Рішення

від 13.05.2024 по справі 922/221/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2024м. ХарківСправа № 922/221/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора: Владимирець А.О., посвідчення № 072888 від 01.03.23 р.

позивача: не з`явився

першого відповідача: Загорулько Є.О., адвокат, ордер серія АО № 1115703 від 21.02.2024р.

другого відповідача: Здоровко С.Ф., самопредставництво,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, місто Харків, в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України, місто Київ,

до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ», Харківська область, місто Люботин(з), Акціонерного товариства "СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК "ГРАНТ", місто Харків,

про усунення перешкод та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області звернувся в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ» та Акціонерного товариства "СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК "ГРАНТ", про усунення перешкод Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом: 1) визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна № 25/1юр від 27.07.2021 року; 2) повернення Фонду державного майна України від ТОВ «ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ» частини приміщення підвалу «пд», а саме: «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2 яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112; 3) скасування в ДРРП на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТОВ «ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ» на нерухоме майно за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112; 4) визнання за Фондом державного майна України право державної власності на частину приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральню-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2 яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, місто Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26 січня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України без руху. 01 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/221/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/221/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 08 квітня 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Щодо реалізації учасниками процесу свого права на подання заяв по суті справи: першим відповідачем (ТОВ «Люботинський хлібопродукт») надано відзив (вх. № 5042 від 23 лютого 2024 року), що прийнятий до розгляду протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04 березня 2024 року; заперечення на відповідь на відзив прокурора (вх. № 7137 від 14 березня 2024 року), що прийняті до розгляду протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 березня 2024 року; другим відповідачем (АТ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК «ГРАНТ») надано відзив на позовну заяву (вх. № 4801 від 21 лютого 2024 року), що прийнятий до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 29 лютого 2024 року; заперечення на пояснення позивача (вх. № 7202 від 15 березня 2024 року), що прийняті до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 березня 2024 року; прокурором надано відповідь на відзив першого відповідача, ТОВ «Люботинський хлібопродукт» (вх. № 6061 від 05 березня 2024 року), що прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 березня 2024 року та відповідь на відзив другого відповідача, АТ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК «ГРАНТ» (вх. № 5171 від 26 лютого 2024 року), що прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 29 лютого 2024 року; позивачем (Фонд Державного майна України) надані пояснення (вх. № 6437 від 08 березня 2024 року), що прийняті до розгляду протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 березня 2024 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що з метою створення належних умови для реалізації учасниками процесу своїх прав, що передбачені ГПК України, справу розглянуто в розумні строки (13 травня 2024 року проти 01 травня 2024 року).

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням на всій території України воєнного стану Харківською окружною прокуратурою проведено вивчення стану додержання вимог законодавства в сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту (захисних споруд). Встановлено, що наказом Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 01.11.1996 № 1309Р затверджено план приватизації цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібозавод № 6» та вирішено підготувати наказ про створення відкритого акціонерного товариства на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Люботинський хлібозавод № 6». Відповідно до наказу Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 19.11.1996 № 2356П створено відкрите акціонерне товариство «Люботинський хлібозавод» (код ЄДРПОУ: 00381976) та передано у власність останньому рухоме та нерухоме майно цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібзавод № 6», зокрема, будівлю виробничого корпусу за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область. Наказом Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 15.04.2002 № 400-П завершено процес приватизації ВАТ «Люботинський хлібозавод». Відповідно до зазначеного наказу державна частка у статутному фонді ВАТ «Люботинський хлібозавод» відсутня. На підставі актів приймання-передачі майна від 05.08.2013 ПАТ «Люботинський хлібозавод» передано ТОВ «Люботинський хлібозавод» нерухоме та рухоме майно комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область, зокрема, адміністративно-виробничу будівлю літ. «А-2». Відомості про право власності ТОВ «Люботинський хлібозавод» на вказане зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.06.2014 (номер запису про право власності: 6281128, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 403529063112). В подальшому, комплекс нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область, зокрема, адміністративно-виробнича будівля літ. «А-2» на підставі договору-купівлі продажу від 06.05.2020 відчужено від ТОВ «Люботинський хлібозавод» (продавець) у власність ТОВ «Люботинський хліб» (покупець) (код ЄДРПОУ: 42786748). Відомості про право власності ТОВ «Люботинський хліб» на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.05.2020. В подальшому, комплекс нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область, в т.ч. адміністративно-виробнича будівля літ. «А-2», на підставі договору-купівлі продажу від 07.07.2021, відчужено від ТОВ «Люботинський хліб» (продавець) у власність ТОВ «Люботинський хлібпродукт» (покупець). Відомості про право власності ТОВ «Люботинський хлібпродукт» на вказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2021 (номер запису про право власності: 59138363 від 07.07.2021). В подальшому, між ТОВ «Люботинський хлібпродукт» (іпотекодавець) та Акціонерним товариством «Східно-український банк «Грант» (іпотекодержатель), укладено договір іпотеки № 25/1юр від 27.07.2021, предметом якого є вказане нерухоме майно з реєстраційним номером в ДРРП 403529063112.

