Ухвала

від 20.05.2024 по справі 403/10/22

УСТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №403/10/22 провадження № 2-з/403/4/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року с-ще Устинівка

Суддя Устинівського районного суду Кіровоградської області Атаманова С.Ю., діючи від імені суду, розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ніка-Т» про визнання недійсними договорів оренди землі, зобовязання повернути земельні ділянки та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав оренди земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача Фермерського господарства «Ніка-Т» про: 1) визнання недійсними договорів оренди землі №б/н від 11 лютого 2021 року, укладених між позивачем та Фермерським господарством «Ніка-Т» щодо земельних ділянок: площею 7,2995 га (кадастровий номер 3525884700:02:000:0160), площею 7,4302 га (кадастровий номер 3525884700:02:000:0157), площею 7,4957 га (кадастровий номер 3525884700:02:000:0156) та площею 7,4758 га (кадастровий номер 3525884700:02:000:0161); 2) зобовязання відповідача повернути позивачу зазначені земельні ділянки та 3) скасування рішень державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Устинівської селищної ради Кіровоградської області від 15 лютого 2021 року за номерами записів: 40615785, 40613299, 40616507 та 40618186 про реєстрацію прав оренди наведених вище земельних ділянок за Фермерським господарством «Ніка-Т».

Одночасно з пред`явленням позову до суду позивачем ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій вона прохає суд вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на земельні ділянки: 1) кадастровий номер3525884700:02:000:0160площею 7,2995га; 2)кадастровий номер3525884700:02:000:0157площею 7,4302га;3)кадастровий номер3525884700:02:000:0156площею 7,4957га та4)кадастровий номер3525884700:02:000:0161площею 7,4758гашляхом заборони Фермерському господарству «Ніка-Т» вчиняти щодо вказаних ділянок будь-які дії: орати, сіяти, обробляти, збирати врожай і т.д. до розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.

До заяви про забезпечення позову доданий документ, що підтверджує сплату позивачем ОСОБА_1 судового збору у встановленому законом розмірі.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №308/8567/20 від 14 червня 2021 року, у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обовязку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.

З огляду на викладене, враховуючи принцип правової визначеності, на забезпечення якого спрямовані процесуальні норми, та зміст ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22 грудня 2006 року №9) заява ОСОБА_1 про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належать відповідачеві, та забороною вчиняти певні дії. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути повязана з необхідністю збереження обєкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18).

Крім того, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач серед іншого, повинен обґрунтувати наявність звязку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємоповязаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Обовязок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі №910/16505/19).

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.4 Постанови від 22 грудня 2006 року №9 суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Зі змісту заяви про забезпечення позову суддею встановлено, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову обгрунтовується позивачем, дослівно, «метою реального захисту прав позивача та усунення перешкод, які б унеможливлювали труднощі з виконанням рішення суду при задоволенні позову та гарантування виконання рішення суду в подальшому».

Подібне зазначення позивачем, як підстави забезпечення позову, відповідних положень ч.2ст.149 ЦПК України, без обгрунтування обставин, зазначених у наведених вищепостановах Верховного Суду, не відповідає засадам доказування, передбаченим ст.ст.76, 77 ЦПК України.

З огляду на викладене, саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ускладнення виконання або невиконання рішення суду без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення судом відповідної заяви.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи (зокрема, позовної заяви), предметом позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ніка-Т» є вимоги немайнового характеру: визнання недійсним договорів оренди землі; зобовязання відповідача повернути позивачу земельні ділянки та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав оренди земельних ділянок за відповідачем.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на дату укладення договору, зазначеного в позовній заяві) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст.17 Закону України «Про оренду землі»).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права (ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом абз.2 ч.2 ст.24, абз.2 ч.2 ст.25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди землі, а орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Отже, набуття орендарем права володіння та користування земельною ділянкою, так як і одержання ним безпосередньо у своє володіння цієї земельної ділянки, як матеріального об`єкта, можливе виключно у разі проведення державної реєстрації його права оренди на таку земельну ділянку.

