику)

Посади лікарів анестезіологів або лікарів за профілем підрозділу, у т.ч. завідувачів Посади фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою незалежно від їх найменування (фельдшерів) незалежно від їх найменування Посади молодших медичних сестер усіх найменувань, сестри-господині

На вказаний підпункт 2.8 Додатку №3 покликається Позивач як на підставу задоволення його вимоги про встановлення факту та стягнення 15% підвищення до посадового окладу за шкідливі умови праці.

При цьому, Суд зауважує, що доказів на підтвердження того, що у відповідний період часу, за який заявлено суму до стягнення, ОСОБА_1 працював у відділенні (групі, бригаді) анестезіології, відділенні (палаті) інтенсивної терапії Суду не надано.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у Відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року справа №560/17953/21 (провадження №11-150апп23) зазначено:

«104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

105. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах».

Верховним Судом у Постанові від 27.09.2023 року у справі №201/5972/22 зазначено наступне:

«У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України не є вичерпним.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт та чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У спірних правовідносинах Суд вважає, що факт, який просить встановити Позивач (факт наявності у ВІМзБІТ шкідливих і важких умов праці та обов`язку роботодавця (Відповідача) виплачувати додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці) - не може бути встановлений судом, оскільки наявність на підприємстві шкідливих і важких умов праці (у зв`язку з чим у роботодавця виникає обов`язок виплачувати працівникам додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці) повинна підтверджуватися відповідними фактичними та документальними даними, а не шляхом встановлення відповідного факту в судовому порядку.

У даній справі ОСОБА_1 стверджує існування тих обставин, що на його робочому місці мали місце шкідливі умови праці, які дають право на отримання підвищення посадового окладу на 15%. При цьому ці обставини оспорює роботодавець.

Обома сторонами також підтверджено Суду, що підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці ОСОБА_1 під час його трудових відносин з Відповідачем у структурі ВІМзБІТ, як і іншим лікарям цього відділення, не виплачувалося.

Таку бездіяльність роботодавця щодо невиплати підвищення посадового окладу ОСОБА_1 не оскаржував.

Таким чином вимоги заявника пов`язані з доведенням наявності підстав для виплати підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці (а саме роботи в шкідливих умовах), що має правове значення виключно у правових відносинах із роботодавцем, який приймає рішення про виплату чи відсутність підстав для виплати відповідного підвищення.

Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з відносинами заявника з роботодавцем з приводу наявності чи відсутності підстав для виплати підвищення відповідного підвищення до посадового окладу, а отже, не підлягають вирішенню шляхом встановлення відповідного факту.

Заявник не позбавлений права оскаржувати законність дій роботодавця з приводу оплати праці у трудових правовідносинах, однак встановлення відповідного факту для подальшого стягнення відповідних сум суд вважає неналежним способом захисту прав Позивача.

Факт роботи в шкідливих умовах може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо відмови роботодавця виплачувати на користь працівника підвищення посадового окладу у розмірі 15 % за роботу у шкідливих умовах праці у порядку позовного провадження.

З аналогічною позицією погодився Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 185/2715/17 (провадження № 61-36630св18) про встановлення факту роботи у шкідливих умовах, яким залишено без змін Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року.

При цьому, у постанові Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року у справі №185/2715/17 апеляційний суд зазначив:

«Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 посилався на те, що позивачка надала докази, які свідчать про факт роботи у шкідливих умовах.

Така позиція районного суду є помилковою.

Так, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позивачка зверталася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобовязання зарахувати період роботи до пільгового стажу та зобовязання здійснити нарахування та виплату пенсії.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Крім цього, статтею 315 ЦПК України не передбачено встановлення роботи у шкідливих умовах.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити».

У даній цивільній справі №185/2715/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що статтею 315 ЦПК України не передбачено встановлення факту роботи у шкідливих умовах.