Водночас, відповідно до матеріалів технічної інвентаризації та складених за її результатами технічних паспортів, у адміністративно-виробничій будівлі літ. «А-2» загальною площею 2 207,40 м2 за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область знаходиться вбудований підвал літ. «пд». Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану підвалу літ. «пд» у вказаному підвалі розташоване «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2). Вказані приміщення є об`єктом цивільної оборони, а саме, захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 79233.

Таким чином, на думку прокурора, до переліку об`єктів, які у процесі приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібозаводу № 6 відведено у приватну власність, включено частину приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральню-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. «А-2» загальною площею - 2 207,40 м2.

Відповідно до п. 1.3. Державної програми приватизації майна державних підприємств (надалі Програма), затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-XII, зі змінами діючими з 1994 року, до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого віднесено протирадіаційні споруди. Крім того, згідно Переліків майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, затверджених Декретом КМУ від 31.0.12.1992 за № 26-92, протирадіаційні споруди були включенні до даних переліків як такі, приватизація чи передача в оренду яких не допускалася. Відповідно до п. 12 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Тобто, на переконання прокурора, спірне нерухоме майно - загальною площею 41.3 м2, яке є об`єктом цивільної оборони, а саме захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область, є обмежено обороноздатним, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена. Отже, особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єктів цивільного захисту із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.

23 лютого 2024 року першим відповідачем, ТОВ «ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ», подано до суду відзив (вх. № 5042). У цьому відзиві зазначено, що прокурором не доведено порушення прав позивача спірними рішенням/дією/бездіяльністю відповідача. Також, відповідач звертає увагу суду на те, що долучена до позову «Учетная карточка противорадиационного укрытия» (мовою ориг. рос.) не містить такого обов`язкового реквізиту, як дата (за пп. 11 п.1.1 ГОСТ 6.38-90), і, відповідно не може бути доказом у даній справі в розумінні вимог ст.ст. 76-79 ГПК України. Окремо відповідач зазначає, що незрозумілим є, що саме доводять технічні паспорти датовані 2013, 2020, 2021 роками з огляду на те, що рухоме та нерухоме майно цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібокомбінат № 6» передано у власність ВАТ «Люботинський хлібзавод» на підставі наказу Регіонального відділення по Харківській області Фонду Державного майна від 19.11.1996 № 2356П. Натомість, згідно зі схематичним планом земельної ділянки від 17.05.1996 року, схематичним планом земельної ділянки від 29.08.2024 року, поверховим планом, актом поточних змін від 01.11.2018 року, що отримані відповідачем разом з листом КП «Люботинське АПБ» № 26/01-29 від 02.02.2024 року до складу адміністративно-виробничої будівлі літ. «А-2» по вул. Деповська, 127 в м. Люботин входив виключно підвал і не входило жодних приміщень зі статусом захисних споруд цивільного захисту. Також, перший відповідач вказує на неналежний та неефективний спосіб захисту. В контексті цього перший відповідач, зокрема, зазначає, що прокурор не ставить під сумнів законність наказів Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна. Окрім цього, відповідач зазначає, що прокурор пропустив строк на звернення до суду. Враховуючи, що наказ був прийнятий Регіональним відділенням по Харківській області Фонду державного майна 01 листопада 1996 року, то строк для звернення з позовом до суду сплинув 02 листопада 1999 року.

05 березня 2024 року прокурором до суду представлена відповідь на відзив першого відповідача, ТОВ «Люботинський хлібопродукт» (вх. № 6061). У цій відповіді на відзив прокурор зазначає наступне. Представник відповідача-1 стверджує, що прокурором не надано належних та допустимих доказів існування спірного ПРУ під час проведення приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібзаводу № 6 та на даний момент. Водночас, відповідно до матеріалів технічної інвентаризації та складених за її результатами технічних паспортів, у адміністративно-виробничій будівлі літ. «А-2» загальною площею 2 207,40 м2 за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область знаходиться вбудований підвал літ. «пд». Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану підвалу літ. «пд» у вказаному підвалі розташоване «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2). Таким чином, ПРУ № 79233 було та є частиною будівлі виробничого корпусу, яка в результаті приватизації цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібзавод № 6» була протиправно набута у приватну власність. Доводячи належність способу захисту, прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 918/1141/22, ухваленої у тотожних правовідносинах, пов`язаних з поновленням прав держави на захисну споруду цивільного захисту. Колегією суддів Верховного суду у зазначеній справі у тотожних правовідносинах звернуто увагу судів нижчих інстанцій, що негаторний позов (тобто позов власника спрямований на усунення порушень належних йому правомочностей щодо такого майна, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном) є ефективним способом захисту у випадку протиправного зайняття приватними особами об`єктів не можуть передаватись у приватну власність. На момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання із державної у приватну власність протирадіаційних споруд. Таким чином, зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє «право» приватної власності на цей об`єкт.

14 березня 2024 року першим відповідачем, ТОВ «ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ», подані до суду заперечення на відповідь на відзив прокурора (вх. № 7137). Перший відповідач, із посиланням на відповідні норми, зазначає, що поняття «бомбосховище» та «протирадіаційне укриття» не є тотожним. Паспорти протирадіаційного укриття та паспорт захисної споруди № 79233 складено 15.10.2007 та 01.08.2023 року відповідно на об`єкти з різними технічними характеристиками. Тобто, на час проведення процедури приватизації спірні приміщення не мали статусу ані бомбосховища, ані протирадіаційного укриття, і відповідно не впливали жодним чином на його законність. На думку першого відповідача, вимоги прокурора ґрунтуються виключно на припущеннях.

21 лютого 2024 року до суду від другого відповідача, АТ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК «ГРАНТ», надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4801). На думку другого відповідача, прокурор жодним чином не обґрунтовує у позовній заяві та не надає жодних доказів, які підтверджують його твердження, що зазначені приміщення бомбосховищ є об`єктом цивільної оборони, а саме, захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером № 79233 та набули такого статусу до чи під час приватизації. Також, другий відповідач зазначає, що подані позивачем документи не можуть розглядатися як належні докази порушень, здійснених в ході приватизації та не підтверджують жодним чином факт приватизації протирадіаційного укриття, так як вони датовані 15.10.2007 року, 01.08.2023 року або взагалі не містять дати їх створення, в той же час процедура приватизації розпочалася 19.11.1996 року та була закінчена 05.04.2002 року. У відзиві зазначається, що прокурор просить визнати в цілому іпотечний договір недійсним, при цьому спірні приміщення є лише частиною загального комплексу будівлі. Другий відповідач також зазначає, що строки позовної давності сплинули. Окремо другий відповідач вказує, що прокурором не дотримані вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

26 лютого 2024 року до суду прокурором представлена відповідь на відзив другого відповідача, АТ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК «ГРАНТ» (вх. № 5171). У цій відповіді на відзив зазначається наступне. Представник другого відповідача стверджує, що прокурором не надано належних та допустимих доказів існування спірного ПРУ під час проведення приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібзаводу № 6 та на даний момент. Водночас, відповідно до матеріалів технічної інвентаризації та складених за її результатами технічних паспортів, у адміністративно-виробничій будівлі літ. «А-2» загальною площею 2 207,40 м2 за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область знаходиться вбудований підвал літ. «пд». Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану підвалу літ. «пд» у вказаному підвалі розташоване «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2). Таким чином, ПРУ № 79233 було та є частиною будівлі виробничого корпусу, яка в результаті приватизації цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібзавод № 6» була набута у приватну власність. Вказане також підтверджується, зокрема, копіями паспортів та облікових карток та копіями акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 22.08.2023. Щодо законодавчої заборони приватизації захисних споруд цивільного захисту, прокурор зазначає наступне. Згідно Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994, об`єкти, які перебували у державній власності та віднесені Державною програмою приватизації на 1994 рік до груп Б, В і Г, підлягали перетворенню у відкритті акціонерні товариства. В свою чергу, засновниками з боку держави таких відкритих акціонерних товариств визначено Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах та містах, які починаючи з 1 січня 1995 року, є правонаступниками органів, уповноважених управляти державним майном, щодо управління майном об`єктів, зазначених у статті 1 цього Указу. Статтею 2 Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994 затверджено об`єкти, на які не поширювалася дія цього Указу. Зокрема, дія цього Указу не поширювалася на об`єкти, що не підлягають приватизації згідно чинного законодавства. Пунктом 1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого віднесено протирадіаційні споруди. Крім того, згідно Переліків майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (далі Перелік), затверджених Декретом КМУ від 31.0.12.1992 за № 26-92 протирадіаційні споруди були включенні до даних переліків як такі, приватизація чи передача в оренду яких не допускалася. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на приватизацію протирадіаційних споруд. Доводячи належність способу захисту, прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 08.11.2023 року у справі № 918/1141/22.

08 березня 2024 року до суду позивачем надані пояснення (вх. № 6437). Щодо фактичних обставин та правового обґрунтування, позивач зазначає відомості, що вказані прокурором у позові.

15 березня 2024 року другим відповідачем, АТ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК «ГРАНТ», представлені до суду заперечення на пояснення позивача (вх. № 7202). Другий відповідач зазначає, що із змісту пояснення Фонду випливає, що їхня інформація фактично ідентична зі змістом позовної заяви Харківської окружної прокуратури Харківської області. При цьому, у поданому поясненні Фонд, як і Прокуратура, робить посилання на дію Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів». На думку другого відповідача, позивач і прокурор фактично намагаються ввести суд в оману, оскільки роблять посилання на Указ Президента України № 699/94 від 26.11.1994, який по вищевикладеним підставам не мав відношення до проведеної приватизації зазначеного об`єкту.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, щоКонституцією Українивстановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання. Тобто, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров`я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій. Тобто, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у протирадіаційному укритті становить значний суспільний інтерес.

Прокурором також представлено документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме Харківською окружною прокуратурою спрямовано лист-повідомлення від 25.10.2023 № 62-4959ВИХ-23 до Фонду державного майна України, в якому викладено встановлені порушення законодавства. За інформацією Фонду державного майна України від 06.11.2023 № 10-33-28760 заходи щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом щодо повернення спірної захисної споруди цивільного захисту не вживались. Окрім того, у даному листі Фонд державного майна України не заперечував щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 07 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Люботинський хліб» (код ЄДРПОУ: 42786748) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люботинський хлібопродукт» (код ЄДРПОУ: 44126716) укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Омельницькою О.В. (надалі «Договір»)

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець передає у власність (продає) покупця, а покупець приймає у власність (купує) комплекс нежитлових будівель, що знаходяться в місті Люботин, Харківської області, вулиця Деповська № 127 та зобов`язується сплатити за нього продавцю обумовлену у цьому Договорі грошову суму. На земельній ділянці площею 0,5880 га, кадастровий номер 6311200000:26:054:0005 розташовано: адм.виробнича будівля літ. «А-2», загальною площею 2 207,40 кв.м. та інше майно. Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 362675100 від 22 січня 2024 року вбачається, що відомості про право власності ТОВ «Люботинський хлібпродукт» на вказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.07.2021 (номер запису про право власності: 59138363 від 07.07.2021).

В подальшому, означене нерухоме майно, на підставі іпотечного договору нерухомого майна № 25/1юр від 27 липня 2021 року, передано в іпотеку Акціонерному товариству «Східно-український банк «Грант».

В свою чергу, на що вказує прокурор та встановлено судом, згідно наявних експлікацій внутрішніх площ приміщення за адресою: місто Люботин, Харківської області, вулиця Деповська № 127, в адміністративній будівлі літ. «А-2» наявний підвал літ. «пд». Згідно із цієї ж експлікації адміністративної будівлі літ. «А-2 у вказаному підвалі розташоване «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2).

Відповідно до паспорту протирадіаційного укриття № 79233 від 15 жовтня 2007 року (дата прийняття в експлуатацію 1961 р., 1988 р.), облікової картки захисної споруди цивільного захисту № 79233 від 01 серпня 2023 року (дата прийняття в експлуатацію 1950 р) та паспорту захисної споруди цивільного захисту № 79233 від 01 серпня 2023 року (дата прийняття в експлуатацію 1950 р) підтверджено, що означені приміщення відносяться до захисних споруд цивільного захисту, а саме: протирадіаційного укриття.

Відповідно до ч. 1, 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.07.2021 року) до захисних споруд цивільного захисту належать: протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості. Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Таким чином, судом встановлено, що станом на момент укладання договору купівлі-продажу від 07.07.2021 року частина приміщень, що були предметом вказаного договору, а саме частина приміщення підвалу «пд»: «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральню-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233, яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2. Враховуючи чинні на момент укладення договору приписи законодавства, означена частина приміщення не могла бути відчужена на підставі ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України.

Факт перебування означених спірних приміщень у державній власності підтверджується наступним.

Наказом Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна № 1309Р від 01.11.1996 затверджено план приватизації цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібозавод № 6» та вирішено підготувати наказ про створення відкритого акціонерного товариства на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Люботинський хлібозавод № 6». Відповідно до наказу Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 19.11.1996 № 2356П створено відкрите акціонерне товариство «Люботинський хлібозавод» та передано у власність останньому рухоме та нерухоме майно цілісного майнового комплексу «Люботинський хлібзавод № 6», зокрема, будівлю виробничого корпусу за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область. Наказом Регіонального відділення по Харківській області Фонду державного майна від 15.04.2002 № 400-П завершено процес приватизації ВАТ «Люботинський хлібозавод». Відповідно до зазначеного наказу державна частка у статутному фонді ВАТ «Люботинський хлібозавод» відсутня.

Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації та складених за її результатами технічних паспортів, у складі виробного корпусу адміністративно-виробничій будівлі літ. «А-2» за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область знаходиться вбудований підвал літ. «пд». Згідно з експлікацією внутрішніх площ до плану підвалу літ. «пд» у вказаному підвалі розташоване «бомбосховище» площею 12.9 м2, «бомбосховище» площею 26.50 м2 та «убиральня» площею 1.9 м2 (загальна площа становить 41.3 м2).

Тобто, до переліку об`єктів, які у процесі приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібозаводу № 6 відведено у приватну власність, включено частину приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище» площею 12.9 м2, «бомбосховище» площею 26.50 м2 та «убиральню» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2).

Згідно Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994, об`єкти, які перебували у державній власності та віднесені Державною програмою приватизації на 1994 рік до груп Б, В і Г, підлягали перетворенню у відкритті акціонерні товариства. В свою чергу, засновниками з боку держави таких відкритих акціонерних товариств визначено Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах та містах, які починаючи з 1 січня 1995 року, є правонаступниками органів, уповноважених управляти державним майном, щодо управління майном об`єктів, зазначених у статті 1 цього Указу. Статтею 2 Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994 затверджено об`єкти, на які не поширювалася дія цього Указу. Зокрема, дія цього Указу не поширювалася на об`єкти, що не підлягають приватизації згідно чинного законодавства.

В свою чергу, 07.07.1992 Верховною Радою України прийнято Постанову № 2545-XII, якою затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств та введено в дію Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Так, відповідно до Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-XII, зі змінами діючими з 1994 року, Державна програма приватизації це складова частина програми створення ринкової економіки України. Програму розроблено відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Про приватизаційні папери», а її положення є обов`язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування. Так, пунктом 1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств до об`єктів, що не підлягали приватизації, окрім іншого віднесено протирадіаційні споруди.

Крім того, Пунктом 7Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 № 26-92, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (у редакції, чинній станом на дату приватизації), передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

Таким чином, до переліку об`єктів, які у процесі приватизації цілісного майнового комплексу Люботинського хлібозаводу № 6 відведено у приватну власність всупереч чинному на момент приватизації законодавству, включено частину приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище» площею 12.9 м2, «бомбосховище» площею 26.50 м2 та «убиральню» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівля літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 листопада 2023 року у справі № 918/1141/22 зазначено наступне: «Сам факт того, що протирадіаційні укриття можуть перебувати, у тому числі, у приватній власності, не може легітимізувати протиправність процесу його відчуження з власності держави. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання спірного об`єкта, як у первісного набувача (Товариства покупців), так і у Відповідача були перешкоди ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності із формальним посиланням на відсутність відповідних записів, ігноруючи функціональне призначення приміщення».

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За вищевикладених обставин, договір купівлі-продажу від 07 липня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Люботинський хліб» (код ЄДРПОУ: 42786748) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люботинський хлібопродукт» (код ЄДРПОУ: 44126716) та посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Омельницькою О.В., є недійсним в силу закону (нікчемним) в частині купівлі-продажу спірних приміщень, а саме: частини приміщення підвалу пд, а саме бомбосховище-VI площею 12.9 м2, бомбосховище-VII площею 26.50 м2 та убиральня-VIII площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2 207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область, адже на момент його укладення сторонами порушено ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України та відчужено об`єкт цивільного захисту протирадіаційне укриття.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним у способі захисту порушеного права є його ефективність, тобто здатність відновити порушене право особи за одним остаточним рішенням суду без необхідності подальшого звернення до суду з новим позовом або вчинення інших дій, спрямованих на повне відновлення права, оскільки такий правовий стан не забезпечило судове рішення в його резолютивній частині.

На момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання із державної у приватну власність протирадіаційних споруд. Таким чином, зайняття приватним власником протирадіаційної споруди з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє «право» приватної власності на цей об`єкт. Позовна вимога про визнання права державної власності в даному випадку, на думку суду, забезпечить реальне відновлення порушеного права держави, сприятиме усуненню правової невизначеності правового статусу спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до ч. 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що прокурором обрано належний спосіб захисту в частині усунення перешкоди Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом повернення частини приміщення підвалу «пд», скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Люботинський хлібопродукт», а також визнання за Фондом державного майна України право державної власності на частину приміщення підвалу «пд».

Відносно вимоги прокурора про усунення перешкоди Фонду державного майна України у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 27.07.2021 № 25/1юр, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, договір купівлі-продажу від 07.07.2021 року є нікчемним в частині спірних приміщень. Водночас, договір іпотеки є похідним від договору купівлі-продажу. Тобто, договір іпотеки є також недійсним в силу закону (нікчемним) в частині передання в іпотеку частини приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. «А-2» загальною площею - 2 207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область.

Тобто, у даному випадку, заявлення вимоги про визнання недійсним договору, який є нікчемним, не спрямовано не відновлення порушеного права. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним іпотечного договору нерухомого майна від 27.07.2021 № 25/1юр, хоча зазначає про нікчемність цього правочину в певній частині.