Разом з тим, будь-яких посилань на докази, які б підтверджували наявність фактичних обставин, якими обумовлюється необхідність застосування зазначених позивачем заходів забезпечення позову - накладення арешту на чотири земельні ділянки шляхом заборони Фермерському господарству «Ніка-Т» вчиняти щодо них дії, пов`язані із його сільськогосподарською діяльністю, зокрема, обставини проведення 15 лютого 2021 року державної реєстрації права оренди Фермерського господарства «Ніка-Т» на вказані земельні ділянки за номерами записів: 40615785, №40613299, №40616507 та №40618186, у поданій ОСОБА_1 заяві про забезпечення позову зазначено не було, як і не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності цієї обставини, а також обставини вчинення відповідачем дій щодо належних позивачу на праві власності земельних ділянок, які у подальшому призведуть до неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позову, що свідчить про невиконання ОСОБА_1 обов`язку доведення обставини знаходження земельних ділянок у володінні відповідача, та, як наслідок, недоведеність позивачем наявності зв`язку між конкретно визначеними нею заходами забезпечення і предметом позову (визнання договорів оренди землі недійсними, повернення земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди відповідача).

З огляду на викладене, обрані позивачем заходи забезпечення позову, з урахуванням відсутності будь-яких доказів проведення державної реєстрації права оренди Фермерського господарства «Ніка-Т» на належні позивачу земельні ділянки, не може свідчити про домірність даного заходу забезпечення позову (його відповідність вимогам, на забезпечення яких він застосовується), внаслідок чого суд приходить до висновку про неспівмірність обраних позивачем заходів позовним вимогам, а тому заява про забезпечення позову, з урахуванням відсутності в ній належного обгрунтування взаємоповязаності обраного позивачем заходу забезпечення з обставинами утруднення виконання чи невиконання майбутнього рішення суду та самої імовірності такого утруднення в разі невжиття відповідного забезпечення, виходячи з предмета позову, задоволенню не підлягає.

Крім того, зазначений ОСОБА_1 у поданій до суду заяві захід забезпечення позову, який, на її думку, належить застосувати суду щодо кожної з чотирьох належних їй земельних ділянок, є суперечливим за своїм змістом, оскільки фактично поєднує в собі два самостійних види забезпечення позову, які є різними за своєю правовою природою та суб`єктним складом.

Так, визначений п.1 ч.1 ст.149 ЦПК України вид забезпечення позову - накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, передбачає заборону на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна і може застосовуватись у випадку належності такого майна відповідачу на праві власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20, при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Томує помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем.

Отже, накладення арешту на майно, яке належить позивачу на праві власності, не є тотожним забороні вчинення відповідачем певних дій щодо такого майна, а їх одночасне поєднання не відповідає змісту зазначеним в п.п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України видам забезпечення позову.

Крім того, згідно з ч.1ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Отже, застосування такого виду забезпечення позову, як заборона вчинення Фермерському господарству «Ніка-Т» дій, направлених на використання належних позивачу земельних ділянок, зокрема, шляхом заборони відповідачу орати, сіяти, обробляти, збирати врожай і т.д. щодо цих земельних ділянок, на переконання суду матиме наслідком перешкоджання здійсненню відповідачем господарської діяльності, як виробника сільськогосподарської продукції, яка полягає у вільному користуванні земельними ділянками на правах оренди, у звязку з чим фермерське господарство може зазнати збитків у виді упущеної вигоди.

З огляду на викладене, обмеження в даному випадку права відповідача на користування земельними ділянками, яке виникло на підставі договорів оренди землі, які в силу положень ст.204 ЦК України є правомірними, не відповідає засадам цивільного судочинства.

Подібний за змістом висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №657/1211/19, який враховується судом відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України. Відповідно до положень п.6 ч.1ст.3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи, що під час вирішення питання про забезпечення позову судом не досліджується обгрунтованість самого позову і розгляд заяви про забезпечення позову не повинен порушувати принципи змагальності і рівності процесуальних прав сторін, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем ОСОБА_1 наявності підстав для забезпечення позову, передбачених ч.2 ст.149 ЦПК України, та того, що зазначений нею вид забезпечення позову - накладення арешту на чотири земельні ділянки шляхом заборони Фермерському господарству «Ніка-Т» вчиняти щодо них дії сільськогосподарського характеру, знаходиться у необхідному (обовязковому) правовому звязку із позовними вимогами та відповідними положеннями Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу УкраїнитаЦПК України, а тому у забезпеченні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладення арешту на земельні ділянки:

1) кадастровий номер 3525884700:02:000:0160 площею 7,2995 га;

2) кадастровий номер 3525884700:02:000:0157 площею 7,4302 га;

3) кадастровий номер 3525884700:02:000:0156 площею 7,4957 га;

4)кадастровий номер3525884700:02:000:0161площею 7,4758га

шляхом заборони Фермерському господарству «Ніка-Т» вчиняти щодо вказаних земельних ділянок будь-які дії: орати, сіяти, обробляти, збирати врожай і т.д. до розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення) апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.

Суддя С.Ю.Атаманова