У іншій справі № 589/2794/16-ц (провадження № 14-589цс19) у постанові від 18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на наступне:

«37. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

38. Верховний Суд неодноразово вказував, що не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства заяви про встановлення фактів трудового стажу. Відмова ПФУ у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року справа № 401/2020/17-ц, провадження № 14-362цс18, Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18, провадження № 14-369цс19)».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога про встановлення факту наявності у ВІМзБІТ шкідливих і важких умов праці та обов`язку роботодавця (Відповідача) виплачувати додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці - не підлягає задоволенню, оскільки самостійно такий факт не підлягає встановленню в судовому порядку.

У зв`язку з цим не підлягає до задоволення вимога про стягнення на користь Позивача не нарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці в сумі 16429,35 грн., оскільки належних доказів на підтвердження того, що Позивачу таке підвищення нараховувалося та виплачувалося, як і доказів того, що Позивач працював у шкідливих і важких умовах праці - Суду не надано. Відтак, в цій частині позову слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю (в редакції, чинній на момент звільненн Позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У спірних правовідносинах, звертаючись до суду, фактично ОСОБА_1 ставить вимогу про стягнення з роботодавця сум, які не враховані як складові його заробітної плати при винесенні судових рішень у справах №344/5762/20 та №344/10211/21, стягнення заробітної плати за останній день роботи 02.08.2021 року та стягнення підвищення на 15% до посадового окладу за шкідливі умови праці, стягнення моральної шкоди.

Щодо вимог про стягнення заробітної плати за останній день роботи 02.08.2021 року та стягнення підвищення на 15% до посадового окладу за шкідливі умови праці Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні цих вимог.

Відтак, фактично зі змісту позову та пояснень Позивача Судом встановлено, що при обчисленні середнього заробітку ОСОБА_1 у відповідні періоди у справах №344/5762/20 (період 01.01.2020 по 28.07.2020 року) та №344/10211/21 (період 11.08.2020 по 31.03.2021 року) не було враховано заявлені до стягнення ним в даній цивільній справі №344/4270/23 виплати (пункти 2-5,8), які за відповідним перерахунками суду підлягають стягненню на його користь, оскільки дійсно не враховані під час відповідних розрахунків.

Однак, в даному випадку Суд не погоджується з твердженнями ОСОБА_1 , що невиплата вказаних сум є неповним розрахунком з ним при звільненні 02.08.2021 року, оскільки такому звільненню Позивача з роботи передувало винесення судами рішень у справах №344/5762/20 та №344/10211/21, які набрали законної сили та підлягали виконанню Відповідачем, і були виконані.

ОСОБА_1 вказаних судових рішень в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, його розміру, в апеляційному порядку не оскаржував, вказаними судовими рішеннями були задоволені саме його позовні вимоги.

Вказані судові рішення у справах №344/5762/20 та №344/10211/21 Відповідачем було виконано повністю згідно їх резолютивної частини (що не заперечується Позивачем).

Відтак, Суд погоджується з доводами представника Відповідача про те, що факт виконання судових рішень у справах №344/5762/20 та №344/10211/21 вважається належним способом здійснення розрахунків з ОСОБА_1 за вимушений прогул у відповідний період (01.01.2020-28.07.2020 та 11.08.2020 - 31.03.2021).

Виконуючи рішення судів у вищевказаних цивільних спавах, Відповідач, як роботодавець, мав обґрунтовані очікування щодо вірності здійснених судом розрахунків та обов`язок виконати відповідні судові рішення виключно в межах їх резолютивних частин.

Відтак, невиплата за період 01.01.2020 - 28.07.2020 та 11.08.2020 - 31.03.2021 відповідних складових заробітку Позивача (стягнення яких стосується даний позов і які, за висновком суду, підлягають стягненню на користь Позивача частково) не може вважатися не здійсненням роботодавцем належного розрахунку при звільненні працівника з роботи (невиплатою належних звільненому працівникові сум), оскільки на момент 02.08.2021 року рішення судів у справах №344/5762/20 та №344/10211/21 було виконано Відповідачем.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21):

«Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернулася 09 серпня 2019 року, тобто через більше ніж один рік після виплати відповідачем премії, тоді як строк пред`явлення до суду цієї вимоги обмежується трьома місяцями з дня повного розрахунку по заробітній платі.

Позивачка заявила не лише вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а й вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку. Тобто ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ОСОБА_1 поновлено на роботі, тобто вона не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/1812/16-ц (провадження № 61-5745св18).

Ні КЗпП України, ні Законом № 108/95-ВР не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині з огляду на їх необґрунтованість».

У спірних правовідносинах, враховуючи фактині обставини справи, відстуній такий елемент, яка вина роботодавця, що є передбаченою статтею 117 КЗпП України підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, за період 01.01.2020-28.07.2020 та 11.08.2020 - 31.03.2021 на користь Позивача вже стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (з урахуванням додаткових сум, які будуть стягнуті за даним судовим рішенням), а тому стягнення за цей самий період ще і середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України суперечить вимогам закону, оскільки згідно правової позиції Верховного Суду за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Стосовно ж виплати заробітної плати за день звільнення Позивача - 02.08.2021 року, як і 15 % підвищення до посадового окладу за шкідливі умови праці - Суд дійшов висновку про відсутність підстав у роботодавця для таких виплат.

Отже, у спірних правовідносинах стаття 117 КЗпП України не може бути застосована, у зв`язку з чим в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Уданій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

В даній цивільній справі, обґрунтовуючи вимогу про стягнення моральної шкоди, Позивач посилається на те, що Вівдповідач, не виплативши йому всіх належних гршових сум, позбавив його конституційного права на працю та право на своєчасне отримання винагороди за працю. В такий спосіб здійснено вплив на його осоисте життя, його позбавлено можливості абезпечити гідне людини існування на працю, його добробут. Позивач втратив психологічну рівновагу, не маючи засобів для забезпечення належного рівня життя йому та його сім`ї.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Належною сатисфакцією за порушення його права на повну оплату праці ОСОБА_1 вважає оцінений ним розмір моральної шкоди у 20 000,00 грн.

У Постанові ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 Верховним Судом зазначено наступне:

«Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.

Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості».

У іншій справі Верховним Судом у постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц зазначено:

«Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».

Отже, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку, що в рамках даної справи, враховуючи її конкретні обставини, розмір відшкодування моральної шкоди у 2 000,00 гривень буде справедливою сатисфакцією ОСОБА_1 за понесені ним моральні страждання внаслідок невиплати йому всіх належних до виплати сум під час перебування у трудових відносинах з Відповідачем. В іншій частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Судовий збір слід розподілити пропорційно до задоволених позовних вимог у відповідності до статті 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 223, 258-261, 263-265, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення сум, належних до виплати у зв`язку зі звільненням з роботи та моральної шкоди, встановлення факту - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради», код ЄДРПОУ 20535186, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

суму недонарахованої та невиплаченої заробітної плати у зв`язку із збільшенням розміру посадового окладу в розмірі 10 976,00 грн.;

суму не нарахованої та невиплаченої надбавки за вислугу років в розмірі 30% до посадового окладу в розмірі 3292,80 грн.;

суму не нарахованої та невиплаченої доплати в розмірі 70% до посадового окладу за період з 01.09.2020 року по 31.12.2020 року (4 місяці) в розмірі 15078,00 грн.;

суму не нарахованих та невиплачених страхових виплат по тимчасовій втраті працездатності в розмірі 2407,44 грн.;

компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до індексації зростання цін на споживчі товари і тарифи в сумі 29628,98 грн.;

а всього: 61 383,22 грн.

3. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради», код ЄДРПОУ 20535186, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму на відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 15.05.2024 року.

Суддя Домбровська Г.В.


Суд	Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Дата ухвалення рішення	15.05.2024
Оприлюднено	22.05.2024
Номер документу	119105160
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати

Домбровська Г. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 15.05.2024 по справі 344/4270/23ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —344/4270/23

Рішення від 15.05.2024

Рішення
від 15.05.2024 по справі 344/4270/23
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