Крім того, прокурор просив про визнання недійсним всього іпотечного договору недійсним, хоча спір стосується лише частини підвального приміщення площею 41,3 м2.

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу, що спір у даній справі стосується виключно протирадіаційного укриття площею 41.3 м2, а не всього адміністративно-виробничої будівлі літ. «А-2» загальною площею - 2 207,40 м2.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004, заява № 61333/00, пункт 54). Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

У пункті 71 рішення у справі "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

У даному випадку, спірна частина підвалу, що належить до протирадіаційного укриття, не могла перебувати у приватній власності, однак незаконно вибула з власності держави, а отже втручання держави у ці правовідносини шляхом усунення перешкод у користуванні цим приміщенням відповідає критерію «пропорційності».

5. ВІДНОСНО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Відповідач зазначив, що у випадку, якщо суд прийде до висновку про задоволення позову, то останній має застосувати строки позовної давності, адже спірні правовідносини між сторонами виникли в момент завершення приватизації у 2002 року.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Прокурор звертається з позовом до суду, що стосується права приватної власності на частину спірного приміщення підвалу, що належить відповідачу. В свою чергу, відповідач набув це право приватної власності 07 липня 2021 року на підставі відповідного договору купівлі-продажу, що був описаний в цьому рішенні. Саме з цього моменту (07 липня 2021 року) відповідачем порушуються відповідні права держави. Тобто, прокурор мав право звернутися з позов до суду до 07 липня 2024 року.

У зв`язку із вищевикладеним, суд не вбачається підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, адже такий строк не є пропущеним.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX доРозділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України(Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тобто, строки, визначеністаттею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії відповідного карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"зі змінами, внесенимиПостановою КМУ № 956 від 13.10.2020р., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 р. Надалі було ухваленопостанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відповідно до п. 1 цієїПостанови(в актуальній редакції) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленогопостановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р.№ 392Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р.№ 641Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2(Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

При цьому, додатково,Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України(Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356), зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії». Тобто, строки, визначеністаттею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії воєнного стану».Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 рокуза№ 64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що досі триває.

Тобто, з 19 грудня 2020 року має місце введення карантину, а з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан, що зумовлюють продовження строку позовної давності, що визначений устатті 258 ЦК України.

6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України задовольнити частково.

Усунути перешкоди Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; код ЄДРПОУ: 00032945) у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом повернення Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; код ЄДРПОУ: 00032945) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Люботинський хлібопродукт» (62433, Харківська область, місто Люботин(з), вулиця Деповська, будинок 127; код ЄДРПОУ: 44126716) частини приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральня-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

Усунути перешкоди Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; код ЄДРПОУ: 00032945) у користуванні і розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Люботинський хлібопродукт» (62433, Харківська область, місто Люботин(з), вулиця Деповська, будинок 127; код ЄДРПОУ: 44126716) на нерухоме майно за адресою вул. Деповська, 127, м. Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

Визнати за Фондом державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; код ЄДРПОУ: 00032945) право державної власності на частину приміщення підвалу «пд», а саме «бомбосховище-VI» площею 12.9 м2, «бомбосховище-VII» площею 26.50 м2 та «убиральню-VIII» площею 1.9 м2 (загальною площею 41.3 м2), яка є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям з обліковим номером 79233 та яка вбудована в адміністративно-виробничу будівлю літ. "А-2" загальною площею - 2207,40 м2, яка є частиною комплексу нежитлових будівель за адресою вул. Деповська, 127, місто Люботин, Харківська область з реєстраційним номером нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 403529063112.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮБОТИНСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ (62433, Харківська область, місто Люботин(з), вулиця Деповська, будинок 127; код ЄДРПОУ: 44126716) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 9441,28 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ БАНК "ГРАНТ" (61001, місто Харків, вулиця Данилевського, будинок 19; код ЄДРПОУ: 14070197) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, місто Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4; код ЄДРПОУ: 02910108) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 9441,28 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" травня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко