Ухвала

від 30.09.2024 по справі 344/4270/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 344/4270/23

провадження № 61-12652ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення сум, належних до виплати у зв`язку зі звільненням з роботи, відшкодування моральної шкоди та встановлення факту,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (далі - КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради»), в якому просив стягнути:

- недонараховану та невиплачену заробітну плату у зв`язку зі збільшенням посадового окладу в розмірі 10 976 грн;

- ненараховану та невиплачену надбавку за вислугу років у розмірі 30% до посадового окладу, що складає 3 292,80 грн;

- ненараховану та невиплачену доплату в розмірі 70% до посадового окладу за 14 тарифним розрядом, що складає 15 078 грн;

- ненараховані та невиплачені страхові виплати по тимчасовій втраті працездатності в розмірі 6 219,78 грн;

- ненараховану та невиплачену заробітну плату за останній день роботи 2 серпня 2021 року в розмірі 421,31 грн;

- ненараховану та невиплачену додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими і важкими умовами праці в розмірі 16 429,35 грн;

- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, виходячи із загальної суми ненарахованої і невиплаченої заробітної плати в розмірі 52 373,95 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 421,31 грн;

- відшкодувати моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Крім того, просив встановити факт наявності у структурі відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» палат інтенсивної терапії кардіологічного профілю (шкідливі і важкі умови праці в яких визнано підпункт 2.8 пункту 2 додатку № 3 до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 5 жовтня 2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення», розгортання яких визначено розділами IV «Структура Відділення» і «Структура Відділу» двох Положень про Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (затверджених 30 грудня 2019 року) і цілодобовий догляд за хворими в яких забезпечується трьома цілодобовими постами лікаря-кардіолога, передбаченими пунктом 3.3 наказу «Про зміни в структурі закладу» від 25 липня 2019 року № 266; з обов`язком працедавця нараховувати лікарям-кардіологам додаткову заробітну плату у вигляді підвищення посадового окладу (тарифної ставки) на 15 % у зв`язку із шкідливими і важкими умовами праці в ПІТ ВІМзБІТ (без потреби у проведенні атестації робочих місць) згідно з умовами Додатку № 8 «Перелік підвищень, доплат до тарифних ставок і посадових окладів працівників КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» до чинного з 1 листопада 2021 року колективного договору, укладеного генеральним директором і первинною профспілковою організацією КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на 2021-2025 роки та Додатку № 7 до колишнього колективного договору чинного до 30 червня 2021 року, узгодженими з підпунктом 2.8 пункту 2 додатку № 3 до наказу № 308/519).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнено з КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» суму недонарахованої та невиплаченої заробітної плати у зв`язку із збільшенням розміру посадового окладу в розмірі 10 976 грн; 3 292,80 грн ненарахованої та невиплаченої надбавки за вислугу років в розмірі 30% до посадового окладу; 15 078,00 грн ненарахованої та невиплаченої доплати в розмірі 70% до посадового окладу за період з 1 вересня 2020 року до 31 грудня 2020 року (4 місяці); 2 407,44 грн ненарахованих та невиплачених страхових виплат по тимчасовій втраті працездатності; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 29 628,98 грн, а всього - 61 383,22 грн.

Стягнено з КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» на користь ОСОБА_1 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 1 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 10 травня 2024 року - без змін.

30 серпня 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду подана касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 1 серпня 2024 року в частині відмови у стягненні ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за останній день роботи 02 серпня 2021 року в розмірі 421,31 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачуваним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000 грн).

Справу в іншій частині Верховний Суд вважає малозначною, оскільки доходить висновку про її незначну складність у цій частині. Справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої

статті 19 ЦПК України, та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених

пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання заявника не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, керується тим, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Заявник не зазначив, у чому полягає вагомість для держави і суспільства правового питання, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Аналіз наведених заявником у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача, оскільки незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про винятковість справи для заявника і про обставини дійсної винятковості цієї справи, які б виділяли вимоги заявника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів.

Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, стаття 129 якої основними засадами судочинства, серед інших, визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).

Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення сум, належних до виплати у зв`язку зі звільненням з роботи та моральної шкоди, встановлення факту.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська